ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису

    Чому люди не хочуть носити маски?

    00:00
    00:00
    Психологія — 11.02.21
    ТЕКСТ: Марія Гончарова
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Страх на лице: чому люди відмовляються носити маски

    Ще під час бубонної чуми в XVII сторіччі лікарі збагнули: якщо прикривати обличчя, то менша ймовірність ураження. Вони розуміли всю необхідність носити рукавички і свій довгий дзьоб, наповнений травами1. Тоді причиною хвороби вважали міазми, тобто погані запахи. Трави в дзьобі мали б від них рятувати. І хоча трави не дуже допомагали (особливо через те, що в дзьобі були отвори, а легенева чума передається повітряно-крапельним шляхом), саме вбрання щільно прилягало до обличчя та тіла, створюючи бар’єр для бліх, які були переносниками бубонної чуми. Водночас до речі, набула популярності дезінфекція приміщень та практика карантину.   Людство бачило багато пандемій. Маємо не одне дослідження2, яке демонструє, що маска – необхідний атрибут захисту від інфекцій при респіраторних захворюваннях. Звісно, це досить незручний аксесуар: в ній важче дихати, влітку пітніє підборіддя, в окуляри «пітніють», не дуже зручно знайомитись, важко когось впізнати, зчитувати емоції та розмовляти. Для когось це просто незручно, а для когось – питання власних свобод. Але чому ми не носимо маски в час, коли вони можуть врятувати комусь життя?

    На нові реалії, з якими ми зіткнулися внаслідок поширення коронавірусу, багато хто може реагувати доволі агресивно, бо ці обставини незвичні. Професор соціальних та поведінкових наук в університеті Нью-Йорка Девід Абрамс пояснює це так: «У моменти невпевненості люди стають надмірно пильними та надчутливими до будь-якої загрози». Це реакція «бий або біжи», яку більш детально описано тут. Будь-які аргументи та дії, які можуть загрожувати відчуттю безпеки, будуть викликати негативну реакцію.   

     

    Якщо взяти приклад США, то багато людей, які відмовляються носити маски апелює до власних свобод. Нібито примусове носіння маски – це зазіхання на особисту свободу. Це одна з причин, яка, думаю, не надто стосується України. В нас я більше помічаю небажання носити маску через незручність/важкість дихати. Експерти з американських університетів, яких опитали4 журналісти Huffington Post, виділили декілька найпопулярніших аргументів щодо небажання носити маску:   

     

    Зараз стільки всього непевного. Мені легше, коли я знаю, що можу вибрати не вдягати маску. 

     

    COVID-19 породив відчуття невизначеності у багатьох. А невизначеність породжує страх, що природно підживлює потребу в контролі. Невизначеність характеризується відчуттям втрати влади над майбутнім, над планами та стабільністю. Це все призводить до втрати впевненості. Це, своєю чергою, може сприяти кризі та психологічному (навіть екзистенційному) дискомфорту, який ще сильніше підсилюватиме наше бажання повернути контроль. Навіть ілюзорне уявлення, що ми маємо якусь владу над ситуацією, може допомогти повернути відчуття контролю. Більшість з нас носять маски з тої ж причини – щоб мати контроль над ситуацією: ми знаємо, що маска створює своєрідний бар’єр та може запобігти ураженню. Вибір не носити маску так само дає нам відчуття, що можемо вирішувати самостійно, повертаючи собі владу над ситуацією.  

     

    Як я писала у своїй статті про страх смерті, в часи невизначеності люди схиляються до своїх соціальних кіл або місцевих лідерів для того, аби знайти підтримку. Адже, коли ми непевні у своїх діях, не знаємо, що робити ми звертаємо увагу на тих людей, які в наших очах мають авторитет. Як вони поводять себе в такій ситуації? Переймаючи їх поведінку, нам не потрібно вирішувати чи правильно ми робимо, адже ця людина/коло осіб, яким ми довіряємо, роблять так. Це теж своєрідний контроль над ситуацією, але пасивний.    Теоретично, згідно з теорією соціальної ідентифікації (про це пишу тут), важливу роль в носінні маски відіграє громада та загальні настрої в оточенні людини. Якщо всі в школі не носитимуть маску, звісно, одна людина відчуватиме, що і вона може цього не робити5. Коли лідер країни, наприклад, у відеозверненні до громадян взаємодіє з великою кількістю дітей без маски, це теж демонструє певну позицію до цього питання.   

     

    За словами професора Вільяма Шульце6, для того, щоб просвітлювати громадськість про носіння масок і підштовхувати людей до такої поведінки, потрібно мати чітке, ефективне та однозначне повідомлення від лідера, якого поважають та якому довіряють у громаді. А через те, що правила були не надто чіткими, особливо на початку пандемії, багато хто відчував себе досить розгубленим. Коли це накладається на недовіру до влади (так, станом на лютий 2021 року лише 14% респондентів вважають, що події в Україні розвиваються у правильному напрямі7), люди шукають підтримки, наприклад, онлайн. У такій ситуації вони шукатимуть когось, хто зможе адресувати їхні побоювання, страхи. Через страх набирають популярності фейки, які наповнені, з першого погляду, імовірною (але не означає правдивою) інформацією. Фейки, як правило, тому і працюють, що виглядають правдоподібно, а часто ще й емоційно забарвлені. На жаль, небагато людей будуть шукати першоджерела, коли новина шокує. Наприклад, в мережі літають міфи, що маски самі створюють небезпеку. Що в них так важко дихати, бо вони не пропускають вуглекислий газ. Ніби, якщо налити в маску води і вона не протікає, це означає, що і вуглекислий газ не циркулює8. Проте маска створена для того, щоб не пропускати дрібні краплі слини. Маски пропускають повітря, а щоб переконатись в цьому достатньо дмухнути на тканину.   

     

    Правила носіння масок були суперечливими. Чому я повинен/на носити їх тепер?  

     

    На жаль, в усіх країнах світу правила носіння масок справді були суперечливими. Навіть ВООЗ на певному етапі не давала чітких вказівок щодо того, чи треба носити маски всім. В Україні міністри та головний лікар не могли дійти згоди щодо того, чи потрібно всім вдягати маску та за яких обставин це робити. Через нестачу масок в якийсь момент навіть говорили, що вони потрібні тільки лікарям та хворим. Потім головний санітарний лікар зізнався, що це була неправда9. Через таку дезінформацію зі сторони держави рівень недовіри, звісно, зростає.  

     

    Станом на осінь 2020 року 72% українців кажуть, що постійно носять захисні маски у громадських місцях10. Інколи вдягають маску 21% опитаних, а ніколи її не вдягають 6%. Як видно, в Україні ситуація – не найгірша. Проте 58% респондентів заявили, що не вважають епідемію коронавірусу загрозливою саме для них. На жаль, це може свідчити про те, що існує ймовірність нехтування правилами безпеки (наприклад, дотримання дистанції при спілкуванні, самоізоляції за ознак захворювання11). Крім того, це опитування на самозаповнення, тож ми не можемо знати, наскільки люди були правдивими у своїх відповідях.  

     

    Я проаналізувала/в ризики та переваги і просто не бачу необхідності в носінні маски.  

     

    Гіпотеза, запропонована Шульце, – люди не мають можливості точно оцінювати ризики з низькою ймовірністю (які радше не стануться, ніж стануться). Ідея полягає в тому, що коли люди стикаються з можливістю заразитися COVID-19, вони, як правило, або не реагують на це (заперечення) або надмірно реагують (сильний страх захворіти). Наприклад, через те, що ймовірність померти від COVID-19 в процентах порівняно невелика12, ми схильні не звертати уваги на можливі ризики. 

      1,4% мають летальний результат13, тоді як 98,6% одужують. В березні ВООЗ казала14 про рівень летальності в 3,4%, а наразі маємо різну статистику залежно від країни: від 0,2% в Німеччині до 7,7% в Італії. Хоча, звісно, треба пам’ятати, що оцінки залежать від того, як широко проводять тестування в певній країні і скільки безсимптомних або легких форм потрапляє в статистику, тому всі цифри, які ми наразі маємо, приблизні.  

    Для нашого сприйняття такі проценти не здаватимуться занадто великими, хоча якщо перевести їх в реальні числа, то втрати стають чималими.  

     

    Напевно, в Україні вже не залишилось людей, які б не знали когось, хто перехворів на коронавірус. Однак якщо це не стосується людини особисто, їй легше говорити, що це до неї не дотично. Ба більше, ті, хто не носили маски весь карантин і не встигли перехворіти (або просто хворіли безсимптомно), мають такий собі аргумент: бачите, я ходив без маски і не хворів, тому можна і далі так робити. Проте процент людей, які так вважають, доволі невеликий, хоча з часом зростає. Січневе дослідження16 в Україні показало, що особисто захворіти на COVID-19 бояться близько 40% (у листопаді 2020 – 57%). Щодо можливого захворювання близьких та рідних хвилюються 78% (у листопаді – 87%). Більше висловлюють занепокоєння стосовно можливого захворювання старші опитані та жінки.  

     

    Маска загрожує моїй маскулінності.  

     

    Я вже писала в одній зі своїх статей про чоловіків, які підтримують Трампа і не вдягають маски, майже пишаючись цим. Тоді вже були деякі статті на цю тему. Чомусь в США більше чоловіків не вдягали17 маски на публіці, аніж жінки. Ми знаємо18, що чоловіки загалом схильні до більш ризикованої поведінки, а неносіння маски під час пандемії – одна з таких типів поведінки. Одна з паралелей, яку я знайшла, – між ВІЛ у 1980-х та небажанням чоловіків використовувати презервативи. Це як загроза маскулінності. В США за президентства Трампа пропаганда неносіння масок була доволі велика. Як повідомляє Associated Press19, Трамп сказав помічникам, що він не носитиме маску на публіці, побоюючись, що це видаватиметься слабкістю. Дослідники виявили, що чоловіки частіше відмовляються від носіння масок, вважаючи їх «ганебними», «ознакою слабкості» і «не крутими» – попри дані, які показують, що чоловіки мають більший ризик померти від ковіду, аніж жінки (хоча поки що не повністю зрозуміло чому). За попередніми даними20 дослідників з Бостонського коледжу, чоловіки, які негативно ставились до рекомендацій щодо соціальної дистанції, носіння масок тощо, також мали традиційні маскулінні ідеали щодо емоційного самоконтролю, впевненості у собі, понять домінування та влади над жінками, гетеросексуальної саморепрезентації. Ба більше, ця група респондентів не бачили переваг в дотриманні рекомендацій CDC (Центру з контролю та профілактики захворювань в США), менше вірили в науку та відчували менший рівень емпатії до вразливих категорій. Також я згадувала про наявний зв’язок22 між антисоціальними особистісними рисами та небажанням носити маску.  

     

    Хтось може стверджувати, що це суто американська культурна проблема, проте ми не дізнаємося про це, допоки схожих досліджень не проведуть в Україні. Дослідження під час інших епідемій (H1N1, SARS) показали, що жінки все ж таки більш схильні носити маски. Хоча в країнах світу, де носіння масок є обов’язковим та зумовлено законом, гендерної різниці між бажанням носити маску майже немає. Звісно, тут гратиме роль культурне ставлення до законів та їх виконання.  

     

    Я молода людина, мені це не загрожує.  

     

    Нам часто казали23, що люди старшого віку більш схильні захворіти на ковід, тому молоді люди доволі часто нехтують24 правилом носіння масок в публічних місцях. Екзистенційна загроза не така висока, адже маємо дані (які популяризувались у пресі на початку пандемії), що показують: якщо ти молодий – тобі буде легше (скоріш за все). На жаль, ця ситуація схожа на ту, коли люди хворіють безсимптомно, не знаючи про те, що вони можуть наражати інших на небезпеку. За даними CDC, люди 18-29 років менш схильні дотримуватись правил соціальної дистанції. Думаю, тут треба зазначити, що за даними великого дослідження25, опублікованого у вересні, в якому взяли участь понад 3200 молодих людей, госпіталізованих з COVID-19 у ​​віці 18-34 років, було виявлено, що 21% потребували інтенсивної терапії, 10% потребували штучної вентиляції легень і близько 3% померли. Ще 3%, які одужали, були виписані до іншого закладу охорони здоров’я для продовження реабілітації. На мій погляд, це чималі цифри, особливо коли можна захистити себе, просто одягнувши маску, і дотримуватись соціальної дистанції. Соціальне дистанціювання, маска та уникнення скупчення людей мають вирішальне значення для зменшення передачі COVID-19.  

     

    Необхідно зазначити, що будь-яка поведінка, навіть незначна, визначається різними факторами: політичними переконаннями, ідеологією, соціальними факторами, освітою. Носіння маски так само. Звісно, мабуть, багато хто бачив, як дивляться в метро на людей, які стоять без масок. Вони наче чужинці. Хтось навіть починає сваритись. Проте це зазвичай не працює. Я, буває, бачу як в магазині хтось дуже неохоче вдягає маску, ще й неправильно, просто тому що охоронець відмовляється пускати до магазину. За словами професорки Гарварду Джулії Маркус ганьбити людей за те, що вони не носять масок, контрпродуктивно. Вона рекомендує наслідувати приклад організацій, які розповсюджували презервативи під час кризи СНІДу 1980-х років, тобто робити одноразові маски легкодоступними в найбільш вразливих місцях – в магазинах або аеропортах. Вона каже, що позитивна пропаганда масок матиме важливу роль в бажанні інших їх носити. Тому важливо пропагувати носити такі маски, які пасують і які візуально виглядають привабливо. Напевно, важливо вже зрозуміти реалії, в яких ми опинились. На жаль, маски залишаються з нами надовго: за останніми рекомендаціями26, доведеться носити їх ще мінімум рік. А ковід – не остання пандемія людства. Також потрібно пам’ятати: носити маску – це найменше, що можна зробити для того, аби врятувати своє або чиєсь життя.

    ТЕКСТ: Марія Гончарова
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Посилання
    Статті
    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Космос
    Що таке сонячні плями і чи впливають вони на людей

    Чи можуть спалахи на Сонці та магнітні бурі провокувати погане самопочуття в людей?

    Ідеї
    Пропаганда у російському кіно

    Як кіно стало частиною пропагандистської та політичної ідеології росії та чи можна якось дати цьому раду?