fbpx
ОСТАННІЙ ПОДКАСТ

Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

Читати

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Повідомлення успішно надіслано

Для пошуку
введіть назву запису
Суспільство — 27.05.20
ТЕКСТ: Марія Гончарова
Ілюстрації: Каталіна Маєвська
Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
Ctrl+Enter.
Судний день

Чи замислювалися ви, чому в багатьох із нас таке сильне бажання залишити щось по собі? Хтось прагне народити дітей. Хтось мріє написати роман, який допоможе увіковічити себе в історії, а хтось, хоча це не очевидно, буде активно підтримувати якогось політика чи обстоювати погляди партії. І в усьому цьому винен страх. 

Мушу зізнатися, що в певному сенсі я матеріалістка. У моїй свідомості після смерті, в той самий момент, коли зупиняться процеси передачі хімічних та електричних сигналів у мозку, я просто припиню існувати. Усвідомлювати таке досить моторошно, адже одразу постає питання сенсу життя. Чи хочу я залишити щось по собі? Мені стає легше, коли я думаю, що можу зробити щось корисне для розвитку науки, що моє життя не буде порожнім. Виникають різні думки. А чи не витрачаю я свій потенціал, чи не проживаю життя намарно? Особливо зараз, коли під час пандемії ростуть цифри кількості захворювань і смертей, коли весь світ наче стоїть на паузі в очікуванні чогось. Що буде восени? Чи буде в мене робота і можливість існувати далі?

 

Це все гормони

 

Страх – це дуже сильна емоція, яка може мотивувати людей і тварин на певні дії. Як і всі тварини, ми маємо базовий механізм, який допомагає нам у виживанні. Страх – це сигнал, який утворюється внаслідок реакції нашого мозку (нейронними спалахами в мигдалеподібному тілі) на певну загрозу і дає сигнал на викид гормонів норадреналіну й адреналіну. Так він мобілізує організм для реакції «бий або біжи».1 Гормони збільшують концентрацію, дають силу та зменшують відчуття болю. Завдяки викиду гормонів ми відчуваємо прискорене серцебиття, звуження поля зору, тремор і готовність постояти за себе. 

 

Однак для людини загроза може бути не тільки у вигляді, скажімо, лева, а й більш ефемерною. Страх буває й інтерналізованим, тобто викликаним внутрішніми переживаннями, конфліктом або дискомфортом. Люди, ймовірно, – єдині, хто має екзистенційні страхи (тобто тривогу через непевність сенсу життя, свободи вибору, неминучої смертності). Страх смерті у тварини глибоко закладений на рівні гормонів, тварини мотивовані виживати. Ми ж маємо можливість рефлексувати і думати про своє життя, наша мотивація дещо складніша за просте виживання. У людей є певні мрії, плани. Думки про смерть у нас провокують тривожність і психологічний дистресДистрес – надмірне подразнення, надмірна стимуляція, що шкодять здоров’ю.. А жити в дискомфорті ніхто не хоче. Отже, як розумний вид ми шукаємо шляхи для поліпшення свого життя й уникаємо екзистенційного дискомфорту, який супроводжує міркування про неминуче.2

 

Базовий конфлікт, якого ми уникаємо

 

У 1970-х роках антрополог Ернест Бекер у книжці «The Denial of Death» (з англ./укр. «Заперечення смерті») розмірковував про страх смерті в людей.3 На його думку, саме через можливість усвідомлення власної смертності люди є найрозумнішими створіннями. Як і інші тварини, люди перебувають у фізичних тілах, які руйнуються, кровоточать, виділяють відходи. Ці тваринні аспекти людських тіл втілюють у собі нагадування про неминучість смерті. Думки про смерть викликають когнітивний дисонанс (базовий внутрішній конфлікт), саме тому люди живуть так, аби уникати їх і максимально зменшувати відчуття тривоги. Тому люди мотивовані створювати культури та вірування, які пропонують альтернативні відповіді на запитання «Що буде потім?» Утворені релігійні та культурні символи надають життю сенс, адже через них можна отримати символічне безсмертя.

 

Бекер опирався на досить теоретичні праці (Зиґмунда Фройда, Сьорена К’єркегора, Отто Ранка). Проте вчені, яких він надихнув, уже понад 40 років досліджують цей підхід емпірично. Команда психологів – Том Піщинський, Шелдон Соломон і Джеф Ґрінберґ – взяла ідеї Бекера за основу та сформувала власну Теорію керування страхом (Terror management theory, TMT).4 

 

Теорія керування страхом

 

Згідно з цією теорією, ми всі живемо з внутрішнім конфліктом через усвідомлення смерті та жагу до життя. Тому існує необхідність будувати певну ілюзію продовження власного життя саме через культурні символи, цінності, вірування, які пропонують спокій і впевненість у майбутньому. Оскільки культурний світогляд, зокрема й релігійні елементи, – це штучні концепції, створені людиною, віра в них сильно залежить від  узгодженого підтвердження з боку інших. Коли інші розділяють з вами певний світогляд, з’являється заспокійливе відчуття, що він правильний і справжній.5 До того ж група, яка поділяє наші погляди та цінності, може поширювати їх після нашої смерті. Почуття належності до значущої для людини групи є одним із важливих компонентів відчуття безпеки від загрози смерті (про нашу потребу перебувати в групі – тут). Тож, наприклад, необхідність соціальної підтримки вірувань, що заперечують смерть, допомагає пояснити, чому ворожість і насильство так часто спрямовані на осіб, які мають відмінні релігійні та/або культурні переконання. Понад 50 незалежних досліджень у різних країнах світу показали, що нагадування про смерть позитивно впливає на оцінку тих людей, які мають схожий світогляд, і посилює негативне ставлення до тих, хто загрожує цьому світоглядові. Згідно з ТМТ, наприклад, ксенофобія – це наслідок бажання затвердити свої цінності, показати свою позицію іншим. 

 

Помітивши певні тенденції, Піщинський і його колеги почали досліджувати цю теорію у групових процесах. Вони помітили, що, згадавши про власну смертність, люди починають агресивніше обстоювати свої погляди. Для досліджень використовували креативні методи: проводили опитування перед похоронними бюро, просили респондентів відреагувати на флаєр про смертність людини, давали читати новини і показували слайд-шоу із зображеннями кладовищ і смерті. Тобто методи варіювалися у своїй виразності нагадувань про смерть. Щоразу ці нагадування мали певний вплив. Здебільшого прояви агресії ставали виразнішими, в опитуваннях було більше негативних висловлювань стосовно меншин, вища підтримка насильницьких дій і жорстокіших покарань для засуджених. Також зростала підтримка радикальних політичних сил і харизматичних лідерів. На думку дослідників, дуже багато подій із життя, не пов’язаних зі смертю напряму, можуть несвідомо нагадувати людям про неї. Наприклад, думки про те, як зміниться рідне місто через 35 років, підкреслять минучість життя. Якщо розмірковувати про пограбування, мимовільно виникає думка, що під час нього вас можуть вбити.10 Пограбування також нагадує про нестабільну економіку та непевне майбутнє. Таким чином виринають екзистенційні питання, про які всі ми намагаємося не згадувати. А тепер уявіть, що буде, коли нагадувати про смерть щодня. 

 

Ще в університеті мені запропонували взяти участь в одному опитуванні щодо політичних поглядів студентів. Спочатку мене попросили відповісти на досить дивні запитання: «Які емоції ви відчуваєте, коли думаєте про власну смерть?», «Будь ласка, опишіть якомога детальніше, що буде після того, як ви помрете». Коли я закінчила розмірковувати над цими питаннями, я вже знала, чому мені їх поставили. Однак це не змінило того факту, що я була засмучена розумінням власної смертності. І тут почали розпитувати про моє ставлення до росіян, до мігрантів у Польщі (де я вчилася на той момент), до геїв та інших спільнот. Мушу зізнатися, що я була навіть агресивною, коли відповідала на запитання про мир України з Росією й покарання гомофобів, і дуже виразно реагувала на праворадикальні слогани. Ці теми мені близькі, вони чіпляють, адже мають безпосередній стосунок до мене. Однак якби я відповідала на ці питання без праймінгу (тобто без попереднього нагадування про власну смертність), я б не була настільки емоційно залученою. Треба зазначити, що ефект діє і свідомо (як у моєму випадку: я знала, що мені спеціально ставлять питання про смерть), так і несвідомо (наприклад, під час опитування перед похоронним бюро).

 

Лідери, яких ми обираємо

 

Слід поговорити про те, як може на нас впливати ефект нагадування про неминучість смерті в життєвих обставинах. Хорошим прикладом є один з важливих компонентів соціального та громадянського життя – вибори. Вибори – це дуже складна багатошарова процедура з великою кількістю учасників і факторів. Талановита команда кандидата може використовувати відомі із соціальної психології ефекти та феномени задля перемоги.

У реаліях сьогодення здається, ніби нам страшно всім. Адже і в Америці, і в Європі, і в Україні перемагають лідери, які відомі своїми популістськимиПопулізм (тут) – риторика, яка апелює до народних мас, їхніх надій, страхів і ґрунтується на протиставленні інтересів широких мас населення інтересам еліти заявами (можна побачити, як за останні роки в усій Європі отримують неабияку підтримку праворадикальні партії).11

 

Однак групам для існування, підтримки та збереження цінностей потрібне об’єднувальне ядро. Таким чином, створення групи в нестабільних ситуаціях зазвичай супроводжується потребою в духовних або політичних героях. Треба зазначити, що герой – це символ поглядів групи, і хоча лідер інколи може навіть не поводити себе відповідно до очікувань, важливішим є його символічний статус. У моменти  хвилювання вплив лідера є надзвичайно сильним, він надихає на співпрацю або війну. Люди обрали його як втілення власних цінностей, тому в критичній ситуації вони орієнтуються на дії лідера, перекладаючи відповідальність на нього. 

 

Наприклад, люди схильні обирати більш харизматичних і радикальних лідерів після нагадування про смерть (з точки зору соціальної психології харизматичний лідер – це впливова, авторитетна та впевнена у собі людина, яка має чіткі та сильні переконання).12 Лідери з егалітарними (демократичними) поглядами значно програвали. Харизматичні лідери випромінюють впевненість, сильну позицію і підвищують відчуття власної значущості в тих, хто їх підтримує, особливо якщо люди перебувають у стані психологічного дистресу. 

 

Напередодні виборів у США у 2004 році провели серію досліджень, які продемонстрували, як нагадування про смерть впливають на підтримку одного з кандидатів у президенти. Студентів поділили на дві групи. Одна група спочатку описувала свої переживання стосовно майбутньої смерті, а також читала текст про теракти 11 вересня та конфлікт в Іраку. Інша (контрольна) група просто відповідала на питання про телевізійні програми. Останнім блоком для обох груп були питання про вибори і ставлення до кандидатів та антитерористичної політики Буша. Як наслідок, навіть ліберально налаштовані студенти віддавали перевагу Джорджу Бушу після нагадування про смерть.13 

 

Буш неодноразово звертався до теми терактів 11 вересня в передвиборчій кампанії, і можна сказати, що в респондентів уже існували певні асоціації. Треба зазначити, що тема терактів 11 вересня є однією з найболючіших і найчутливіших для Америки, адже несе дуже велику кількість факторів загрози безпеці, ресурсам і стабільності країни. Виграш Трампа демонструє схожу картину.

 

Так, за словами Шелдона Соломона, «після 11 вересня президент Буш отримав величезну підтримку, заявивши, що позбавить світ від зла і що він вірить: Бог обрав його в той небезпечний час.15 Разом зі страхом смерті, викликаним терористичними нападами, це збільшило його підтримку серед американців… Тепер, у 2015/16 році, після терактів у Парижі, Сан-Бернардино та Брюсселі, Дональд Трамп пообіцяв знову зробити Америку великою, побудувавши гігантську стіну, щоб утримати мігрантів, і бомбардувати ІДІЛ. І справді, у нашому останньому дослідженні жителі Нью-Йорка, яким нагадали про їхню смертність, були більш схильні підтримувати Дональда Трампа, повідомивши, що готові голосувати за нього».

 

Вибори в Україні не є винятком, і хоча в нас ситуація не така зразкова, все одно розгубленість суспільства відзеркалена певними результатами, які ми наразі бачимо. Під час позачергових виборів у 2014 році на хвилі повного розпачу, розвалу країни та бажання змін українці показали згуртованість. Рекордна більшість підтримала Петра Порошенка (перемога з 54% проти головної конкурентки Юлії Тимошенко з 12%). Наприклад, на виборах 2004 року різниця між кандидатами була близько 7%, у 2010 – 3%). У 2014 році Порошенка вважали кандидатом, який може змінити стан справ у країні, а реальних альтернатив його кандидатурі не бачили. Треба зазначити, що й кампанія Порошенка відбувалася на тлі нового воєнного конфлікту на Сході й, відповідно, будувалася на пов’язаних із цим страхах виборців. 

 

Вибори 2019 року продемонстрували надзвичайну єдність країни загалом, адже новий харизматичний і всім відомий (до того ж не політичний) лідер з’явився і запропонував усе змінити. На виборах з рекордними 73,22% переміг Володимир Зеленський. Під час передвиборчої кампанії Зеленський не обіцяв нічого конкретного. Але опитування показали, що майже 70% українців очікували зниження цін на газ, закінчення війни, повної люстрації влади. Така популярність кандидата була зумовлена тим, що через відсутність конкретики уявлення українців про те, яким президентом стане Зеленським, могли бути дуже різними. Однією з ключових заяв його передвиборчої кампанії було завершення війни (що означає менший страх смерті). Так Зеленський охопив велику частку дуже різного електорату: 33% серед його виборців були за членство в НАТО, 30% – проти, третина не визначилися. Також його електорат відрізнявся ставленням до Росії: 43% мали негативне ставлення і 40% – позитивне.16 

 

Певні слова лідера, які не повністю збігаються з поглядами членів групи, можуть модифікувати й далі поширюватися тими самими членами групи вже в більш вигідному світлі.17 Такі різноманітні погляди різних груп людей з різних регіонів, об’єднаних одним лідером, демонструють цікавий феномен: можна припустити, що люди, втомлені, розгублені, непевні в майбутньому, готові створити власного лідера – такого, який задовольнив би їхні потреби. 

 

Нестабільні часи змушують нас вірити в популістичні слогани. Необов’язково говорити про смерть відверто, аби зачепити наш внутрішній неспокій. Можна апелювати до нестабільності в країні та страху людей щодо свого майбутнього. 

 

Єдиний спосіб об’єднати людей – це наслати на них чуму (Альбер Камю)

 

У світі поширюється COVID-19, який впливає на всі сфери життя одночасно. Люди втрачають роботу, перебувають у страху перед наступним днем. Ми живемо в часи змін, та бути певними, чи вони на краще, ніхто не може. В Україні ми, поза цим, продовжуємо жити у стані війни. Нагадаю, що в таких складних умовах ми схильні до формування груп, які будуть підтримувати і поділяти наші погляди, робити схожі висновки й підтримувати наш вибір і поведінку стосовно інших. Так легше переживати кризу, депресію та розчарування. Яскравий приклад подолання розгубленості та страху – це єднання людей: співи на балконах Італії та Іспанії, організована допомога лікарям, онлайн-підтримка, волонтерство. Неабияк єднає весь світ спільна загроза та солідарність. Наразі жодна людина не може бути повністю застрахована від хвороби (а отже, і смерті). У такий час страх і відчуття розгубленості неабияк впливає на наше сприйняття майбутнього.  

 

Утім, є одна позитивна тенденція – розвиток стійкості особистості (resilience).18 Стійкість – це відповідь на абсурд, бажання рухатися вперед, жити краще, розвиватись і не падати духом перед загрозою. Невипадково так багато людей шукають для себе нові можливості самовираження, нові підходи до роботи та дозвілля. Дорога для розвитку та прогресу стає ширшою, і можливості для переосмислення власних пріоритетів – також. Цікаво, що коронавірус є загрозою для всього людства, незалежно від походження, політичних поглядів і релігійних вподобань. Подолати його можливо лише шляхом глобальної співпраці, а отже і певні упередження повинні відійти на другий план.19 

 

Ми всі колись помремо

 

Дуже важливо зазначити, що нагадування про смерть не є єдиним фактором впливу на нас. Соціальні науки тому складні, що завжди є багато зовнішніх факторів і змінних, які впливають на нашу поведінку та погляди (зокрема історичний контекст, загальні настрої в суспільстві, культурні цінності, пропаганда, економічний стан, мотивація). Треба пам’ятати, що мотивація та поведінка людей – дуже складні та багатошарові процеси, вразливі до зовнішніх впливів. Тому інтерпретувати поведінку виборців необхідно з огляду на велику кількість факторів, одним із яких може бути вдало використана та подана інформація, зокрема про війну або коронавірус. Часто такі теми використовують задля пропаганди. Вони стають одним з інструментів стратегії залучення виборців. Напевно, найкращий вихід – свідомо аналізувати гучні пропозиції та обіцянки, що ними так люблять сипати популісти. 

 

У часи пандемії та війни, розгубленості, страху й бажання радикальних дій від держави особливо важливо взяти коротку паузу. Просто зупинитися на хвилину і проаналізувати власний потік думок. Чи не страх це говорить?

ТЕКСТ: Марія Гончарова
Ілюстрації: Каталіна Маєвська
Посилання
Статті