Витік мазуту в Чорному морі: наслідки для екології

Коли у морі стається витік мазуту, то його спочатку розкидає хвилями по поверхні води. Площа такого ураження може бути дуже значною. Подальший розвиток подій залежить, зокрема, від температури води. Якщо температура вища за 10 градусів, то мазут залишається в рідкому стані на поверхні або викидається хвилями на найближчий берег. Якщо вода холодніша, то мазут поступово твердішає, і за температури 6 градусів опускається на дно. Зараз температура води в районі аварії становить якраз близько 10 градусів. Тобто вода недостатньо тепла, щоб мазут розтікся по поверхні, і недостатньо холодна, щоб він сів на дно. Тому на космічних знімках, поляризованих радарних зображеннях, можна побачити маси мазуту, які перебувають у товщі води. Їх може бути не видно неозброєним оком з повітря — після аварії росіяни заявляли, що облетіли уражений район і не побачили плям нафтопродуктів на воді. Але мазут у товщі води так само переміщується разом із штормовими хвилями, продовжуючи забруднювати все більшу територію.

Чорна дуга на зображенні знімку Sentinel 1 — пляма мазуту у товщі води. 

Ще одним фактором впливу є вітер. У перші дні після аварії маси мазуту переміщувалися³ у східному напрямку, згодом вітер змінився і мазут почало прибивати до чорноморських (південних) берегів Таманського півострова і Анапи. Через декілька днів після аварії під впливом нової зміни вітру, забруднення на півночі досягло острова Тузли і берегів Керчі, входу в Азовське море. Враховуючи великий обсяг нафтопродуктів, які опинилися у воді, викидання мазуту на берег може тривати до 3-4 тижнів і змінюватися відповідно до змін вітру. Також можливо, що наступного року, коли вода стане теплішою, з дна підійматимуться залишки мазуту і знову потраплятимуть на берег. Водночас мазут нез’ясованого походження викидає і на північні береги Азовського моря; можливо, це результат ще однієї прихованої аварії.

Наслідки розливу мазуту можна поділити на дві категорії. По-перше, суто фізичні. Пляма мазуту на дні чи на поверхні моря перекриває кисень для живих організмів під нею. Це призводить до масових заморів в місці ураження. Також від мазуту на поверхні дуже страждають птахи. Він налипає на пір’я, через що вони не можуть літати та втрачають свою здатність до термоізоляції. Тобто птахи, вкриті мазутом, можуть лише триматися на воді чи сидіти на березі, — вони не можуть добувати собі їжу або захистити себе від переохолодження. Після аварії 2007 року загинуло щонайменше 30 тисяч птахів⁴. Скільки птахів постраждає цього разу, поки що сказати важко. 

Інший негативний вплив нафтопродуктів — хімічний. Мазут — це суміш вуглеводнів, нафтових смол та різних домішків. Кожна з цих речовин має токсичну дію, наслідком якої може бути або швидка загибель, або отруєння і хронічні хвороби серед мешканців моря. Ці речовини накопичуються з просуванням вгору по харчовому ланцюжку. В нижніх ланках, як-от в мікроорганізмах, водоростях, планктоні, концентрація токсичних речовин буде нижчою. Мірою того, як більші тварини поїдатимуть дрібніших, концентрація цієї отрути ставатиме вищою. Найвищих показників вона сягатиме у великої хижої риби, птахів і морських ссавців. 

Керченська протока і води навколо неї є важливими оселищами для двох видів морських ссавців — морської свині й дельфінів-афалін. Ці акваторії визнано як важливі для китоподібних на міжнародному рівні⁵. Морські свині щорічно мігрують з Азовського моря у Чорне через Керченську протоку. Цей вид вже постраждав від подій 2007 року і, напевне, постраждає цього разу. Вже є повідомлення від місцевих мешканців про викид на берег двох морських свиней, повністю вкритих мазутом; ще декілька мертвих морських свиней викинуло поблизу, під Суджук-Кале (Новоросійськом). Щодо дельфінів, одна з груп афалін живе саме у Керченській протоці і Таманській затоці. Є побоювання, що цей витік мазуту матиме дуже негативні наслідки для цієї групи. Серед птахів у зоні ризику опинилися пірникози, баклани, лиски, мартини, різні види качок і гусей, зокрема лебеді, орлан-білохвіст, який полює на рибу і менших птахів.  

Ліквідація наслідків — довгий процес⁶, але для початку уражену зону мають огородити сітками та насипати сорбент, який абсорбує нафтопродукти з поверхні води; для цього мають працювати спеціалізовані рятувальні судна. Якщо нафту вже викинуло на берег, використовується важка техніка для збирання забруднення, іноді застосовується ручна праця. Після аварії проводять оцінку наслідків — беруть зразки з усіх шарів води, а також зразки ґрунту з різної глибини. Для оцінки наслідків важливо провести хімічний та біологічний аналіз. Хімічний аналіз показує концентрацію всіх речовин-забрудників — нафтопродуктів та їхніх похідних. Для біологічного аналізу відбирають зразки організмів і їхніх ДНК. Вчені дивляться на зміни в клітинах організмів, які перебували в контакті з нафтопродуктами. На клітинному рівні для цього застосовують  патогістологію, гістохімію і цитологію. Також вчені досліджують мутагенез — зміни у геномі організмів, які стаються після розливу нафти. У 2011 році у Мексиканській затоці внаслідок аварії на нафтовидобувній платформі Deepwater Horizon⁷ стався один із найбільших розливів нафти в історії. Вчені, що досліджували його вплив, повідомляли про зниження тривалості життя і збільшення смертності серед заражених риб і морських ссавців. Через десять років після аварії все ще фіксували генетичні зміни у дельфінів, що провокували агресивніші імунні реакції навіть після того, як безпосередні наслідки аварії були ліквідовані. Станом на 2024 рік біорізноманіття в районі Мексиканської затоки досі не відновилося повною мірою⁸.

Можна припустити, що наслідки для екосистеми Чорного моря також будуть вкрай негативними. Але Росія не допускає треті сторони до аналізу та ліквідації витоку нафтопродуктів. Крім того, справжні масштаби аварії, скоріш за все, замовчуються або применшуються. Відтак аварія танкерів «Волгонефть» у водах Керченської протоки стала черговим ударом по українському довкіллю і доєдналася до інших екологічних катастроф, спричинених діями Росії.