fbpx
ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І миттєво отримуй 9 електронних журналів Куншт у подарунок.

Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

Читати

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Повідомлення успішно надіслано

Для пошуку
введіть назву запису
Біологія — 15.07.21
ТЕКСТ: Дар'я Кузява
Ілюстрації: Каталіна Маєвська
Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
Ctrl+Enter.
Їхав пластик за Дунай: інтерв’ю з Оксаною Савенко

За рік понад 600 мільйонів одиниць макросміття пливе європейськими річками прямісінько в океан1. Вісім з десяти одиниць якого – виготовлені з пластику. Які європейські країни найбільше забруднюють океан? Чому розвинена економіка та інфраструктура переробки сміття не допомагають країнам з високим рівнем доходу достатньо ефективно скорочувати викиди в океан? Яке місце в цьому процесі посідає Україна? Розповідає Оксана Савенко – морська біологиня та співавторка дослідження про внесок Європи в забруднення океану макросміттям, яке опублікували в Nature Sustainability. 

Коли я побачила вашу статтю про макропластик в річках у Nature, то була дещо здивована, адже ви насамперед дослідниця китів. Над чим ви працювали у цій роботі?

 

Це цікава історія. Я працювала в Українському науковому центрі екології моря в Одесі. І справді напрямок досліджень насамперед стосувався китоподібних – дельфінів і морських свиней. Але так сталося, що наш центр взяв участь у дуже великому проєкті EMBLAS Project2. Було багато міжнародних активностей щодо цього проєкту. EMBLAS (EU for Improving Environmental Monitoring in the Black Sea) перекладається як вдосконалення екологічного моніторингу в Чорному морі. Він реалізовувався за підтримки Євросоюзу й тривав кілька років. У 2020 році завершилась одна із фаз проєкту (у 2021-му оголосили3 про початок нової фази). І кілька чорноморських країн, серед яких Україна, Грузія, беруть участь в цьому проєкті. Оскільки моніторинг і покращення екологічного стану Чорного моря є обов’язком нашої країни в межах Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом, то метою проєкту якраз було визначити головні проблеми в Чорному морі, синхронізувати програму моніторингу Чорного моря так, щоб різні країни робили це в один спосіб і на належному рівні, а також розробити регіональний план менеджменту. 

 

EMBLAS співпрацював з проєктом, який досліджував поширення морського й річкового сміття, як-от мікропластик, макропластик, що потрапляє з річок до морів і океанів. Лідери цього дослідження – Joint Research Centre, науковий центр Європейської комісії (його штабквартира розташована в Іспрі, в Італії), а також Лабораторія морського сміття Університету Кадіса, що в Іспанії. Була така домовленість, що партнери долучають нас до цієї глобальної європейської мережі моніторингу, а ми вчимося, набираємося досвіду і потім застосовуємо ці навички в дослідженнях наших річкових басейнів і, власне, у Чорного моря.

 

Мене призначили координатором цієї діяльності у питаннях макросміття, бо це було дуже близько до мого напрямку, адже я проводила моніторинг дельфінів і, власне, паралельно або почергово виконувала моніторинг і плавучого сміття. 

 

Коли ми тільки починали цю діяльність, ще не так багато людей було залучено. Мене запрошували на установчі семінари. Перший був у Туреччині, коли ми обговорювали спільні плани щодо моніторингу Чорного моря. Потім був уже спеціалізований семінар з програми річкового моніторингу в Барселоні та інші.

 

Я, по-перше, координувала ці дослідження в Україні. Тобто я мала розібратися в стандартних методиках, запропонувати моніторингові об’єкти – обрати річки для цього дослідження, точки, де можна здійснювати регулярний моніторинг, взяти участь у розробці спеціалізованих методик. Це було своєрідне тестове дослідження – було розроблено спеціальне програмне забезпечення – мобільний застосунок для реєстрації сміття, щоб робити це однаково в кожній країні, в кожній річці. Ми спочатку випробовували його, обговорювали між собою, що ефективно, що ні, робили між собою якісь тести, наскільки людське око може побачити об’єкти різного розміру. Це доволі творчий процес. Власне, спільними зусиллями було розроблено методику на початку нашого проєкту співпраці, а потім вже був рік інтенсивного моніторингу – 2017 рік. Ми намагалися синхронно по всіх річках раз на два тижні робити спостереження за однією схемою. Потім ми обговорювали результати, розробляли рекомендації для інших дослідників різних країн, урядів. І, власне, ця стаття вийшла після того, як ми зробили технічний звіт. 

 

В Україні, крім мене, ще чотири людини брали участь в цьому дослідженні. Але, на жаль, було поставлено такі умови, що для більшості країн може бути тільки один співавтор. І так вийшло, що від України взяти участь запропонували саме мені, бо я була і координатором досліджень, і виконувала більшість польових спостережень. Хоча мені трішки сумно, бо в цих дослідженнях також допомагали мої дві чудові колеги з Центру екології моря, а також мої колеги з міста Вилкове на Дунаї. Загалом ще дуже багато людей з інших країн брали участь у моніторингу.

 

Текст писав наш основний автор Даніель Ґонзалез з Університету Кадіса, але ми всі брали участь в обговоренні. Це був дуже непростий процес. У нас було три рецензенти. І вони багато просили переробити. У кожного були якісь свої пропозиції, подекуди вони суперечили одна одній. Доводилося йти на компроміси. Але зрештою ми задоволені результатом. Власне, ця публікація – найбільша база даних на сьогодні про макросміття в європейських річках, яке просувається до морів і океанів.

 

Ця база даних буде дуже корисною для природоохоронного менеджменту. Вона розкрила певні несподівані проблеми. У деяких країнах, які мають чудовий менеджмент переробки сміття й налагоджену інфраструктуру, показано, що культура споживання, культура використання пластику в побуті все-таки не на належному рівні, тому хоч би як чудово був організований збір сміття й подібне, це не працює в достатній мірі. Великі розвинені європейські економіки, як-от Італія, Велика Британія, Іспанія, Греція, загалом роблять найбільший внесок у річний викид сміття – 64%. Внесок Туреччини – 17%, хоча це середнього класу економіка. Це також пов’язують з тим, що раніше пластик можна було відправляти до Китаю на переробку. Тепер Китай не пускає до себе пластик з інших країн. Натомість це робить Туреччина. З’ясувалося, що деякий пластик не переробляють належним чином: він топиться, депонується і так далі. Тобто є проблема з тим, що далі відбувається з пластиком. 

 

Ми показали низку проблем, хоча, власне, це не те щоб наукове відкриття. Мені як класичному досліднику морських тварин взагалі здавалося, що сміття – це не наука, просто моніторинг і менеджмент. Поспілкувавшись з людьми з різних країн, які присвячують цьому всю свою наукову кар’єру й мають натхнення, цілі лабораторії, проводять конференції, присвячені саме сміттю, і побачивши, як вони добиваються конкретних результатів, як вони тиснуть на уряди, бо в них вже є певна доказова база, я бачу послідовний рух і дуже поважаю цих людей. 

 

Насправді в нас заплановано ще декілька публікацій. У них більше мого внеску саме щодо Чорного моря, там застосовано більше моїх творчих ідей. Окрім науково-дослідних суден, я ходила на паромах, досліджувала розподіл китоподібних і макросміття. Це не те, коли команда людей може орендувати судна, ходити по трансектах, як заведено. Це такий економний варіант: купуєш квиток на паром, йдеш в рейс і виконуєш спостереження. Перевагою є те що в різні сезони можна ходити по тих саме маршрутах і виконувати порівняльний аналіз. Як наслідок, було зібрано цікаві дані. Вони допомогли в розробці нашої методики. Я думаю, що ми зробимо скоро ще подібну публікацію про Чорне море меншим колективом авторів, але вона теж буде важливою.

 

Макросміттю насправді приділяють менше уваги, ніж мікросміттю, хоча здавалося б, його легше моніторити, адже його можна побачити неозброєним оком, не треба спеціального обладнання. Але саме це сміття тварини можуть активно споживати, через нього вони можуть загинути, заплутатися в ньому, наприклад, в обривках сітей. Воно має прямий вплив на живу природу, тому треба якось синхронно досліджувати мікропластик, як він потрапляє в харчові ланцюги, і макросміття.

 

Яка, власне, методологія візуального спостереження за сміттям? Як це відбувається?

 

Насправді це доволі просто. Як для сучасного світу дуже навіть якось олдскульно, я б сказала. Ми обирали такі місця, де можна зверху спостерігати, в ідеалі міст, до того ж доволі високий. І тоді можна обрати якусь певну трансекту, певної ширини акваторію, на якій за течією рухаються якісь об’єкти. 

 

У кожного був планшет або смартфон з хорошою роздільною здатністю екрану і спеціальний мобільний застосунок, у якому були враховані вже всі категорії пластику після наших перших тестових спостережень.

 

Спочатку це були паперові протоколи. Ми просто робили зріз, які бувають типи сміття, потім вибирали найбільш поширені, категоризували їх за розміром, за тим, чи це цілий об’єкт, чи фрагмент тощо. Як наслідок, ми мали певну кількість віконечок в цьому застосунку, і все відбувалося вже значно швидше. Тобто ти просто вказуєш категорію, що ти бачиш перед собою, вказуєш розмірний клас, і в тебе є в планшеті координати, час і так далі. Потім це все заганялося в моделі, також розраховувалася загальна ширина трансекти, річки, її стік і так далі. Це вже були маніпуляції саме з математичними моделями, а дані збиралися доволі просто. Але ми вираховували, щоб їх було достатньо, щоб вони були придатними до статистичної обробки і порівняння. Такий компромісний варіант: щоб око не замилювалося, ми робили недовгі сесії, по пів години, враховували різні аспекти. В Україні ми вибрали Дністер і Дунай. Це такі великі річки, які приносять до Чорного моря чимало всього.

 

Які висновки дослідження, що стосуються України, були для вас несподіваними? 

 

З одного боку, весь наш проєкт, моніторинг Чорного моря, дає надію. Погляньмо на той самий Дунай. Вже нібито скільки європейських країн зробили серйозні системи очищення, навіть у нашій українській частині річки покращується менеджмент викидів, і ми бачимо, що є якісь позитивні речі з відновлення екосистеми. З іншого боку, ці сучасні методи, які були застосовані, вперше показують, наскільки в річках багато всяких токсинів, стійких органічних забрудників, і, власне, пластику.

Мене вразили розмови з місцевими мешканцями, рибаками. Вони розповідали, що ми бачимо лише частину сміття, яке пливе, а скільки ще всього вони виловлюють в сітках. Є певні місяці, коли воно йде дуже інтенсивно. Сумно усвідомлювати масштаби. Коли ми розрахували все за допомогою моделі, нас вразили цифри – це сотні мільйонів плавучих виробів на рік.

 

Коли ми підходили до Грузії, до Батумі (а там трошки інший рельєф – гірські річки, які йдуть до Чорного моря), то бачили красивий ландшафт і просто величезну кількість сміття. Дельфіни й сміття вперемішку. У Чорному морі я б не назвала це плавучими островами, але там, де течії все це сміття акумулюють, справді все виглядає дуже сумно. Я навіть бачила молодого білобокого дельфіна, який був затягнутий в мотузку, у якийсь фрагмент від рибальських сіток, певно. Зрозуміло, що він ще буде рости, і ця мотузка може призвести до летальних наслідків.

 

Багато з цього сміття ще в річках поступово розсипається й перетворюється на мікропластик. Він частково осідає в процесі перемішування десь у річкових екосистемах на дні та потрапляє в харчові ланцюги. Це не те, що можна десь зловити на виході з річки. Воно вже на своєму шляху робить шкоду. Судячи з тих фрагментів сміття, які ми бачили, то пластик часто доходить до моря не цілісним.

 

Багато з цього цілком реально уникнути. У тій же Грузії ми спілкувалися з колегами, з якими співпрацювали, у них є ще оця традиція в гірських селах, як у нас трапляється в Карпатах, викидати сміття біля річки. А коли починається повінь, то рівень річки підіймається навесні, і сміття  все туди йде, а потім потрапляє в море. Це свідчить про неналагоджену культуру споживання, культуру переробки сміття. В Україні це також дуже-дуже актуально.

 

Ви сказали, що обрали дві річки – Дунай і Дністер. Чому не Дніпро? 

 

Багато було дискусій щодо вибору річок, але все ж таки ухвалили рішення робити моніторинг на Дунаї та Дністрі, бо там була найбільш розвинена мережа моніторингу. Ми робили там комплексне дослідження морської екосистеми біля узбережжя. Тому ці річки були доречнішими з точки зору логіки проєкту. Але справді Дніпро б теж було дуже цікаво дослідити. Я думаю, що це станеться найближчим часом у межах уже української національної програми моніторингу, зокрема у межах директиви з морської стратегії. З наступного року вже почнуть реалізовувати цей детальний план зусиллями України. 

 

Під час спілкування з колегами, з вашого особистого досвіду, чи не проводилися порівняння, на якому місці перебуває Україна щодо зусиль з моніторингу пластику, з установки очисних споруд? 

 

Якщо чесно, то це все-таки рівень low income economies. У нас це не розвинено. Якщо порівняти з країнами Європейського Союзу, то ми тільки на початку шляху. Можливо, нас частково рятує не така потужна промисловість. Якщо були б сильніші викиди, то ми мали б серйозні проблеми. Тому зараз якраз час паралельно робити і дослідження, і менеджмент.

 

Навіть це рішення, яке викликає багато дискусій, – новий закон щодо заборони деяких видів пластикових пакетів, нещодавно підписаний президентом – хтось вважає, що воно не вирішує жодних проблем, а хтось переконаний, що без цього ми не зможемо зрушити з місця. Але це тільки одна з важливих дій. Це не має бути окозамилюванням. Коли є серйозні системні проблеми, один такий закон, але який всі помітять на побутовому рівні, не вирішить глобальну проблему. Тут має бути ціла система рішень і заходів.

 

Які наступні кроки вашої дослідницької групи в цьому напрямку? 

 

Це були пілотні дослідження. Ми зробили певну схему, за якою має виконуватися моніторинг і накопичуватися база даних. І зараз є декілька проєктів, і, власне, Український науковий центр екології моря бере участь в таких проєктах, застосовує набутий досвід. Тому я думаю, що подальші дії будуть.

 

Мій особистий інтерес – далі досліджувати Чорне море. Я хочу довести свої зусилля до публікацій, бо вже зібрано цікаві і важливі дані. Ми зараз працюємо над цим. Китоподібні – мій основний інтерес, і важливо дослідити як це все сміття впливає на них. Зараз в Україні відбувається моніторинг загиблих дельфінів (долучитися до цього проєкту можна тут – прим. ред.). Ми з колегами перевіряємо, чи є пластик у їхніх шлунках, чи буває він причиною загибелі. Таких даних поки що мало, але вони накопичуються, і з часом ми опублікуємо також такий аналіз.

 

Це тривалий проєкт, зараз нарешті опубліковані його результати. І це чудово. Їх будуть використовувати для природоохоронного менеджменту. Бо я знаю, що мої європейські колеги мають чіткий план, куди далі з цими результатами йти та до яких заходів закликати уряди своїх країн. Я думаю, що в Україні будемо робити так само.

ТЕКСТ: Дар'я Кузява
Ілюстрації: Каталіна Маєвська
Статті
До ворожки не ходи
До ворожки не ходи: духи і привиди

З'ясуємо, звідки взялися легенди про духів та привидів і чому деякі люди часом їх бачать, а ще послухаємо, як «говорить привид»!

Хімія
Що всередині: наука морозива

Кожна складова морозива по-своєму важлива.

Промо
Проєкт інтелект. Епізод 2: Чи зможемо ми колись говорити з тваринами за допомогою Petcube

Навіщо вашим домашнім улюбленцям штучний інтелект?

Суспільство
Нобелівка‒2021: економіка. Природні експерименти допомагають відповісти на важливі питання

Цьогорічні лауреати – Девід Кард, Джошуа Енґріст та Ґвідо Імбенс – показали, що природні експерименти можна використовувати, щоб відповісти на ключові суспільні питання.

До ворожки не ходи
До ворожки не ходи: астрологія, нумерологія, ворожіння

Чому люди звертаються до ворожіння, що чекають від астрології та нумерології і чи це справді їм допомагає?

Наука
Три в одному: за що дали Нобелівки з фізіології або медицини, хімії та фізики

Слухайте про цьогорічну Нобелівку!