fbpx
ОСТАННІЙ ПОДКАСТ

Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

Читати

Ми теж не любимо поп-ап. Але нам потрібна твоя підтримка!

Ми теж не любимо поп-ап. Але нам потрібна твоя підтримка!

Повідомлення успішно надіслано

Для пошуку
введіть назву запису
Блог — 29.05.19
ТЕКСТ: Оксана Півень
Фото: Pixabay
Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
Ctrl+Enter.
Дати по Нобелю

Якщо ви, так як і я, цікавитеся новинами науки, то, мабуть, також не пропускаєте цю подію. Але сьогодні я пропоную поглянути на інший бік «медалі» і розповім кілька історій про персоналії, які були нагороджені найвищою відзнакою людства в різні часи. Бо люди, хоч які вони талановиті чи розумні – всього лише люди і можуть помилятися, не встояти перед спокусою або не можуть позбутися забобонів чи упереджень, навіть якщо зробили щось надзвичайно важливе для всього людства.

Саме з переконаннями епохи сегрегації та минулого сторіччя так і не зміг розлучитися один зі співаторів моделі подвійної спіралі ДНК Джеймс Вотсон (Нобелівська премія у галузі фізіології і медицини 1962 року). Незважаючи на те, що Вотсон усе своє життя присвятив вивченню основ спадковості – як організовано та закодовано головну інструкцію для клітини – ДНК, вивчав канцерогенез, був ініціатором і керівником проекту «Геном людини», а ще шукав зв’язок між генами та ментальними хворобами, позбутися своїх расових упереджень він так і не зміг1.

 

Про що й нагадав у черговий раз на початку цього року. У новому документальному фільмі про його життя та роботу (American Masters: Decoding Watson) на питання журналіста стосовно його поглядів на расу та інтелект, Вотсон відповів: «У середньому між тестами IQ серед чорношкірих і білих спостерігається різниця. Я б сказав, що різниця генетична»2

 

Річ у тім, що подібні ідеї він висловлював і раніше, навіть потім вибачався за них, але от знову! І якщо у 2007 році справа завершилася тільки вибаченнями й новими висловлюваннями у такому самому стилі у 2009-му, то тепер вченому довелося попрощатися з усіма почесними званнями та посадами, які він обіймав у одному з найкращих інститутів США – Cold Spring Harbor Laboratory, а його колеги офіційно заявили, що всі висловлювання Вотсона – це лише його субєктивні та антинаукові судження3.

Загалом його авторству належить багато некоректних висловів про інші раси і про жінок, наведу декілька для колекції тут: «Я стурбований перспективами Африки, усі наші соціальні програми ґрунтуються на тому, що їхній (негроїдна раса) інтелект такий самий, як і у нас, проте всі тести свідчать про зворотне» (Sunday Times, 2007), «антисемітизм певною мірою виправданий» (Esquire, 2007).

 

Перепало від доктора Вотсона й жінкам: він заявляв, що жінок-вчених не будуть сприймати серйозно, якщо у них є діти; зауважував, що жінки гірше знають математику, а їх присутність у лабораторіях робить «життя» науковців-чоловіків цікавішим. Чесно кажучи, не хотіла би я працювати з ним пліч-о-пліч і навіть не уявляю, як почувалися аспірантки чи молоді науковиці у його лабораторії ще й під тиском його наукового авторитету.

 

Не забуваємо, що досить кепсько він описує і свою колегу Розалінд Франклін у мемуарах The Double Helix. Описуючи її, він зауважує перш за все її зовнішній вигляд, зачіску та приписує їй синдром Асперґера, хоча своїм відкриттям він певною мірою завдячує їй, її майстерній роботі й професіоналізму, а саме її рентгенівським дифракційним знімкам ДНК, які він, до речі, подивився без її відома й дозволу.

 

Цей науковець, мабуть, найскандальніша постать на «олімпі» науки, доктор Вотсон був першим, хто продав свою Нобелівську медаль, «від образи», що колеги не підтримують його після його промов і «живеться йому не легко», і заявив, що отримані гроші радше витратить на картину авторства Девіда Хокні.

Монетизація «нобелівського авторитету» знає й інші приклади, не лише продаж медалі.

Яскравий приклад – доктор Луїс Ігнаро, котрий отримав нобелівку в галузі фізіології і медицини у 1998 році за відкриття сигнальної функції оксиду азоту у серцево-судинній системі. Ігнаро почав співпрацювати із Herbalife, продавав їм дієтичні добавки, заробивши на цьому близько 15 млн уже до 2012 року.

 

Окрім того, хороший бізнес вийшов і з продажу гранатового соку компанії POM Wonderful Company. Але тут головна зрада навіть не у тому, що авторитетний вчений «пішов берегами недоказової медицини БАДів» а в тому, що низка його статей, котрі аргументовано підтверджують користь цієї продукції, є відверто сфабрикованими.

 

По-перше, у цих роботах він не декларує конфлікт інтересів і не вказує що це його додатковий, але вагомий бізнес, що вже є порушенням наукової етики. По-друге, експериментальні дані Вестерн-блотів відверто підмальовані у фотошопі. Розумієте, будь-які результати досліджень, що отримує вчений і бажає їх оприлюднити науковій спільноті, мають бути ілюстровані експериментальними даними: красивими фото гістохімій, «нудними» графіками ПЛР і Вестрен-блотів а також денситограмами до останніх, які й показують, де саме який білок і скільки його в експериментальних зразках. Ось ці дані й були сфабриковані у кількох працях Нобелівського лауреата.

 

Так, важко встояти перед спокусою таких шалених грошей і вигідної співпраці, навіть якщо ти вже на олімпі слави. А для нас із вами, простих людей, слова чергового дистрибютора Herbalife: «Це унікальний продукт, він діє на ваше серце/мозок/печінку (оберіть, що вам до вподоби), і це доведено роботою нобелівського лауреата!» – вагомий аргумент.

Не зміг встояти перед хорошим підробітком інший відомий та поважний вчений – сер Мартін Еванс, лауреат Нобелівської премії 2007 року в галузі фізіології та медицини. І, особисто мені, дуже прикро, що Еванс також у нашому списку не дуже доброчесних авторитетів, бо я завжди залюбки розповідаю про його роботу студентам. Це одне із моїх улюблених відкриттів!

 

Нагороджено Еванса було за «відкриття принципів введення специфічних модифікацій генів у мишей за допомогою ембріональних стовбурових клітин», простими словами – його вклад у науку дозволив розробити технологію вимкнення будь-якого гена і створення нокаутних і трансгенних тварин, без яких сучасні дослідження уявити, взагалі, важко. То ж пишу це з «важким серцем»…

 

Ні, сер Мартін Еванс не займався фальсифікацією даних, щоб продати більше стовбурових клітин. У 2009 році він відкрив компанію Cell Therapy Ltd, тепер вона називається Celixir. Основний бізнес – стовбурові клітини, отримані з кісткового мозку донорів для хворих на серцево-судинні захворювання, та залучення капіталу на проведення клінічних випробувань.

 

Клітини ці називаються iMPs, проте походження і характеристики їхні досить туманні. Немає офіційного дозволу на проведення клінічних випробувань, і взагалі ­– в одних випробуваннях (у Греції, наприклад) ці клітини фігурують як аутологічні мезенхімальні стовбурові клітини, тобто такі, що узяті від самого пацієнта та йому ж підсаджені. Проте від одних до інших випробувань ці клітини стають вже мезенхімальними стовбуровими клітинами здорових донорів.

 

А при проведенні попередніх клінічних досліджень у Великобританії було зазначено, що ці клітини від здорових донорів, проте проблема імуногенності клітин вирішена за рахунок генетичних модифікацій. Однак, які саме генетичні зміни було внесено, – нікому не відомо. Ба більше, офіційного дозволу на генетичні маніпуляції з клітинами та їх застосування у терапії будь-чого в компанії Celixir також немає.

 

Згідно з публікаціями результатів попередніх клінічних досліджень у Греції, які були проведені всього лише на 11 пацієнтах у 2012 році, ці магічні клітини подібні до макрофагів. Але в зареєстрованому дослідженні ClinicalTrials.gov у грудні 2012 року, ці клітини називались «алогенні мезенхімальні стовбурові клітини», а не iMPs (імуномодулюючі прогеніторні клітини).

Справедливості заради, скажу, що Еванс діє не сам – у нього є не менш цікавий компаньйон –  Аян Реджінальд. Особистість досить одіозна, стоматолог, який втратив ліцензію, аспірант, який так і не отримав наукового ступеня, проте це йому не завадило називати себе доктором і приписувати собі позиції у провідних університетах. Вочевидь, пан Аян Реджінальд, незважаючи на відсутність наукових успіхів, досить успішний бізнес-менеджер або ж аферист4.

 

Але не думайте, що історія обмежується лише цими персоналіями, ні. І не плямування репутації поважних вчених було метою цього допису. Те, що вони зробили і що було удостоєне Нобелівської премії, безумовно є безцінним внеском у нашу цивілізацію, проте варто пам’ятати, що навіть геніальні люди – лише люди і можуть робити прикрі помилки, або можуть не втриматися від спокуси. Не ідеалізуйте авторитети і перевіряйте будь-яку інформацію!

Подобається Куншт? Приєднуйтеся до спільноти наших друзів та підтримайте проект.

ТЕКСТ: Оксана Півень
Фото: Pixabay
Статті

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: