ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Суспільство — 13.05.19
    ТЕКСТ: Міла Арсенюк
    Ілюстрації: Куншт
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Ціна за життя

    Деякі країни вже «позичають» ресурси у майбутніх поколінь. Щоб прогодувати усе населення Землі, знадобиться 1,7 таких планет. Ми стоїмо на порозі екологічних катастроф, які водночас намагаємося стримувати, укладаючи угоди й сподіваючись на доброчесність усіх країн-підписантів.

    Проте деякі спільноти діють локально, щоб врятувати довкілля. Для цього вони друкують свою місцеву валюту. Який тут зв’язок – читайте у статті Міли Арсенюк.

    У берлінському районі Кройцберг на вулиці Принцес затятий турист може знайти Сад принцес. До королівських осіб це місце не має жодного стосунку. Тут розташований знаний у Європі міський город, історія якого почалася у 2009 році з ідеї двох німців показати берлінцям, як можна і треба вирощувати продукти власноруч. Тяганина з орендою місця призвела до того, що сад пустив коріння (буквально) в коробках, щоб у будь-яку мить можна було зібратися та переїхати.

     

    Сьогодні Садів принцес у Берліні декілька, і один з них – на площі Моріцплац – оголосив про такий переїзд до кінця 2019 року. Нова «прописка» моріцплацівського Саду – це цвинтар святого Якоба. «Наше нове місце для саду – експеримент, щоб дізнатися, як такі території можна використовувати в майбутньому для спільнот із зеленою концепцією. Колишні райони кладовища – це історично розвинені міські зелені простори, де зазвичай ростуть старі дерева і трапляється різноманітна фауна», – пояснюють садо-принцесівці.

     

    Для українського вуха ідея цвинтарно-садового підходу, напевно, надто смілива. Однак із постійним зростанням населення й зміною клімату такі зелені експерименти, як урбан-ґарденінг-де-тільки-можливо, здатні стати одними із вирішень проблеми прогодування населення на планеті, ресурси якої щороку зменшуються.

     

    «Ми не успадковуємо землю батьків, ми позичаємо її у наших дітей» – говорить прислів’я. Станом на серпень 2018 року, згідно з даними Всесвітньої мережі екологічного сліду (GFN), відновлюваних ресурсів однієї планети недостатньо. Щорічно попит на необхідні блага дорівнює, як мінімум, ресурсу 1,7 таких планет, як Земля. Тож при таких боргових зобов’язаннях потрібно добряче подумати, як зменшити навантаження на ресурси планети, використовувати їх ощадливіше й мінімізувати наш екологічний слід, де це можливо. І про це вже подумали.

    Концепція перехідних міст

    У 2005 році управлінець за освітою, а нині відомий екоактивіст і письменник Роб Гопкінз та хімік Нареш Джанґранде поставили собі ці питання. Їхня думка зайшла далі, ніж просто влаштовувати міський город. У 2007 році разом із Пітером Ліпманом та Беном Бренґвином вони створили цілу мережу «перехідних міст» (англ. Transition Town Network), першим принципом якої є визнання обмеження ресурсів і створення стійких співтовариств: «Ми визнаємо невідкладну необхідність у зменшенні викидів вуглекислого газу, значному скороченні нашої залежності від викопного палива і мудрому використанні дорогоцінних ресурсів планети».

     

    «Перехідні містяни» користуються громадським транспортом, до авіаперельотів вдаються тільки у крайніх випадках, замість відряджень – скайпляться-зумляться-вотсапляться, використовують екологічний хостингЕкологічний хостинг–проекти, коли для живлення серверів використовують чисті відновлювані джерела енергії, здебільшого сонячну чи вітряну, проводять комплексну переробку/компостування відходів з офісів, споживають продукти від локальних та етичних постачальників. Ідея останнього не просто в тому, щоб споживати органічно вирощені овочі, фрукти, чи іншу їжу. Принциповим тут є саме локальне виробництво всього вищезгаданого. Причина проста: навіть найбільш екологічно вирощені продукти, привезені за тисячі кілометрів, компрометуватимуть себе набутим «багажем» вуглецевого сліду.

     

    Його обсяг залежить від виду продукту, відстані та кількості відходів. «Прокачатися» у пізнанні цих величин можна за допомогою спеціального калькулятора вуглецевого сліду для продуктів харчування1.

     

    Роб Гопкінз підкреслював: «Щоб дати раду наслідкам зміни клімату й нафтової залежності, мешканці повинні самостійно виробляти для себе енергію та їжу. Для цього місту потрібна сильна й стабільна локальна економіка з місцевим оборотом ресурсів. Як цього досягти? Мати гроші. Звідки їх взяти? Надрукувати». Важливу роль у системі перехідного міста відіграють локальні гроші чи валютні сурогати, які сприяють системі бартерних обмінів товарами та послугами між локальними виробниками.

    У Європі зареєстровано до 300 видів локальних валют. У світі подібних грошових систем – близько 1500, їх загальний річний оборот може сягати 1,5 млрд доларів

    ЕКОлогія + ЕКОноміка

    Не можна просто взяти й почати друкувати власні гроші. Чи все-таки можна? Першим офіційним перехідним містом став Тотнес у Великобританії, куди у 2005 році переїхав з родиною Роб Гопкінз і розпочав нову екоісторію. У документальному фільмі Demain Гопкінз згадує: «Ми зібрали консультаційну раду з альтернативних економістів, щоб дізнатися, чи можемо ми друкувати гроші? А вони сказали: “Ми не знаємо. Спробуйте”. Такі от консультанти. І ми вирішили спробувати».

     

    Ідея, впроваджена у Тотнесі, полягала в тому, щоб не дати грошам втекти в мультикорпорації й у такий спосіб захистити місцеву економічну екосистему. Потрібно було створити середовище, де учасники будуть продавцями й покупцями одночасно. Як це працює на практиці? Ви хочете купити помідори, йдете у місцевий магазин й у місцевого фермера їх купуєте, а платите місцевими грошима. Фермер бере ці кошти, адже впевнений, що за них зможе купити собі у місті потрібний йому товар. Якщо ж виникає потреба купувати товари поза системою, відбувається перехід на національну чи релевантну для регіону валюту – євро, фунти, франки, долари тощо. Ця система заохочує купувати продукти у місцевих (фактично – у межах міста) виробників. Так продукти чи товари, які вирощують/виробляють на місці, потребують мінімального транспортування, а тому їхній вуглецевий слід, порівняно з імпортними товарами, мінімальний.

     

    «Що більше локальних грошей ви витрачаєте у представника місцевої економіки й бізнесу, то активніше вони циркулюють, і місцева економіка отримує відсоток з кожної операції. Натомість, якщо ви йдете за закупами в звичайний супермаркет, то гроші (фунти) виводяться з економіки міста, як борошно сиплеться через решето, – розповідає Бен Бренґвін, співзасновник мережі перехідних міст. – Тому в межах місцевої економіки ми прагнемо, щоб локальні гроші циркулювали якомога довше. Наприклад, у Тотнесі є “21 фунт”: за межами міста він нічого не вартий, це просто папір. І це хороший інструмент для зміцнення місцевої економіки. Ми не хочемо замінити національний фунт стерлінга, він так само циркулює у Тотнесі, проте ці дві валюти співіснують». Станом на весну 2018 року серед місцевих підприємств у вжитку було понад 30 000 тотнеських фунтів.

    Бристольський фунт

    Локальні субвалюти

    Історично гроші мають три головні функції: це засіб обміну, одиниця для розрахунків й засіб накопичення чи збереження. Локальні гроші циркулюють як засіб обміну динамічніше, адже немає жодного сенсу їх накопичувати. Це оживляє економічну діяльність в регіонах.

     

    Наприклад, ось такі зміни сталися з французьким селищем Юнгерсайм (населення до 2500 мешканців). Раніше воно спеціалізувалося на виробництві калію (для сільськогосподарських потреб) і кухонної солі – для «боротьби» з кригою на дорогах. Утім, останнє виробництво закрили ще в 2003 році. Місцевий мер Жан-Клод Менш вирішив навернути містян до життя у злагоді з природою з ефективним і дбайливим використанням місцевих ресурсів та регенеративною енергією. Нині у селищі циркулює понад 6000 le-radis – місцевої локальної валюти (укр. редиска). Там встановили 120 м² сонячних батарей, котел на деревній біомасі, який нагріває басейн і кілька сусідніх будівель, все освітлення замінили на енергозберігальне, що призвело до скорочення споживання енергії на 40%. Селище відмовилося від пестицидів і гербіцидів, замінило звиклі хімічні засоби на екологічніші. Також тут запрацював проект спільного житла PassivHaus, Eco-Hameau Le Champré. Завдяки локальній економіці й виробництву місцева початкова школа перейшла на 100% органічні продукти. Вісім гектарів юнгерсаймської землі перетворили на величезний органічний ринок-город Сад Кокани (фр. Les Jardins de Cocagne), який вирощує понад 60 сортів овочів. Тут також розпочався бізнес із консервування продуктів місцевого виробництва для продовження їх «життя».

     

    Перехідні міста, які переймаються екологічними проблемами, друкують гроші, щоб заробляти лише для себе й у такий спосіб зміцнюють місцеву економіку, сприяють добросусідству й здоровому клімату у громаді, ведуть політику ощадливості щодо природних ресурсів і мінімізують вуглецевий слід населення міста.

     

    Чімґауери, каванси, юстуси, беркшери, дами, маккі, пепермунти чи куні. Згідно з даними ресурсного центру, у Європі зареєстровані до 300 видів локальних валют. У світі подібних грошових систем – близько 1500, їх загальний річний оборот може сягати 1,5 млрд доларів. Сума в стилі «страшне», але у масштабах глобальної економіки – копійчана. Однак треба врахувати той факт, що використовувати локальні гроші – справа добровільна.

     

    Одні субвалюти зникають, інші з’являються. Наприклад, у Брюсселі з березня 2019 року запрацювала місцева валюта La Zinne. Вона замінила іншу валюту – еco-iris, яка провалилася у 2014 році. Тоді причиною називали те, що продавці накопичили надто багато еко-ірисів і не могли їх витратити. Зараз свою згоду на використання зінів вже дали близько 90 брюссельських компаній. «Ці постачальники відповідають нашим цінностям, – говорить Ізабель Дюбуа, керівниця проекту. – Вони є місцевими виробниками, звертають увагу на свої відходи, енергію, на вуглецевий та водний сліди. У системі немає транснаціональних корпорацій. Ми цінуємо малий бізнес».

     

    Схожа причина появи лемана, швейцарської валюти родом із Женеви. За словами СЕО Жана Розо, запуск лемана у 2015 році був зумовлений як економічними, так і екологічними причинами: «Леманом можуть користуватися лише ті підприємства, організація виробництва яких відповідає положенням спеціально розробленого нами етичного статуту. Так леман поступово стає певним знаком якості екологічних місцевих підприємств».

    Валюта La Zinne та еко-ірис

    Звісно, є «але»

    Дослідження Коледжу Сміта ще п’ять років тому прогнозували, що місцеві валюти не мають значних економічних перспектив: «Більшість таких ініціатив доволі швидко вигорають, і надалі менш ніж 20% таких системних місцевих валют продовжують функціонувати». Часто субнаціональним валютам доводиться боротися за виживання.

     

    Вищезгаданий Тотнес і його фунт нині вже не входять у ці 20% (якщо точніше, не будуть входити з 30 червня 2019 року). Як зазначив генеральний менеджер тотнеського фунта Джон Елфорд, місцевий фунт «з‘їла» система cashless: «З часом ми спостерігали зниження використання фунта Тотнеса, частково через все більшу популярність безготівкової економіки. Та якщо ми оцінюємо успіх проекту з погляду того, як він провокував роздуми про важливість місцевої економіки, то мусимо визнати, що тотнеський фунт був справжнім успіхом».

     

    Натомість кілька міст у Великобританії, як-от Ліверпуль і Бристоль, передбачили можливі «зазіхання» cashless-економіки. Наприклад, бристольський фунт функціонує у паперовому й цифровому форматах. Для останнього розробили спеціальний додаток із картою, де можна знайти всі локальні виробництва та бізнеси й куди можна сміливо йти витрачати бристольські фунти. Тут діє також можливість оплати смс-ками – txt2pay. Бристольський фунт запустили в 2012 році, і вже за перших п’ять років було витрачено п’ять мільйонів і здійснено понад 80 000 цифрових транзакцій. З 2016 року бристольці можуть сплачувати місцеві податки, рахунки за енергію та транспортні тарифи місцевою валютою. У системі нині 2000 користувачів і 800 підприємств.

     

    Локальні валюти не є панацеєю від усіх економічних «болячок». Та якщо мета ініціативи створювати нові можливості для місцевого населення й умови для кооперації, добросусідства та будувати спільноти за принципом сталого розвитку – це може допомогти. Тут ідеться про допомогу невеликим громадам перетворюватися з винятково споживачів міжнародних корпорацій на виробників-учасників регіонального ринку за принципом «свій до свого по своє».

    Коли зрубають останнє дерево, отруять останню річку, спіймають останню пташку, – тільки тоді ви зрозумієте, що гроші не можна їсти

    Бентежне, щоб збентежитися

    Минулого року Всесвітній день екологічного боргуЕкологічний борг–настає тоді, коли населення планети витрачає всі ресурси Землі, які вона здатна відновити за рік, і відповідно ми починаємо «позичати» ресурси у майбутніх поколінь настав 1 серпня (в Україні зокрема – 27 липня). Отже, сьогодні населенню світу потрібно майже вдвічі більше ресурсів, ніж здатна дати планета. Більш-менш вкладаються у графік лише В’єтнам і Ямайка, а такі країни, як Катар, Люксембург та ОАЕ, починають «позичати» ресурси в майбутніх поколінь вже з лютого 2019 року. Свіжі дані з опублікованого у травні 2019 року звіту Всесвітнього фонду природи WWF та Global Footprint Network повідомляють, що день екоборгу 2019 року для країн Євросоюзу настав уже 10 травня: «Якщо б усі на світі жили так само, як середньостатистичний житель ЄС, ми б використали річний бюджет природи вже 10 травня, і людству знадобилося б ресурсів 2,8 планети».

     

    Клімат змінювався завжди, однак нині через людський фактор швидкість його зміни можна порівняти зі швидкістю супергероя Флеша відносно звичайного атлета. Зміна клімату спричинена людським фактором. Вчені закликають зменшувати кількість викидів і збільшувати здатність Землі їх поглинати й утримувати, і, звісно, вже сьогодні адаптуватися до нового клімату. У 2016 році набрала чинності Паризька кліматична угода, яка передбачає утримання зростання середньої температури на планеті на рівні нижче 2°C від доіндустріальних рівнів (і докласти всіх зусиль, щоб утримати потепління на рівні 1,5°C) та посилення заходів щодо адаптації до негативних змін.

     

    Глобальні речі мусять відбуватися на глобальних рівнях. Сотні міст, містечок та сіл намагаються зробити щось самотужки. Можливо, колись і в Україні з’явиться перше перехідне місто (якщо таке вже є – дайте знати нашій редакції) зі своїми локальними ваучерами для підтримки місцевого виробництва задля збереження природних ресурсів. Мережа перехідних міст говорить про сім ключових факторів, що можуть дозволити розвивати та інтегрувати перехідність у спільноту:

     

    Однодумці. Люди часто дивляться на великий проект з перехідності і припускають, що все це відбувалося за допомогою магії. Та це не так. «Магія» стається завдяки групам, які навчилися добре працювати разом.

     

    Бачення. Уявіть собі майбутнє, яке ви хочете спільно створити, і творіть.

     

    Залучення громади. «Заражайте» своєю ідеєю не лише друзів та родичів, але й сусідів чи людей з вашої громади, з якими ніколи раніше не доводилося спілкуватися.

     

    Нетворкінг та партнерства. Налагоджуйте необхідну співпрацю.

     

    Практичні проекти. Розробляйте проекти, які змінюють спільноту й будують нове середовище, у якому ви хочете жити.

     

    Рух перехідних міст. Члени мережі постійно експериментують з новими способами побудови позитивного майбутнього. Спілкування з іншими «перехідними містянами» допомагає побачити зміни, які можливі, коли тисячі людей діють на місцевому рівні для вирішення деяких з найбільших проблем, з якими ми стикаємося.

     

    Оцінка та святкування. Важливо тримати руку на пульсі тих змін, які почали відбуватися. Що йде добре? Де не вистачає? Вчасно «полагодити» огріхи в системі – запорука успіху. Також можна долучитися і до глобальної перевірки здоров’я перехідної системи міста. У березні цього року відбувся перший такий експеримент Health Check Month. Перевірити свої успіхи у перехідності міста взялися 2000 учасників із 81 країни.

     

    Як казала Aланіс Обомсавін: «Коли зрубають останнє дерево, отруять останню річку, спіймають останню пташку, – тільки тоді ви зрозумієте, що гроші не можна їсти». Наш світ працює так, що рівень достатку вимірюється у грошових одиницях, хоча насправді це об’єми благ, а гроші – це лише їхня технічна квитанція. Коли не стане благ, гроші стануть нічого не вартим папером. То чому б не сфокусуватися на збереженні першого вже сьогодні?

    ТЕКСТ: Міла Арсенюк
    Ілюстрації: Куншт
    Статті
    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Космос
    Що таке сонячні плями і чи впливають вони на людей

    Чи можуть спалахи на Сонці та магнітні бурі провокувати погане самопочуття в людей?

    Ідеї
    Пропаганда у російському кіно

    Як кіно стало частиною пропагандистської та політичної ідеології росії та чи можна якось дати цьому раду?