Стаття Погляд — 02 жовтня, 2020

Швидкість втрати біорізноманіття зростає ‒ блог Віталія Грищенка

ТЕКСТ:

ІЛЮСТРАЦІЇ: Каталіна Маєвська

Протягом історії Землі трапляло кілька масових вимирань тварин. Але людина перетворила останнє з них на процес не бачених досі масштабів.

Протягом усього часу існування біосфери Землі одні види живих істот з’являлися, інші зникали. Їхнє вимирання відбувалося постійно, це цілком природний процес, але він балансувався появою нових видів. Хоча бували і кризи, коли біорізноманіття різко зменшувалося. 

Палеонтологи описали п’ять масових вимирань за останні 540 мільйонів років, коли зникали по три чверті або й більше видів, що існували тоді на планеті. Причинами цього вважаються передусім глобальні катастрофічні процеси – зміни клімату, коливання рівня моря, рух континентів, вулканізм тощо.1 Зараз найбільшим глобальним катаклізмом є людська діяльність. Люди прямо чи опосередковано виявилися причиною зникнення багатьох видів тварин і рослин на Землі. Ще Володимир Вернадський писав, що людство стало геологічною силою планетарного масштабу. І вплив цієї сили на біорізноманіття негативний. 

Науковці заговорили про шосте (голоценове) масове вимирання (нещодавно вийшов український переклад книги Елізабет Колберт про це2). Воно охоплює весь голоцен (сучасну геологічну епоху, яка почалася 12 тисяч років тому) і набирає дедалі більших темпів. І хоча за загальною кількістю зниклих видів це вимирання далеко не дотягує до Big Five («великої п’ятірки»), швидкість цього процесу значно вища за природну.1

Але все це слова, а чи можна якось оцінити завдану природі шкоду кількісно і довести, що винуватцями цього є саме люди, а не, скажімо, зміни клімату чи геологічні процеси? Для цього треба порівняти, як відбувалося вимирання до появи людини і після цього, й визначити вплив на нього різних чинників.

Саме це зробила група європейських науковців – Тобіас Андерманн із колегами. Вони аналізували за допомогою комп’ютерного моделювання процеси вимирання ссавців на Землі з часу пізнього плейстоцену (попередньої геологічної епохи, 2,6 мільйонів – 12 тисяч років тому; пізній плейстоцен почався 126 тисяч років тому). Результати їхнього дослідження опубліковані в одному з найбільш престижних наукових журналів світу – Science Advances.3 

Зараз на Землі є близько 5700 видів ссавців.4 Ще 351 вид зник з часів пізнього плейстоцену, 80 з них – вже в історичні часи, після 1500 року н.е. Аналогічні тенденції вчені помітили і серед інших класів хребетних тварин: птахів, плазунів, земноводних, кісткових риб. Все це й дає підстави говорити про шосте масове вимирання. 

Автори дослідження взяли з наукової літератури інформацію про останні знахідки кожного з 351 виду вимерлих ссавців – датування викопних решток для тих, що зникли давно, або спостереження для видів, що вимерли після 1500 року. Охоплений період у 126 тисяч років містить як значні зміни клімату (зледеніння у плейстоцені, міжльодовиків’я, потепління в голоцені), так і розселення людей планетою. Моделювання дало змогу оцінити вплив на вимирання ссавців кожного з цих факторів. Воно показало, що сучасні темпи вимирання приблизно в 1700 разів вищі, ніж були на початку верхнього плейстоцену. Вимерлі види могли б проіснувати в середньому близько 1,75 мільйона років за незмінної швидкості вимирання і лише 810 років – за сучасної. 

Вчені визначили й чотири періоди значного зростання темпів вимирання ссавців: 63,8-32,2 тисячі років тому, 16,0-9,5 тисячі років тому, 2300-600 років тому, 180-120 років тому. Вони добре узгоджуються з етапами колонізації людьми нових континентів та островів. Так, у перший період була заселена Австралія, у другий – Америка. Але збіг у часі не обов’язково означає причинний зв’язок. Відповідь дало подальше моделювання. Враховувалися фактори як пов’язані з людьми (чисельність населення та зайнята ним площа), так і кліматичні (глобальна температура та швидкість її зміни). Виявилося, що чисельність населення пояснює вимирання ссавців із точністю 96,0%, заселена людьми площа – 97,1%. А от вплив кліматичних факторів значно нижчий – 63,6% – для температури і 60,2% – для швидкості її зміни. До того ж ці показники статистично достовірно не відрізняються від аналогічних параметрів для «нульової» моделі – розрахунок розвитку подій за умови, що швидкість вимирання залишається незмінною весь час. Тобто загалом кліматичні фактори відігравали в цьому разі незначну роль. Змішані моделі, в яких враховувався спільний вплив людей і клімату, також показували істотне переважання антропогенних чинників. 

Науковці вже давно звернули увагу на те, що після заселення людьми нових територій біорізноманіття на них різко зменшувалося. Найбільше страждали великі звірі та птахи (так звана мегафауна), на яких насамперед полювали або які найбільше заважали переселенцям (про це детальніше можна прочитати в іншій статті для Куншт). Результати дослідження Андерманна зі співавторами вкотре це підтверджують. Саме після появи людей різко зростала швидкість вимирання ссавців. А от там, де дикі звірі та люди тривалий час еволюціонували разом, такої катастрофи не відбувалося. 

Тварини встигали пристосуватися до «суперхижака» й не були беззахисними перед ним. В Африці швидкість вимирання взагалі не зростала, і втрата різноманіття була досить повільною, а в Євразії темпи цих процесів були менші, ніж на інших континентах. Найбільшого ж спустошення зазнали острівні території (опрацьовані дані з Мадагаскару й островів Карибського моря). Моделювання показує й неоднакову вразливість різних систематичних груп ссавців. Низку хоботних (мегафауна!) винищили майже повністю, а от примати постраждали значно менше.  

Прогноз авторів статті, на жаль, невтішний. Якщо швидкість вимирання залишиться сталою, то до 2100 року зникне ще близько 30 видів ссавців. Якщо ж вона й далі зростатиме швидкими темпами, ця доля може чекати вже 558 видів.3 

Звичайно, таке моделювання пов’язане зі спрощенням – аналізується вплив лише окремих чинників. У природі так не буває, на кожен вид діє цілий комплекс факторів. І вони можуть як підсилювати, так і послаблювати дію один одного. Але головний висновок все ж незаперечний – саме людство несе головну відповідальність за шосте масове вимирання, трагедія якого розгортається на наших очах.

Посилання:

  1. Про шосте масове вимирання
  2. Колберт Е. Шосте Вимирання: неприродна історія. К.: Наш формат, 2016. 280 с.
  3. Минуле й майбутнє біорізноманіття
  4. Список видів, що вимирають

Популярні статті

Стаття Суспільство — 27 березня

Як Росія завойовувала вплив у країнах Африки

Стаття Космос - 29 лютого

Куншткамера з Девідом Сперґелом про реліктове випромінювання, НАЯ (НЛО) та співпрацю з українськими науковцями

Стаття Пост правди - 25 березня

Пост правди, епізод 7: Анонімність в телеграмі