ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Космос — 09.06.20
    ТЕКСТ: Кирило Бескоровайний
    Переклад: Марта Льода
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Путівник по Галактиках: інтерв’ю з Лізою Рендал

    Ліза Рендал – фізикиня, яка працює у Гарвардському університеті. Науково-популярні книжки Лізи «Достукатися до небес: новий погляд на те, як влаштований Всесвіт» та «Темна матерія і динозаври» стали бестселерами New York Times. Ліза активно займається теоретичною фізикою. Одним із її найбільших досягнень є модель Рендалл–Сандрума, яка описує багатовимірність. Куншт поговорив із нею про темну матерію, теорії світоустрою і популяризацію науки.

    Про науку і мистецтво

     

    Цілий розділ у книжці «Knocking on Heavens Door» (з англ./укр. «Стукаючи у браму небес») я присвятила креативності й тому, що спільного у науки і мистецтва. Багато спільного у підході. У різних людей, звісно, різний підхід, але дуже часто йдеться про розв’язання задачі. Наприклад, коли треба зібрати докупи ідеї, які є у вас в голові, і скласти з них послідовну історію. Велика відмінність хіба у тому, що наука – це, в принципі, про те, що можна перевірити, тому та чи та ідея може бути правильною або хибною, тоді як у мистецтві трохи більше свободи, там існують різні можливості. А втім, я була здивована, особливо коли писала свої книжки, наскільки схоже (до науковців – прим. пер.) мислять письменники в тому сенсі, що треба впевнитися, що є загальна канва оповіді, що вона логічна.  

     

    Я взялася за оперу Hypermusic PrologueHypermusic Prologue – опера Лізи Рендал і Гектора Парри про додаткові виміри, натхненна книжкою Рендал Warped Passages. Фізикиня написала лібрето, а Парра – музику., по-перше, тому що Гектор ПарраГектор Парра – сучасний іспанський композитор. зв’язався зі мною, це була не моя ідея. Проте іншою причиною було те, що я провела неймовірну кількість часу за пошуком способу розповісти послідовну історію про науку. Тож ідея мати кілька голосів одночасно була цікавою. В опері ви не навчаєте, але ви знайомите людей з концепціями. У вас є візуальна складова, є музика, різні музичні мотиви, різні голоси, лібрето, декорації, це зовсім інший спосіб подачі. І думаю, що опера успішна в тому сенсі, що вона познайомила людей з питаннями, з якими вони інакше не були б знайомі, зокрема людей із Центру ПомпідуНаціональний центр мистецтва й культури імені Жоржа Помпіду – культурний центр у Парижі, і це чудово.

     

    Про звиклий робочий день і вплив карантину

     

    Через коронавірус все змінилося, все трохи підвішене у повітрі, трохи інше, ніж зазвичай. Коли я писала книжки, то мій день виглядав так: я сиділа вдома і трохи писала, потім їхала в офіс, спілкувалася з колегами, опрацьовувала матеріал. Мені подобається мати різні місця для різних завдань. Звісно, насправді воно так повністю не працює, але мені подобалося розділяти ці речі – писати вдома і займатися фізикою в офісі. 

     

    Зараз, звичайно, все вдома. Ми намагаємося працювати віддалено, але є різні речі, які відволікають. Також в цей період зазвичай відбувається багато конференцій, та зараз їх відмінили, хоча кілька відбудуться онлайн. Не можна сказати, що все зовсім застигло, але все точно по-іншому. Власне, для мене це цікавий досвід, адже я дуже давно не застрягала вдома. Цікаво спостерігати за зміною пір року, за пташками. 

     

    Над новими книжками поки не працюю. Те, що я займалася всім одночасно, трохи перевантажувало. Тож я подумала, що зараз варто спробувати зосередитися на фізиці. В принципі, зараз був би хороший час, щоб писати, але це також вдалий час, щоб трохи все переосмислити. Я дуже багато подорожувала і не мала часу впорядкувати думки, тож вирішила, що зараз хороша нагода присвятити цьому трохи більше часу, ніж зазвичай, і зайнятися фізикою.

     

    Як мій звичний день виглядав до коронавірусу? На це немає чіткої відповіді. Є люди значно організованіші за мене. Проте, думаю, якщо займатися творчою роботою, то може бути дуже по-різному. Ви можете захопитися якоюсь ідеєю. Ви трохи працюєте самостійно, опрацьовуєте матеріал, читаєте наукові статті, а трохи розмовляєте з людьми. Я дуже люблю приходити в офіс і розмовляти з постдокамиПостдокторантура – на Заході окремий етап досліджень, який молодий науковець виконує одразу пілся отримання ступеня PhD (доктор філософії). Таких науковців називають постдоками., студентами, викладачами – просто обмінюватися ідеями. І після того ви вже знаєте, над чим варто замислитися далі. Тож немає якогось одного варіанту роботи. Можна прокинутися і зайнятися роботою зранку або по обіді, або засидітися до пізньої ночі. У різних людей різний графік, але і я сама змінилася з часом, тож у різні періоди я працювала по-різному. 

     

    У моїй роботі є всі ці речі – і опрацювання матеріалу, і його прописування, і читання наукових статей, і спілкування з людьми, є також багато семінарів і конференцій, які дають можливість взаємодії з іншими. Моя робота значно менш ізольована, ніж люди зазвичай собі уявляють, тому що є стільки конференцій і лекцій. Часом це допомагає стимулювати нові ідеї, а часом і заважає. Зараз, під час карантину, цікаво спостерігати, наскільки люди покладаються на Zoom, і скільки людей намагаються уникнути цього (онлайн-зустрічей – прим. пер.) і просто скористатися часом, щоб побути наодинці. Думаю, зараз є можливість попрацювати трохи інакше, і деякі люди нею користуються, а деяким подобалося, як було раніше, і вони хочуть повернутися до звичного режиму.  

     

    Відкриття – це не завжди якась одна ідея. Часто можна просто сидіти вдома й обдумувати питання, і пазл раптом складається. Та деякі ідеї прийшли просто з роботи над рівняннями. Наприклад, ти обчислюєш, я опрацьовую геометрію, ми не шукаємо цієї відповіді, ми працюємо над розв’язанням іншої проблеми. А тоді ми розглядаємо обчислення ретельніше і думаємо: «Це виглядає якось дивно», – і так осяяння то ближче, то далі. Ви думаєте, спрацює щось чи ні, намагаєтеся краще з’ясувати. По-різному трапляється.

     

    Про шлях у фізику і напрямки досліджень

     

    Я багато думаю, чому обрала фізику. Частково це пов’язано з моїм науковим керівником, Говардом Джорджі, мені просто подобався його стиль. І в нього була крута команда справді блискучих людей – Енн Нелсон, Девід Кеплен, Енді Коен, Аніш Маногар, Стів Шарп, було просто круто. Тож це надихало. Крім того, мені просто подобається розв’язувати головоломки, ця сторона роботи. Тож це питання стилю, це питання зацікавлення, це питання спроб зробити щось, що матиме тривалий вплив, але чого ніхто ще добре не знає. Якось так.

     

    Я почала займатися так званою розбудовою моделі, намагаючись зрозуміти певні риси Стандартної моделіСтандартна модель – теорія, що описує електромагнітну, слабку і сильну взаємодію елементарних частинок, але не враховує темну матерію і темну енергію. Потім як постдок я переїхала у Берклі і зацікавилась експериментами, які там проводили. У мене були певні ідеї інтерпретації цих експериментів. Хоча в той самий час я займалася і космологією. А потім, коли я стала професоркою, то почала цікавитися певними формальними аспектами теорій суперсиметріїСуперсиметрія — гіпотетичний фізичний принцип, за яким кожному типу елементарних частинок-бозонів відповідає свій тип ферміонів. Такі паровані частинки називаються суперпартнерами. і частково питаннями, пов’язаними з теорією струнТеорія струн – напрям теоретичної фізики, що вивчає динаміку взаємодії не точкових частинок, а одновимірних протяжних об’єктів, так званих квантових струн. Вона ґрунтується на гіпотезі, що усі елементарні частинки та їхні фундаментальні взаємодії виникають внаслідок коливань і взаємодій ультрамікроскопічних квантових струн., але, знову ж таки, з погляду розбудови моделі, хоча частково це все перетиналося з тим, що відбувалося у колі теоретиків теорії струн.

     

    А нещодавно я значно більше почала займатися космологією і трохи астрофізикою, тому що там зараз є дані, а я люблю бути там, де є дані. Для мене це нові ідеї. І також думаю: коли свої ідеї можна перевірити, то це дає певне відчуття винагороди. Тож це своєрідна комбінація. Так що я займалася всім потроху. 

     

    Зараз я повернулася до роздумів над додатковими вимірами, що мені колись подобалось у роботі з теорією струн. Постійно щось інше. Нещодавно я трохи займалася гравітацією, темною матерією. 

     

    Ще є розбіжність у значенні сталої ГабблаЗакон Габбла — закон астрономії, за яким швидкість взаємного віддалення (розбігання) галактик пропорційна відстані між ними. Стала Габбла – це коефіцієнт цієї пропорційності.. Справді цікаво, що вимірювання, отримані з наднових, наче не сходяться з вимірюваннями, отриманими з реліктового випромінювання. Це ще одна річ, над якою я зараз розмірковую. Це справді складна проблема, адже ми так добре виміряли реліктове випромінювання, що важко побачити, як можна узгодити таку велику розбіжність. Проте цікаво подивитися, що у нас вдасться дізнатися через ці вимірювання. Тож думаю, що вимірювання значень сталої Габбла, коли вони зійдуться, будуть також цікавим моментом. Є кілька способів, у які це може відбутися. Навіть гравітаційні хвилі можуть врешті розповісти нам про значення сталої Габбла, про швидкість розширення Всесвіту, тож це справді захопливо.

     

    Одна з хороших сторін нашої галузі в тому, що ми маємо оцю гнучкість, можемо змінювати сфери, у яких працюємо, і розвивати експертизу в різних напрямках.

     

    Про теорію струн

     

    Мені не подобається теорія струн, я з нею не працюю. Я надаю перевагу питанням, які можна краще перевірити. Я займаюся питаннями, пов’язаними з теорією струн, але те, що мене цікавить, стосується того, чому ми спостерігаємо темну енергію у Всесвіті – це так званий простір Де СіттераПростір Де Сіттера – одна з математичних моделей форми Всесвіту.. Тож те, що мене цікавить – це не зовсім практичні питання, але вони дещо більш прикладні. Теорії струн присвячують багато уваги, але мені здається, що фізика за межами Стандартної моделіФізика за межами Стандартної моделі – теоретичні розробки, покликані пояснити недоліки Стандартної моделі. і космологія дуже цікаві, і я волію зосередитися на них.

     

    Теоретики теорії струн стверджують, що вона допоможе поєднати теорію відносності і квантову механіку, але я не думаю, що це реально. Якщо почитаєте мої книжки, то побачите, що я не фанатка такого підходу. Я вважаю, що треба вибудовувати все знизу. Не всі науковці працюють над об’єднанням теорії відносності і квантової механіки. Це підхід згори вниз, і він притягує багато уваги, але є значно більш безпосередні проблеми, а це речі, які перебувають поза тими масштабами, в яких ми можемо щось перевірити. 

     

    Мені значно цікавіше вибудовувати картину, відштовхуючись від того, що в нас вже є, і дивитися, як можна зробити наступний крок. Мені здається, розраховувати, що у нас буде якась остаточна теорія, нереалістично. Це хороший майданчик для того, щоб з’ясувати певні моменти. Але справді цікаво поставити собі запитання, що ми можемо дізнатися з чорних дір чи з темної матерії, чи як ми можемо пояснити темну енергію у Всесвіті. Це те, на чому я зосереджуюсь. 

     

    Про темну матерію

     

    Темна матерія – це не така божевільна ідея. Це матерія, вона взаємодіє з гравітацією, як матерія, але вона не має таких самих зарядів і не взаємодіє з іншими силами. Тож це наче сказати: «Не все зроблене з атомів, не все зроблене з протонів і нейтронів чи кварків». У Всесвіті можуть існувати інші частинки, і причина нашого незнання про них в тому, що ми з ними не надто взаємодіємо. Ми взаємодіємо з ними лише гравітаційно або якось дуже слабко. Це пояснює, чому ми не могли її побачити. Також, немає жодної причини думати, що все таке саме, як ми, що все зроблене з того самого матеріалу, що і ми.

     

    Чому ми думаємо, що вона існує? Тому що її вимірювали багатьма різними способами, і вони всі сходяться. Коли хтось намагається придумати інші пояснення, то зазвичай може пояснити лише одну або дві речі з тих, які нас переконують, що темна матерія існує. 

     

    Є багато причин думати, що вона існує. Одна з них (з цієї причини все почалося) – це пояснення швидкості обертання зірок у нашій галактиці, для якого потрібно більше матерії, ніж ми могли спостерігати. Потім, моделювання галактичних скупчень – зв’язаних систем галактик – потребують більше матерії, щоб пояснити швидкості, які ми спостерігаємо. Є гравітаційне лінзуванняГравітаційна лінза — масивне тіло (планета, зоря) або система тіл (галактика, скупчення галактик), що викривлює своїм гравітаційним полем напрямок поширення випромінювання, подібно тому, як викривляє світловий промінь звичайна лінза., коли ви бачите вплив матерії на світло, і частина цієї матерії темна. Є скупчення галактик Куля, яке виглядає як злиття двох різних скупчень, де темна матерія вже пройшла крізь них, а газ залишився по центру. Навіть певні деталі у космічному мікрохвильовому випромінюванніМікрохвильове або реліктове випромінювання – осмічне електромагнітне випромінювання з високим ступенем ізотропності та спектром, характерним для абсолютно чорного тіла з температурою 2,725 за Кельвіном. Вважається, що реліктове випромінювання збереглося з початкових часів існування Всесвіту і рівномірно його заповнює. Його вважають одним із основних доказів теорії Великого вибуху. показують, що темна матерія існує, бо ми бачимо акустичні осциляціїБаріонні акустичні осциляції (БАО) — це флуктуації густини видимої баріонної матерії (звичайної матерії) у Всесвіті, що викликані акустичними хвилями густини в первинній плазмі у ранньому Всесвіті.. Матерія притягується гравітацією і відштовхується випромінюванням, та ми бачимо, що не вся вона відштовхується випромінюванням, велика її частка – це темна матерія. 

     

    Навіть розмір нашої галактики, враховуючи вік і розмір нашого Всесвіту, переконує нас, що темна матерія існує. Якби матерії було менше, то часу, який минув, було би недостатньо, щоб сформувалася наша галактика. Якщо вимірювати за кількістю енергії, то темної матерії у п’ять разів більше, ніж звичайної. Плюс розмір нашої галактики такий, що її би спустошило випромінювання, якби не було темної матерії. Усі ці свідчення вказують в одному напрямку, і вони вказують на одну і ту саму кількість темної матерії. Тож досить переконливо вважати, що вона існує.

     

    Щодо пояснень, що таке темна матерія, то поки у нас немає експериментальних даних, я не готова ставити на якусь із цих конячок. Думаю, багатьом подобалися вімпиWIMPs, слабовзаємодіючі масивні частинки (Weakly Interacting Massive Particle) – клас гіпотетичних частинок які є кандидатами у темну матерію. З чотирьох фундаментальних взаємодій, вімпи беруть участь тільки в слабкій та гравітаційній, у зв’язку з чим їх важко зареєструвати., бо вчені думали, що зможуть їх знайти, але ніхто їх не виявив. Тож їх ще шукають, але це не означає, що вони існують. Вімпи, слабовзаємодіючі масивні частинки – це частинки, які мають якусь взаємодію з нашою матерією, але не таку сильну, як звичайна матерія. Проте може бути багато інших варіантів. Це може бути просто інша матерія, яка не має жодного стосунку до будь-чого, з чим ми знайомі. Це можуть бути певні дуже легкі частинки, аксіониАксіон – ще одна гіпотетична елементарна частинка.. Можливо, це легка темна матерія, можливо, взаємодіюча темна матерія – є стільки можливостей. Що ми можемо зробити як теоретики – це намагатися знайти нові моделі й нові способи виявити темну матерію, якщо вона може мати різні форми. Та насправді все, що потрібно, – це стабільна частинка з певним типом взаємодії, який дозволяє її присутність у достатніх кількостях на цей момент. І це не так складно, себто, це не так екзотично у певному сенсі. 

     

    Про ідею для книжки «Dark Matter and the Dinosaurs» («Темна матерія і динозаври»)

     

    Це хороший приклад науки в дії. Спочатку ми разом з Метом Рісом і Андреасом Карчем намагалися знайти пояснення для певних дивних спостережень, зроблених супутником ФерміГамма-обсерваторія Фермi (попередня назва — GLAST англ. Gamma-ray Large Area Space Telescope) — орбітальна гамма-обсерваторія Американського космічного агентства NASA.. Було схоже, що він бачить більше фотонів, ніж очікувалось. Чому це було дивно? Бо разом з цими фотонами не спостерігалося жодної зарядженої матерії, тож жодні з очевидних моделей не працювали, і ми шукали способи, як отримати якийсь результат. Один з них – зробити темну матерію значно щільнішою, ніж ми уявляли. Один зі способів це зробити – якщо вона буде випромінювати, як звичайна матерія. Наша матерія у Чумацькому шляху значно щільніша, ніж темна матерія, тому що вона стиснулася у диск. Тож можна спробувати уявити диск з темної матерії. На початках цієї роботи я читала лекцію в Аризонському університеті, і Пол ДейвісПол Дейвіс – британський фізик і популяризатор науки. був в аудиторії. Він сказав: «О, то ви можете пояснити вимирання динозаврів». І я думаю: «Що?».

     

    Та як виявилося, вже існувала теорія без залучення темної матерії, яка стосувалася періодичних вимирань. Скажімо, періодичні падіння метеоритів в масштабах 30–35 мільйонів років, падіння великих масивних об’єктів з так званої хмари ОортаХмара Оорта — гіпотетична область Сонячної системи, що є джерелом комет з довгим періодом обертання., з межі зі Всесвітом, об’єктів, які стають довгоперіодичними кометами. Ці об’єкти в тисячі разів далі від Сонця, ніж Земля, тож ідея в тому, що раз на певний відрізок часу дуже легкий стрибок, легкий гравітаційний поштовх, будь-який поштовх може вибити ці об’єкти з орбіти – і об’єкт або покидає Сонячну систему повністю, або летить до її центру. Тож це будуть періоди збільшеного ризику зіштовхування з метеоритами.

     

    Те, про що я говорю – це звичне пояснення. По-перше, ми не знаємо насправді, чи це відбувається періодично. Втім, ми знаємо, що динозаврів вбив метеорит 66 мільйонів років тому, і це круто й цікаво. Тож ми спочатку перевірили періодичність і те, що може наш диск темної матерії. Він міг стати щільнішим і вужчим, щоб ця подія стала більш раптовою, і це (його перетин – прим. пер.) могло стати іншим періодом для Сонячної системи. І те, і інше мало зробити це пояснення робочим. Тож ми просто розрахували наслідки, і те, що необхідно для цього диска темної матерії, щоб це пояснення спрацювало. Це зручно, бо дає вам ціль, якою має бути темна матерія для таких обставин. Тож за цим була певна наука, яку ми могли пропрацювати: яка ймовірність, що це так, як ми можемо це побачити. Це було захопливо. 

     

    Про інфляційну космологію

     

    Це частина космології Великого Вибуху. Інфляційна космологія стосується значно швидшого і прискорюваного розширення Всесвіту на початку. Це прискорення замість сповільнення є провідним фактором, Всесвіт розширювався експоненційно, наче простір вибухнув на початку. Це цікаво, бо ця теорія каже, що на початку все наче між собою розмовляло, ділянки, які причинно пов’язані між собою, значно більші, ніж ми могли думати. Існує багато свідчень такої фази у Всесвіті. Ми розглянули реліктове випромінювання і побачили там флуктуації, які мала б передбачати інфляційна космологія. Тож є питання, чому це мало відбутися.

     

    Фактично, вам треба, щоб у ранньому Всесвіті була велика густина енергії, яка зникає, а потім знову нагрівається. Складно уявити собі щось, що існувало, потім припинило існувати, а потім знову нагрілося в такий спосіб, щоб це тривало достатньо довго. Тож в інфляційній космології багато викликів і немає повністю задовільних моделей, тому справді цікаво обмірковувати моделі і працювати з ними. 

     

    Про плани і перспективи

     

    Я рада, що Великий адронний колайдер працює, але боюся, що у нього недостатньо висока енергія. Тож сподіваюся, що в майбутньому буде пристрій із вищою енергією. Багато цікавих речей можуть вимагати вищих енергій. 

     

    Думаю, що деякі з дрібномасштабних вимірювань, які стосуються темної енергії, – це цікаво, але також мене захоплюють гравітаційні хвилі. Ними справді важко перевірити Нову фізикуНова фізика – інша назва фізики за межами Стандартної моделі., але мені подобається ідея порівняти спостереження з LIGOLIGO – Laser Interferometer Gravitational-Wave Observatory, Лазерна інтерферометрична гравітаційно-хвильова обсерваторія, головне завдання якої – виявлення гравітаційних хвиль. тут на Землі зі спостереженнями з LISALISA – Laser Interferometer Space Antenna, розвинена космічна антена лазерного інтерферометра – космічний проєкт для виявлення й точного вимірювання гравітаційних хвиль., коли в майбутньому її запустять (на орбіту – прим. пер.). Наприклад, чи можна буде визначити, чи орбіти ексцентричні. 

     

    Я також зараз займаюся певною теоретичною роботою. Я досліджую, що необхідно, щоб отримати простір Де Сіттера, щоб отримати темну енергію, намагаюся її зрозуміти. І я повернулася до дослідження бранБрана – багатовимірний фізичний об’єкт, який перебуває у просторі більшої розмірності.. Ми розглядаємо рухомі брани, в цьому питанні я співпрацюю з Андреасом Карчем, а також трохи більше обдумую інфляцію і те, чи є спосіб розрізнити різні інфляційні космології. Тож я користуюся цим часом, щоб трохи погратися з різними ідеями. Побачимо, з котрої з них щось вийде. 

     

    Одна з причин того, чому я зараз працюю в космології – я думаю, що тут можна отримати нові знання. Звісно, було би круто також побачити колайдер з вищими енергіями. Є також точні вимірювання, дуже хороші, на мою думку, і вони також непрямо досліджують питання вищих масштабів, бо якщо є щось там на вищих рівнях, то воно може впливати на певні речі, якщо ми виміряємо їх достатньо точно. Тож є низка напрямів, які можуть розширити наші знання, але насправді шкода, що ВАК мав ті енергії, які він мав (зараз ВАК вимкнений на оновлення – прим. пер.). Якби ми мали SSC, Суперпровідний суперколайдерСуперпровідний суперколайдер – проєкт США, закритий на стадії будівництва., він міг би більш реалістично покрити ті енергетичні режими, які ми б хотіли. Тож є надія здобути згодом вищі енергії, але поки цього немає, то, гадаю, космологія і точні вимірювання – це шлях вперед.

     

    Про важливість науки і наукового мислення

     

    Я точно не шукаю практичних застосувань (для своїх досліджень – прим. пер.), хоча я рада, коли інші це роблять. Мабуть, частина з найкращих практичних застосувань, які ми маємо, вийшли з того, що люди займалися цілком теоретичними розробками, тому що це були великі прориви, це були нові способи мислення. Майже все, що ви можете назвати, що є справді крутим практичним застосуванням науки, не розробляли цілеспрямовано. Трішки інакше з розробкою ліків, але навіть багато відкриттів ліків були випадковими, точно частина з найважливіших були такими. Та майже кожна інша річ в науці, яка спаде вам на думку, була спочатку якимось великим просуванням у теорії. Справді, потім люди сідають і з’ясовують, як це застосувати на практиці, але в основі завжди якийсь великий прорив у теорії.

     

    Мені здається, коронавірус дуже чітко нам показав важливість наукового мислення, і що трапляється, якщо ми його уникаємо. Місцевості, які справляються найкраще – це місцевості, які найбільш науково підійшли до цієї кризи. І найгірше там, де люди взялися за науку надто пізно або не взялися взагалі. Щодня у США ми стикаємося з цим протистоянням наукового й антинаукового світоглядів. І є інші речі, супутні до цього – короткотермінове проти довготермінового, логічне проти нелогічного. Це можна описати по-різному, але є справді багато проблем, з якими слід працювати. 

     

    Це не єдине, що треба враховувати. Є суспільна складова, економічна, але і вони перебувають у науковому контексті питання про загальну найкращу стратегію. І, звісно, не завжди є відповідь у цифрах, я не настільки все спрощую, щоб так думати. Але я вважаю, що цей спосіб мислення надзвичайно допомагає під час оцінки шляху вперед. 

     

    Я також думаю, що науковій спільноті слід підтримувати людей, які розповідають про науку, особливо у США, де ці люди дуже вразливі, як би це не було дивно. На мій погляд, справді важливо, щоб була підтримка для таких підходів.

     

    Про баланс між наукою і популяризацією

     

    По-перше, справді, якщо ви багато пишете і виступаєте, це заважає проводити дослідження, це важко. Себто я робила і одне, і інше, але воно справді впливає. Це одна з причин того, чому я зараз не пишу. Бо хочу мати більше часу, щоб сконцентруватися на науці. Один із варіантів вирішення цієї проблеми – просто працювати вдвічі більше, але в якийсь момент це стає важко. Особливо з книжками: у вас змінюється графік і таке інше.

     

    Мені здається, люди не висловлювали цього прямо, але певна антипатія була. Мабуть, було також трохи заздрості. Часом люди думають, що це (займатися популяризацією – прим. пер.) легше, ніж воно є насправді, і що це вимагає менше роботи, ніж насправді. Але залежить, яке ставлення спричиняє ті реакції, з якими ви стикаєтеся. Люди схильні швидко судити – навіть до того, як відкрито скажуть, що ви не працюєте. Правда в тому, що вони бачать речі, які більш видимі. Публічна діяльність за визначенням публічна, тож вона більш видима. Можна робити багато досліджень, і про них ніхто знати не буде. Ці оцінки не надто реалістичні. З тих людей, які знають, про що говорять, мало хто робить такі судження.

     

    Про творчу кризу

     

    Я жартую, що у мене не буває творчої кризи, бо я наче краду час, щоб трохи пописати. Для мене це наче маленька нагорода. Я, звісно, трохи перебільшую. Оскільки завжди було багато інших справ, я завжди була рада знайти час для писання. У мене є фокус: коли я чимось захоплена, навіть якщо я ще не дійшла до того моменту у книжці, я напишу, наприклад, план подій на той розділ, тож коли я доберуся до цієї теми, у мене вже щось буде написане, вже є якась історія, я вже не дивлюся на пусту сторінку – бо коли мене щось захоплює, я це записую. І так я трохи знаю наперед, куди рухаюся. Хоча, звісно, потім потрібно багато роботи, щоб скласти це все докупи, щоб зробити все послідовним і логічним.

     

    Я жартую (це кумедно зараз, коли я вдома постійно), що інші люди прибирають в хаті, щоб не писати, а я пишу, щоб не прибирати в хаті. Певною мірою я люблю цим займатися. Та попри це, зараз, коли я не пишу, я не уявляю, як я це робила. Тепер це здається так важко – сидіти і писати. Але тоді у мене було багато ентузіазму, і було багато роботи, і, звісно, деколи йшло важко, але у мене ніколи не бувало творчої кризи.

     

    Ілюстрації – Каталіна Маєвська

    ТЕКСТ: Кирило Бескоровайний
    Переклад: Марта Льода
    Статті
    Промо
    Проєкт інтелект. Воєнний сезон. Епізод 5: NFT та Україна

    Чи можна написати «Проєкт інтелект» на гривні й продати за мільйони доларів як NFT?

    Людина
    Від батька до сина: що таке генеалогія і як досліджувати свій рід

    Що таке ДНК-генеалогія і як далеко кожний з нас може просунутися у вивченні свого роду?

    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Повідомити про помилку

    Текст, який буде надіслано нашим редакторам: