fbpx
ОСТАННІЙ ПОДКАСТ

Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

Читати

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Повідомлення успішно надіслано

Для пошуку
введіть назву запису
Спалах — 09.07.20
ТЕКСТ: Кирило Бескоровайний
Ілюстрації: Каталіна Маєвська
Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
Ctrl+Enter.
Домашнє завдання: як підготувати дитину до онлайн-школи

Чи відкриють українські школи у вересні? Поки що невідомо. Але вже здається беззаперечним, що навчання онлайн стане значною частиною життя школярів. Про роль у ньому батьків та про підримку дітей під час карантину Куншт поговорив із дитячою психологинею Світланою Ройз.

 

За підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» та Європейського Союзу в рамках гуманітарної ініціативи «Людяність і взаємодопомога» ми створюємо окрему рубрику, присвячену COVID-19. Її мета – культивувати критичне мислення та стійкість до маніпуляцій в медіа щодо теми пандемії.

Навчатися в школі – це не лише здобувати конкретні академічні знання. Ми навчаємося, спілкуючись. Ми навчаємося – і дорослі, і діти – одне про одного й одне в одного,  накопичуємо досвід через усі канали сприйняття.

 

Сучасні діти часто обмежені в можливостях контактувати з людьми – не в месенджерах, а під час живого і продуктивного спілкування. Їм бракує можливості розвивати в собі емпатію й емоційні компетенції. Віртуальні контакти не стимулюють вироблення серотоніну – це роблять лише ті контакти, під час яких ми можемо дивитися в очі одне одному, а не на екран.

 

Часто в сучасних дітей може викликати тривогу телефонний дзвінок або сам факт живого спілкування. Проводили також дослідження щодо продуктивності навчання – аудіо- і відеокурсів, живого спілкування.1 Виявилося, що найпродуктивніші форми навчання пов’язані з можливістю контактувати з викладачем і групою (втім, вчені досі не мають2 одностайної думки щодо цього питання – прим. ред.).

 

Для дистанційного навчання (яке більш ресурснозатратне і для учнів, і для викладачів) батькам важливо створювати сприятливий простір у квартирі – окреме приміщення, зручне місце. Важливо прислухатися до дітей: кожному потрібні різний час на адаптацію через індивідуальні потреби в організації простору і часу, оскільки в дітей різна мотивація та різні навички самоорганізації. У навчанні добре поєднувати лекційну частину з проєктною діяльністю. Викладачам варто створювати простір для комунікацій, відгукуватися і допомагати дітям проживати емоції, водночас домовляючись про межі взаємодії (часові рамки, формати відповідей і оцінювання).

 

Під час карантину підвищилася потреба батьків і викладачів контактувати одне з одним. Усі – батьки та викладачі – говорили про зниження мотивації навчатися. Це пов’язано з багатьма факторами: із загальною тривожністю, з труднощами адаптації до карантину, з нашою дофаміновою системою, яка напряму пов’язана із задоволенням від життя, концентрацією уваги, мотивацією і цікавістю. «Напруження» дофамінової системи всіх налякало через нестачу звичних стимулів, контактів і можливостей рухової активності. Нашому мозку для навчання необхідні рух, новий досвід і не лише через візуальний канал сприйняття, але й через інші.

 

До переваг дистанційного навчання належить те, що у викладачів з’явився шанс змінити (обнулити) стосунки з дітьми. Сам формат міг стати новою точкою відліку для формування стосунків. Учителі змогли дозволити собі бути вразливими і дати можливість учням проявити їхню авторитетність. Вони змогли «зняти корону» і попросити учнів про допомогу в опануванні нових програм і застосунків. Утримувати увагу аудиторії в онлайн-роботі значно складніше, ніж під час живої комунікації. Це стимулювало багатьох викладачів шукати нові підходи. Чимало вчителів приділяли увагу профілактиці булінгу, фокусуючись на стосунках в класі, на підтримці одне одного.

 

Карантин показав, що можна переводити навчання на змішані форми – онлайн і офлайн. Думаю, це буде тенденцією в освіті. Якщо давати дитині записи лекцій, то в неї є можливість прослухати її в комфортний для себе час і в зручному для себе темпі. До того ж нікому не потрібно витрачати час на дорогу. В онлайн-форматі є відносна безпека – наприклад, можливість сховатися за ніком або проходити урок у режимі «без відео» в Zoom.

 

Простір для навчання

 

Організація спеціального місця для навчання стосується і дорослих, і дітей. Ідеально, якщо можна відокремити «робочий» простір від спільного. Батькам варто бути поруч з дитиною, що навчається в початковій школі, якщо вона про це просить. Потрібно не втручатися, а просто підтримувати самою присутністю.

 

Але не всім дітям це важливо і потрібно. Для деяких наша присутність стає стабілізатором і допомагає зменшити тривогу. Для дітей передпідліткового і підліткового віку особливо важливо, щоб ми поважали їхній простір. Потрібно давати їм можливість «відділитися». Після того, як дитина заявила про своє «Я», ми перестаємо входити до її кімнати без стуку і брати речі без дозволу. Підлітки дуже чутливі до всього, що вони можуть назвати «своїм». Через особливості віку їм некомфортно, нестабільно «всередині себе». У них зростає потреба в зовнішній опорі – у довірених друзях, у своєму персоналізованому місці, у стабільних близьких дорослих, які їх розуміють.

 

Коли в нас є місце, в якому ми регулярно займаємося якоюсь діяльністю, нам легше налаштуватися і «включитися» в процес. Це має бути одне й те саме місце. Звісно, якщо брати й сестри ділять одну кімнату, то потрібно перефокусувати увагу малят, щоб вони не відволікали старших від навчання. Ідеально, якщо в полі зору школяра початкової школи під час навчання немає іграшок, а в полі зору учня середньої або старшої школи – мінімум яскравих предметів.

 

Краще, щоб дитина не навчалася в ліжку (знаю, що багато учнів так «проходили» уроки). Горизонтальне положення розслабляє, а вертикальне (поза сидячи) налаштовує на активну ментальну роботу. Важливо привчити дитину будь-якого віку до того, щоб в неї завжди на столі стояла пляшка з водою і щоб вона щогодини робила паузу для фізичної активності.

 

За будь-яких умов необхідно пам’ятати, що життя дитини важливіше, ніж школа. Якщо в дитини поза школою є щось радісне і важливе для неї, її шкільна мотивація тільки зростатиме. Виконувати домашнє завдання до ночі – непродуктивно і небезпечно. Дитині важливо бачити наше розуміння, що кожний викладач вважає свій предмет найважливішим, – але ми точно знаємо, що не потрібно бути відмінником з усіх предметів. Дитині потрібно показувати, що нам важливі не оцінки, а те, що вона вивчає, і що їй це цікаво і безпечно. Важливо пам’ятати, що сучасні діти з більшою мотивацією вивчають те, в чому бачать доцільність і в чому вони можуть мати результат.

 

Важливо усвідомлювати, що мотивація знижується, якщо нас більше критикують, ніж підтримують. Поспостерігайте за собою. На одне критичне зауваження бажано говорити мінімум три підбадьорливих (це стосується і дорослих). Зовнішня підтримка перетворюється на самопідтримку – той голос і ті слова, які виникають всередині нас, коли ми стикаємося з труднощами.

 

Всидіти на місці

 

Відволікатися під час навчання природно. Кожна дитина по-своєму концентрує й утримує увагу. Крім того, існують ще й вікові особливості. З малятами важливо бути поблизу і, бачачи, що вони втомилися (як правило, через 15 хвилин), пропонувати їм покліпати очима, потанцювати, випити води, «потупити».

 

Для дітей середньої школи можна ставити будильник, щоб визначати, коли перемикатися з однієї діяльності на іншу. Що ближче до підліткового віку, то більше діти протистоятимуть контролю. Правильніше, коли дитина сама ставитиме будильник або якщо ви разом домовлятиметеся про умовний сигнал.

 

Важливо пам’ятати, що деякі діти фокусуються рухаючись. Їм важливо погойдуватися, похитувати ногою або крутити в руках якісь предмети. Це можуть бути ознаки не того, що вони відволікаються, а навпаки, – усіма силами намагаються гальмувати зайві сигнали і концентруватися. У такому разі можна проконсультуватися з кінезіологами й нейропсихологами, щоб вони провели діагностику і порекомендували комплекс вправ.

 

П’ять копійок батьків

 

Під час дистанційного навчання участь батьків залежить від їхньої тривожності та потреб дитини. Мені дуже подобається фраза: «Самостійності неможливо навчити – можна створити умови для її формування». А ось міра самостійності дитини регулюється в кожній сім’ї. Рекомендую створити разом з дитиною таблицю з графами «я роблю сам», «я роблю з допомогою батьків», «я скоро робитиму сам». Це практика – визначати зони актуального розвитку дитини з акцентом на те, що вона вже вміє і яка вона молодчина; і визначати зони найближчого розвитку з фокусом на тому, що дитина готова опанувати сама в майбутньому.

 

Ми допомагаємо малечі адаптуватися до онлайн-навчання, пам’ятаючи, що функція контролю проявляється ще не так сильно. Ми можемо допомогти їм зорієнтуватися в графіку і в завданнях. В учня середньої школи можна просто запитати, якої участі дитина чекає від нас. Інколи діти губляться, коли бачать велику кількість завдань. Їхня «операційна система» не може розставити пріоритети. У такому разі діти опиратимуться робити будь-що. Тоді ми можемо допомогти їм обрати те, з чого можна почати, ми можемо допомогти їм поділити велике завдання на кілька менших. Зі старшокласниками ми набираємося сил та спокою і запитуємо їх, чи є щось, що нам потрібно знати.

 

Спілкування з однолітками

 

Ми не можемо задовольнити потребу дитини в контактах і спілкуванні. Навіть найкращі, найбільш турботливі батьки не можуть. Після трьох років дітям особливо потрібні інші діти. Різні діти. Їм важливо здобувати різний досвід спілкування – суперечок, обіймів, спільних ігор і активностей, ревнощів, секретів. Ми, звісно, намагаємося забезпечити дитині різні контакти. Головна умова – безпечні контакти. В умовах карантину все-таки важливо допомагати дитині продовжувати контактувати з іншими дітьми.

 

Важливо пам’ятати, що сім’я – з її цінностями, моделями, – база для дитини. Але для «адаптації до життя» дитині важливо випробовувати себе в різних ролях. Тоді вона намагатиметься розвивати в собі якості, яких їй бракує, через тих, з ким спілкується. Приблизно в чотири роки дитина починає гратися, дивитися мультфільми, а старші діти обирають собі друзів з протилежним набором якостей. «Через них» вони дозволяють собі те, чого не можуть відчути самотужки в реальному житті. Вони дивляться мультфільми з героями, через яких батькам некомфортно. Для дорослих це привід задуматися, що у такий спосіб дитина намагається привнести у своє життя, чи не перестаралися ми з директивністю у вихованні, чи ми дозволяємо собі помилятися, чи наповнене наше життя ще чимось, крім відповідальності за дитину, чи ми радіємо життю, чи насолоджуємося спонтанністю.

 

Забороняти дитині спілкуватися з тими, хто нам не до вподоби, – не вихід. Потрібно зрозуміти, чому дитина обрала саме цього друга. Якщо така дружба приховує в собі реальну загрозу, потрібно пояснити дитині, що нас насторожує і чому ми хвилюємося за неї. З кожним роком дитина буде переорієнтовуватися з сімейних стосунків на інших дітей. Це можливо лише тоді, коли стосунки в сім’ї надійні й коли сформована здорова прив’язаність. Діти формують свої теперішні та майбутні стосунки, спираючись на сім’ю.

 

Мотивувати мотивуватися

 

Я вірю, що продуктивна мотивація може бути лише внутрішньою. Усі зовнішні форми мотивації – тимчасові та маніпулятивні. Але для «внутрішньої мотивації» дитина має дорости. Це можливо, якщо дитина здорова, коли в неї в нормі гемоглобін, гормони, вітамін D і система підкріплення (дофамінова регуляція). Для психічного здоров’я і можливості самомотивації тілесність часто буває визначальною. (У підлітковому віці мотивація зменшується закономірно – завдання віку інакші.) Дитина має бути в безпеці. Мотивація – це, грубо кажучи, цікавість. Якщо цікавість (пробувати нове, помилятися, проявляти ініціативу) сильніша за страх, дитина буде досліджувати нове. Наше завдання – з самого дитинства створювати умови для того, щоб в дитини було середовище, яке збагачує і створює приводи для цікавості. Здорова дитина розвиватиметься. Вона шукатиме шляхи розвитку.

 

Часом важливо працювати із загальною тривожністю дитини, інколи потрібно змінити вчителя або підхід до навчання, а інколи – пояснити, що, наприклад, для опанування математики необхідно не лише вивчати саму математику, а й «вмикати» тім’яну частку мозку, яка пов’язана зі спортивними заняттями, конструкторами LEGO, оригамі й, наприклад, грою на барабанах.

 

Але дітям завжди потрібні авторитетні дорослі, повага до їхніх зусиль, система підтримки. Я чимало писала про різницю між похвалою і підтримкою.3 Часто ми робимо дитину залежною від похвал (від «зовнішніх плюшок»). Підтримка – це коли ми помічаємо реальний внесок дитини в проєкт або в якусь діяльність.

 

Важливо перестати порівнювати дитину з кимось або з нами самими. Я часто працюю з дітьми, які не можуть нести ношу очікувань сім’ї, і прошу батьків не забувати, що їхня самооцінка не може і не має залежати від успішності дитини. Якщо вона навчається «для них», то дитина не зрозуміє, хто вона і що важливо для неї самої. Невпевненість дитини у своїй важливості для батьків просто так, без зовнішнього успіху – шлях до неврозу і депресії в майбутньому. Я помічаю, що часто діти плутають гордість за них і любов до них. Такі діти можуть бути успішними, але вони не зможуть радіти успіху і розслаблятися, вони всіма силами намагатимуться робити будь-що, щоб ними пишалися. Вони не віритимуть в те, що їх можуть любити просто так.

 

Дітям потрібно допомагати розпізнавати межі їхнього потенціалу. Інколи я допомагаю дітям «відшукувати їхню втрачену мотивацію», досліджуючи те, що допоможе їм відчути себе в більшій безпеці, і те, що в них добре виходить і що їх цікавить. Інколи я пропоную їм нові хобі, в яких вони можуть відразу бачити результат. Що більш інтелектуальним або емоційним має бути навантаження, то більш «земне», прикладне заняття я пропонуватиму.

 

Батьки і вчителі

 

Ролі батьків і вчителів – зовсім різні. Їхні завдання різні. Небагато батьків знають методологію й педагогіку. Комбінуючи ці ролі, батьки можуть створити ще більше напруження і в стосунках, і в навчальному процесі. Навчаючи дитину самотужки, ми потрапляємо під вплив багатьох тригерів – стаємо вимогливішими, до нашого страху бути поганими батьками додається страх бути поганим учителем. Через емоційну залученість ми чекаємо від дитини швидших результатів, на відміну від «нейтральної» третьої сторони. Часто ми не стримуємося, контролюємо й оцінюємо дитину – виходимо з ролі турботливих батьків, які підтримують за будь-яких умов. Краще, щоб діти все-таки навчалися в інших авторитетних дорослих, а ми їх підтримували і створювали умови для навчального процесу.

 

Якщо говорити про психологічні особливості, то у випадку з дошкільнятами домінує авторитет батьків. У початковій і середній школі цей фокус поступово зміщується на інших дорослих. Тоді дитині важливо забезпечити цей контакт з різними дорослими, з різними психотипами і з різними професіоналами.

 

Кожній дитині по книжці

 

Ми створюємо для дитини фон – середовище, в якому вона здобуває досвід. Ми не стільки виховуємо дитину, як вона сама виховується під час нашої взаємодії. Малечі важливо читати вголос різні книжки. Важливо гортати сторінки, створювати дитині «моторний досвід».

 

Важливо, щоб дитина бачила домашню бібліотеку. Якщо в сім’ї читання перед сном буде ритуалом, то воно може зберігатися як реліквія і до підліткового віку. Дітям важливо бачити, що ми також навчаємося, читаємо паперові книги. Я чула від багатьох сімей, що діти, бачачи батьків з електронною книжкою, думали, що вони грають.

 

Стрибок до близькості

 

Під час пандемії коронавірусу багато говорять про карантин і дистанційне навчання. Насправді це дві різні теми. Точніше, теми про різне. Тут є чимало важливих нюансів: а як це вплине на батьків, на сім’ї? Як це вплине на вигорання викладачів? Як це вплине на здоров’я – фізичне і психологічне? Однозначної відповіді й точного прогнозу в мене немає.

 

За час дистанційного навчання багато викладачів і дітей жалілися на погіршення зору. Тому важливо балансувати навантаження і відпочинок, тілесність та інтелектуальну діяльність, емоційну сферу.

 

Дітям для розвитку потрібні інші. Самотність – «хвороба» останніх десятиліть у всьому світі. Боюсь, що карантин лише поглибить цей стан – і в дітей, і в дорослих. Ми зіткнемося з ще більшою діджиталізацією. Дорослим доведеться бути більш винахідливими, щоб створювати простір стосунків у реальності.

 

Я думаю (дуже сподіваюся, що це не ідеалістичні фантазії), що ми все-таки побачимо стрибки в навчанні. Або школи втратять дітей. Якщо ми не зробимо свої «стрибки до близькості» – нам буде складніше утримувати дітей в реальності.

 

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» та Європейського Союзу в рамках гуманітарної ініціативи «Людяність і взаємодопомога». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу.

ТЕКСТ: Кирило Бескоровайний
Ілюстрації: Каталіна Маєвська
Статті