ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Україна — 25.03.22
    ТЕКСТ: Володимир В'ятрович
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Боротьба КГБ проти поширення інформації про Голодомор: уривок «Нотатки з кухні “переписування історії”»

    Російська пропаганда працює за лекалами радянської. Так, в СРСР намагалися приховати всю правду про Голодомор в Україні, а чиновники на Заході робили все, щоб міжнародна спільнота не реагувала на знищення українців, а згодом не визнала його геноцидом. У книжці «Нотатки з кухні “переписування історії”» Володимир В’ятрович розповідає, як це відбувалося. Публікуємо уривок з неї.  

    Інформаційна блокада була важливим інструментом реалізації Голодомору як геноциду в Україні. Проникнення за кордон інформації про масову голодну смерть людей могло не лише зіпсувати міжнародний імідж Радянського Союзу, що саме на початку 1930-х став активно налагоджувати дипломатичні стосунки з державами Заходу, але й вилитися у спроби допомогти голодникам. Тож військова облога територій, яка мала на меті не дозволити вирватися з голодоморного гетто, ефективно доповнювалася стіною мовчання, за яку не повинно було проникнути жодне слово правди.

     

    Усе ж 1932 року з’явилися публікації британських журналістів Гарета Джонса з лондонської Times та Малколма Маггеріджа з Guardian, які на свій страх і ризик подорожували українськими селами, щоб розповісти про жахливі сцени побаченого голоду. У відповідь Радянський Союз завдав серйозного інформаційного удару. Як ефективний інструмент використано відомого американського журналіста з газети New York Times. Лавреат Пулітцерівської премії 1932 року Волтер Дюранті, що неодноразово бував у СРСР і, як він сам зізнавався у приватних розмовах, достеменно знав про страшний голод, публічно заперечив його і назвав вигадкою.

     

    Сталінське «В СССР голода нет!», озвучене вустами Дюранті, прозвучало переконливо для багатьох західних політиків. Тим паче, що вони хотіли повірити цим словам, аби якомога швидше налагодити «взаємовигідні економічні відносини» з державою, готовою за безцінь продавати відібране в селян зерно і величезними кількостями закуповувати промислове обладнання.

     

    Радянські органи безпеки пильно стежили за німецьким, італійським та японським консулами, які цікавилися ситуацією в Україні і могли передати інформацію про голод за межі СРСР. Крім того, чекісти вміло проводили «злив» потрібної їм інформації. У серпні 1933-го, у супроводі трьох інших французьких політиків, Україну відвідав колишній прем’єр Франції Едуард Ерріо. Цей візит розглядався як важливий крок піар-кампанії, яка мала засвідчити ефективність форсованих сталінських реформ.

     

    Згідно з інформаційними повідомленнями Одеського обласного відділу ГПУ, французькі політики весь час перебували під пильним наглядом чекістів, які визначали їхній маршрут, влаштовували для них зустрічі із «щасливими колгоспниками». Як наслідок, у звітах ГПУ задоволено констатували, що пан Ерріо висловлював захоплення побаченим на урочистих прийняттях і вносив відповідні нотатки у свій записник.

     

    Жорстка інформаційна блокада довкола страшного голоду тривала й опісля. Тепер її головною метою стало приховати величезні масштаби злочину. Різке зменшення кількості населення в той час було помітне всім. Колгоспник Микола Рева у своєму листі до Йосифа Сталіна, яким він наївно хотів відкрити очі «вождеві народів» на голод, розповідає, що в 1941 році до школи мало йти лише троє першокласників. Очевидно, це зменшення не могла не відзначити статистика. Тому призначений на січень 1937 року перепис населення жорстко контролювався НКВД. Попри це, результати перепису не влаштовували комуністів: відображені втрати населення все одно були надто великі. Тому дані спочатку засекретили, згодом значну частину знищили. Потому ліквідували й виконавців перепису — їх звинуватили у змові і шкідницькій антирадянській діяльності. 1941 року в Києві знищено тисячі справ Наркомату охорони здоров’я з початку 1930 років, які, очевидно, могли містити інформацію про голод. Не повинно було залишитися жодного документального матеріалу з інформацією про цю трагедію. Як результат, сьогодні вціліли майже тільки секретні документи — радянська влада вважала свої грифи таємності надійною гарантією недоступності інформації, то й не нищила їх.

     

    Пам’ять про Голодомор мала бути стерта не тільки з офіційних документів, а й із пам’яті свідків трагедії. Тому чекісти жорстоко переслідували всіх, хто намагався утримати цю пам’ять чи тим паче передати її комусь. За згаданий вище лист колгоспник Микола Рева дістав 6 років ув’язнення. Його справа в архіві СБУ далеко не єдина — протягом 1930–1940 років людей засуджували до кримінальної відповідальності за будь-яку згадку про Голодомор, усну чи письмову. У справах таких «наклепників» знаходимо «докази злочину»:
    листи, зокрема адресовані Сталінові, вірші чи щоденникові записи. Доказом антирадянської агітації стали виявлені в жителя Батурина Миколи Боканя фотографії, одна з яких, датована 3 квітня 1933 року, містить промовистий напис «300 днів без шматка хліба».

     

    Одна з останніх подібних справ — з 1945 року. Колишню вчительку Олександру Радченко заарештували на підставі щоденника, який вона вела з 1926 року. «Мета моїх записів, — пояснювала вона на суді, — присвятити їх дітям. Я писала, що через 20 років діти не повірять, що такими жорстокими методами будували соціалізм. На Україні в 1930–1933 роках український народ переживав страхіття». Але й через дванадцять років після Голодомору, лише за згадку про нього Олександру Радченко засудили до 10 років позбавлення волі.

     

    Чекісти були впевнені, що пам’ять про Голодомор, стерта з документів та спогадів свідків, зникла назавжди. І один із наймасштабніших злочинів в історії людства — геноцид проти українців — надійно захований. Проте тисячі українців, що пережили трагедію, опинилися після Другої світової війни поза межами досяжності радянської безпеки. Вони дістали можливість розказати світові правду і повною мірою скористалися нею. Тут друкували спогади свідків Голодомору, проводили поминальні заходи.

     

    На початку 1980-х українці діаспори розпочали підготування до 50-ї річниці трагедії. Запланували масштабну інформаційну кампанію із залученням провідних науковців, журналістів, з громадськими акціями і тиском на західних політиків. У США для цього створили «Крайовий комітет вшанування жертв геноциду в Україні 1932–1933 років», який першим висунув ідею створення на найвищому державному рівні комісії для розслідування обставин голоду. До роботи долучилася організація «Американці на захисті прав
    людини в Україні», що мала досвід інформаційних кампаній на підтримку українських дисидентів. У 1982 році при Інституті Св. Володимира в Торонто створено «Канадський комітет з дослідження голоду на Україні».

     

    Радянська влада швидко відчула загрозу кампанії відновлення пам’яті, тому КГБ з самого початку пильно спостерігав за діями українців діаспори і намагався чинити їм всілякі перепони. Перші повідомлення КГБ про підготування до 50-ї річниці Голодомору стосуються грудня 1982 року. Наступного, 1983, року чекісти вже регулярно звітують Володимирові Щербицькому, керівникові радянської України, про кампанію і власні спроби її зупинити. В інформації з березня цього року повідомлялося, що голова уряду УНР в екзилі Ярослав Рудницький направив генеральному секретареві ООН меморандум з даними про Голодомор і звинуваченнями СРСР у геноциді проти українців.

     

    Від самого початку організовано лобіювання цього питання перед американськими політиками. Перші результати з’явилися досить швидко — 14 квітня 1983 року Конгрес США ухвалив резолюцію № 111 про встановлення 21 травня Дня пам’яті про Голод в Україні.
    Для привернення уваги світової преси та західних політиків до проблеми Голодомору українські громадські організації проводять численні мітинги та пікети під радянськими дипломатичними представництвами. Одна з найбільших таких акцій відбулася 2 жовтня у Вашингтоні поблизу радянського посольства. У мітингу взяло участь близько 8 тисяч осіб.

     

    15 жовтня близько 1000 представників українських організацій, за підтримки членів польських, угорських, чеських та словацьких товариств, пікетували радянське посольство в австралійській Канберрі.

     

    Особливо небезпечним для радянської влади стало залучення українцями до кампанії провідних політиків своїх держав. У повідомленні КГБ від 1 червня 1983 року зазначається: «Наццентри намагаються притягнути до цього пропагандистського шуму окремих державних діячів США. Зокрема їм вдалося схилити члена палати представників Конгресу США Дж. Соломона внести на його розгляд проєкт провокаційної резолюції, що містить заклик до американського президента «оголосити прокламацію, що засуджує політику геноциду щодо українського народу», заслухати на засіданнях Конгресу «свідків-очевидців голоду». У жовтні голова КГБ УРСР С. Муха інформував керівництво комуністичної партії, що «чільникам «Організації захисту прав людини на Україні» вдалося схилити члена палати представників від штату Нью-Джерсі Дж. Флоріо внести на розгляд конгресу питання про створення урядової комісії «з розслідування причин і обставин голоду на Україні в 1932–1933 роках». Через нацпресу оунівці звернулися до української діаспори в США із закликом чинити тиск на конгресменів інших штатів, щоб вони підтримали пропозицію Флоріо». На підтримку цього почину до президента США Р. Рейгана та спікера Палати представників О. Нілла надіслано десятки тисяч листівок. У грудні занепокоєні кагебісти повідомляли, що в акції до річниці Голодомору в Канаді запланована участь лідера консервативної партії Канади, майбутнього прем’єра Браяна Малруні. Серед інших канадських політиків, які активно долучилися до кампанії, називалися імена парламентарів Джилберта Перані та Стелі Худецкі.

     

    КГБ відстежував не лише активні політичні дії українців діаспори, а й організовані ними наукові форуми. У повідомленні від 19 травня 1983 року йдеться про підготування наукового симпозіуму за участю Канадського інституту українознавчих студій Альбертського університету та чотирьох університетів провінції Квебек. Через місяць першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького повідомляли про ще одну «небезпечну ініціативу» українських науковців. «Директор “українського наукового інституту” при Гарвардському університеті О. Пріцак запропонував створити постійний центр типу сіоністського інституту «Яд Вашем». У ньому пропонується зосередити публікації про «голод», списки його «жертв», свідчення «очевидців», «фотоматеріали». Для збору та опрацювання таких матеріалів, видання «наукових праць», пропагандистських брошур, організації «конференцій» і розроблення «навчальних» програм для шкіл і вищих навчальних закладів передбачається запровадити в указаному інституті спеціальний курс — так званий “український голокост”». У верхньому лівому кутку документа — резолюція, написана Щербицьким, з вимогою розробити конкретний план протидії. Внизу резолюція, яка повідомляє, що такий план опрацьований і затверджений головою КГБ УРСР С. Мухою.

     

    Практично кожне повідомлення КГБ супроводжувалося запевненням керівництва партії: Комітет активно протидіє заходам діаспори, зокрема, в засоби масової інформації «просунуті матеріали, які викривають вигадки про штучний голод». У червні 1983-го чекісти повідомляли керівництво про ще одну небезпечну ініціативу українців діаспори, які «вдаються до спроб через родинні та інші зв’язки тих, що проживають в УРСР, збирати дані про осіб, що померли в 1932–1933 роках, для внесення їх у списки «жертв штучного голоду». Відтак КГБ посилює заходи, спрямовані на те, щоб не допустити витоку інформації поза межі СРСР.

     

    28 червня 1983 року управління розвідки КГБ УРСР розробило план протистояння інформаційній кампанії про Голодомор. Він, зокрема, передбачав:

    • Внесення розколу в українські організації і блокування так організаційних механізмів проведення інформаційних акцій про
    Голодомор.
    • Підготування «контрпропагандистських видань», спрямованих на
    спростування концепції Голодомору.
    • Просування «через оперативні можливості» своєї літератури та інформації у світові медії.
    • Компрометацію діячів діаспори, закордонних політиків, які організовували чи підтримували заходи пов’язані із Голодомором.

     

    Протистояння між КГБ і діаспорою не завершилося в 1983 році, а тривало й після цього. Інструментом поширення вигідної для радянської влади інформації було канадське бюро Агентства преси «Новости». Під прикриттям цієї установи розсилалися пресрелізи зі спростуванням інформації про штучний голод, компромат на осіб та інституції, причетні до кампанії про Голодомор.

    1984 року агентство звітувало про розміщення своєї інформації (статей та інтерв’ю) в таких впливових канадських газетах, як Toronto Star, Citizen, Globe and Mail, поширення її через понад 50 радіостанцій.

    Того ж 1984 року з’явився перший документальний фільм про Голодомор «Жнива розпачу» (автори Юрій Луговий та Святослав Новицький).

     

    Показ фільму, який привернув значну увагу української та закордонної громадськості, знову примусив КГБ запевняти керівництво партії, що комітетом «ведеться активна протидія» і «викриття вказаної антирадянської акції». Згадуються вигідні для комітету публікації в канадській Globe and Mail, що містять критику фільму «Жнива розпачу».

     

    Попри появу в західних медіях публікацій, які просували необхідні комуністам «спростування», дедалі очевиднішим ставав програш Радянським Союзом цієї інформаційної війни. У 1985 році лобістська кампанія української діаспори в США увінчалася ще одним серйозним успіхом — Конгрес США створив спеціальну комісію з дослідження фактів голоду в Україні, виконавчим директором якої призначено Джеймза Мейса.

     

    1986 року з друку виходить книжка всесвітньовідомого британського історика Роберта Конквеста «Жнива скорботи. Радянська колективізація і терор голодом», яка стала потужним аргументом у науковій дискусії щодо суті Голодомору. Щоб протиставитися інформаційному наступові, керівництво комуністичної партії створює власну «антикомісію» в радянській Україні, яка мала спростувати «вигадки про штучний Голод».

     

    Паралельно з цим КГБ УРСР у співпраці з союзним комітетом розпочинає розгортання окремої операції під назвою «Фарисеї», метою якої було проведення спеціальних заходів, «спрямованих на зрив розв’язаної зарубіжними центрами ОУН під керівництвом ЦРУ США антирадянської кампанії з приводу горезвісного “штучного голоду на Україні в 1932–1933 роках”». У звіті на ім’я Щербицького від 14 березня 1987 року зазначаються певні успіхи в реалізації цієї операції, зокрема поява публікації в тижневику New York Times Book Review, яка критикує книжку Конквеста як тенденційну й оперту на доказах, «нав’язаних українськими націоналістами».

     

    1987 року в Торонто видано книжку «Брехня, голод і фашизм», автор якої, Дуглас Тоттл, у документах зазначений як «закордонне джерело КГБ», тобто агент радянської спецслужби. У книжці вказано на використання в публікаціях про Голодомор фотографій з Поволжя 1921–1923 років і на цій підставі робиться загальний висновок про фальсифікацію матеріалів, які лягли в основу відтворення трагічних подій 1932–1933 років. Тоттл наголошує, що кампанія українських організацій дістала підтримку від урядових структур США через загострення Холодної війни на початку 1980-х. Самі ж активісти української діаспори, вказує він, порушуючи питання про злочини радянської влади в 1930-ті, намагалися приховати свою співучасть у нацистських злочинах у роки Другої світової війни. Тези, висловлені в цій книжці, згодом постійно повторювали в радянських роботах, спрямованих на спростування Голодомору. Цікаво, що аналогічні використовують сучасні російські засоби інформації у своїх спробах дискредитувати інформацію про трагічні події 1932–1933 років.

    Загалом успіхи радянської спецслужби були далеко не достатні для того, щоб протиставитися чи принаймні призупинити розгорнуту українцями кампанію.

    5 травня 1987 року КГБ інформувало Щербицького: у квітні відбулося підсумкове засідання Конгресу США, яке затвердило доповідь про результати розслідування, що підтверджували штучний характер голоду. «Конгресмени США, що виступили на цьому засіданні — Д. Майк, В. Брумфілд, Б. Гілмен та інші, — підкреслили «виняткову важливість виконаної роботи і цінність доповіді». Зважаючи на це, КГБ рекомендував «враховувати викладену інформацію при підготуванні до виїздів за кордон, насамперед представників наукової і творчої інтелігенції, для аргументованої протидії підривним діям супротивника».

     

    Саме 1987 рік можна вважати часом остаточного перелому в інформаційному протистоянні між КГБ та українською діаспорою. Кагебістська кампанія з тріском провалилася. 25 грудня цього року Володимир Щербицький у доповіді, присвяченій 70-річчю створення УРСР, уже згадав про факт голоду.

     

    Наступного року в українській радянській пресі почали з’являтися перші публікації про голод, і їхня кількість зростала. Інформаційна блокада, яку утримували комуністи більш як пів століття, була прорвана.

    ТЕКСТ: Володимир В'ятрович
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Статті
    Людина
    Від батька до сина: що таке генеалогія і як досліджувати свій рід

    Що таке ДНК-генеалогія і як далеко кожний з нас може просунутися у вивченні свого роду?

    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Космос
    Що таке сонячні плями і чи впливають вони на людей

    Чи можуть спалахи на Сонці та магнітні бурі провокувати погане самопочуття в людей?

    Повідомити про помилку

    Текст, який буде надіслано нашим редакторам: