fbpx
ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І миттєво отримуй 9 електронних журналів Куншт у подарунок.

Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

Читати

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Повідомлення успішно надіслано

Для пошуку
введіть назву запису
Біологія — 16.04.20
ТЕКСТ: Олеся Павлишин
Ілюстрації: Каталіна Маєвська
Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
Ctrl+Enter.
Підземне царство

У землі ховається чимало нових відкриттів. Палеонтолог Вадим Яненко знає це як ніхто. Разом із колегою з Швейцарії Давідом Василяном він описав новий вид саламандр – Palaeoproteus miocenicus. Їхні рештки знайшли зокрема в селі Гриців Хмельницької області. Статтю про відкриття вчених опублікували в журналі Nature. Куншт поговорив з Вадимом про методи дослідження викопних решток і те, як опублікувати своє дослідження в одному з найвідоміших наукових журналів.  

Ви насамперед орнітолог, чому вирішили займатися палеонтологією?

 

Це була досить цікава історія. Я орнітолог, навчався на кафедрі зоології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, захищав кандидатську дисертацію, що стосувалася екології птахів. Після аспірантури почав працювати в науково-дослідній лабораторії зоології та екології. Але так склалося, що нашу лабораторію при університеті Шевченка у 2015 році закрили. Дуже багато науковців залишилися без роботи. Я певний час викладав медичну біологію у двох медичних університетах, а потім мене запросили в Національний науково-природничий музей НАНУ. Але вивченням птахів там уже займався мій колега і товариш. І мені запропонували працювати з іншою групою тварин – викопними земноводними та плазунами. У студентські роки я написав свою першу курсову про гадюк в Україні. Я колись мріяв бути герпетологомГерпетологи – вчені, які вивчають плазунів та земноводних.. Тому я з радістю погодився вивчати викопних земноводних та плазунів. Звичайно, довелося перенавчатися повністю, тому що це нова група тварин, і морфологія їхнього скелету зовсім не схожа на пташину. 

 

Чому ви вирішили шукати новий вид саламандри у селі Гриців?

 

У 2017 році мій колега Олександр Ковальчук познайомив мене з Давідом Василяном, провідним фахівцем з саламандр у Європі. Він раніше, ще у 2013 році, відкрив новий вид гігантської саламандри з України. Вона називається Ukrainurus hypsognathus. Це величезна саламандра до двох метрів, яка жила в цей самий період (в епоху міоцену – прим. ред.). Наш вид Palaeoproteus, який ми описали пізніше, – значно менший. 

 

 

Міоцен – найновіша епоха періоду неогену, другого періоду кайнозойської ери. Міоцен тривав з 23 мільйонів років тому до 5.3 мільйона років тому. Тварин епохи міоцену найчастіше знаходили в Північній та Південній Америці, Південній Європі, Східній Африці, Індії, Пакистані. На той час ссавці вже мали приблизно сучасний вигляд. Чимало архаїчних видів тварин вимерли у олігоцені, який передував міоцену. В еру міоцену з’явилися примітивні антилопи, олені та жирафи, а також собаки й ведмеді.1

 

Серед земноводних, що жили на території України в міоцені, описані до виду дві саламандри: Ukrainurus hypsognathus і Palaeoproteus miocenicus. Також були жаби, родичі тритонів, маленькі саламандри.

 

Давід приїхав до нас у гості в грудні 2017 року. І поділився припущенням, що в Грицеві може бути ще один вид саламандр, матеріали якого можуть перебувати у нас в музеї. Рештки саламандри, яку ми описали, лежали в музеї близько 30 років. Але вони були перемішані з кістками інших тварин, і їх було лише декілька. Тому визначити, що це, а тим більше – описати без порівняльного матеріалу не було жодних шансів. І, власне, сьогодні є тільки один фахівець із викопних земноводних і плазунів на всю Україну, і той з’явився у 2017 році. Тож Давід запропонував мені попрацювати над міоценовими матеріалами.

 

Ми передивилися всі наявні зразки і справді виявили декілька кісток цього виду (Palaeoproteus miocenicus – прим. ред.). Це були нижньощелепові дуги й спинні хребці. На той час у музеях Австрії було кілька екземплярів, з якими працював Давід. Тому в нас було з чим порівнювати.

 

Опис нового виду базується на порівнянні кісток нового екземпляра з наявними зразками близьких родичів. Завдяки порівнянню і мікроскопії ми встановили, що це зовсім новий вид. До цього було описано лише два види цього роду (роду палеопротеїв – прим.ред.), наш – третій. Крім того, наш Palaeoproteus – наймолодший. Попередні два представники цього роду жили значно раніше, мінімум на 30 мільйонів років. Отак у нас вийшло описати Palaeoproteus miocenicus.

 

 

Саламандра Palaeoproteus miocenicus жила 11–9 мільйонів років тому. Це останній представник роду Palaeoproteus. Довжина його тіла у 1,4 рази перевищує розмір інших палеопротеїв. Розмір саламандри разом із хвостом – від 17.3 до 39 сантиметрів.

 

Чому саме в Грицеві знаходять ці решки?

 

На жаль чи на щастя, певно, на жаль, уже не знаходять. Це місце вже зруйноване. Його відкрили на початку 1980-х років. Це вапняковий кар’єр, у якому палеонтологи нашого музею знайшли великі поклади кісток – не лише амфібій і рептилій, а птахів і практично всіх груп тварин. Це місце датується 9–11 мільйонами років тому.

 

Ще є один аналог в Хмельницькій області – біля села Климентовичі. Це місцезнаходження виявили випадково у кар’єрі на території зони, де утримували засуджених. Туди запросили палеонтологів, з розповідей старших колег, лише на добу. Вони знайшли вапняковий шар, який, можливо, був лагуною, а заразом – і цікаві кістки в ньому. Климентовичі того самого віку, що і Гриців. Інших місць середнього сармату у нас немає. Мається на увазі, з міоцену середнього сарматуСарматський ярус – один із геологічних ярусів верхнього міоцену. Звичайно, є поклади набагато старіші, але ці два місця в Хмельницькій області – унікальні. Сьогодні з цих місць нічого не залишилося, оскільки там розташовані кар’єри, де видобували граніт.

 

Можливо, були якісь природні умови, через які саламандри жили саме там?

 

Так, це були невеликі заводі. Чому з Грицева дуже багато кісток земноводних і плазунів? На нашу думку, це були кормові столики хижих птахів, які харчувалися великими зміями й амфібіями. У цих місцях накопичилася велика кількість тваринних решток. Це великі кладовища тварин, так би мовити.

 

За рахунок чого викопні рештки так довго зберігаються?

 

За рахунок фосилізації. Фактично відбувається скаменіння кістки. Тому до сьогодні ми можемо працювати з цими матеріалами. Вони скам’янілі.

 

Як ваше відкриття впливає на майбутні дослідження? Яке значення воно має для палеонтології?

 

Для палеонтології це ще плюс один вид хвостатого земноводного. Ми доповнили, скажімо так, викопну фауну України. Як воно може впливати? Нові дані, нові знання. Від цього сучасна фауна абсолютно ніяк не зміниться. А викопна поповниться новим екземпляром. Власне, як і всі палеонтологічні дослідження.

 

Чи часто палеонтологи зустрічаються з Ефектом Лазаря, як у вашому випадку? Чи впливає це на наукові дослідження загалом?

 

 

Ефект Лазаря – виявлення представників певного виду, роду чи іншої таксономічної одиниці, який вважався вимерлим.

 

Так, це, звичайно, впливає. Ще один приклад – риба латимерія, яку довгий час вважали вимерлою. Лише через багато-багато років представників цього виду знайшли біля узбережжя Австралії й Африки. Риба жила на великих глибинах, тому її ніхто не помічав. У нашому випадку ми можемо теж говорити про такий ефект, бо вважали, що рід Palaeoproteus припинив існування набагато раніше. І лише наш Palaeoproteus наче «воскресив» цей рід знову.

 

Просто ніхто не знаходив кісток представників цього роду. Наш Palaeoproteus близько 30 років лежав у схронках музею, і про нього ніхто не знав. Якби ми з Давідом не почали наші пошуки, він лежав би ще хтозна скільки років. Наука не дізналася б, що є ще один вид.

 

Я думаю, якщо пошукати в проміжку цих 30 мільйонів, то, можливо, ще знайдеться не один вид. Просто кістки земноводних дуже погано зберігаються. Вони дуже тоненькі і найчастіше з часом просто розсипаються, якщо у природі немає спеціальних умов. Або може поталанити, як нам. Можливо, жили й інші види. Ми не можемо це підтвердити, бо немає жодного матеріалу в проміжку цих 30 мільйонів років.

 

Як ви думаєте, відкритий вами вид був поширений лише на території Європи?

 

Представники цього роду поширені також у Північній Америці. Зараз йдеться про три види цього роду на території Європи. У Північній Америці представники цього роду описувалися раніше. Нам же потрібно було з чимось порівнювати, щоб встановити, що наш вид абсолютно новий. Ми знайшли одинадцять ознак, які відрізняють його від родичів. Це, власне, і розміри, і певні ознаки скелета, які відрізняють наш вид від інших представників цього роду.

 

Поговорімо про саму публікацію. Як опублікувати своє дослідження в такому серйозному науковому журналі? 

 

По-перше, потрібні два незалежних рецензування. Щоб не було ніякого конфлікту інтересів, щоб рецензентами не були твої знайомі. Але цим займається редакція журналу. По-друге, обов’язково має бути новизна: новий вид, види, які не траплялися раніше на певній території. Також потрібна спеціальна дорога апаратура, щоб опрацювати дані про кістки. На жаль, в Україні такої немає. В Європі вона є. Наші рештки з України оброблялися у Швейцарії. Зараз вони зберігаються у колекції нашого музею. І, власне, досвід роботи з цією проблематикою, досвід як науковця. Мені здається, що це основні етапи, які можуть забезпечити публікацію в такому журналі.

 

І попередні здобутки, звісно. Редакція дивиться на попередні праці: де вони публікувалися, чи справді вони є науково вагомими.

 

Крім того, в Україні немає жодного журналу, який спеціалізувався б саме на палеонтології, мав би імпакт-факторІмпакт-фактор – показник цитованості журналів, який визначає їхню значущість. і входив до наукометричних баз Scopus та Web of Science. Є журнали з близькою тематикою – геологічні, зоологічні, але не палеонтологічні. Тому описи нових видів зазвичай публікуються в досить серйозних журналах. Така публікація підтверджує, що це новий вид, що науковці не помилились і вони мають рацію.

 

Яка апаратура потрібна, щоб обробляти рештки?

 

Скануючий електронний мікроскоп. В Україні він є, але в науковців немає доступу до нього. У нас немає таких мікроскопів, на яких ми могли б працювати. Ти приходиш на роботу, маєш велику кількість матеріалу. Цілком імовірно, що серед цього матеріалу є рештки й інших нових видів. Але ти просто фізично не можеш їх опрацювати, тому що немає необхідного сучасного обладнання.

 

А в кого тоді є доступ, якщо не в науковців?

 

Маю на увазі, що у палеонтологів немає доступу. У Давида, наприклад, у музеї, де він працює, є цей мікроскоп. У нього вільний доступ до нього. Якщо є матеріал, він може спокійно собі сканувати, потім роздивлятися 3D-проекції, не турбуючи самі кістки. Він сканує кістки повністю, з усіма отворами, з усіма виступами. Сидиш, порівнюєш потім на комп’ютері з матеріалами. Це дуже зручно і важливо для неушкодженості кісток, які зберігаються в музеї. Ти маєш з ними мінімальну справу. І це досить швидко. Сьогодні в Україні для палеонтологів немає такої можливості.

 

Тобто потрібно домовлятися з іноземними інституціями, транспортувати?

 

Так, звичайно. З музеями, лабораторіями, в яких є мікроскоп. Ця апаратура насправді не завжди потрібна. Але ми працюємо з бінокулярами 1970–1980-х років. Є, звичайно, дещо з 1990-х років, але через бінокуляр ти просто розглядаєш, а фіксувати не можеш.

 

Кістки рептилій і земноводних надзвичайно маленькі, тому просто взяти фотоапарат і сфотографувати так, щоб було видно всі ознаки, неможливо. Це можна робити з птахами, з великими ссавцями. З дрібними гризунами, наприклад, такий фокус вже не пройде. Потрібен хороший мікроскоп з фотонасадкою або такий скануючий мікроскоп.

 

Наскільки просто домовитися з іноземними інституціями?

 

У мене є досвід лише зі співавтором. З ним було, як ви розумієте, не важко домовитися. Я запропонував: «Є матеріал, робімо». – «Так, звичайно, без питань». Через якийсь час він надіслав мені 3D-фотографії, а вже потім ми побачили, що це справді серйозна річ, яка потребує детальнішого вивчення.

 

Коли почався опис нашої саламандри, ми з Давідом думали, що вид, який ми описуємо, жив лише в міоцені. Але подальше ознайомлення з матеріалом та порівняння з іншими представниками цього роду, надали змогу простежити їхню належність до палеоценових та еоценових представників. Тобто, простіше кажучи, представники цього роду жили на 30 мільйонів років раніше, а наша саламандра – остання з цього роду, наймолодша. Так з мікроскопом зробили те, що зі звичайним бінокуляром не вийде.

 

Як вплинула ця публікація на вашу роботу?

 

Звичайно, публікація вплине на мою роботу. Публікація в серйозному науковому журналі має високий імпакт-фактор. Кожен науковець має давати продукт, у нашому випадку – це статті в серйозних журналах, монографії. Я вже другий рік у декреті з маленькою донечкою, але все одно це зараховується в мою наукову скарбничку. Коли вийду з декрету, планую продовжувати дослідження. Я не скажу, що, опублікувавши таку статтю, отримаєш якусь премію чи більшу зарплату. Але це якісний продукт, який ми маємо видавати як науковці. Цим ми підіймаємо українську науку на європейський рівень.

ТЕКСТ: Олеся Павлишин
Ілюстрації: Каталіна Маєвська
Статті
До ворожки не ходи
До ворожки не ходи: духи і привиди

З'ясуємо, звідки взялися легенди про духів та привидів і чому деякі люди часом їх бачать, а ще послухаємо, як «говорить привид»!

Хімія
Що всередині: наука морозива

Кожна складова морозива по-своєму важлива.

Промо
Проєкт інтелект. Епізод 2: Чи зможемо ми колись говорити з тваринами за допомогою Petcube

Навіщо вашим домашнім улюбленцям штучний інтелект?

Суспільство
Нобелівка‒2021: економіка. Природні експерименти допомагають відповісти на важливі питання

Цьогорічні лауреати – Девід Кард, Джошуа Енґріст та Ґвідо Імбенс – показали, що природні експерименти можна використовувати, щоб відповісти на ключові суспільні питання.

До ворожки не ходи
До ворожки не ходи: астрологія, нумерологія, ворожіння

Чому люди звертаються до ворожіння, що чекають від астрології та нумерології і чи це справді їм допомагає?

Наука
Три в одному: за що дали Нобелівки з фізіології або медицини, хімії та фізики

Слухайте про цьогорічну Нобелівку!