ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису

    Як читати статистику про коронавірус? / Начитав Павло Козирєв

    00:00
    00:00
    Спалах — 16.07.20
    ТЕКСТ: Павло Ковтонюк
    Ілюстрації: Слава Піун
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Боятися чи не боятися?

    Вірити чи не вірити у цифри про коронавірус? Щодо мене, то я інформаційний агностик. Статистика про COVID-19, хоч би якою вона була – це не предмет віри, а матеріал для розуміння ситуації та щоденних рішень.

     

    У цій статті спробуємо з’ясувати, яка статистика справді корисна, на які числа слід звертати увагу, яким з них можна довіряти, а яким – ні, а також на яких ресурсах варто шукати достовірну інформацію про те, що відбувається.

     

    За підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» та  Європейського Союзу
    в рамках гуманітарної ініціативи «Людяність і взаємодопомога» ми створюємо окрему рубрику, присвячену COVID-19. Її мета – культивувати критичне мислення та стійкість до маніпуляцій в медіа щодо теми пандемії.

     

    На що дивитися

     

    Перше, що ми завжди чуємо – це кількість нових випадків, які зареєстровані за сьогодні. Це важлива інформація, але сама по собі не дуже цінна. Число, яке ми чуємо на брифінгу міністра – це багато чи мало? Радіти чи хвилюватися? Це перша хвиля, чи уже друга? Чи плато?

     

    Наприклад, 25 березня (у день, коли по всій Україні запровадили жорсткий карантин) зареєстрували 11 нових випадків COVID-19. А 22 травня, коли карантин послабили – 476. 25 червня їх було взагалі 1109 – у сто разів більше, ніж у березні.

     

    Важко щось зрозуміти. Щоб було легше, ось кілька порад. По-перше, слід дивитися не на самі показники, а на динаміку. По-друге, розуміти, звідки показники беруться, де ми можемо їм довіряти, а де – ні. По-третє, відстежувати кілька показників, а не один, і робити це на різних джерелах. 

     

    Головна проблема з числом нових випадків за день – ми не знаємо, багато це чи мало. Тому важливо відстежувати динаміку. У березні в країні були одиничні випадки, але їх число стрімко зростало. Не було тестів і налагодженої системи виявлення та ізоляції випадків, лікарні були не готові. Спалах був неконтрольований, і жорсткий карантин був виправданим рішенням. У травні кількість випадків була значно більшою, але тижнями трималася на одному рівні. Ось чому уряд вирішив, що ситуація під контролем і карантин можна послаблювати. 

     

    Крім цього, ситуацію слід оцінювати не за день, а принаймні за тиждень, ще краще – за два. Справа в тому, що виявлення нових випадків напряму пов’язане з тим, як працює система тестування. Наприклад, у суботу та неділю лабораторії роблять менше тестів, тому в понеділок та вівторок ми завжди отримуємо менше зареєстрованих випадків. Результати тестів з різних областей можуть надходити з затримкою і нерівномірно.

     

    Тому, наприклад, на дашборді Європейського бюро ВООЗ1 публікують цифру нових випадків не за день, а за останні 14 днів. А мій улюблений спосіб – відстежувати семи- або чотирнадцятиденне рухоме середнє. Тобто щодня відмічати середнє число нових випадків за попередні 7 або 14 днів. Це дозволяє бачити тенденцію, незважаючи на нюанси з тестуванням та звітністю. І радіти або нервуватися лише тоді, коли на це справді є причина. 

    Також число нових випадків з урядових брифінгів нічого не говорить про ситуацію конкретно у вашому місті. COVID-19 не поширений рівномірно по всій країні – більшість випадків зосереджені лише у декількох областях, а всередині областей – у деяких районах.2 Один з моїх улюблених дашбордів на сайті газети New York Times3 показує, у яких штатах нові випадки зростають, у яких – на тому самому рівні, а де йдуть на спад. 

     

    Добре було би мати таке в Україні. Наприклад, Чернівецька область була в Україні головним епіцентром спалаху. Ми досі так думаємо про неї. Але уже тривалий час кількість нових хворих там стабільно знижується навіть після послаблення карантину. Тут ситуація під більшим контролем, ніж на Одещині, де випадків мало, але їхня щоденна кількість після послаблень постійно збільшується.

     

    Крім нових випадків, важливо звертати увагу на показник активних хворих та тих, хто одужав. Тут є просте правило: ряди тих, хто одужав, повинні поповнюватися скоріше, ніж тих, хто захворів. Наприклад, на дашборді Національної служби здоров’я4 можна побачити ці дві криві у динаміці по кожній області. Вони ніби бігають наввипередки. Ось червона крива активних хворих зупинила ріст і рухається паралельно до осі Х. Це діє карантин. Зелена крива тих, хто одужав, одразу її обганяє. Але ось карантин послаблено – і у липні «червоні» знову скорочують відставання. Спалах знову активний. 

    Кожен випадок захворювання має лише два можливі результати: пацієнт або одужав, або, на жаль, помер. Тому показник смертності від COVID-19 – також один з головних, щоб зрозуміти, чи успішно країна відповідає на пандемію. Адже для чого тоді тестування, ізоляція, карантини, як не для збереження життя людей. 

     

    Смертність – це загальне число смертей від хвороби за одиницю часу. Також рахують частку смертей від усіх виявлених випадків COVID-19, це називається летальністю. Тут, однак, слід розуміти нюанси. На сьогодні достеменно відомо, що інші хронічні захворювання значно збільшують ризик тяжкого перебігу та смерті від COVID.5 Багато країн навіть використовують формулювання «смертність з COVID-19» замість «від COVID-19». Тут виникає поле для творчості у статистиці. Якщо у померлого від інсульту виявили ще й COVID, як зареєструвати цей випадок? Одні країни проявляють схильність записувати це на рахунок коронавірусу, інші, навпаки, уникають прив’язувати смерть до COVID-19, якщо тільки це можливо списати на щось інше. 

     

    Часто це робиться з політичних міркувань. У Саудівській Аравії зареєстровано понад 200 тисяч хворих на коронавірусну хворобу, але всього 2000 летальних випадків. У Великій Британії – така сама кількість хворих, але понад 44 тисячі смертей. Навряд чи таку різницю можна списати на тотальну перевагу саудівської системи охорони здоров’я. 

     

    Оскільки проблема в ускладненнях тяжких хвороб, кількість смертей напряму пов’язана із перевантаженням системи лікарень, а точніше – їхніх реанімаційних потужностей. Летальність злітала вгору там, де лікарні опинилися переповненими і не встигали надавати інтенсивну допомогу людям з ускладненнями від COVID-19. 

     

    В Україні смертність від коронавірусної хвороби відносно низька. Пандемія пізніше дісталася нашого регіону, і наш уряд встиг вчасно запровадити карантин. Але хвалитися тим, що ми не бачили переповнених лікарень, як у Західній Європі, не варто. Італія, Франція, Німеччина та інші країни, які постраждали від першої хвилі пандемії, після кризи узяли ситуацію під контроль і на сьогодні мають показники смертності нижчі, ніж Україна.

     

    Наприклад, 15 квітня у Франції зареєстрували 762 смерті від COVID, в Іспанії – 557, у Німеччині – 309, в Україні лише 10 смертей. А у середині липня в Україні зареєстрували 14 смертельних випадків, в Іспанії – 8, в Німеччині – 5, а у Франції взагалі жодного.  Дуже хорошу візуалізацію про це можна знайти на дашборді Оксфордського університету.6 

     

    Нові випадки та смертність – це показники про наслідки боротьби з коронавірусом. Але важливо оцінювати і саму цю боротьбу. Тут найкращими є показники про тестування. Сьогодні, доки у світі немає вакцини від коронавірусної хвороби, головним методом боротьби є система TTI (test-trace-isolate) – тестування, виявлення, ізоляція. Тестують людей з симптомами, виявляють їхні потенційні контакти (і також тестують), а ізолюють тих, хто спілкувався з потенційним або підтвердженим хворим. 

     

    Дивитись потрібно на проведені ПЛР-тести. ПЛР (полімеразна ланцюгова реакція) – це метод тестування, який виявляє, чи є генетичний матеріал вірусу в організмі людини на цей момент. Цей тест найбільш надійно дозволяє виявити COVID-19 і є золотим стандартом у цьому. Інші види тестів, про які ви можете почути (експрес-тести, ІФА-тести) недостатньо точні для діагностики хвороби і взагалі використовуються для інших цілей. Вони показують наявність антитіл до вірусу у крові людини, тобто дозволяють відносно точно сказати, чи перехворіла людина у минулому, але не про те, чи хвора вона зараз.  

     

    Роботу системи тестування можна оцінити за загальною кількістю тестів (на 1000 населення). Країни можна порівнювати між собою на тому самому дашборді Оксфордського університету.6 Україна тут одна з останніх, хоча вже й не має зовсім непристойних показників, як це було з березня по травень. Наприклад, 9 липня Україна провела найбільшу кількість тестів у цьому місяці – показник становив 340 тестів на мільйон населення. В цей самий день Польща провела 630 тестів на мільйон, Румунія – 690, Італія – 870, Литва – 1470 тестів на мільйон населення. 

     

    Інший індикатор, який показує, чи активно в країні або регіоні працюють над виявленням хворих – це кількість тестів на один виявлений випадок. Якщо цей показник малий, то система пасивна – вона менше відстежує і тестує контакти. Якщо великий – система активно шукає потенційно інфікованих, може виявляти будь-які зміни у перебігу спалаху, а також вчасно ізолювати хворих та їхні контакти. А це означає – зупиняти ланцюжок передачі хвороби.

     

    Наприклад, в кінці травня, коли області приймали рішення про послаблення карантину, на Львівщині цей показник дорівнював одиниці. Тобто система тестування могла ледве впоратися лише з явно хворими на COVID-19 людьми і зовсім не працювала над активним виявленням. До чого це призвело, ми дізналися пізніше. 

     

    Кому вірити

     

    В Україні люди схильні не довіряти владі, і часто можна чути, що статистику про COVID-19 підробляють. Зі свого досвіду роботи в уряді можу стверджувати: повністю цього виключати не можна, але масштаби підробок дуже переоцінені. 

     

    Проблема в Україні інша. Це слабка система збору та аналізу даних. Єдиного електронного рішення для цього поки що не існує. І в одних регіонах їх можуть подавати день у день і онлайн, в інших – диктувавати по телефону з великою затримкою. 

     

    Те саме стосується виявлення випадків COVID-19. Коли міністр або ваш місцевий посадовець повідомляє цифру нових випадків, це зовсім не означає, що саме вчора на коронавірусну хворобу захворіли саме стільки людей.

     

    Називають кількість нових зареєстрованих випадків захворювання за попередню добу. Але ким зареєстрованих? І як саме?

     

    Кожен новий випадок COVID-19 реєструють у Центрі громадського здоров’я МОЗ України (ЦГЗ). Це агенція, яка відповідає за епідеміологічну ситуацію і збирає всі дані про неї. 

     

    Запис про випадок з’являється на основі спеціальних екстрених повідомлень, які надходять з регіонів. А конкретніше – з лабораторій, які виконують ПЛР-тести для підтвердження COVID-19. Переважну більшість тестів роблять у державних обласних лабораторних центрах, підпорядкованих ЦГЗ. Але в багатьох регіонах це також лабораторії у великих лікарнях або приватні лабораторії. 

     

    Лаборант бере з холодильника зразок. Його взяли у пацієнта з симптомами у лікарні або коли той звернувся до сімейного лікаря. Лаборант робить тест: результат позитивний. Повідомлення відправляють до Центру громадського здоров’я. Але коли у пацієнта взяли цей зразок? Тут картина дуже відрізняється. Деякі регіони встигають зробити тести день у день. У інших зразки можуть лежати тижнями. 

     

    Коли у червні у Львівській області почався швидкий ріст нових випадків, на поверхню вийшов факт величезних черг зі зразків, які утворилися у місцевому лабораторному центрі. На початку червня в холодильниках лабцентру лежали 3600 необроблених зразків, а сама лабораторія могла робити лише 400-500 тестів на день. Матеріал деяких пацієнтів лежав тижнями. 

     

    У період з 4 до 10 червня необроблений матеріал передали до інших областей. Там поступово провели тести, звісно ж, в порядку черги. Отже, коли в середині червня ми чули про якусь кількість нових випадків за день у Львівській області, залишалося лише здогадуватися, що саме ми чули. Частина випадків могла бути результатами людей, які вчора або позавчора звернулися до лікарень. Частина – результатами оброблених залишків лабцентру за кілька попередніх днів. А частина – старі зразки, узяті ще кілька тижнів тому. 

     

    Зараз на Львівщині налагодили систему тестування. Там роблять утричі більше тестів ніж раніше, і вже зрівнялися з Києвом. Черга з тестів все одно утворюється, але вже менша. 

     

    Такому апгрейду системи тестування ми завдячуємо погіршенню епідситуації та резонансу, який через це виник. Але черги з сотень, а часом і тисяч необроблених тестів просто зараз лежать у інших областях. Наприклад, у Сумській, Дніпропетровській, Донецькій.

     

    Україна проводить недостатньо тестів, щоб мати точне уявлення про кількість випадків. Особливо в деяких регіонах, де системи тестування працюють погано. Але чи значить це, що хворих в реальності в рази більше? Навряд, адже тоді би значно зростала кількість госпіталізацій та смертей. 

     

    Де брати дані

     

    Усі ресурси, на яких ви бачите цифри про коронавірусну пандемію, беруть дані з одних і тих самих джерел. Це уповноважені за боротьбу з епідеміями органи у кожній країні. 

     

    В Україні це дані, які збирає Центр громадського здоров’я. Він передає їх до МОЗ, до уряду, до РНБО. Ці дані йдуть до Європейського центру з контролю за захворюваннями. Звідти їх бере Всесвітня організація охорони здоров’я та численні видання або інституції, які відстежують перебіг пандемії. На більшості серйозних сайтів ви можете знайти посилання на джерела даних по кожній країні. І вони приведуть вас до офіційної статистики їхніх урядів. 

     

    Вибір ресурсу для відстеження даних – це скоріше вибір того, наскільки повно дані представлені, якісно оброблені та добре візуалізовані. 

     

    Щодо мене, то для щоденної кількості нових випадків в Україні мене цілком задовольняють новинні сайти, які публікують щоденні дані від МОЗ. 

     

    Ситуацію у світі я відстежую за допомогою дашбордів Університету Джона Гопкінса, а у Європі – на сайті Євробюро ВООЗ. Порівнювати країни найзручніше на дашборді Оксфордського університету. Також мені дуже подобається візуалізація на сайті видання New York Times. Особливо цінним є розділ про динаміку у кожній з країн. 

     

    Ширша інформація по Україні доступна на дашбордах Центру громадського здоров’я, РНБО або урядовому сайті про Covid-19. На останньому також є дані про забезпеченість лікарень та лабораторій.

     

    А от якщо потрібна більш якісна та точна оптика, я іду на дашборд Національної служби здоров’я України. Тут є дані в розрізі кожного населеного пункту та цілий набір показників, які можна розгортати й порівнювати з іншими. Напевно, це найбільш якісний ресурс на сьогодні в Україні. 

     

    Ну а деякі показники доводиться збирати самому. Наприклад, детальні дані про тестування ви не знайдете на жодному дашборді. Їх не обробляють і не публікують. Те саме стосується і людей, які перебувають на ізоляції. Жоден ресурс не дає дані за семи- та чотирнадцятиденні періоди. На жаль, потрібно рахувати самому.

     

    Найкраще мати декілька улюблених сайтів, дивитися на декілька різних показників. І робити це не щодня, а раз на тиждень. На розуміння ситуації це не вплине, а от нерви збереже. 

     

    Матеріал підготовано за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» та Європейського Союзу в рамках гуманітарної ініціативи «Людяність і взаємодопомога». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу.

    ТЕКСТ: Павло Ковтонюк
    Ілюстрації: Слава Піун
    Статті
    Промо
    Проєкт інтелект. Воєнний сезон. Епізод 5: NFT та Україна

    Чи можна написати «Проєкт інтелект» на гривні й продати за мільйони доларів як NFT?

    Людина
    Від батька до сина: що таке генеалогія і як досліджувати свій рід

    Що таке ДНК-генеалогія і як далеко кожний з нас може просунутися у вивченні свого роду?

    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?