ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Блог — 04.06.22
    ТЕКСТ: Марія Гончарова
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Чому мені добре, коли все погано?

    Давно хотіла написати статтю про біполярний розлад. Та поки працювала на одній роботі, боялась стигми та, чесно, не сильно хотілося про це писати. Наразі робота змінилась, настала війна. І мені здається, що саме час писати правду про свої почуття, думки та надії. Я вже років вісім як маю діагноз біполярний афективний розлад (БАР). Спочатку це була циклотимія, потім біполярний розлад ІІ, а потім і БАР І. Про всі ці різні типи пишу нижче. Та я не одна така, багато в кого цей діагноз починається з найменш сурового, а закінчується більш серйозно, якщо не лікується правильно. 

     

    Ця війна почалася несподівано для багатьох, проте я як тривожна людина була впевнена, що вона буде. Проте, не хотіла в це вірити до останнього. І тому нікуди не поїхала, поки ще був час. Тривожну валізу мала за два тижні до початку війни, та на практиці зрозуміла, що ні води, ні теплих речей туди не поклала. Пам’ятаю, як напередодні війни писала своєму психіатру, що дуже сильно хвилююсь, не можу нормально спати та щохвилини намагаюся себе заспокоїти. Я була настільки неспокійна, що не могла довго всидіти на місці. Так хотіла забути про все, тому ходила на танці вечорами. І це допомагало. Взагалі до цього моменту, можна сказати, я була в ремісії, тобто не мала яскравих симптомів БАР, була відносно у стабільному стані.

     

    Але потрібно розпочинати з початку.

    Циклотимія

     

    Циклотимія1 – це психічний розлад, під час якого в пацієнта нестабільний настрій з легкими перепадами ейфорії та легкої депресії. Здебільшого для неї характерні часті зміни настрою протягом дня/тижня. У мене все почалось з того, що я вже лікувалась у психіатра від тривоги, але ми помітили, що тривога пройшла, а зміни настрою ні. У той час я просто не могла зрозуміти, чому в мене змінюється настрій від будь-чого, я вкрай чутлива до всього, що мене оточує. Це не дуже нормальне відчуття, яке для мене було дивним, адже, хоча я і була чутливою дитиною, настрій у мене був більш стабільний. Тому ми почали лікування ліками проти епілепсії, які часто використовують як стабілізатори настрою.

     

    Циклотимія відрізняється від БАР тим, що при ній немає затяжної важкої депресії та гіпо/маніакальних епізодів. Вона легша в перебігу, та багато хто живе з нею, не помічаючи. 

    Біполярний розлад ІІ

     

    БАР другого типу характеризується тим, що в людини присутні епізоди важкої депресії, яка може тягнутись тижнями та місяцями; та гіпоманіакальними епізодами, які мають тривати не менше 4-х днів. При діагнозі БАР ІІ повинна бути відсутня манія. Пам’ятаю, у якийсь момент відчула, що перебуваю в ейфорійному стані, була просто щаслива. Звісно, перша думка: «Нарешті. Так давно вже не було добре». Проте у моєму випадку це повинно було слугувати нагадуванням, що щось може піти не туди.

    Гіпоманія

     

    Гіпоманія має схожі симптоми з манією, але вони менш очевидні, не заважають істотно працювати та не призводять до соціальної дезадаптації. Характерні риси гіпоманії:

    – Помірно підвищений, експансивний або дратівливий настрій.

    – Підвищення енергії та активності.

    – Виражене відчуття щастя, фізичної та розумової працездатності.

    – Підвищена самооцінка.

    – Комунікабельність.

    – Балакучість.

    – Надмірні знайомства з людьми.

    – Підвищений статевий потяг.

    – Зниження потреби у сні.

    – Бажання зловживати алкоголем, наркотиками.

    – Труднощі зосередитися на одному завданні (коли часто починають завдання, але не закінчують їх). Тобто це не просто одне завдання, яке ви кинули, а багато завдань, багато рішень, що це буде геніально, тому треба це зробити зараз. Але потім запал пропадає, і починається фіксація на іншому завданні.

     

    Я в гіпоманії, маю майже всі ці ознаки. Здебільшого балакучість, відчуття щастя та підвищену працездатність. Також буває складно зосередитись. 

     

    На цьому етапі зазвичай починаються дебати, адже багато людей мені кажуть на мою розповідь про відчуття гіпоманії, що це просто щастя, і якщо вони відчувають себе так час від часу, це означає, що в них теж БАР? Насправді ні. Ми всі можемо відчувати себе енергійними, впевненими в собі та робити імпульсивні речі. Лише одне відрізняється: для людей з БАР це буває складно контролювати, і це дуже часто переходить у депресію. Ба більше, мені, наприклад, зовсім не характерна балакучість і бажання знайомитися з людьми, проте, коли я в стані гіпоманії, готова тусити всю ніч, балакати про все на світі, вступати в суперечки з людьми, яких я не знаю (що може закінчитись не дуже приємно). Інші люди з цим діагнозом можуть відчувати себе по-іншому, проте ця характерна енергійність і збудженість залишаються незмінними. 

     

    У такому стані мене складно спинити, хоч іноді я й сама розумію, що виходжу за рамки. Мені не дуже вже й хочеться спати, хочеться витрачати гроші, дивитися нові фільми, малювати, записуватися на курси, думати, що я все зможу. І це все протягом декількох годин.

     

    Найскладніше було, коли почалась війна. Звісно, що спочатку мені було страшно, як багатьом з нас: я не могла їсти, рухатись, дуже боялась, що мене зґвалтують і вб’ють. Я навіть посивіла (думаю, знову ж не одна я така). Проте коли я поїхала, то зрозуміла, що в мене починається гіпоманія. Вона часто може бути спровокована такими змінами, як війна. Мені було дуже складно, бо я не могла позбутися стану збудження та бажання витрачати гроші на якісь непотрібні мені речі, їжу. У той момент, коли люди надсилають їх на ЗСУ. Але тепер я пишу в стані більш депресивному. Хоча він теж змінюється з дня на день.

    Депресія

     

    Щастя, описане вище, тривало лише декілька місяців, а потім прийшла депресія, знову. Але вона ніби була ще гірша, ніж раніше. Зазвичай я зверталась до лікаря, коли було погано. Бо коли почуваєшся щасливо, звертатись і не хочеться (це поки не знаєш свій діагноз). Була в стані апатії, постійно нила та нічого в житті не подобалось, все навколо здавалося сірим і пустим. Дії будь-якого характеру не мали для мене значення. Це все симптоми депресивного стану. Також ними вважаються2: ангедонія (неможливість відчути задоволення та/або небажання; я, наприклад, не могла відчути задоволення від їжі, яку любила, а я дуже люблю їсти); наявність суїцидальних думок; селфхарм (буває від бажання відчути хоча б щось; а буває від неможливості вгамувати тривогу та багато почуттів, які вирують одночасно); а також підвищений рівень тривоги та знижений рівень мотивації; втрата енергії; відчуття провини; складнощі з концентрацією уваги та нігілістичні думки. Це якщо дуже просто і спрощено. Звісно, про таку тему як депресія варто писати окрему статтю.

     

    Мені на той момент ще не діагностували біполярний розлад, адже було не зрозуміло – чи це просто прийшла депресія, чи все-таки циклотимія перейшла у фазу БАР. Це буває складно для лікарів – ставити діагноз БАР другого типу, через те, що гіпоманія може бути сприйнята як піднесений настрій і добре почуття себе у світі (нарешті, після тривалої депресії, наприклад).

    Біполярний розлад І

     

    Найбільша різниця між гіпоманією і манією в тому, що в манії в людини можуть бути присутні ознаки психозу (наприклад, галюцинації, параноя, марення, нав’язливі думки). У мене манія була лише раз. Але цього було достатньо, щоб звернутися по допомогу.

    Манія

     

    Для діагнозу манії повинен бути виразний період аномально і постійно підвищеного експансивного або дратівливого настрою (який зазвичай не відповідає обставинам).

     

    У мене манія була після того, як я перестала приймати таблетки. Усі навколо казали, що в мене немає БАР, це просто я така, це моя особистість. Навіть мій психотерапевт так вважав. З часом я подумала, що справді мені це не потрібно – адже в мене депресія, яка не проходить, а це означає, що пігулки не працюють. Та вже через декілька місяців почалася гіпоманія, а через пів року – стався маніакальний епізод. Це було непомітно спочатку, бо як завжди я просто вирішила, що стала щасливою. Усе навколо було яскравим, кольоровим. Пісні в навушниках ніби співали саме для мене. Було неспокійно, хотілось щось робити, розпочати щось нове. Мені здається, що в мене було доволі багато симптомів: я була вкрай соціальна, мої ідеї летіли швидше, ніж я встигала їх записувати («політ ідей»), я майже не спала (і не бачила в цьому сенсу), вважала, що прийшов мій час, що все, що я собі придумала, – геніально. Також бувало, фіксувалася на власних ідеях так, що не дуже вбачала сенсу в їжі, мені було необхідно рухатись та творити. Я почала відверто одягатись, хоча я навпаки доволі сором’язлива. Мені хотілось, щоб всі чоловіки в Києві звертали на мене увагу. Я хотіла більшого від світу і від себе. 

     

    Вперше за все своє життя в мене з’явилось бажання спробувати кокаїн, хоча я взагалі проти наркотиків. У якийсь день я вирішила здати кров на донорство, і це пішло не за планом – адже я не спала всю ніч і майже знепритомніла. Я ходила гуляти кожного дня та мріяла про своє щасливе, яскраве майбутнє. На вулиці я поки йшла, співала пісень. Голосно, і мені було все одно, що подумають люди. Я почала відчувати, що мені подобаються люди й подобається з ними знайомитись, я бажала чоловічої уваги (знову ж таки у звичайному житті я дуже боюсь спілкуватися з незнайомцями). Я майже не могла зосередитися на роботі, страждала, сидячи в офісі по 8 годин, не могла всидіти на місці. Мені здавалось, що мої жарти досить кумедні. Навіть якщо ніхто не сміявся, мені було все одно. Найбільше я хотіла витрачати гроші, на все, що бачила. Я хотіла отримати певну річ, я її отримувала, та вона не приносила мені задоволення. Тому мене кидало в різні боки. Я навіть встигла розійтися з хлопцем, з яким була в доволі довгих стосунках. І нічого мені не здавалося жахливим, усе було весело, усе було цікаво. Я відчувала себе оновленою, готовою до пригод. Записалась на татуювання – необдумане рішення – але тепер воно назавжди зі мною (добре хоч, що це не найгірше тату, яке в мене є). Це все симптоми манії. Але в манії ще присутні психотичні симптоми, які в мене теж були.

     

    Наприклад, одного вечора я зустрілася з другом, і він сказав мені, що не розуміє, що я намагаюсь йому сказати: мої думки летіли швидше за те, що я говорила. Тобто слова не мали жодного сенсу. Я сміялась і дратувалась, що мені доводиться повторюватися, та більше сенсу в розмові не ставало. 

     

    Пам’ятаю, як одного дня йшла вулицею, а за мною йшли підлітки. І в той момент я була впевнена, що вони хочуть мене пограбувати. Стало дуже моторошно від цієї думки, і я не знала, що з собою робити. Подзвонила сестрі, вона дуже здивувалась. Це ж просто підлітки. Але для мене в той момент це була дуже небезпечна група людей. Фіксація на цій ідеї не давала мені спокійно гуляти, аж допоки вони не пішли собі кудись в іншу сторону. 

     

    Якось я відчула неймовірну провину за те, що сталось. За все, що я наговорила та зробила за останні дні. При цьому я все ще перебувала в манії. Але в цей момент стало жахливо, вмить усе змінилось так, ніби в кіно. Усе стало червоно-чорним, і я бачу по своєму щоденнику, що я не могла нормально формулювати свої думки, проте я себе ненавиділа. Думала, що потрібно себе покарати, кричала, не хотіла більше існувати. У такі моменти я дуже щаслива, що вдома немає зброї. Бо іноді контролювати себе складно в такому афекті, і є багато прикладів людей, які саме через наявність зброї чинили самогубство.  

     

    До того часу саморефлексія десь загубилась, але коли я вже злякалась, подумала, що, напевно, це дивно, коли тебе буквально не можуть зрозуміти та коли настрій у такому стані. Я в той момент зрозуміла, що все не в порядку, і пішла до лікаря. І до лікарні. Мала два тижні для того, аби зібрати себе. Заспокоїтись та отримати допомогу. Мені змінили лікування та підвищили дозу ліків, додали антипсихотичні засобиАнтипсихотичні засоби – ліки, які зазвичай виписують при шизофренії, мають седативний ефект., аби стримати розвиток манії. Адже те, що я описала вище, сталось за п’ять днів (і це навіть ще не все). Можна побачити, що ці дні були доволі насиченими. Проте далі стало настільки складно, що я зрозуміла: треба просити про допомогу. 

     

    Я бачила, коли працювала в психоневрологічному диспансері (тут можна почитати про мій досвід), як люди в манії продавали машини, квартири, зникали (їх не могли знайти родичі), пускали гроші на нові речі та коханок, наркотики й тусовки. Їх було дуже складно вмовити піти на лікування. Як правило, у манії ти вважаєш себе розумнішим за інших і не хочеш нікого слухати. Напевно, мені трохи поталанило, що я маю психологічний бекґраунд, і в якийсь момент зловила себе на думці, що те, що відбувається – не норма.

     

    Для діагнозу БАР І необхідно виникнення одного або кількох маніакальних епізодів або змішаних епізодів, з наявністю в анамнезі однієї чи кількох депресивних епізодів. 

     

    Змішані епізоди – це коли дуже раптово змінюється манія і депресія, щастя та розпач. Це найгірший стан, адже саме в такому стані люди схильні на дуже необдумані та ризиковані вчинки. Наприклад, це може бути манія плюс збудження, водночас зниження енергії/лібідо; або депресія (я не бачу сенсу ні в чому) плюс надмірна активність (не можу всидіти на місці, треба щось робити). Коли мене кидає з неймовірного збудження та активного стану в розпач, я знаю, що зараз необхідно не піддаватися спалахам свідомості та намагатися зупинити себе. 

     

    Пам’ятаю, як дивилась фільм про Ів Сена-Лорана. Виявилось, що він теж хворів на БАР. Здивовано я споглядала, як він бореться зі схожими симптомами. Проте він зловживав алкоголем і наркотиками, що дуже характерно, але вкрай небезпечно вживати, особливо якщо в тебе психічний розлад. Найбільше мене здивувало, що в нього теж, як і в мене, випадало волосся. Виявилось, що під час довготривалого споживання ліків це може статись3, 4. Також часто буває складно підібрати ліки через побічні ефекти, наприклад сильний тремор і надмірну масу тіла (це те, що було в мене).

     

    Багато хто не говорить про це, але лікуватися доведеться все життя. Є люди, доволі сміливі, які в ремісії вирішують більше не приймати ліки. Та я навіть не знаю, як добре себе необхідно контролювати, наскільки врівноваженим має бути їхнє життя. Якщо працювати на стресовій роботі, не мати розпорядку дня та жити в реаліях війни – це навряд чи можливо, як на мене. 

     

    Тут я описую свій досвід, так, мені здається, легше зрозуміти, що таке БАР. Проте важливо сказати, що встановлення будь-якого психіатричного діагнозу розпочинається з того, що або людині важко функціонувати в суспільстві, або оточення помічає, що людина не зовсім може функціонувати. Таким чином, можна припустити, що тут ситуація не дуже вписується в рамки того, що вважається «нормою». Проте, я вважаю, що та людина, яка себе почуває нормально, не бачить ніяких проблем у своїй поведінці, навіть якщо в цій поведінці існують ознаки певних відхилень, це не має значення, якщо вона може функціонувати та відчувати себе повноцінно. Одразу скажу, що в мене так не було. Я бачила, що щось не так, хоча й здавалось ніби все ок, у манії все було прекрасно взагалі. Проте коли вже друзі та рідні помічають, що щось не так, можливо, варто звернути на це увагу. 

     

    За своє життя я чула багато критики на адресу діагнозу біполярний розлад. Особливо серед тих, кому цей діагноз було поставлено помилково. Ба більше, дуже часто цей діагноз збігається з емоційно нестабільним розладом особистості (про це тут) і синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю. У цих випадках є дуже схожі між собою симптоми, тому потрібна оцінка професіонала, здатного їх розрізнити. (Ба більше, іноді ці два діагнози одночасно ставлять людині, і тоді це вкрай складне завдання.) Тому важливо звертатися до перевірених спеціалістів, які можуть побачити різницю між особистісними характеристиками та психічним розладом. Люди різні, багато хто поводить себе емоційно, імпульсивно, проте це не обов’язково клінічний діагноз. Якщо людина живе повноцінним життям, яке комусь здається ексцентричним, це нічого не означає.

    Сьогодні 

     

    Війна внесла свої корективи в наші життя. А також у життя тих, для кого стабільність у побуті означає психічну стабільність. Для людей з діагнозом БАР вкрай необхідно зберігати режим: лягати спати й прокидатися в один і той самий час; займатися спортом; їсти та приймати ліки в один і той самий час; не змінювати різко життєві обставини без підготовки. Так, ключовим компонентом5, 6, що пов’язує з порушенням ритму біполярних епізодів, є зміни тривалості та якості сну, що спостерігаються як при депресії, так і манії.

     

    Якщо говорити більш загально, можна розглянути такий приклад: чоловік7, який страждає на біполярний розлад і кидає дуже стресову роботу, може демонструвати лише мінімальні симптоми депресії. Однак тоді він може залишитися без будь-якого розпорядку дня. Це в поєднанні з нижчою якістю життя в результаті погіршення економічної ситуації та зниженою самооцінкою внаслідок втрати визначальної соціальної ролі може закласти основу для тривалого і безперервного періоду депресії.

     

    Я можу сказати, що на мене зміни з війною вплинули, звісно, сильно, проте не так, якби я була не на лікуванні. Наприклад, я читаю онлайн, як багато в кого з початком війни почалася манія і які в них бувають проблеми з теробороною, поліцією. Як деяких тягне гуляти вночі, попри заборони, а хтось хоче кинути все та поїхати неважливо куди. Хтось купляє нову машину на останні гроші – бо хочеться. І це тільки те, що на поверхні. Ті, хто пише про себе онлайн, мають розуміння, що в них є діагноз, що це треба якось контролювати. Та є багато тих, хто не знає. Тих, хто залишився сам без ліків і допомоги. І це стосується всіх людей з психічними захворюваннями. Тих, кого полишили в лікарнях і диспансерах і кому в перші тижні війни допомагали виживати волонтери.

    ТЕКСТ: Марія Гончарова
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Посилання
    Статті
    Промо
    Проєкт інтелект. Воєнний сезон. Епізод 5: NFT та Україна

    Чи можна написати «Проєкт інтелект» на гривні й продати за мільйони доларів як NFT?

    Людина
    Від батька до сина: що таке генеалогія і як досліджувати свій рід

    Що таке ДНК-генеалогія і як далеко кожний з нас може просунутися у вивченні свого роду?

    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?