Стаття Психологія — 13 травня, 2020

Взятися за голову

ТЕКСТ:

ІЛЮСТРАЦІЇ: Каталіна Маєвська

Забуваєте дні народження близьких, не можете завершити жодну справу, легко піддаєтеся поганим звичкам і часто прокрастинуєте? Можливо, ця стаття про вас. Що таке гіперактивний розлад з дефіцитом уваги та як із ним боротися?

«То ти хочеш сказати, що я не лінивий, не тупий і  не божевільний?» 

Це назва однієї з книжок про людей з таким діагнозом.5 Він робить всіх нас (авторка статті теж живе з цими особливостями) винятковими, трохи неподібними на інших. Але в душі ми принаймні певний час вірили, що ми лінюхи, не дуже кмітливі чи навіть трохи несповна розуму. 

А як вірити в інакше, коли ти забуваєш дні народження друзів і коханих, речі, обіцянки; постійно в русі – інколи не можеш припинити хитати ногою під столом чи барабанити пальцями; всіх перебиваєш і не можеш дочекатись черги; маєш 100 хобі й мільйон проектів, більшість із яких – незавершені; маєш мільйон ідей, але деякі – зовсім божевільні; віриш в те, що лише дурні роблять щось наперед, і знаєш, що в останню ніч прийде магічна суперсила, і ти все встигнеш.

Жінки з цим діагнозом частіше занурюються в себе і фантазують так, що важко повернутися до навчання чи роботи. Крім того, у них сильніші емоційні перепади, вони вразливіші. Щоправда, жіночі форми розладу поки досліджені менше. 

Це діагноз, який в Україні досі дуже рідко ставлять дорослим, значно частіше – дітям. Проте в Європі і США вже давно говорять, що 3-5% дорослого населення має цей розлад. Англійською його називають ADHD, а  українською – ГРДУ (гіперактивний розлад з дефіцитом уваги) або СДУГ (синдром дефіциту уваги і гіперактивності). Діагноз є у міжнародних класифікаторах хвороб DSM-5 та МКХ-10, і його визначають як неврологічно-поведінковий синдром розладу розвитку, який починається в дитинстві і проявляє себе такими симптомами: труднощі в концентрації уваги, гіперактивність, ускладнений контроль імпульсу.

У дорослих він має два чисті типи – гіперактивно-імпульсивний та  розсіяний. Також є змішаний тип, який поєднує неуважність з гіперактивно-імпульсивним типом. В цій статті я буду звертатись до людей з ГРДУ, але якщо у вас є друг, кохана людина чи родич з цією особливістю, вам теж буде цікаво.

Цей розлад діагностували у багатьох відомих людей: підприємця Річарда Бренсона, акторок Вупі Ґолдберґ та Сальми Гаєк, британського кулінара Джеймі Олівера, а також деяких спортсменів, діячів шоу-бізнесу і громадських активістів. 

«То я в хорошій компанії», – можете подумати ви. Навіщо читати далі? А ось навіщо. Ми, психотерапевти, часто бачимо людей з ГРДУ в своїх кабінетах з депресіями, залежностями й іншими проблемами. Історія куріння, вживання наркотиків і алкоголю частіше трапляється у групи з ГРДУ.2 При цьому діагнозі вживають частіше і більше. Також у них помічають надмірне вживання кави, труднощі зі зберіганням грошей, імпульсивними покупками, перевищенням кредиту. У них вищий рівень розвитку серцевих хвороб, що пов’язують з меншою фізичною активністю. Люди з ГРДУ раніше починають статеве життя, і ризик непланованої вагітності в них у чотири рази вищий, ніж у інших. В дослідженнях зазначається більша схильність до суїцидального мислення порівняно з контрольною групою. Вони більш схильні до ризику, тож частіше потрапляють у ДТП. 

Мої клієнти-чоловіки з ГРДУ часто приходили на терапію через ігроманією, наркозалежністю і проблемами з алкоголем, зрадами і ризиком втратити стосунки (зокрема імпульсивними зрадами), проблемами з фінансами й контролем злості, ризикованою поведінкою та спробами суїциду в минулому. Усе це пов’язане з імпульсом, який важко стримати.

Мої клієнтки-жінки з ГРДУ найчастіше мали невпевненість у собі і низьку самооцінку. Вони піддавалися імпульсивним покупкам і мали проблеми з фінансами, професійною реалізацією, сексуальним життям. Також жінки часто приходили з депресією. І тут теж є нюанси з імпульсом, але більше важить розсіяність і самокритика. Цікаво, скільки тут від біології, а скільки від культурних й суспільних особливостей, але це вже тема іншої статті.

А що каже статистика? 80% людей з ГРДУ мають принаймні ще один  коморбідний (тобто одночасний з ГРДУ) психологічних розлад, понад 50% мають два і третина – три психологічні розлади. Найчастіше це депресія, дистимія (легша, але довша депресія), тривожні розлади та зловживання психоактивними речовинами (у них вдвічі вищий ризик зловживання, ніж у популяції загалом).2

Чому ви раніше про це не чули?

Інтерес до дорослих з ГРДУ виріс лише в 1990-х роках в США, зокрема у зв’язку із закінченням тривалих досліджень, як-от UMASS Study в Масачусетсі та Milwaukee Study, які показали значний вплив ГРДУ на доросле життя.2 Раніше це вважали тільки проблемою дітей, які це переростають. За приблизними оцінками, 25% всіх пацієнтів наркологічних клінік і відділень мають чи мали в дитинстві діагностований ГДРУ. 

Зараз в Україні немає жодної перекладеної книги про допомогу дорослим з ГРДУ, також цей діагноз часто оминають у діагностиці на практиці. Навіть якщо він фігурує, то немає перекладених протоколів і монографій для специфічної роботи з ГРДУ. Тож фахівці з охорони здоров’я, які спеціально не займаються цією темою, найімовірніше, не будуть діагностувати розлад і не зможуть надати повну допомогу та інформацію клієнтам.

Тож з’ясуймо більше про цей діагноз. І почнемо з мозку.
 
Якщо коротко – це все біологія, ви не винні. Відмінності мозку людей з ГРДУ, за даними метааналізів,6,7 помітні в розмірах певних ділянок мозку: може відрізнятися лобна кора, ділянки правого сочевицеподібного ядра (частина базальних гангліїв) мають меншу кількість сірої речовини. Також говорять про різницю у функціонуванні нейронних мереж в стані спокою і під час виконання завдань.8

Ця низка МРТ-сканів показує різницю у швидкості розвитку лобної кори при ГРДУ і без нього. Але за МРТ вам діагноз не поставлять. Щоб діагностувати ГРДУ, треба пройти низку опитувальників. Такі дослідження МРТ корисні не для діагностики, а для наукових досліджень функціонування мозку.  

Мозок людей з ГРДУ – інший, але він не гірший. Він більш творчий, сміливий. Але, на жаль, дещо йому вдається трішки гірше: наприклад, емоційний контроль, самоорганізація, планування, пам’ять. В американській літературі це все називають одним поняттям – виконавчі функції (з укр./англ. executive function). І вам, як і мені, треба визнати ці обмеження й навчитися ними керувати. Люди з поганим зором носять окуляри, а нам потрібні такі «окуляри» на мозок (навіть не намагайтеся уявити цю метафору 🙂).

Тож перше правило нашого клубу – визнати, що ти вже, хоч-не-хоч, у цьому клубі. У моїй практиці прийняття діагнозу займає час. Спочатку відбувається реакція спротиву, але коли нові способи систематичного керування симптомами починають працювати (тобто у людини з’являються «окуляри»), прийняття ГРДУ стає легшим. З часом я навіть помічала радість від діагнозу, адже це просто-напросто риса.

Я працюю в моделі когнітивно-поведінкової терапії (КПТ), яка має найбільш доведену ефективність в допомозі людям з ГРДУ. КПТ є одним з провідних сучасних науково обґрунтованих методів психотерапії. Вона базується на усвідомленні того, що за багатьох психіатричних розладів та психологічних проблем спотворене сприйняття реальності (себе, інших людей, майбутнього), а також неадекватні дії у відповідь на проблеми є основними факторами, що підтримують розвиток та утримання наявних проблем та розладів. Втім, для деяких випадків ГРДУ потрібне фармакологічне втручання. Якщо симптоми дуже важкі, виникає постійний «шум» у голові, який не дає завершити жодне завдання, варто звернутися до психіатра (краще розповісти, що ваше припущення – це ГРДУ, адже його потрібно лікувати інакше, ніж депресію чи тривогу). Психіатрія у нас давно не каральна, цей візит не загрожує вам позбавленням водійських прав, якоюсь довідкою про неповносправність чи лікарнею. Це звичайна консультація, що може відбутись навіть онлайн. Право на виписування рецепту має лише лікар-психіатр, тому ваш психолог не може цього зробити.

Отже, які цілі менеджменту ГРДУ у когнітивно-поведінковій терапії?

Самооцінка і мислення

Когнітивна робота з ГРДУ, як і з самооцінкою і депресією (адже саме вона є найчастішим коморбідним розладом), ґрунтується на роботі з негативними автоматичними думками, правилами життя і глибинними переконаннями. Навчання більш реалістичного мислення, ідентифікації фільтрів і  когнітивних викривлень, які призводять до них – важлива частина когнітивної роботи. Всі ці поняття детально розбираються в роботі з КП-терапевтом. Загалом йдеться про різні рівні думок. Деякі з них – короткі і конкретні, про життя тут і зараз (наприклад, «я провалив проект і мене звільнять»). Це може бути негативна автоматична думка, яка промайнула майже непомітно, але зіпсула вам настрій. Вона може виявитися когнітивним викривленням – катастрофізацією. А ось про глибинні переконання поговоримо трохи згодом.

Найчастішими когнітивними викривленнями є перебільшення складнощів, применшення своїх можливостей, чорно-біле мислення і порівняння себе з іншими. Дорослі з ГРДУ, особливо недіагностованим, часто мають вже в дорослому віці низку невдач, соціальних конфліктів і часто – тенденцію до негативного мислення, низьку самооцінку і неефективні стратегії самодопомоги (ми називаємо це коупінгами). Переважно проблеми виникають зі стратегією уникнення. Наприклад, можна уникати викличних і складних завдань, які могли б призвести до росту в кар’єрі, чи неприємних емоцій. 

Дорослі з ГРДУ часто не розуміють, чому те, що іншим вдається легко, в них виходить після значних зусиль або не виходить взагалі. Це стосується простих речей – навчання, відкладання коштів, пам’ятання важливих дат. І тоді легко зробити висновок про свою неадекватність, лінивість чи ненормальність.

Після досвіду невдач у психіці формуються специфічні глибинні переконання (простіше – самооцінка):

– Недовіри до себе: «Я не можу покладатись на себе, я підводжу себе і інших»;

– Провалу: «Я завжди провалююся у всіх починаннях»;

– Неповноцінності/неадекватності: «Я не можу дати собі раду в базових потребах в житті»;

– Дефективності:  «Я погана, бракована людина»;

– Нестабільності: «Моє життя завжди буде хаотичним»;

– Покинення і соціальної ізоляції: «Ніхто не хоче зв’язуватися зі мною надовго, люди відкидають мене».

Робота над глибинними переконаннями потребує уважності і обережності, адже часто за життя особи з ГРДУ акумулювали багато сорому, і це дуже тригерна тема.

Значна когнітивна робота потрібна, щоб побороти основного ворога дорослих з ГРДУ, і це не гіперактивність, яка часто нівелюється у дорослому віці, а звичка відкладати справи, а саме – прокрастинація.

Прокрастинація або «рак ГРДУ»

Основною поведінковою проблемою дорослих з ГРДУ є прокрастинація. (звертаю вашу увагу, що сама по собі прокрастинація не є діагностичним критерієм, оскільки може свідчити про депресію, вигорання, невідповідність вашої роботи вашим цінностям і ще низку причин, крім ГРДУ). Чи впізнаєте себе в таких стратегіях?

– Уникнення через прокрастинацію – перебільшення складності завдання, сумнів у власній спроможності впоратись, раціоналізація прокрастинації;

– Відтягування до останнього – тенденція чекати до останнього дня, ночі, щоб зробити все за один раз (це має назву «міф гіперфокусу» – ідея про надзвичайну ефективність в останню ніч, яка є помилковою);

– Жонглювання – тенденція брати інший, цікавіший проект і зберігати відчуття «зайнятоcті і продуктивності», не почавши роботу над справді важливим проектом або не завершивши її;

– Псевдоефективність – виконання кількох низькопріоритетних, але легших завдань (дрібне прибирання, перевірка пошти), але уникнення високопріоритетних, важчих і нудніших завдань (створення звіту на роботі,  медогляд);

– (Псевдо)стоїцизм – прийняття обставин з надмірним песимізмом стосовно можливості змінити їх і своє життя.

Розсіяність або імпульсивність (а часто й те, й інше) справляє помилкове враження про людей з ГРДУ. Вони здаються невмотивованими, неінтелектуальними, можливо, недостатньо відповідальними. Це може відповідати дійсності, але частіше проблема в складності реалізувати цілі, організувати себе. Часто пацієнти з ГРДУ знають багато про планування, цілі в житті, є людьми з високим інтелектом, і їхня проблема не в розумінні пріоритетів, а в імплементації цих планів. Тому акцент у терапії роблять на конкретних практичних кроках, які працюють при ГРДУ. Вони також будуть корисні усім, хто має труднощі з прокрастинацією.

Кілька слів про любов.

Людям з ГРДУ варто звернути увагу на труднощі в стосунках. Для дорослих з ГРДУ будуть корисні звичні навички контролю вираження емоцій, асертивності (вміння в здоровий спосіб захищати свої межі) і вміння говорити «ні». Особливо важливо навчитися говорити «ні» деяким новим захопливим і цікавим проєктам, якщо вони не відповідають плану і цінностям, або просто на них немає часу. Особливо якщо вони конкурують з часом для сім‘ї, коли для вас сімейні стосунки є важливими.

Специфічні рекомендації стосуються втримування уваги на розмові, вироблення спеціального навику уважного слухання, вміння виявляти емпатію, скорочення монологу до трьох фраз (що здається неможливим 🙂 ) з перевіркою зворотного зв’язку від співрозмовника. Основною порадою для сімейних стосунків є рекомендація мати спеціальні щотижневі зустрічі для обговорення не лише гострих моментів, але й побутових справ, сімейних планів.

Як людям з ГРДУ організувати себе

Робота з прокрастинацією і самоорганізацією є чи не найважливішим завданням у менеджменті ГРДУ. Зміна в цій сфері часто призводить і до автоматичного зростання самооцінки, віри в себе. Вона зменшує інші шкідливі коупінги, як-от азартні ігри, зловживання алкоголем. Розроблена в 1999 році Ентоні Ростейном (Anthony Rostain) та Расселом Ремзі (Russel Ramsay) програма передбачає роботу з подолання прокрастинації для дорослих з ГРДУ і має великий список технік.9 Я розповім про основні. Вони можуть здатися простими і банальними, але прості речі працюють. 

Психотерапевти у США насамперед вчать своїх клієнтів планувати, працюють з навичками ідентифікації і прийняття дискомфорту. Можна почати зі складання списку справ і ведення щоденника-планера. 

Щоденне планування. Важливо починати з простого. Людям з ГРДУ не варто покладатися на пам´ять, тож щоденне планування передбачає такі кроки: виділити 10 хвилин на планування («чесні 10 хв або 600 сек» – без відволікань і скорочення); знайти місце, де вас ніхто не відволікатиме, і записати простий план на день, куди додати всі нерутинні справи (рутинні – це очевидні, які і так будуть зроблені – помитись, прийти на роботу). Потрібно формувати завдання в чітких поведінкових термінах. Нечітке завдання – це, наприклад, таке: «Зробити щось для покращення свого фінансового становища». А чітке – домовитись поговорити з другом-банкіром про стан своїх фінансів або виокремити 40 хвилин, щоб порахувати всі свої витрати. Важливо визначити реалістичний час на виконання завдання.

Для початку можна писати 1-3 справи (максимум – п’ять), щоб уникнути відчуття перевантаження. Саме планування слугує ще й експозицією (підготовкою, звиканням) до виконання складних чи нудних завдань. Для вироблення звички планувати можна використовувати метафору «кімнати для планування», в яку ми заходимо, щоб спланувати час. Важливо пам’ятати, навіщо ми робимо це і передбачити можливі відволікання. 

Список усіх справ. Ця навичка передбачає звичку написання справ на довший період – від 1 до 2-3 місяців. Для людей з ГРДУ важко виконувати завдання з різних сфер і тримати їх у пам’яті. Тому всеохопний список – найкращий для них. Коли ви нічого не тримаєте в голові, звільняється увага. Це допомагає сконцентруватись на виконанні конкретного завдання. 

Щоб скласти довгий план, візьміть записник чи відкрийте зручну програму на комп’ютері й знайдіть місце, у якому ви зможете не відволікатися. Напишіть усі зобов’язання, плани, поїздки, обіцянки, ідеї щодо відпочинку на наступні 1-6 тижнів (або інший обраний період). Збережіть документ в доступному для правок чи додаткових записів місці й використовуйте його для побудови плану дня.

Щоденник. Зазвичай люди з ГРДУ надають перевагу паперовому щоденнику-планеру, а не електронному. Написання вручну більше закликає до дії. Раджу почати з меншого: не варто переплановувати. Ліпше мати менше планів, але виконаних, ніж багато нереалізованих. Також варто залишати достатньо буферів на час між завданнями. Самі завдання мають мати час початку і кінця. Дедлайни працюють проти прокрастинації. 

Обов’язково планувати резерв на себе: їжа, сон, фізична активність, відпочинок (часто дорослі з ГРДУ шкодують про погано проведений вільний час: вікенди, інші періоди вільного часу, тож на цьому варто зробити акцент). Варто починати переглядати справи протягом дня, нагадувати собі про наступні завдання, вносити всі нові зобов’язання, переглядати за потреби щонайменше двічі на день. Щоденник-планер варто додати до своїх повсякденних речей, як-от телефон, ключі, гаманець. І, головне, – довіртеся плану.

Планування – це наче гра в шахи. Я можу розуміти, як ходить фігура але грати погано. Так і з планом. Це різні речі – знати, як планувати, і мати майстерність в цьому.  Тому треба ще й знати, як плани втілити в життя. Це надзвичайно важливо для дорослих. Адже зазвичай до дорослого віку в осіб з ГРДУ були спроби планування, але часто невдалі. Це сформувало негативні думки про планування, і їм здається, наче це складне завдання.

Важливий лайфгак: розділіть завдання на менші кроки. Приклади великих кроків – поприбирати кімнату, розібрати всі папери з навчання. Розділення на менші кроки – це написання простих конкретних дій (наприклад, віднести все, що має бути в кухні, з кімнати; але якщо і це стресує, то можна віднести всі горнятка в кухню). Подрібнити кроки можна по-різному. Наприклад, для написання статті кроку «зібрати літературу на статтю» комусь буде достатньо, а комусь потрібно вирішити: «Я починаю шукати літературу, поки не знайду три джерела».

Це може бути і спеціальна техніка, яка вчить подрібнити завдання до смішного – техніка «бейбі-степс» (baby-steps, буквально – дитячі кроки), наприклад «взяти олівець», «вимкнути інстаграм і відкрити ворд», «одягнути рукавиці для прибирання». Це працює ефективніше, ніж командним тоном кричати собі: «Не прокрастинуй!». Цю пораду спочатку сприймають як банальну, бо всі знають, які кроки треба зробити, щоб почати. Але мета цього методу – оформити завдання в такі до абсурдного прості кроки, що мозку здається нонсенсом не зробити щось таке просте. Алгоритм використання «бейбі-степу»:

– Визначити найменший «бейбі-степ», щоб почати процес. Ціль –   просто «торкнутись» завдання;

– Якщо все одно прокрастинація перемагає, розбити цей простий крок на ще менші кроки, поки не знайдеться той, який можна зробити;

– Зробити цей найменший крок. Ура! Це вже не прокрастинація.

Підвидом правила «бейбі-степс» є правило 10 хвилин. Можна обрати інший мінімальний час, який неважко виділити на роботу. Після цього проводимо 10 хвилин (але чесних!) за роботою, а потім ставимо собі запитання, чи далі це завдання здається важким і «непідйомним». Якщо так – можем завершити і без відчуття провини відкласти його до наступного десятихвилинного підходу. Таким чином ми зменшуємо почуття провини, яке тільки збільшує прокрастинацію. 

Навіть з усіма цими порадами варто мати «список підозрюваних» – знати свої основні способи відволікання (наприклад, перевірка повідомлень, соцмережі, читання, дрімота).

Навички ідентифікації і прийняття дискомфорту

«Я ЗАНАДТО змучений, щоб бігати». Щоб зробити рефреймінг (переоцінку) цієї думки, ми можемо нагадати собі, що маємо достатньо енергії, щоб почати, а далі, як правило, з’явиться більше енергії для продовження. Також варто врахувати, що навряд чи ви дочекаєтесь моменту, на 100% вільного від стресу. Тому варто говорити про поняття прийняття.

У терапії прийняття і зобов’язання (це окрема течія в сучасних методах психотерапії, англійською – ACT) Стівен Гаєс (Steven Hayes) акцентує на прийнятті дискомфорту як важливій частині досягнення будь-яких цілей. Важливо нагадувати собі, що всі люди переживають дискомфорт, коли виконують певні завдання.

Усвідомлення відчуттів, навіть неприємних, дає розуміння, що вони не нездоланні, не диктують дій, а просто є такими, якими вони є, не завжди приємними. Ви можете відчувати себе змученим, але робити кроки для підготовки до залу, можете бути «на нервах», але робити проєкт. Можна використовувати шкали для розуміння рівня свого дискомфорту. І допоміжні думки: «Я змучений, але не падаю з ніг», «Цей звіт завжди мене стресує, але й інші люди мають такі відчуття і ще й не з таким стикалися».

Навичка безоцінкового усвідомленого прийняття свого фізичного й емоційного стану є дуже корисним коупінг-стилем для людей з ГРДУ. Усвідомлене прийняття впливає на імпульс-контроль і усвідомлення поведінки уникнення та втечі від роботи. Практика майндфулнес-медитацій теж дає кращу зануреність у завдання.

Ось і все. Це перші прості поради, з яких ви можете почати рух до самоорганізації. І ще одна техніка – нагороди, нашому мозку вони потрібні. Ось вона: ютуб-канал про ГРДУ англійською, який має багато хороших порад.

Ура! Ви дочитали! Успіху в пізнанні себе. Пам’ятайте, що людину з ГРДУ не спинити, якщо вона знайде своє поле інтересу. Вдалого пошуку!

Олена Дівеєва-Островська, психотерапевтка-практик, керівниця Inner Surfing, членкиня правління Української Асоціації Когнітивно-Поведінкових терапевтів. Олена ‒ ведуча курсу «Порядок в голові», який на час карантину пропонує знижки

Посилання:

  1. ADHD in adults. What the science says. ‒ Barkley, Murphy & Fischer
  2. Cognitive behavioral therapy for adult ADHD. ‒ Ramsay & Rostain
  3. The Adult ADHD Tool Kit. ‒ J. Russel Rostain & Anthony L. Ramsay
  4. ГРДУ: від розуміння нейробіології до усвідомлення соціального значення проблеми
  5. Книжка Кейт Келлі про людей з ГРДУ
  6. Метааналіз особливостей мозку у людей з ГРДУ
  7. Структурні зміни в мозку у людей з ГРДУ
  8. Різниця у функціонуванні нейронних мереж у людей з ГРДУ
  9. Програма Ростейна і Ремзі

Популярні статті

Стаття Суспільство — 27 березня

Як Росія завойовувала вплив у країнах Африки

Стаття Космос - 29 лютого

Куншткамера з Девідом Сперґелом про реліктове випромінювання, НАЯ (НЛО) та співпрацю з українськими науковцями

Стаття Пост правди - 25 березня

Пост правди, епізод 7: Анонімність в телеграмі