ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису

    Чому не всі психопати вбивають? / Начитала Анастасія Фалілеєва

    00:00
    00:00
    Психологія — 07.09.21
    ТЕКСТ: Марія Гончарова
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Чому не всі психопати вбивають

    Уявіть, що ви дивитесь на людину, яка стоїть навпроти вас і плаче. Ви образили її своїми словами, та окрім роздратування, всередині нічого немає. Що вона відчуває, незрозуміло, чому саме така реакція, теж. Ба більше, жодного відчуття провини чи сорому. Взагалі, за що відчувати сором, якщо вона сама винна? Людина вас роздратувала – звісно, її треба морально знищити. Здебільшого, якщо вам чогось хочеться, ви не бачите причини цього не взяти, хоча це може мати погані наслідки для інших. Хоч би що ви робили, мотивація цих дій – задоволення власних потреб та втамування нудьги. Що думають інші, не важливо, а що вони відчувають – і поготів.

     

    Більшості з нас буде складно уявити неспроможність співчувати. Проте ми всі знаємо, що є такі люди. Деякі з них спокійно живуть серед нас, мають своє повноцінне життя. «Люди, які не мають совісті», психопати, соціопати – як тільки їх не називають.   

    «У мене всі ознаки людської істоти: плоть, шкіра, волосся … але жодного чітко вираженого почуття, крім пожадливості й огиди!»

    «Американський психопат»

    Поняття «психопат» в клінічній практиці вже не вживають. Його вважають застарілим, тому обрали більш розлогу назву – «антисоціальний розлад особистості». Проте в дослідницькій діяльності поняття «психопат» все ще трапляється. На пострадянському просторі «психопатія» і досі часом вживається як синонім психічного розладу, що подекуди заплутує людей. Я вважаю, що вживати в такому сенсі термін ще більш некоректно та архаїчно. До речі, українська Вікіпедія описує «психопатію» доволі дивно: як аномальний характер, додаючи, що «психопатій» може бути декілька. Це старі визначення з радянських часів, які, можливо, ще є і в українських підручниках. Слово «психопат» походить від грецьких слів що означають «душа» (psykhe) і «страждання» (pathos) та було запропоновано німецькими психіатрами ще у ХІХ сторіччі. Його використовували як загальний термін для опису людини з будь-яким психічним розладом1, саме так його вживали і в Радянському Союзі. 

     

    Ще один термін – «соціопатія» – часто вживається як синонім психопатії. Його запропонували біхевіористи в 1930-х роках для опису появи в людини психопатичних характеристик, спричинених соціальними чинниками, на контрасті з теоріями, які існували до цього2. Саме відтоді всі ці терміни почали плутатись і використовуватись для позначення одного явища. 

     

    Як я зазначала раніше, розлад особистості відрізняється від «звичайного» психічного розладу тим, що людина радше не відчуватиме проблеми (хоча так буває не завжди). Також порушення особистості, як правило, тривають довго і проявляються в різноманітних ситуаціях.

     

    Якщо дуже коротко, антисоціальний розлад особистості характеризується нескінченним порушенням прав інших людей, відсутністю емпатії, перебільшеним сприйняттям власного «Я», маніпулятивною та імпульсивною поведінкою (ці риси є, наприклад, у персонажів Джордана Белфорта з фільму «Вовк з Волл-стріт», Патріка Бейтмена з фільму й книжки «Американський психопат», Джокера з фільмів про Бетмена, Декстера з однойменного серіалу). 

     

    Щоб лікар поставив діагноз «антисоціальний розлад особистості», у пацієнта має бути ціла низка ознак. Обов’язково – порушення у самофункціонуванні, ідентичності (егоцентризм, самооцінка побудована на особистій вигоді, владі чи задоволенні) або самоспрямованості (цілі для задоволення потреб, відсутність бажання виявляти просоціальну поведінку та відповідати культурним нормам). Людина, як правило, концентрується на собі, а мотивація всіх дій спрямована на вдоволення власних потреб, забаганок та нудьги.

     

    Тож можна сказати, що люди з антисоціальним розладом відрізняються тим, що в них відсутня потреба бути частиною соціуму і формувати близькі стосунки з людьми, тож вони не мотивовані робити щось для інших.

     

    Також (далі я розповім про це детальніше), в більшості людей з таким діагнозом є певні відмінності на генетичному рівні та на рівні структури мозку. В ідеальному світі всім було б варто робити знімки МРТ для визначення діагнозу, проте часто це буває неможливо. Тому психіатри користуються мануалами, тестами та своєю експертизою для повної оцінки стану пацієнта.

     

    Згідно з мануалом DSM-53, люди з антисоціальним розладом особистості мають такі характеристики (лікарі також аналізують їхнє поєднання): 

     

    Жорстока безтурботність до почуттів інших. Відсутність емпатії. Зокрема це відсутність турботи про почуття або проблеми інших людей; відсутність почуття провини або докорів сумління за негативний або шкідливий вплив своїх дій на інших; агресивність; садизм. Це чи не один із найхарактерніших проявів розладу.

    Я істерично сміюся, роблю глибокий вдих і доторкаюся до грудей, чекаючи, що моє серце б'ється зараз швидко і нетерпляче, але звідти не чутно ні звуку. Таке відчуття, що я вже мертвий.

    «Американський психопат»

    Емпатія – це можливість відчути те, що відчуває інша істота. Якщо емоційної емпатії немає, тоді можливе споглядання, теоретичне розуміння, побудоване на власному досвіді (це когнітивна емпатія, яку можна розвинути). Отже, відчути сором за сказану образу теж не вдасться. Якщо людина з антисоціальним розладом особистості виросла в сім’ї, де її привчили, що певна поведінка заборонена або що певні слова можуть шкодити, вона виросте з розумінням (але лише розумінням), що таке почуття людей. Проте якщо йдеться про дитину, яка бачила образи, не мала достатньо уваги з боку батьків, рівень розуміння, ймовірно, буде нижчим4. Відсутність батьківської підтримки та проявів любові під час раннього розвитку призводить до високого рівня кортизолу та відсутності гормонів для його балансування, як-от окситоцин5 (який відповідає зокрема за просоціальну поведінку, наприклад, позитивний вплив на довіру та прив’язаність між людьми6).

     

    Це порушує та перевантажує системи дитячої реакції на стрес, що, як вважають дослідники, призводить до недорозвинення мозку дитини, і, як наслідок, неможливості повністю переживати емоції, співпереживати та спілкуватися з іншими людьми на емоційному рівні.

     

    Треба зазначити, що генетичний фактор теж доволі впливовий: дослідження свідчать про те, що розлад поширеніший серед тих людей, чиї родичі його вже мають7. Дослідження близнюків8 показали значний генетичний вплив на асоціальну поведінку та порушення поведінки.

    Грубе та нахабне ставлення до інших, яке доходить до безвідповідальності та ігнорування соціальних норм, правил та обов’язків, обіцянок, зокрема фінансового характеру. Наприклад, Патрік Бейтмен часто витрачав багато грошей, обманював свою партнерку та колег. 

     

    В реальному житті людина з асоціальним розладом може думати щось на зразок «яка гарна сумочка, я її хочу і візьму, неважливо, що за неї потрібно було б заплатити» або обманом виманювати гроші у знайомих нібито на лікування бабусі й ніколи не відчувати себе винною.

     

    Нездатність підтримувати міцні стосунки, хоча і немає труднощів у їх встановленні. Люди з антисоціальним розладом також можуть домінувати чи залякувати, щоб встановити контроль над іншими. У Патріка Бейтмена завжди було кілька дівчат, з якими він мав стосунки. Паралельно він неодноразово купував секс за гроші та вбивав жінок, які приїздили до нього додому. Ба більше, він маніпулював своїм статусом заможної людини, відчував себе кращим за інших та зневажливо ставився до людей нижчих класів. Загалом, в контексті цього симптому варто розглядати складнощі з утриманням постійних стосунків, можливе насильство щодо партнера9.

     

    Виражена готовність звинувачувати інших або пропонувати правдоподібні виправдання своєї поведінки, яка призвела до конфлікту з суспільством. Бейтмен взагалі виправдовує всі свої дії тим, що проблема не в ньому, а в тій людині, яку він вбив. Його колега занадто успішний, той має найкращу візитівку, тож його теж варто було б вбити.

     

    Також у межах цього пункту йдеться про маніпулятивність (часте використання витівок для впливу або контролю інших; використання спокуси, хитрощів або лестощів для досягнення цілей); імпульсивність (висновки без попереднього аналізу та швидка реакція на подразники, дії без плану та труднощі зі слідуванням плану); високий рівень ризику (залученість до небезпечних практик, потенційно небезпечних та самопошкоджувальних дій без урахування наслідків; нудьга та схильність до бездумних дій для її подолання; відсутність турботи про інших учасників, зокрема в процесі зловживання наркотиками та алкоголем). 

     

    Дуже низька толерантність до фрустрації та низький поріг для вияву агресії. Це можна проаналізувати на прикладі відомої сцени з «Американського психопата», у якій колеги Бейтмена вихваляються новими візитівками. Внутрішній діалог героя змінюється, а його стан погіршується з кожною новою візитівкою. Напруга і фрустрація збільшуються. Але через своє виховання Патрік Бейтмен не може закричати і вбити всіх навколо, хоча й уявляє таку сцену. Персонаж з меншим контролем та іншим вихованням вже почав би бійку. Так, через візитівки. Таку людину може роздратувати будь-що. Навіть незначна для когось подія може спричинити неймовірну злість.

     

    (Далі – спойлер). За однією з версій, у фільмі Патрік Бейтмен жив у світі власних фантазій, а не вбивав по-справжньому. Тобто навіть не показував публічно свого невдоволення, злості, роздратування та зневаги до всього світу. Все, що ми бачимо на екрані, виявляється проявом його уяви. Тому, технічно, під деякі критерії (як-от відсутність емпатії, жорстокість) герой підпадає, проте має й інші, що не підходять під діагноз. Наприклад, явні симптоми обсесивно-компульсивного розладу (про цей розлад читайте тут), шизоїдні фіксації на музичних альбомах, прояви нарцисичного розладу особистості. 

     

    Як бачимо, вбивства в критеріях визначення діагнозу немає, проте є один важливий пункт, і це певна поведінка в дитинстві (до 13 років). А саме діагноз розладу поведінки (conduct disorder), який має такі прояви: агресивну поведінку до інших людей та тварин, знищення майна та крадіжки, серйозні порушення правил, зокрема прогули в школі, втеча з дому. Близько 25–40% дітей, у яких діагностовано розлад поведінки, в дорослому віці мають антисоціальний розлад особистості10

    Умови для розвитку розладу

     

    Потенційно (сказати однозначно складно, адже розлади особистості треба дуже ретельно вивчати перед тим, як поставити остаточний діагноз) прояви цього розладу є у 2–3% населення США11. Також люди з цим розладом більш схильні до насилля, більше вживають алкоголь і мають менші показники у вимірюванні інтелекту12. Що цікаво, адже в кіно зазвичай ми бачимо доволі розумних маніпуляторів, здатних вигадувати геніальні плани вбивств, крадіжок або терористичних атак. Насправді все не так. Це радше іронічно, адже якщо брати до уваги переважно вибуховий характер, імпульсивність та проблеми зі слідуванням плану, які є в діагнозі, навряд у всіх злих геніїв кіно плани втілювалися б ідеально. В житті нижчі показники інтелекту можна пояснити тим, що люди, які мають прояви антисоціального розладу, з більшою ймовірністю росли в поганих умовах, не ходили до школи та не отримували уваги. Також ці фактори, як правило, корелюють з високою імовірністю ув’язнення. 

     

    Серед засуджених та ув’язнених поширеність розладу значно вища, ніж загалом у населенні, – приблизно 15–25%13. У Великобританії в дослідженні у 7,7% ув’язнених були очевидні риси розладу, в Ірані в схожому дослідженні показник сягнув 23%14.

    На жаль, перебування в місцях позбавлення волі та умови в них зазвичай не сприяють покращенню стану людей, особливо тих, хто може легко звикнути до агресії щодо себе і бути таким самим у відповідь. «Ув’язнених, які погано поводяться у виправних умовах, зазвичай карають більш суворими заходами безпеки, зокрема ізоляцією від решти ув’язнених та тюремного персоналу до 24 годин на день, семи днів на тиждень, року. Ув’язнені часто розглядають ці заходи як щось, чому не можна піддаватися. Як наслідок, ескалація конфлікту, у якому виграє найбільш жорстока та екстремальна сторона», – пише у своїй книжці15 Кент Кіл, який займається дослідженнями антисоціального розладу. Ба більше, дослідження в Італії16 (та й не тільки17) показало, що суворі умови ув’язнення збільшують імовірність злочинів після звільнення з тюрми (хоча це і не пов’язано напряму з розладом). 

     

    Існує гіпотеза, що покарання можуть лише погіршити становище та стан людини з антисоціальним розладом. Адже якщо вона не навчиться рости в «нормальному» середовищі, де до неї будуть ставитись людяно, вона не бачитиме проявів людяності й сама не навчиться так поводитися. Статистика демонструє18 серед вбивць великий відсоток людей з антисоціальним розладом, тому існує деяка хибна думка, що всі психопати – вбивці. Проте їх доволі багато на Волл-стріт, в лікарнях та моргах19. В деяких випадках не вдалося дослідити, що тут є причиною, а що наслідком: адже лікар-хірург просто з часом стає менш чутливим, йому потрібно бути менш емоційним, ставитись до смертей з меншим переживанням20. Якщо він/вона не адаптується, то просто не зможе працювати. Робота хірурга загалом складна, вона пов’язана з високим рівнем стресу, довгими годинами роботи, вищим рівнем розлучень тощо. В одному дослідженні, яке використовувало психопатичну анкету (яку використовують для оцінки антисоціального розладу), було виявлено, що респонденти-медики мають вищий рівень психопатії, аніж населення загалом. Дослідники зробили висновок, що така складна робота буквально змінює їхню особистість. Це дослідження демонструє, що існує імовірність для розвитку антисоціального розладу особистості, тобто те, що його можна набути. Хоча я не думаю, що це буде «повноцінний» розлад особистості, проте певні умови, які нас оточують, події які з нами стаються, можуть змінити нас. Звісно, дискусія залишається відкритою, адже біологічно-соціальні фактори та їхню значущість завжди складно досліджувати.

     

    Якщо виховувати людину з такими фізіологічними відмінностями в неворожих умовах та робити все, щоб вона була адаптована до світу навколо неї, убивати або красти вона буде з меншою ймовірністю. Натомість здобуде чималого успіху в кар’єрі скоріше, адже ніякого жалю до своїх колег відчувати не буде21. Наприклад, дослідник Натан Брукс у 2016 році показав, що корпоративні боси мають клінічно значущі антисоціальні риси, з пропорцією схожою на таку саму, як в засуджених22. Проте люди з антисоціальним розладом не зможуть відчувати емпатію. Лише імітувати її. Тут важливо зазначити, що саме через фізіологічні особливості лімбічної системи та анатомії лобних долей вони не здатні відчувати її. Проте саме завдяки оточенню, спогляданню за іншими можна трохи «зрозуміти», що вони відчувають, якщо такий опис взагалі можливий. 

    Інший мозок

     

    У 2008 році Сабріна Вебер і колеги зробили огляд літератури23 і висловили думку, що антисоціальний розлад особистості пов’язаний з аномаліями мозку. Йдеться про зменшення об’єму сірої речовини в префронтальній зоні та правій верхній скроневій звивині, втрату об’єму мигдалини, зменшення об’єму задньої частини гіпокампа, надмірну структурну асиметрію гіпокампа, збільшення об’єму мозолистої білої речовини тощо. Ці частини мозку, серед іншого, залучені до емоційних процесів, а також до навчання та сприйняття покарання. Метааналіз24 у 2010 році показав, що антисоціальні особи та ті, які демонстрували насильницькі схильності, мали знижену структурну функцію (тобто сама структура мозку та її функції були меншими, аніж у контрольній групі) в певних фронтальних та середніх частинах мозку. Як вже зазначалося раніше, чимало впливу мала мигдалина, яка відіграє дуже важливу роль в сприйнятті та відчутті емоцій, реакції. Так, у людей з дисфункцією мигдалини занижене відчуття страху, що вписується в картину антисоціальної поведінки. Ба більше, були певні зміни в гіпокампі, який відповідає зокрема за пам’ять та бере участь у формуванні емоцій.

     

    Далі дослідники пішли глибше і почали використовувати не тільки МРТ, а ще й функціональне МРТ, яке демонструє активацію певних частин мозку на специфічні стимули (як-от слова, картинки чи відео). В таких дослідженнях вони виявили широкі відмінності у моделях активації у скроневій частці, коли злочинців порівнювали з пересічними добровольцями. Так, наприклад, учасників з різними рівнями антисоціального розладу просили уявляти, як іншій людині роблять боляче25. Очікувано, в них такої сильної активації в мозку не було. Це підтвердило прояви відсутності емпатії, тільки тепер з’явилися докази на хімічному рівні. 

    Надія на краще життя

     

    Необхідно пам’ятати, що лікування та людяне ставлення можуть змінювати людей зі складними характерами та розладами особистості26. Звісно, клієнти з антисоціальним розладом особистості вважаються одними з найскладніших в роботі27, в 90-х вже почали говорити, що «психопатія» невиліковна. Справді, деякі речі, що існують на біологічному рівні, змінити та «вилікувати» неможливо, проте завжди можна працювати з поведінкою, з розумінням норм та взаємостосунків. Є деякі дослідження28 з одним респондентом, які демонструють позитивну динаміку. Безперечно, це все нерепрезентативно, але, мені здається, це означає, що потрібно все одно працювати з такими пацієнтами. 

     

    Важливо пам’ятати, що не всі люди з антисоціальним розладом особистості мають бажання вбивати, й що серед «звичайних» людей також трапляються вбивці (наприклад, вбивство як помста, у стані афекту тощо). Мотивація може бути різною, ставлення до нього також, проте чи варто залишати нашу пенітенціарну систему в такому вигляді, в якому вона існує наразі (карати за будь-який проступок), чи краще було б підходити до всіх як до людей, з надією, що їх можна змінити, залишається відкритим питанням. Практика досліджень демонструє, що людяні підходи дають шанси на позитивні зміни після виходу з тюрми та зменшення рецидивізму15.

     

    Дослідник у сфері нейроанатомії Джеймс Феллон якось проводив дослідження серед серійних вбивць29. Під час деяких досліджень з ПЕТ-сканером (методом радіоізотопної діагностики позитронно-емісійним томографом) він помітив певні анатомічні відхилення в лімбічній системі. Це було ще на початку розвитку таких досліджень, відомо було мало. В одному з досліджень він вирішив перевірити цю гіпотезу. Звісно, потрібно було порівнювати з контрольною групою, в яку він записав і себе. Його життя було загально «нормальним»: він одружений, щасливий, працює все життя в університеті та має дітей і онуків. У нього було доволі просте, на його погляд, життя. Тож коли він побачив дивний мозок серед контрольної групи, то почав перевіряти сканер, і подумав, що сталася помилка. За його словами, у цьому мозку були найбільші відхилення, які він коли-небудь бачив. Йому довелося дізнатися, чий це мозок, і виявилось що найбільші відхилення – у нього самого. Далі, як справжній біолог, він почав робити аналізи генів, які підтвердили факт наявності антисоціального розладу особистості. Потім виявилось, що по батьковій лінії у Феллона було багато поколінь вбивць. Всі психіатри та психологи, з якими він потім спілкувався, казали, що він «майже психопат». Чому не повністю? Відповідь доволі проста – він мав щасливе дитинство. Його мати була хорошою, люблячою жінкою, і він ріс у звичайній сім’ї. Оточення допомогло йому, в якомусь сенсі, вирости нормальним та адаптованим.

     

    Як і майже з усім в психології, не можна сказати, що біологічний або соціальний фактори мають більший вплив. Це завжди взаємопов’язано, і приклад Феллона це теж демонструє.  

    ТЕКСТ: Марія Гончарова
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Посилання
    Статті
    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Космос
    Що таке сонячні плями і чи впливають вони на людей

    Чи можуть спалахи на Сонці та магнітні бурі провокувати погане самопочуття в людей?

    Ідеї
    Пропаганда у російському кіно

    Як кіно стало частиною пропагандистської та політичної ідеології росії та чи можна якось дати цьому раду?