ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Україна — 30.04.20
    ТЕКСТ: Тетяна Казанцева
    Фото: Юлія Корицька-Голуб
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Рецепт зцілення

    Кульпарківська лікарня – особлива. Її намагалися створити так, щоб люди з психічними захворюваннями почувалися як вдома. Це, на думку тогочасних архітекторів, надзвичайно сприяло одужанню.

    Довгий час психічні хвороби взагалі не лікували. Пацієнтів тримали в ізоляції, часто прикутими до ліжок чи стін у палаті з інвалідами та злочинцями. У XVIII столітті батько сучасної психіатрії, француз Філіпп Піннель, поступово запровадив концепцію гуманного поводження з пацієнтами, звільнивши їх від кайданів. Проте матеріальні умови догляду за хворими не надто покращилися. Їх тримали в малих обмежених просторах, часто при монастирях, без можливості працювати, навчатися, гуляти й розважатися. Часто бракувало найпримітивніших умов комфорту, що зовсім не сприяло одужанню.

     

    Перший заклад утримання психічно хворих на Галичині створили у Львові у 1790 році. Однак це була не так лікарня, як своєрідна в’язниця для утримання пацієнтів, що могли зашкодити іншим.

     

    Ситуація покращилася в останній третині ХІХ століття, у період  так званого «золотого віку» науково-технічного прогресу. Галасливе загазоване місто почало втомлювати людей. Дедалі більшої популярності набували ідеї, що місто і машини – це зло. У «кам’яному мішку» людина щораз частіше почувалася депресивною, відірваною від природи та неквапливого способу життя.

     

    Змінилося ставлення і до хворих. Вони отримали права на лікування, повноцінне життя, працю та відпочинок. Завдяки домінуванню культу краси (її вважали своєрідною панацеєю) з’явилися унікальні садово-паркові й архітектурні комплекси. На жаль, краса не врятувала світ, а період захоплення нею перервала Перша світова війна.

     

    У період поклоніння красі у Львові на Кульпарківській створили «заклад для божевільних». Комплекс побудували в 1870-1880 роках під керівництвом архітектора Адольфа Куна. 

    Лікарня розташовувалася за містом, яке вважалося джерелом психічних захворювань. Величезна територія (90 гектарів) ізолювала пацієнтів від зовнішнього світу. Залізниця була єдиним зв’язком із ним. Хворі прибували зі всієї Галичини, і для внутрішніх потреб лікарні проклали колії. Проте техніка тут була майже непомітною.

     

    Кун заклав ідею асоціативного архітектурного простору. Будівлі нагадували знайомі місця: приміщення головного корпусу було схоже на королівський палац, будівля адміністрації – на панський маєток, господарські будівлі – на середньовічний замок з вежею. 

    Потрапляючи до середини каплиці комплексу на Кульпаркові, ми раптово опиняємося наче в соборі святого Юра. Адольф Кун інтерпретував певні елементи оздоблення та внутрішнього вистрою, зокрема форму арок, картуші і балюстради для створення спорідненості з храмом. Цікаво, що саме балюстрада собору святого Юра часто використовувався у Львові на нових будівлях.

     

    Навколо комплексу садівник Кароль Бауер створив пейзажний парк з алеями каштанів і хвилястими доріжками, які почергово відкривали вигляди на певні об’єкти, демонструючи їх у несподіваних ракурсах і комбінаціях.

    Вважалося, що архітектура і мистецтво самі по собі є ліками, тому споглядання прекрасних будівель зцілює. А якщо побачити їх раптово, можна досягти катарсису. Для підсилення ефекту в проєктуванні комплексу продумували несподівані переходи. Так, щоб дійти до каплиці, пацієнт чи відвідувач мусив подолати одноманітний і довгий перехід алеєю, де були лише дерева й небо. Раптова поява прекрасної будівлі після повороту алеї, шум фонтану вражали і могли сприяти одужанню, вважав Кун. 

    Цей прийом реалізував дещо пізніше австрійський архітектор Отто Вагнер у психіатричному комплексі на Штайнгофі у Відні. Там посередині лісу стоїть церква з золотим куполом, скульптурами ангелів і святих, з мармуром і вітражами. Щоб дійти до неї пішки, треба подолати довгий шлях на самоті з природою.

     

    Та повернімося до комплексу на Кульпаркові. Зі збільшенням кількості хворих виникла потреба в добудові нових корпусів і модернізації старих. Провели водогін і каналізацію, будинки оточили залізобетонними парканами, створивши відчуття безпеки та приватності.  Архітектори ХІХ – початку ХХ століть розуміли, що людині необхідний «свій» простір, який має певні ознаки, властивості та навіть обмеження. Це розуміння було значною мірою втрачене після Другої світової війни, коли почали будуватися позбавлені індивідуальних ознак багатоповерхівки. 

    Крім ідеї особистого простору, комплекс на Кульпаркові також втілив різноманітні ідеї зі створення позитивних асоціацій. На початку ХХ століття у Львові стала  популярною східна культура. Елементи східної казки в Кульпарківському комплексі втілив львівський архітектор-новатор Альфред Захаревич. Він займався більш конструктивно-будівельними аспектами, оскільки також був власником фірми залізобетонних конструкцій, найякісніших у Львові. Споруджуючи утилітарні паркани навколо корпусів, Захаревич міркував творчо. Він створив портали в китайському стилі, продемонструвавши унікальні можливості свого якісного залізобетону, який раптом отримав спроможність згинатися в різних напрямках.

    На хвилі оновлення комплексу на початку ХХ століття побудували також водонапірну вежу й нові корпуси у стилі віденської сецесії зі застосуванням залізобетону. Перед Альфредом Захаревичем, проєктувальником вежі, постало складне завдання – використати залізобетон так, щоб надати йому природності. Матеріал, що раніше асоціювався з небажаними для психічного одужання технікою та прогресом, набув вигляду деревини. Сама вежа – це унікальна каркасна конструкція, що асоціюється з народною дерев’яною архітектурою. Створюється враження, що це дзвіниця гуцульської церкви, яка виглядає з-за верхівок дерев. 

    Нові корпуси лікарні архітектора Адольфа Каменобродського асоціюються зі звичайними житловими кам’яницями – дерев’яні дашки, вишукані сходові клітки, ліхтарі. Фасади оздоблені фактурами тиньку, що імітують хвилі, пера, луску, шерсть.

     

    Абсолютно унікальним для Львова є засклення корпусів блоками Фальконьє, що дозволило не використовувати ґрати на вікнах і створило привабливу гру світла й тіні завдяки опуклим шестикутним абрисам блоків.

    Необхідним компонентом психічного одужання була фізична праця. Зараз на Кульпаркові хворі цього позбавлені. Тепер це надто складно організувати, та й територія комплексу зменшилася з 90 гектарів до 20. Раніше до нього належали сади і городи, ферми і майстерні, щоб хворі могли одужувати через працю. Були стадіон, корти для спортивних занять, місце для водних процедур.

     

    Унікальна деталізація корпусів, розроблена для створення особливих просторів з індивідуальними ознаками, могла нагадувати пацієнтам про стіни дому. А патерни на кшталт замку, палацу, маєтку, храму мали викликати позитивні емоції.

     

    Дві світові війни та радянський період дещо спотворили ідею комплексу, закладену його творцями. Проте її відгомін досі живе та промовляє серед доріжок і будівель Клініки психічного здоров’я.

    ТЕКСТ: Тетяна Казанцева
    Фото: Юлія Корицька-Голуб
    Статті
    Промо
    Проєкт інтелект. Воєнний сезон. Епізод 5: NFT та Україна

    Чи можна написати «Проєкт інтелект» на гривні й продати за мільйони доларів як NFT?

    Людина
    Від батька до сина: що таке генеалогія і як досліджувати свій рід

    Що таке ДНК-генеалогія і як далеко кожний з нас може просунутися у вивченні свого роду?

    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Повідомити про помилку

    Текст, який буде надіслано нашим редакторам: