ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Суспільство — 21.05.19
    ТЕКСТ: Річард Докінз
    Переклад: Дарія Озерна
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Цінності науки від Річарда Докінза

    Вимірювати цінність наукових досліджень лише прикладними й побутовими винаходами — це все одно, що судити про музику як про хорошу вправу для рук скрипаля. Адже наука та наукове мислення — це глибокий погляд на світ і життєва необхідність для суспільства. Хто, як не науковці, можуть передбачити конкретний момент світової катастрофи в майбутньому і створити високоточний план, щоб їй запобігти? Що зробили б динозаври, якби в них були телескопи, інженери та математики?

    До дискусії «Світло в темряві: наукове мислення як поштовх для суспільства», яка відбудеться на Книжковому Арсеналі публікуємо уривок із книги Річарда Докінза «Наука для душі. Нотатки раціоналіста» від видавництва «Наш формат» .

    Сумніваюся, що науковці менш (чи більш) схильні до подружніх зрад чи ухиляння від сплати податків, ніж будь-хто інший. Але у своєму професійному житті в науковців є особливі причини цінувати щиру правду. Ця професія тримається на вірі, що об’єктивна істина долає культурне різноманіття, тож якщо запитати одне і те саме у двох науковців, вони скажуть одне і те саме, незалежно від попередніх уявлень, культурного підґрунтя та, з певними застереженнями, здібностей.

     

    Це не суперечить часто повторюваному філософському уявленню, буцімто науковці не доводять істину, але розвивають гіпотези, яких не змогли спростувати. Філософ може переконувати нас, що факти – це лише неспростовані теорії, за чию неспростовність ми не дамо руку на відсіч і які ми зазвичай називаємо істиною. Різні науковці, розділені географічно та культурно, мабуть, сходитимуться в поглядах на ті самі неспростовані теорії.

     

    Такий погляд руйнує підвалини модного патякання на кшталт:

    Не існує об’єктивної істини. У кожного своя правда.

    Не існує об’єктивної реальності. Кожен створює свою.

    Є духовні та містичні, обидва внутрішні шляхи пізнання, що стоять вище від звичайних способів. Якщо досвід видається справжнім, то він і є справжнім. Якщо ідея видається тобі правильною, вона така і є. Ми не здатні пізнати істинну природу дійсності.
    Наука 
    сама з себе ірраціональна та містична. Це інша віра чи система вірувань або міфів, обґрунтованих не більше за будь-які інші. Яка різниця, істинні ці вірування чи ні, якщо вони для вас нічого не означають.

     

    Так бреше безумство. Найкращою ілюстрацією цінностей науковця буде таке зізнання: коли кожен так думатиме, мені краще померти. Тоді ми поринемо в чергові Темні часи, хоча «світло схибленої науки не зробить їх ще страшнішими і тривалішими», бо не буде науки як такої.

     

    Так, ньютонівський закон гравітації – це лише наближене уявлення, а загальну теорію відносності Ейнштейна, може, уже наступного року спростують. Але це не зводить їх до рівня середньовічного відьомства чи племінних забобонів. Закони Ньютона – це наближені уявлення, на які можна покластися, що ми у своєму житті регулярно й робимо.

     

    Коли вам треба летіти, як прибічник культурного релятивізму ви покладаєтесь у безпеці свого життя на левітацію чи фізику, на чарівний килим чи літакобудівника McDonnell Douglas? Не має значення, у якому культурному середовищі ви виросли, закон Бернуллі не припинить діяти, коли ви потрапите в повітряний простір іншої півкулі.

     

    А на що ви покладетеся, коли дійде до передбачення явищ? Ви можете, як сучасний герой Райдера Гаґґарда, за словами Карла Саґана, поплутати всі карти ошалілого релятивізму та Нового часу тим, що до секунди передбачите момент згасання Сонця за тисячі років…

    У науковців інша шкала цінностей, згідно з якою істина природно є чимось майже священним. Ось чому декого з нас так дратують астрологи, згиначі ложок та подібні їм, яких ми поблажливо терпимо як невинних шарлатанів

    Звісно, часто науковці не погоджуються один з одним. Але вони пишаються тим, що є можливість змінити думку після появи нових доказів. Шлях до кожного відкриття оприлюднюють, і хто завгодно може його пройти, дійшовши тих самих висновків. Якщо ви брешете, фальсифікуєте дані, публікуєте лише ту частину результатів, що підтримує ваші бажані висновки, вас, напевно, викриють. У будь-якому разі, наукою ви не збагатитесь, тож навіщо підривати саму суть справи брехнею? Науковець радше збреше дружині чи податковому інспекторові, ніж у науковому журналі.

     

    Правду кажучи, випадки обману в науці, мабуть, завжди стають широковідомими. Моя претензія полягає лише в тому, що підтасування даних у науковій спільноті – це смертний гріх, не вартий прощення, і важко знайти відповідник з-поміж понять інших професій. Прикрим наслідком цього надзвичайного сприйняття цінностей є виняткова неохота науковців здавати своїх колег, яких вони небезпідставно підозрюють у підтасуванні даних. Це те саме, що звинуватити когось у педофілії чи канібалізмі.

     

    Такі похмурі підозри можуть лишатися притлумленими, поки докази не стануть очевидними настільки, коли їх уже не можна ігнорувати, і шкода від них страшна. Якщо ваші махінації оплачуються вашими ж грошима, люди вас, мабуть, пробачать. Коли ви платите садівникові готівкою, тим самим сприяючи поглинанню податків чорним ринком, ви не станете суспільним вигнанцем.

    Але науковець, якого викрили в махінаціях із результатами досліджень, стане. Колеги його цуратимуться і назавжди безжально випхають із галузі. Адвокатом, що завдяки красномовству робить усе можливе, навіть коли не вірить у те, що каже, та обирає бажані факти і відкидає решту, захоплюватимуться та вважатимуть успішним.

     

    Науковець, який вчиняє так само: передчасно виголошує висновки, всіма правдами і кривдами прагне відшукати докази на користь своєї теорії, – наражається принаймні на певні підозри. Зазвичай, цінності науковців такі, що ціна пропаганди, чи, що гірше, майстерна пропаганда, це відповідальність. Та існує важлива різниця між риторикою, до якої вдаються для роз’яснення справжнього, на вашу думку, стану речей, і риторикою задля приховування справжнього стану речей.

     

    Якось я брав участь у дебатах на тему еволюції в одному університеті. Найефектніше креаціоністську промову виголосила молода жінка, що згодом сиділа біля мене за вечерею. Коли я висловив комплімент її промові, вона миттю відповіла, що і слову звідти не вірить. Вона просто вправлялася в навичці вести дебати, тож пристрасно відстоювала геть протилежне тому, в що вірить. Безсумнівно, з неї буде гарна юристка. Усе, що я тоді міг вдіяти, щоб лишитися ґречним зі своєю сусідкою за вечерею, це сказати дещицю про цінності, які й здобув як науковець.

    Я про те, що в науковців інша шкала цінностей, згідно з якою істина природно є чимось майже священним. Ось чому декого з нас так дратують астрологи, згиначі ложок та подібні їм, яких ми поблажливо терпимо як невинних шарлатанів. Закон про наклеп переслідує тих, хто зумисне бреше про інших. Проте вас не покарають за брехню про природу заради заробітку, бо немає кому позиватись. Може, мої цінності й химерні, та я б волів, щоб природу захищали в суді, немов дитину, що зазнала насильства.

    Те, що мені щось прийшло як одкровення, погано узгоджується з прописними ідеалами наукового методу

    Зворотним боком любові до правди є те, що провідні науковці прагнутимуть її понад усе. На них покладено важкий тягар відповідальності за попередження суспільства про ці наслідки. Ейнштейн визнавав цю небезпеку, коли казав: «Якби ж я знав, то став би слюсарем». Але, звісно, він би ним не став.

     

    Та при нагоді підписав відомого листа, що попереджав Рузвельта про можливі небезпеки атомної бомби. Подекуди науковці наражаються на ту саму ворожість, що й вісники, що принесли погані звістки, за що мають бути страчені. Якби астрономи попередили нас про те, що до Землі наближається великий астероїд, останніми думками багатьох людей перед ударом були б прокльони в бік «науковців»…

     

    Карл Саґан зауважив, що його часто запитують, чи вірить він в існування розумного життя деінде ще. Він каже обережне «так», але робить це зі смиренною непевністю.

    Часто мене потім запитують:

    – А як ви справді вважаєте?

    – Я вам щойно це сказав, — кажу я.

    – Так, але що каже ваше внутрішнє чуття?

    Але я намагаюся не думати внутрішніми органами. Якщо я серйозно намагаюся зрозуміти світ, мислення чимось іще, крім мозку, хоч би яке спокусливе воно було, мабуть, введе в оману. Ну, погодьтеся, це слушно – почекати з висновками, поки не з’являться докази.

     

    Недовіра внутрішньому, особистому одкровенню, здається мені, – це ще одна цінність, виплекана науковим досвідом. Те, що мені щось прийшло як одкровення, погано узгоджується з прописними ідеалами наукового методу: можливості перевірити, підтримки доказами, точності, вимірюваності, послідовності, відтворюваності, об’єктивності, універсальності та незалежності від культурного середовища.

     

    А ще є цінності науки, які слід сприймати на кшталт естетичних. Ейнштейна із цього приводу і так часто цитують, натомість видатний індійський астрофізик Субраманьян Чандрасекар у своїй лекції 1975 року, коли йому було 65, сказав: 

    У моєму науковому житті <…> найдивовижнішим досвідом було осягнення того, що точне рішення Ейнштейнових рівнянь загальної теорії відносності, здійснене новозеландським математиком Роєм Керром, дає абсолютно чітке уявлення про кількість масивних чорних дір, що наповнюють Всесвіт. Це «тремтіння перед прекрасним» – дивовижний факт, що відкриття, яке прагнуло відшукати красу в математиці, знайде свою точну копію в природі, – змушує мене сказати, що найглибша і найповніша краса – це та, на яку відкликається людський розум.

     

    Це здається мені зворушливим у тому сенсі, якого бракує грайливому дилетантству відомих Кітсових рядків:

     

    Краса – це правда, правда – це краса.
    Ось і все, що знаєш на землі, і все, що тобі треба знати.

     

    Науковці здатні вийти за межі естетики, вони схильні ставити довготривале понад миттєве; вони черпають натхнення з відкритих космічних просторів і повільних жорен геологічного часу, а не дріб’язкових переживань людства. Вони схильні споглядати речі з sub specie aeternitatis, себто з точки зору вічності, навіть коли це загрожує їм звинуваченнями в похмурому холодному і позбавленому співчуття погляді на людство.

    Для багатьох із нас безкраї простори Всесвіту – це те, що підносить і надихає, а не лякає холодом і порожнечею

    Передостання книжка Карла Саґана, Pale Blue Dot («Бліда блакитна цятка»), обігрує поетичний образ нашої планети звіддаля.

     

    Погляньте на цю цятку. Ось тут. Це дім <…>. Земля – це крихітний майданчик на космічній арені. Подумайте про ріки крові, пролиті полководцями та імператорами, щоб тріумфально постати майстрами руйнації цієї цятки. Подумайте про нескінченну жорстокість, яку заподіюють мешканці одного куточка цього пікселя стосовно малопомітних мешканців з іншого кута, як часто через непорозуміння вони готові одне одного повбивати, наскільки завзята їхня ненависть.

     

    Наше позерство, наша уявна важливість, оманливе уявлення про наше особливе становище у Всесвіті піддаються сумніву блідим сяйвом цятки. Наша планета – самотня плямочка в космічній темряві. І немає підказки, як серед цього мороку та нескінченності врятуватись нам від себе самих.

     

    Цей пасаж мене особисто вражає тим, що автор нині замовк назавжди. Чи жорстокий науковий підхід до проблеми скорочення населення планети – це питання ставлення. Тут важливіше питання цінностей науки: для багатьох із нас безкраї простори Всесвіту – це те, що підносить і надихає, а не лякає холодом і порожнечею.

     

    А ще ми з ентузіазмом сприймаємо природу як засновану на законах і непримхливу. У цьому таїться загадка, але ж не чари, і тайни стають ще прекраснішими, коли їх урешті-решт пояснюють. Те, що можна пояснити, ми пояснимо – це наш привілей. Принципи, що діють тут, діють і там, при чому «там» означає далекі галактики.

     

    Дарвін завершує «Походження видів» відомим описом «мулистого берега», де каже, що «всі складні форми життя створено за законами, що й досі діють і на нас», та продовжує:

     

    Тож від боротьби у природі, від голоду і смерті, безпосередньо виходить найпродуктивніше, на що ми здатні: власне, створення вищих тварин. Є велич у такому погляді, коли життя під впливом різних сил зародилося в кількох формах чи в одній; і поки наша планета оберталася згідно з невблаганним законом гравітації, розвинулися форми життя від простих початків до нескінченної вервечки найпрекрасніших і найдивовижніших форм, що невпинно продовжують утворюватися.

     

    Наявний час, що пішов на розвиток видів, лишається найулюбленішим доводом на користь їх збереження. Він вміщує цінність судження, ймовірно, спорідненого тому, що виринуло з глибин геологічного часу. У попередній роботі я цитував сповнену болю оповідь Орії Дуґлас-Гамільтон про слонові бивні в Зімбабве:

     

    Я дивилася на одну з розчленованих туш і гадала, скільки мільйонів років мало піти на створення такого дива еволюції. Оснащене п’ятдесятьма тисячами м’язів і кероване мозком такої складності, воно може висмикувати та штовхати із силою тонни й водночас здатне робити найделікатніші речі <…>. І ось вони лежать, пошматовані, як безліч інших слонових туш по всій Африці, які мені довелося бачити.

     

    Я продовжую думку і наводжу цю цитату як приклад цінностей науки, що змусили пані Дуґлас-Гамільтон наголосити на тих мільйонах років еволюції, що пішли на утворення складного слонового тіла, чи, точніше сказати, на правах слонів, чи їхній здатності до страждань, чи цінності дикої природи у збагаченні людського досвіду, чи доходів від туризму в країні.

     

    Розуміння еволюції не стосується питань прав і страждань. Хочу у двох словах підтримати думку, що ви не можете здобути ґрунтовні моральні цінності з наукового знання. Але прагматичні етики, які не вірять в існування абсолютних моральних цінностей, претендують на роль викривачів розбіжностей і неузгодженості в межах певних систем цінностей. Еволюціоністам добре видно суперечності абсолютистської вищості щодо прав людей серед решти видів.

     

    Противники абортів без вагань заявляють, що життя безмежно дорогоцінне, і тим часом смакують величезним стейком. Те життя, яке вони захищають, життя винятково людське. Це помилкове твердження, але еволюціоніст принаймні застереже про цю суперечність. Не очевидно, що аборт одномісячного людського ембріона — це вбивство, а постріли в розумного дорослого слона чи горилу – ні.

    ТЕКСТ: Річард Докінз
    Переклад: Дарія Озерна
    Статті
    Промо
    Проєкт інтелект. Воєнний сезон. Епізод 5: NFT та Україна

    Чи можна написати «Проєкт інтелект» на гривні й продати за мільйони доларів як NFT?

    Людина
    Від батька до сина: що таке генеалогія і як досліджувати свій рід

    Що таке ДНК-генеалогія і як далеко кожний з нас може просунутися у вивченні свого роду?

    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Повідомити про помилку

    Текст, який буде надіслано нашим редакторам: