ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Біологія — 30.09.21
    ТЕКСТ: Анна Лембке
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Дофамінове голодування: уривок з книжки «Дофамінове покоління»

    «Самолікування» тривожності шкідливе для здоров’я. А якщо це лікування речовинами, що викликають залежність ‒ то ця шкода зростає в рази. Саме про залежність розповідає Анна Лембке у книжці «Дофамінове покоління», переклад якої вийшов у видавництві «Лабораторія».  Авторка заглиблюється у те, як виникає залежність, яка вона буває, який механізм її дії та як цього позбутися. 

    — Я тут, тому що батьки примусили мене прийти, — сказала Делайла похмурим тоном, властивим американським підліткам.

     

    — Добре, — сказала я. — Чому батьки захотіли, щоб ти до мене звернулася?

     

    — Вони вважають, що я курю надто багато травки, але моя проблема — тривожність. Я палю, тому що відчуваю тривогу, і якщо ви зможете з цим щось зробити, марихуана не буде мені потрібна.

     

    На якусь мить мене охопив глибокий смуток. Не тому, що я не знала, як допомогти цій дівчині, а тому що боялася, що вона не послухає моїх порад.

     

    — Добре, тоді почнімо з цього, — сказала я. — Розкажи мені про свою тривожність.

     

    Тонка й граційна, дівчина склала ноги, немов танцівниця.

     

    — Я почала у середній школі, — сказала вона, — і за багато років усе лише погіршилося. Тривога — це перше, що я відчуваю, коли прокидаюся вранці. Ваксова трубка — єдине, що дає мені змогу виповзти з ліжка.

     

    — Ваксова трубка?

     

    — Так, зараз я використовую вапорайзери. Раніше я робила косяки й трубки і палила вдень сатіву, а перед сном індіку. Однак зараз я використовую концентрати: вакс, олію, бадер, шетер, сізор, порошок, квізо. Здебільшого я використовую вайп, але іноді трубку… Я не люблю наркотики в їстівній формі, але використовую їх як тимчасовий засіб або у непередбачених ситуаціях, коли не можу курити.

     

    Запаморочливий перелік продуктів і механізмів доставки — це стандартне меню моїх пацієнтів. До моменту, коли такі пацієнти звертаються до мене, вони мають свого роду еквівалент ступеня доктора наук з наркотиків. На відміну від вживання марихуани лише по вихідних для розваги, що було нормою у 1960-х, мої пацієнти починають курити, прокинувшись уранці, продовжують робити це протягом дня і аж допоки не вкладаються спати. Звичка Делайли коштувала їй 150 доларів на тиждень.

     

    — Що дає тобі паління? — запитала я. — Як воно тобі допомагає?

     

    — Це єдине, що послаблює тривогу. Без цього я б не змогла функціонувати… Маю на увазі, більше, ніж зараз.

     

    — Чи є якісь мінуси, коли у тебе немає змоги курити? Якісь непередбачувані наслідки?

     

    — Єдине, що погано, — мої батьки завжди до мене прискіпуються. Якби вони просто дали мені спокій, не було б ніякого негативу.

     

    Я помітила, як сонячне світло мерехтить на її розкішному рудому волоссі. Молодість багато чого компенсує.

     

    — У мене є ідея стосовно того, що може тобі допомогти, але ти муситимеш зробити дещо справді складне.

     

    — Про що йдеться?

     

    — Я хотіла б, щоб ти провела експеримент.

     

    — Експеримент? — Делайла схилила голову набік.

     

    — Пропоную тобі протягом місяця не вживати канабіс.

     

    Обличчя дівчини залишилося байдужим.

     

    — Дозволь мені пояснити. По-перше, ліки від тривожності навряд чи допоможуть, якщо ти куриш так багато канабісу. По-друге (й це важливіше), існує велика ймовірність того, що коли ти кинеш палити на цілий місяць, твоя тривожність знизиться сама собою. Звісно, спочатку ти будеш почуватися гірше через синдром відмови. Однак якщо ти протримаєшся перших два тижні, є хороші шанси, що протягом наступних двох тижнів тобі стане краще.

     

    Делайла мовчала, тому я продовжила. Пояснила, що будь-який наркотик, котрий стимулює шлях винагороди (як це робить канабіс), може змінити базовий рівень тривожності у мозку. На перший погляд, канабіс нібито лікує тривожність, але насправді він може лише полегшити стан після відмови від останньої дози. Тобто, канабіс стає причиною тривожності, а не ліками. Єдиний спосіб упевнитися в цьому — не вживати його протягом місяця.

     

    — Чи можу я кинути на тиждень? Я вже робила це раніше.

     

    — Тиждень було б добре, але мій досвід свідчить про те, що зазвичай місяць — це мінімальний період, необхідний для переналаштування шляху винагороди у мозку. Якщо ти не будеш почуватися краще за чотири тижні утримання, це стане також корисною інформацією, бо означатиме, що причина не в канабісі. І тоді нам потрібно буде подумати, що ще це може бути. То що скажеш? Як гадаєш, чи зможеш ти й чи згодна не вживати канабіс протягом місяця?

     

    — Ммммм… Не думаю, що готова спробувати кинути зараз, можливо, згодом. Звісно, я не збираюся курити травку вічно.

     

    — Ти захочеш вживати канабіс через десять років?

     

    — Ні. У жодному разі. Точно ні, — Делайла енергійно похитала головою.

     

    — А через п’ять років? — Через п’ять років також ні.

     

    — А через рік?

     

    Запропонувавши Делайлі розглянути її теперішню поведінку у розрізі майбутнього, я сподівалася, що відмова від куріння канабісу набуде нової терміновості. Пауза. Тихий сміх.

     

     — Думаю, ви мене упіймали, док. Ви мене таки підловили. Якщо я не хочу вживати усе це через рік, то чому б не спробувати покинути це зараз?

     

    Делайла подивилася на мене й посміхнулася.

     

    — Добре, зробімо це. Я побудувала розмову з Делайлою відповідно до розробленої мною ж моделі для вирішення проблем компульсивного надспоживання. Цю модель легко запам’ятати за акронімом DOPA і можна застосовувати у випадках, коли компульсивне надспоживання стає проблемою. Йдеться не лише про звичайні наркотики на кшталт алкоголю й нікотину, а й про будь-які речовини та моделі поведінки, що стимулюють вироблення дофаміну, до яких ми вдаємося занадто часто чи занадто довго або ж просто хочемо, щоб у нас були трохи простіші стосунки з ними.

     

    «D» означає «дані» (англ. data). Йдеться про числа. Що ми вживаємо? Скільки? Як часто? Скільки грошей і часу ми витрачаємо на це? Особливо непокоїтися слід про наркотики, які ми використовуємо щодня, або про те, що ми вживаємо у великій кількості. Обидві моделі поведінки можуть викликати залежність. Я зрозуміла, що у мене виникла проблема, коли читання романів почало займати багато годин на день і навіть по декілька днів поспіль.

     

    «O» означає «цілі» (англ. objectives), заради яких ми це робимо. У чому полягає наша мета? Навіть на перший погляд нераціональна поведінка ґрунтується на певній особистій логіці. Люди вдаються до вживання речовин і моделей поведінки, що стимулюють вироблення дофаміну, з різних причин: розважитися, пристосуватися до зовнішніх обставин, подолати нудьгу, страх, гнів, тривогу, безсоння, депресію, неуважність, біль, соціофобію. Цей список можна продовжувати. Делайла вживала канабіс, щоб упоратися з тривожністю. Я читала любовні романи, аби уникнути болісного переходу від виховання дітей до виховання підлітків, тобто переходу до виконання роботи, в якій я почувалась далеко не профі. Також це допомагало мені вгамувати смуток з приводу того, що у мене ніколи не буде ще однієї дитини, яку я хотіла, а мій чоловік — ні.

     

    «P» означає «проблеми» (англ. problems). Наркотики, що стимулюють вироблення дофаміну, завжди призводять до проблем — якщо не відразу, то згодом. Ідеться про проблеми зі здоров’ям, проблеми зі стосунками, моральні проблеми тощо. Єдиним мінусом, що відмітила Делайла, було посилення напруженості між нею й батьками. Це типово для підлітків. Однак з віком непередбачуваних наслідків хронічного вживання наркотиків стає дедалі більше. У моєму випадку читання любовних романів почало забирати час, котрий я могла б проводити з родиною, друзями і навіть із пацієнтами. Найгіршим стало те, що це більше не дарувало мені колишньої насолоди. Єдине, чого я бажала, — поринути у світ фантазій. Утім, навіть це вже не було настільки приємним, як раніше.

     

    «A» означає «утримання» (англ. abstinence). Утримання від дофаміну переналаштовує шляхи винагороди у мозку, що вивільняє достатньо часу, аби гремліни зістрибнули з терезів задоволення й болю, а також щоб відновився гомеостаз. Щодо речовин, без яких ми не можемо жити фізично (як-от їжа), усе ж можна утримуватися від певних категорій продуктів, наприклад, від тістечок і печива. Зазвичай 4 тижні — це мінімальний проміжок часу, потрібний мозкові, щоб змінити шлях винагороди. Скоротивши цей період, ми відчуємо всі можливі муки утримання без переваг відновлення гомеостазу. Згадайте про дослідження нейробіологині Нори Волкоу із застосуванням нейровізуалізації, яке продемонструвало, що через два тижні після відмови від вживання наркотиків рівень передачі дофаміну все ще був нижчим за норму.

     

    Марк Шакіт і його колеги вивчали групу чоловіків, котрі щодня вживали алкоголь у великій кількості, а також відповідали критеріям клінічної депресії чи так званого великого депресивного розладу, щоб з’ясувати, чи збережеться у піддослідних депресія після утримання від алкоголю протягом місяця.

     

    Марк Шакіт, професор експериментальної психології Каліфорнійського університету в Сан-Дієґо, є найбільш відомим завдяки доведенню факту, що біологічні сини алкоголіків мають підвищений генетичний ризик розладу вживання алкоголю порівняно з людьми без такого генетичного навантаження. Я мала задоволення вчитися у Марка, талановитого педагога, під час низки конференцій на тему залежності на початку xxi століття. Він міцний, енергійний, непідвладний часові чоловік, який стає навшпиньки, коли хвилюється.

     

    Учасники дослідження Шакіта були госпіталізовані на один місяць, протягом якого не отримували лікування від депресії й не мали доступу до алкоголю. Через місяць відмови від алкоголю 80 % піддослідних більше не відповідали критеріям клінічної депресії. Цей висновок указує на те, що у більшості учасників дослідження клінічна депресія була наслідком зловживання алкоголем, а не супутнім депресивним розладом. Звісно, існують також інші пояснення цих результатів: терапевтичне середовище у лікарні, спонтанна ремісія, епізодичний характер депресії, що може виникати й зникати незалежно від зовнішніх чинників. Утім, ці обґрунтовані висновки дивовижні, зважаючи на те, що частота випадків позитивної реакції на стандартні методи лікування депресії (наприклад, на ліки чи психотерапію) становить 50 %57.

     

    Кожна людина має особливий мозок. Декому може знадобитися менше, ніж 4 тижні, щоб переналаштувати шлях винагороди. Іншим потрібно значно більше часу. Судячи з мого досвіду, люди, котрі вживали сильніші наркотики у більшій кількості протягом довшого періоду, зазвичай потребують і більше часу. Крім того, фізичне утримання залежить від наркотику. Відмова може бути чимось незначним, коли йдеться про наркотики на кшталт відеоігор, проте це може ставати небезпечним для життя у разі відмови від інших наркотиків, як-от алкоголь чи опіоїди. Я ніколи не пропоную дофамінове голодування людям, для яких раптова відмова від певних речовин може нести загрозу для життя, як, наприклад, відмова від алкоголю, бензодіазепінів (ксанакс, валіум чи клонопін) або опіоїдів. Такі пацієнти потребують поступового обмеження вживання наркотиків під наглядом лікарів.

     

    Іноді пацієнти запитують, чи можна вживати один наркотик замість іншого: нікотин замість марихуани, відеоігри замість порнографії. У довгостроковому періоді подібна стратегія нечасто буває ефективною. Будь-яка велика винагорода, здатна подолати гремлінів і схилити шальки терезів у бік задоволення, сама може спричинити залежність, що призведе до заміни однієї залежності іншою (тобто утвориться перехресна залежність). Будь-яка невелика винагорода не відчувається як власне винагорода, тому вдаючись до винагород, що стимулюють вироблення великої кількості дофаміну, ми втрачаємо здатність знаходити радість у звичайних задоволеннях.

     

    Частина пацієнтів (приблизно 20 %) не почувається краще після дофамінового голодування. Це також важливі дані, котрі свідчать про те, що наркотик не був головним чинником відповідного психіатричного симптому, а також що у пацієнта може бути базовий психічний розлад, який потребує окремого лікування. Навіть у тих випадках, коли дофамінове голодування має свої переваги, супутній психічний розлад потрібно лікувати одночасно з ним. Спроби впоратися із залежністю, не займаючись іншими психічними розладами, зазвичай призводять до негативних наслідків в обох випадках.

     

    Делайла згодилася на місяць відмови від куріння канабісу. Коли вона повернулася, її шкіра сяяла, плечі більше не були згорблені, а похмурий вигляд поступився місцем променистій посмішці. Дівчина зайшла у кабінет і сіла в крісло.

     

    — Що ж, я це зробила! І ви мабуть не повірите, док, але моя тривожність зникла. Зникла!

     

    — Розкажи мені, що трапилося.

     

    — Перших декілька днів мені було погано. Я почувалася пригніченою. На другий день я почала блювати. Неймовірно! Я ж ніколи не блюю. Мене справді нудило. Тоді я й зрозуміла, що у мене синдром відміни, і це спонукало мене продовжувати утримуватися.

     

    — Тож як ти почуваєшся зараз?

     

    — Круто. Значно краще. Нічого собі! Менше тривоги. Це точно. Слово «тривога» навіть не спадає мені на думку. А раніше воно визначало мій день. Ясна голова. Мені не потрібно перейматися тим, що батьки відчують запах і будуть злитися. Я більше не хвилююся у школі. Параноя та підозрілість — усе це просто зникло. Я докладала чимало зусиль для того, щоб підготувати черговий кайф, поспішала все зробити, знаходила для цього час. Це таке полегшення, що більше не потрібно цього робити! Я заощаджую кошти. Я відкрила для себе речі, від яких отримую більше насолоди тверезою, як-от родинні події.

     

    Лікарко, скажу вам правду: я не вважала травку проблемою. Я справді не розуміла цього. Але тепер, кинувши курити, я усвідомила, що паління спричиняло тривожність замість того, щоб лікувати її. Я курила канабіс протягом п’яти років, не розуміючи, що зі мною діється. Чесно, я просто шокована.

     

    Більшість людей не здатні усвідомити всі наслідки вживання наркотиків, поки не пройдуть певний період відмови від них. Нейробіолог Деніел Фрідман, який вивчає методи пошуку корму у червоних мурах-женців, якось зауважив: «Світ багатий сенсорними відчуттями, проте бідний причиново-наслідковими зв’язками». Інакше кажучи, ми знаємо, що у поточний момент пампушка добре смакує, однак ми меншою мірою усвідомлюємо те, що споживання однієї пампушки щоденно протягом місяця додає понад два кілограми ваги».

    ТЕКСТ: Анна Лембке
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Статті
    Промо
    Проєкт інтелект. Воєнний сезон. Епізод 5: NFT та Україна

    Чи можна написати «Проєкт інтелект» на гривні й продати за мільйони доларів як NFT?

    Людина
    Від батька до сина: що таке генеалогія і як досліджувати свій рід

    Що таке ДНК-генеалогія і як далеко кожний з нас може просунутися у вивченні свого роду?

    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Повідомити про помилку

    Текст, який буде надіслано нашим редакторам: