ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Людина — 10.06.20
    ТЕКСТ: Ярослава Кутсай
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    50 відтінків чорного

    Що змушує одних людей сміятися з того, через що інші плачуть, і чим завершилися пошуки найкумеднішого жарту? 

    Почуття гумору – це одна з найважливіших рис, які ми враховуємо у виборі того, з ким жити і в горі, і в радості.1 Коли шотландський письменник Ієн Бенкс дізнався, що у нього рак жовчного міхура, було вже запізно. За кілька місяців він помер, але перед цим запропонував руку й серце своїй дівчині із притаманним його творчості похмурим комізмом: «Чи зробиш ти мені честь, ставши моєю вдовою?». Огидні жарти, пояснив він, у таких випадках допомагають. 

     

    Як стверджував англійський історик мистецтва Горас Уолпол, світ є трагедією для тих, хто відчуває, але для тих, хто думає, він перетворюється на комедію. Часто чуємо, що є речі, сміятися з яких аморально. Не всі відтінки чорного гумору до душі публіці, але можна з упевненістю сказати, що він мало кого залишає байдужим. І хоч його поціновувачів нерідко таврують як психопатів та соціопатів, австрійські вчені мають що сказати на їхній захист. 

     

    У 2017 році команда дослідників з Віденського медичного університету попросила 156 людей – 76 жінок і 80 чоловіків середнього віку з різним рівнем освіти – оцінити низку цинічних карикатур.2 Учасників дослідження перевіряли на рівень інтелекту та агресії, а також розпитували про їхній настрій. Результати здивували науковців. Вони виявили, що матеріал видався дотепним найспокійнішим і найприязнішим представникам вибірки з найвищими показниками IQ.3

     

    Сміх, так само як і сльози, – це захисна реакція на розчарування, виснаження й зневіру. Але сміх кращий тим, що після нього не треба вмиватися, казав американський письменник Курт Воннегут. Його роман «Бойня номер п’ять» пронизаний такою гіркою іронією, що після його прочитання складно не стати пацифістом. 

     

    Ми часто чуємо, що сміх приносить полегшення тим, хто приречений і страждає. Австрійський психіатр Віктор Франкл, який пережив Голокост і описав свій досвід перебування у концтаборі з точки зору психіатра, називав гумор «зброєю душі в боротьбі за самозбереження», що допомагає людині на якусь мить піднятися над будь-якою ситуацією – хай яка вона нестерпна.   

     

    Впродовж останніх кількох тисячоліть мислителі намагалися з’ясувати, що саме змушує нас сміятися. Існує щонайменше три пояснення. 

     

    Теорія переваги (Superiority theory): «аплодисменти собі»

     

    Досить довго комедія мала погану репутацію. Ще античні філософи говорили про сміх як механізм самозвеличення.4 Платон був одним із найвпливовіших його критиків, називаючи сміх зловтіхою, яка стає на заваді самоконтролю. Він був переконаний, що через сміх людина стає менш людяною. Аристотель запевняв, що дотепність – це нахабство освічених, і що вони дозволяють собі значно більше веселощів, ніж потрібно. 

     

    У Біблії сміх зображений як прояв ворожості, а глузування могло мати фатальні наслідки. Так було у випадку з пророком Єлисеєм, про якого йдеться у Старому Завіті (Книга Царів: 2:23-25). Коли той прямував до Бет-Ела, назустріч йому бігли 42 хлопці й дражнили голомозим. Єлисей озирнувся й прокляв їх в ім’я Господа. Одразу ж після цього з лісу вийшли дві ведмедиці й помстилися їм за ображеного чоловіка.    

     

    Томас Гоббс у трактаті «Левіафан» писав, що сміх виникає через споглядання чужих недоліків і усвідомлення власної переваги – ніби «аплодисменти собі».5 Інакше кажучи, хто сміється, той має владу. В середньовіччі загальноприйнятим було насміхатися з карликів та горбанів. За вікторіанської епохи – з психічно хворих. Озираючись у темне й бентежне минуле з висоти свого зручного дивану, ми з упевненістю можемо сказати, що просвітництво та науковий прогрес зробили нас не лише розумнішими, а й милосерднішими.  

     

    Серед найпоширеніших форм гумору сьогодні, за словами редактора карикатурного відділу The New Yorker Боба Манкоффа, – диспозиційний, який можна описати як «друг сміється з ворога».6 Ми менш схильні насолоджуватися бідами знедолених і тих, хто є нашим союзником, однодумцем, хто нам приємний. Натомість тішимося з неадекватності своїх кривдників.7

     

    Водночас сміх може бути проявом поблажливості до тих, хто поруч. 

     

    Вечоріло. Шерлок Голмс і доктор Ватсон влаштувалися у кемпінг-зоні. Вони розбили намет і лягли спати. 

    Голмс прокинувся серед ночі й запитав у Ватсона: «Поглянь на небо й скажи мені, що ти бачиш».

    Ватсон: «Я бачу мільйони й мільйони зірок».

    Голмс: «І що з цього випливає?»

    Ватсон: «Гадаю, якщо є мільйони зірок і якщо навіть кілька з них мають планети, то ймовірно, що існують планети, подібні до Землі. І якщо там є кілька планет, як Земля, там може бути й життя».

    Голмс: «Ватсоне, ти ідіот. З цього випливає, що хтось вкрав наш намет».

     

    Це класичний приклад дворівневої теорії переваги. Ми сміємося з Ватсона, бо він не помітив відсутності намету, а також з помпезності того, як Голмс сповістив його про це.

     

    Лінгвіст Чарльз Ґранер стверджує, що гумор дуже рідко буває невинним проявом, як може здатися на перший погляд.8 За його словами, гумор – це гра, змагання, в якому є очки, переможці та переможені. І ця гра помітно вирізняється ґендерним дисбалансом. Британський психолог Річард Вайсмен у книжці Quirkology9 (з англ./укр. «Дивнологія») наводить дослідження 1200 прикладів сміху в повсякденному спілкуванні, яке показало, що 71% жінок сміються, коли чоловік розповідає жарт, але лише 39% чоловіків сміються, коли жартує жінка. 

     

    Теорія невідповідності (Incongruity theory): овва!

     

    Шотландський філософ Френсіс Гатченсон критикував теорію самозвеличення.10 Він зазначав, що добродій, який їде в кареті й бачить понівечених жебраків, почувається у значно ліпшому становищі, але це відчуття навряд чи назвеш втішанням. Ця ситуація, за словами Гатченсона, радше змусить нас плакати, ніж сміятися. Він запропонував альтернативну концепцію, яка згодом отримала назву теорії невідповідності, згідно з якою людина сміється тоді, коли здивована, коли спостерігає невідповідність того, що знає, і того, що відбувається. 

     

    Німецькі філософи Іммануїл Кант та Артур Шопенгауер писали: в усьому, що викликає жвавий сміх, має бути щось абсурдне.11 Інакше кажучи, ми схильні сміятися, коли наші очікування не справджуються. Маркетологи називають це ламанням шаблонів. 

     

    Вайсмен наводить приклад12 жарту, який містить ці характеристики:   

     

    Пес приходить у поштове бюро, щоб відправити телеграму. Він бере бланк, на якому потрібно вказати повідомлення, і пише: «Гав, Гав, Гав, Гав, Гав, Гав, Гав, Гав, Гав».

    Працівник пошти уважно роздивляється заповнений аркуш і ввічливо звертається до пса: «Тут лише дев’ять слів. Ви можете додати ще одне “Гав”. Ціна залишиться тією самою».

    Пес видається спантеличеним. Відповідає: «Але ж це буде повною маячнею».

     

    Теорія полегшення (Relief theory): екстаз

     

    Зиґмунд Фройд писав, що сміх дозволяє нам вивільнити «психічну енергію» й сприяє тріумфу Его, яке обмануло свого цензора Над-Я, котрий забороняє йому відверто говорити про свої емоції.13

     

    Згідно з теорією полегшення, певне наростання напруги притаманне всім жартівливим сценаріям, і сприйняття гумору безпосередньо пов’язане з її зняттям. Фройд використовував цю ідею, щоб пояснити наше захоплення табуйованими темами. Той, хто володіє почуттям гумору, жартує, аби уникнути негативних емоцій й примиритися з недосконалістю дійсності, зі своїми власними недоліками – і таким чином продемонструвати свою невразливість. 

     

    Ця теорія слугувала приводом для досліджень, які підтверджують, зокрема, що сміх допомагає почуватися краще морально й фізично, і зближує нас із тими, хто сміється разом із нами.14  

     

    Російський філософ Міхаїл Бахтін писав про сміх як про визвольну силу, яка за середньовіччя допомагала людині звільнитися від власних страхів і була втіленням «правди людей».15 Він звільняв від містичного страху перед Богом, від страху перед невизначеністю, пов’язаною зі стихіями, а ще слугував торжеством над моральним страхом, який стримував, пригнічував і притуплював розум, – страхом перед авторитетними наказами й заборонами, перед смертю й пеклом – «усім страшнішим за життя». Подолавши ці страхи, за словами Бахтіна, розум людини стає ясним. 

     

    Соціолог Крісті Девіс приписував жартам важливу роль у становленні демократії, адже для гумору не існує авторитетів.16 В часи, коли в британському суспільстві панувала нерівність, гумор, особливо у формі карикатур, був атрибутом британської свободи, що стала прообразом американської свободи на противагу континентальному абсолютизму. Дух свободи, за словами Девіса, підбадьорювали ниці сатиричні образи, створені зокрема шотландським живописцем Айзеком Крукшенком та англійським друкарем Джеймсом Гіллреєм, які глумилися із заможних і могутніх монархів та аристократів. 

     

    Аналогічно в Радянському Союзі популярними були анекдоти про Брєжнєва. 

     

    — Леонід Ілліч, яке у Вас хобі?

    — Я збираю анекдоти про себе.

    — І багато назбирали?

    — Два з половиною табори.

     

    Брежнєва після смерті запитують, куди він хоче – в рай чи в пекло.

    — Дайте поглянути, як там.

    Йому показали. В раю ангели читають вголос «Правду», праведники їх слухають. А в пеклі – веселощі: розпусні жінки й випивка.

    — Хочу в пекло! – заявив Брежнєв.

    Тут його схопили й кинули в казан з окропом.

    — Ви мені інше показували!

    — А це наш агітпункт був.

     

    Так, наприклад, і в культурі чехів, які, як і багато інших народів, протягом століть були під чужинським гнітом, простежується дуже своєрідна здатність глушити біль не так сльозами, як сміхом. Недарма найперекладаніший твір чеської літератури – сатирична комедія «Пригоди бравого вояка Швейка» Ярослава Гашека про скромного невідомого героя, який «не підпалював храму богині в Ефесі, як це зробив отой дурень Герострат, щоб потрапити до газет та шкільних хрестоматій. А цього вже досить». Сміх ставить на землю тих, кого підняли на п’єдестал. Він позбавляє ілюзій і завищених очікувань, кажуть чехи. Карел Чапек, автор науково-фантастичної п’єси «R.U.R.», якому ми завдячуємо появою слова робот (з чеськ. robota – тяжка праця), писав, що «гумор – це трюк, з допомогою якого подія піддається зменшенню, ніби ми дивимося на неї крізь перевернуту підзорну трубу». Автор «Нестерпної легкості буття» Мілан Кундера ототожнював сміх із екстазом, коли людина «нічого не згадує, нічого не планує, вона лише волає, звертаючись до миті, що триває саме зараз, і не бажає знати нічого іншого, крім цієї миті». 

     

    Найсмішніший жарт

     

    У 1970 році у комедійному шоу «Летючий Цирк Монті Пайтона» з’явився скетч про пошуки найсмішнішого жарту. У 1940-х роках чоловік на ім’я Ернест Писака намагається вигадати безпрограшний анекдот, записує його, а потім, перечитавши, помирає від сміху. Жарт виявляється настільки смішним, що вбиває кожного, хто його читає. Таким чином він стає зброєю, яку використовують на війні. 

    У 2001 році професор Вайсмен замислився над пошуком найсмішнішого жарту. Він отримав зелене світло від Британської асоціації просування науки і разом зі своїми колегами з Гертфордширського університету запустив міжнародний проект LaughLab. Спеціально для нього вчені створили сайт, який мав два розділи. В першому кожен міг опублікувати свій улюблений жарт. У другому люди відповідали на кілька простих запитань про себе (стать, вік та національність), а потім оцінювали, наскільки кумедними їм видалися жарти, випадково вибрані з архіву. Метою дослідження було зрозуміти, «що змушує сміятися різні групи людей і який жарт змусить усміхнутися весь світ». 

     

    Сайт зібрав понад 40 тисяч дописів і близько 350 тисяч голосів із 70 різних країн. 

     

    Науковці виявили такі тенденції: 

    – Левова частка жартів – про поневіряння чоловіка й дружини, які не кохають одне одного, сексуальні проблеми і, звісно ж, смерть. 

    – Чоловіки розповідають набагато більше анекдотів, ніж жінки. 

    – Мішенню топ-жартів були немудрі й нерозважливі персонажі, які змушують аудиторію почуватися значно впевненішими у своїх розумових здібностях.   

     

    Ось анекдот, який вподобали найбільше людей:

    Двоє мисливців полюють на здобич у лісі, й зненацька один із них падає горілиць. Він не дихає, в нього закам’янілий погляд. Його напарник виймає телефон і телефонує у службу екстреної допомоги. Він кричить, задихаючись від хвилювання: «Мій друг мертвий! Що я можу зробити?» Оператор каже: «Заспокойтеся. Я вам допоможу. Спершу нам слід переконатися, що він мертвий». Тиша. Лунає постріл. Потім на іншому кінці чути: «Гаразд, а тепер що?»

     

    55% респондентів оцінили його як смішний. Цілком можливо, цей жарт не змусив вас усміхнутися. Цілком можливо, ви знаєте з десяток значно кращих. 

     

    Вайсмен після завершення свого проєкту, який тривав п’ять років, визнав, що знайти жарт, який потішить усіх, – справа безнадійна. Опитування підтвердило те, що ми й так добре знаємо: люди сміються з різних речей.

     

    Водночас 15-річне дослідження норвезьких медиків виявило, що організми людей, які вдаються до гумору, аби вирішити конфлікти та подолати труднощі, тримають під контролем кортизол, який у надлишку послаблює імунну систему.17 Гумор допомагає впоратися із надмірним стресом та в довгостроковій перспективі – дає тілу сили протистояти інфекціям.  

     

    Тож, схоже, від сміху не помремо, а навпаки будемо жити довше. 

    ТЕКСТ: Ярослава Кутсай
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Статті
    Промо
    Проєкт інтелект. Воєнний сезон. Епізод 5: NFT та Україна

    Чи можна написати «Проєкт інтелект» на гривні й продати за мільйони доларів як NFT?

    Людина
    Від батька до сина: що таке генеалогія і як досліджувати свій рід

    Що таке ДНК-генеалогія і як далеко кожний з нас може просунутися у вивченні свого роду?

    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?