ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису

    Як відбувається судмедекспертиза/Начитав Валентин Кузан

    00:00
    00:00
    Наука — 11.12.19
    ТЕКСТ: Володимир Саркісян
    Ілюстрації: Дарія Філіппова
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Бачити наскрізь: як відбувається судмедекспертиза

    Обов’язковим персонажем сучасного гостросюжетного роману або кінострічки є судмедексперт. Це майже неодмінно лікар-одинак із чудернацькими звичками або згадувана у третій особі безтілесна тінь, що має майже потойбічні здібності: з першого погляду може визначати і причину смерті, і час злочину, і навіть фах та останній маршрут небіжчика. Фраза «точніше скажу після розтину» – дуже типова для детективів. Однак реальний судмедексперт має мало спільного зі своїм літературно-кінематографічним колегою. 

    Упродовж багатьох століть один і той самий лікар  – сімейний або міський – приймав пологи, лікував і полегшував останній подих. Однак у XVI-XVIII століттях ситуація докорінно змінилася: тепер мало було просто передати померлого пацієнта в руки священника. Наприклад, карний кодекс «Lex Caroline» імператора Карла П’ятого 1532 року містив обов’язкову норму залучення медика до судових процесів щодо заподіяння смертельних поранень, отруєння чи дітовбивства.1 Суспільні інститути ХІХ століття поставили перед медициною складніші завдання. Держава, що стала гарантом майнових прав, потребувала надійної констатації смерті, а щойно створена кримінальна поліція вимагала від медиків з’ясувати її причини. Лікарям довелося фахово вивчати смерть. Згадаймо бодай роман Олександра Дюма «Граф Монте-Крісто»: там, щоби засвідчити уявну смерть героїні, сімейний лікар д’Авриньї запрошує до її одра le médecin des morts – «лікаря мертвих».

     

    У сучасній медицині заведено поділяти смерть на дві категорії: насильницьку і ненасильницьку. Ненасильницькою називають будь-яку смерть, спричинену захворюваннями, віковими змінами, вродженими або набутими патологіями. Насильницька смерть спричинена несприятливими зовнішніми факторами середовища.

     

    Можна, звичайно, зауважити, що такий поділ є умовним: скажімо, інфекційні захворювання теж спричинені факторами навколишнього середовища (вірусами, мікроорганізмами тощо). Втім, зовнішніми факторами традиційно вважають лише фізичні (механічні ушкодження, вплив температури тощо) або хімічні (отруєння). До того ж абсолютно байдуже, чи був цей фактор створений сторонньою рукою, чи самим небіжчиком, чи проявом стихійної сили. 

     

    Відповідно до категорій смерті, ними займаються лікарі різних спеціальностей. Попри поширене уявлення, лікар-патологоанатом займається тільки випадками ненасильницької смерті. Його завдання полягає в уточненні перебігу хвороби, правильності діагностики та лікування хворого. «Це місце, де смерть добровільно допомагає життю», – цей напис на фасаді Паризького анатомічного театру красномовно характеризує роботу патологоанатома. Насильницькі ж смерті є сферою діяльності іншого лікаря – танатолога. І саме танатолог завжди є судово-медичним експертом.

     

    Ще на початку XX століття лікарю-танатологу часто-густо доводилося бути і хіміком, і провізором, і біологом, ідентифікувати знаряддя, якими завдані пошкодження, встановлювати особу небіжчика, ідентифікувати ґвалтівника у випадку статевих злочинів. Таким універсалом був, зокрема, наш знаний співвітчизник та основоположник української судово-медичної школи Микола Сергійович Бокаріус.2 

     

    Згодом поява величезного розмаїття знарядь вбивства (вогнепальної зброї, сили-силенної лікарських препаратів і технічних отрут) почала вимагати обсягів знань, що перевищують можливості однієї людини. Презумпція невинуватості, що була проголошена Загальною декларацією про права людини ООН 1948 року, зажадала від судових медиків значного збільшення доказовості висновків. Так з’явилися судово-медичні експерти-фахівці, які досліджують лабораторними методами речові докази, вилучені з тіл померлих зразки біологічних тканин і рідин. 

     

    У нашій країні, згідно із Наказом №6 МОЗ від 1995 року, у складі бюро судово-медичних експертиз обов’язково є судово-медична лабораторія з відділеннями медичної криміналістики, токсикології, гістології, імунології та цитології.Гістологія – розділ біології, що вивчає будову тканин; цитологія ж концентрується на клітинах і процесах у них 3 З розвитком лабораторних методів дослідження, з одного боку, збільшилися можливості судово-медичної експертизи, з іншого – розширилося коло питань, які має вирішувати судово-медичний експерт.

     

    Портрет судово-медичного експерта

     

    Ще сонце не зійшло, а оперативне авто, розбризкуючи воду з калюж, гальмує перед житловим будинком. З під’їзду, обережно притискаючи до живота портфель, виходить чоловік у капелюсі, сідає в машину, пропонує усім кави з термосу («щойно заварив!») і скаржиться на камені в нирках. Це – класичний літературний взірець судмедексперта, якого розбудили вдосвіта телефонним дзвінком. 

     

    Справді, жоден виїзд слідчо-оперативної групи (СОГ) на пов’язану зі смертю пригоду не відбувається без танатолога. Однак ніхто не вириває його з домашнього ліжка і навіть не завжди попереджає про приїзд СОГ. У кожному бюро судово-медичної експертизи організована так звана служба чергового експерта. Хіба що у маленьких райцентрах, де працює лише один експерт, усі знають його домашню адресу; але й пригоди там трапляються, либонь, два-три рази на місяць.

     

    Черговий експерт впродовж доби здійснює всі виїзди на місця кримінальних пригод, але не завжди саме він далі проводитиме експертизи щодо цих випадків. Експерт-танатолог оглядає місце події, тіло постраждалого, досліджує супутні обставини, допомагає слідчому зробити опис трупа і сформулювати запитання, які потребують уточнення для проведення експертизи. Їх потім адресують судово-медичним експертам, які мають відповідні компетенції. У цьому і полягає допомога: відкинути «не свої» запитання, аби слідчий зміг поставити їх експертам іншого профілю негайно. Результати огляду на місці події фіксуються у протоколі за допомогою фото- та відеозйомки. 

     

    На цьому етапі експерт може визначити приблизну давність смерті, вік та стать померлого, наявність тілесних ушкоджень та інколи – знаряддя, яке їх спричинило. Навіть із категорією смерті (насильницька чи ненасильницька) подекуди визначитися важко, адже смерть від отруєння лікарськими препаратами зовні мало чим відрізняється від смерті від серцевого нападу, а внутрішня кровотеча може спричинятися як пошкодженням внутрішніх органів від удару в живіт, так і виразкою шлунку або розривом аневризми великої судини. Отже, реальний експерт-танатолог під час огляду на місці пригоди ніколи не скаже слідчому: «Шукайте озброєного Вальтером ППК височенького шульгу».

     

    Після огляду на місці труп перевозиться до моргу судово-медичної експертизи. У морзі експерт знов оглядає тіло на предмет зовнішніх ознак пошкоджень, відхилень від анатомічної норми, вимірює антропометричні показники і здійснює його розтин (аутопсію). За результатами розтину танатолог визначає необхідність залучення колег з лабораторії (токсикологів, імунологів, медичних криміналістів тощо), вилучає зразки органів і тканин з трупа для наступного аналізу. 

     

    Результати розтину заносяться до протокольної частини документа «Акт судово-медичного дослідження трупа». Судмедексперт складає довідку під назвою «Лікарське свідоцтво про смерть ф. №106/о», у якій вказує лише діагноз, сформульований за Міжнародною класифікацією хвороб, і перелік пошкоджень та захворювань, що могли призвести до смерті постраждалого. Цей документ видається родичам покійного, які ховатимуть небіжчика. Копія форми №106/о передається і слідчому. Цей документ, принаймні на тиждень-два, стає єдиним у кримінальній справі, що стосується причини смерті та факторів, які її спричинили, – аж доки експертиза не буде завершена.

     

    Судово-медична лабораторія 

     

    Можна сказати, що згаданий на початку цієї статті сімейний лікар де Вільфорів з роману Дюма, який двічі ідентифікує отруту в напоях, грає роль експерта-токсиколога. Щоправда, у романі д’Авриньї помиляється, бо використаний ним фіалковий сироп зеленіє майже з усіма алкалоїдами, а азотна кислота з однаковим успіхом червоніє і від морфіну, і від бруцину. 

     

    Сучасна токсикологія – царина інструментальних методів хімічного аналізу. Крім обов’язкового дослідження на вміст у крові покійного алкоголю, експерти впевнено ідентифікують тисячі лікарських препаратів, технічних розчинників, отрутохімікатів та сполук металів. Об’єктами досліджень є рідини та органи, що вилучаються з трупа постраждалого. Зараз експерти точно не переплутають бруцин зі стрихніном, а чадний газ із синильною кислотою. 

     

    Якщо на тілі потерпілого одна тяжка травма, то сумнівів щодо того, що саме вона стала причиною смерті, зазвичай не виникає. А якщо їх кілька (або кільканадцять), та ще й спричинені вони різними знаряддями, то питання прижиттєвості утворення кожної з них стає вкрай важливим для слідства. Пригадайте «Креслення Брюса-Партінґтона» Артура Конан Дойла, де тіло вбитого клерка поклали на дах вагона метрополітену, щоби приховати місце і причину його смерті. Згадайте «Убивство Марі Роже» Едгара По, де від того, чи потрапила жертва у воду живою, чи до річки кинули вже труп, залежало покарання вбивці. Сьогодні слідчому не потрібно бути Голмсом або Дюпеном, адже ці питання лежать у компетенції експерта-гістолога, що за наявністю черепашок діатомових водоростей у кістковому мозку визначить, чи прижиттєвим було утоплення, або за відсутності специфічної реакції клітин на барвники дійде висновку про посмертне утворення пошкоджень тіла. 

     

    Ідентифікація знарядь вбивства – це галузь судово-медичної криміналістики. Судмедексперт-криміналіст може визначити не лише калібр кулі, що стала фатальною для потерпілого, а й дистанцію пострілу, а також взаємне розташування нападника і жертви. Доволі часто лише висновки судмедексперта-криміналіста остаточно визначають, чи має слідчий справу із вбивством, чи з самогубством. Медико-криміналістична експертиза також з’ясовує позу потерпілого і напрям руху авто у разі транспортної травми, встановлює зріст, вік та стать покійника за скелетними рештками, визначає індивідуальні особливості ножа чи сокири, які спричинили травми. В окремих випадках лише судово-медичний криміналіст може ідентифікувати особу, співставляючи прижиттєві фотографії небіжчика з його черепом. До його обов’язків також входить дактилоскопування (зняття відбитків пальців) трупів. Утім, цей метод ідентифікації тепер поступається більш точному молекулярно-генетичному аналізу, що проводиться у відділенні судово-медичної імунології.

     

    Ще не так давно чи не єдиним неспростовним доказом присутності злочинця на місці кримінальної пригоди були відбитки пальців. Ті зловмисники, які примудрилися не залишити їх і уникнути очей свідків, почувалися в безпеці. Сьогодні використовувати рукавички, цей незмінний атрибут злодія у детективах, немає жодного сенсу. Частинки лупи, одна-дві волосини, мікроскопічні краплі слини з кількома клітинами епітелію слизової оболонки тягнуться шлейфом за кожним із нас. З однієї-єдиної клітини організму – й навіть з її частки! – можна виділити ДНК, унікальну для кожної конкретної людини. Далі методом полімеразної ланцюгової реакції цю ДНК можна розмножити точнісінько так, як це відбувається в організмі людини – до кількості, достатньої для порівняння зі зразком ДНК підозрюваного. Цю методику нині використовують майже всі судові імунологи країни, а низка її прийомів винайдена саме українськими фахівцями. Щоправда, таке дослідження займає трохи більше часу, ніж показують у кіно. Поки що ніде у світі неможливо встромити контрольний зразок у прилад з лампочками й одразу побачити на екрані драматичний напис «збіг 100%». Однак у переважній більшості випадків для цієї експертизи достатньо тижня-двох. 

     

    Судмедексперти-біологи та цитологи – єдині, хто має справу не лише із трупами, а й з живими особами. Адже саме вони визначають за щойно описаною методикою спірне батьківство, встановлюють факт зґвалтування й ідентифікують ґвалтівника, з’ясовують, чи належить кров, плями якої виявлені на одязі підозрюваного, людині або тварині. 

     

    Кожен з експертів-спеціалістів складає висновок за результатами власних досліджень і надсилає його тому, хто призначав йому експертизу, – танатологу.

     

    Висновок експерта

     

    Спираючись на результати лабораторних досліджень, судово-медичний експерт-танатолог нарешті може відповісти на всі (чи майже на всі) запитання слідчого. Висновок судмедексперта – це процесуальний документ, що містить описову та резюмувальну частини, до нього додаються висновки експертів-спеціалістів, і саме він долучається до матеріалів досудового слідства як доказ. 

     

    Згідно з Законом України «Про судову експертизу» та Кримінальним процесуальним кодексом України, експерт виносить судження щодо кожного з поставлених запитань, зважаючи тільки на власний досвід та фахову підготовку, і несе за це персональну відповідальність аж до кримінальної.4,5 Саме тому, попри синтетичний характер цього документа, він підписується судово-медичним експертом-танатологом одноосібно. 

     

    Інколи трапляється, що результати лабораторних досліджень суперечать загальній картині смерті. Скажімо, під час розтину судово-медичний експерт бачить яскраво-червоні трупні плями, характерне для отруєння чадним газом забарвлення тканин, а лабораторне дослідження на вміст карбоксигемоглобіну негативне. Тоді експерт-танатолог самостійно вирішує, чи брати результати свого колеги-токсиколога до уваги. Він може надати слідству максимальну допомогу, а може й обмежитися ухильним висновком, посилаючись на дані лабораторії. Це рішення залежить тільки від кваліфікації та сумлінності експерта.

     

    Слідчий vs експерт

     

    Попри те, що студентам юридичних вишів і поліцейських академій викладають ознайомлювальний курс медичної криміналістики, слідчі подекуди ставлять експертам запитання, що не стосуються їхньої компетенції. Зокрема, детективи питають, чи відчував потерпілий сильний біль, який можна кваліфікувати як тортури. Улюбленим запитанням слідчих є також наявність ознак самооборони на тілі небіжчика. На такі запитання експерт, звісно, дати відповідь не в змозі: больовий поріг є індивідуальною особливістю конкретної людини, а поняття самооборони взагалі є юридичним, а не медичним, і слідчий має вирішувати його самостійно.1

     

    Трапляється й таке, що висновки експерта суперечать загальній картині пригоди або експерт не надає відповіді на запитання, що справді належать до його компетенції. Для з’ясування нових обставин або уточнення експертних висновків слідчий призначає додаткову експертизу, результати якої мають таку саму силу, що й висновки первинної. 

     

    Інколи до досліджень доводиться залучати фахівців інших галузей: ботаніків, технологів, електротехніків тощо. Такі експертизи – із залученням не лише судмедекспертів, а й інших спеціалістів – називають комплексними. Наприклад, якщо дослідити стадії розвитку комах на тілі, можна з’ясувати дату вбивства або поховання з точністю до доби. Якщо постає таке питання, до проведення експертизи залучаються фахові ентомологи.3

     

    Досудове слідство може тривати впродовж кільканадцяти місяців чи навіть кількох років. Так зазвичай буває у випадку складних злочинів, обставини яких з’ясовуються поступово і, бува, суперечать результатам вже проведених експертиз. За рік чи два об’єкти первинних експертиз вже спотворені чи знищені попередніми дослідженнями. Навіть ексгумація тіла у більшості цих випадків недоцільна, бо природні процеси розкладу унеможливлюють виявлення отрут, пошкоджень органів і м’язів тощо. Тоді доводиться призначати експертизу за матеріалами справи. До неї залучаються кілька експертів одного фаху – експертна комісія, кожен з членів якої має право скласти особисту думку, що може надалі враховуватися чи відкидатися судом під час розгляду кримінальної справи.5

     

    Саме суд і лише він ставить остаточну крапку в усіх суперечливих питаннях. Суддівська колегія має виключне право трактувати результати будь-якої експертизи як докази або видалити їх взагалі з доказової бази слідства як несуттєві. Втім, такі випадки майже не трапляються у практиці вітчизняної криміналістики.

    ТЕКСТ: Володимир Саркісян
    Ілюстрації: Дарія Філіппова
    Посилання
    Статті
    Промо
    Проєкт інтелект. Воєнний сезон. Епізод 5: NFT та Україна

    Чи можна написати «Проєкт інтелект» на гривні й продати за мільйони доларів як NFT?

    Людина
    Від батька до сина: що таке генеалогія і як досліджувати свій рід

    Що таке ДНК-генеалогія і як далеко кожний з нас може просунутися у вивченні свого роду?

    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?