Стаття Тема не обрана — 08 серпня, 2022

Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

ТЕКСТ:

ІЛЮСТРАЦІЇ: Каталіна Маєвська

Чи можуть продукти бути екологічно чистими та що справді шкодить якості та безпечності їжі? Про це та чимало іншого розповідає Леонід Горобець у новій книжці «Зоологічна екскурсія супермаркетом», опублікованій у видавництві «Віхола».

«Вирощено без використання добрив», «Виготовлено без консервантів», «Лише натуральні складники» — ці та інші пустопорожні фрази справляють враження на покупців. Кожен продукт, який ми споживаємо, так чи інак зазнав впливу речовин, створених людиною. Поміж них можуть бути як надзвичайно шкідливі, так і цілком безпечні. Властивості більшості сполук відомі, проте людство не довіряє саме собі. Те, що було створене людиною, викликає острах: «Штучна їжа!», «Погляньте, скільки Е-домішок!», «Так це ж ГМО!». Тимчасом як створене «матінкою-природою» ми схильні вважати радше корисним, ніж шкідливим. Обидві крайнощі хибні. Якщо тварина сама по собі не отруйна, не випасалася під реактором ЧАЕС, не плавала в озері пестицидів — це ще не гарантує, що її м’ясо безпечне до споживання. Вона могла набратись отрути природного походження, так би мовити, «екологічно чистої отрути».

Свійська худоба і птиця перебувають під контролем з боку людини, зазвичай їм дістаються токсини, що були створені в лабораторіях. «Екологічно чисту отруту» швидше напитаєте в морепродуктах, особливо якщо вони придбані не в надійного виробника, а на місцевому ринку чи виловлені власноруч.

Найбільше «екологічно чистої отрути» з’являється внаслідок процесу, що називають «цвітіння води» — інтенсивного розмноження ціанобактерій і/або динофлагелят. Оскільки ці істоти здатні до фотосинтезу й замешкували водне середовище, в минулому їх називали водоростями: ціанобактерій — «синьо-зеленими водоростями», а динофлагелят — «динофітовими водоростями». Насправді вони суттєво різняться як один від одного, так і від їстівних водоростей. Ціанобактерії є, хай як дивно, бактеріями, динофлагеляти — така-сяка рідня інфузоріям. І ті й другі далекі від порфіри (рослини, з якої виготовляють норі) та ламінарії (вона ж «морська капуста»). Тож якщо полюбляєте їсти водорості, не переймайтеся — порфіра та ламінарія не причетні до цвітіння води.

Чимало хто із ціанобактерій і динофлагелят у процесі життєдіяльності виробляє небезпечні токсини. Замолоду мені довелося скуштувати дніпровської води в період цвітіння. Ковток був незначним, та ефект незабутній, не пригадую, коли почувався гірше. Щоб отруїтися, необов’язково пити цвілу воду, достатньо скуштувати тварин, які в ній живуть, передусім двостулкових молюсків. Отрута ціанобактерій і динофлагелят вражає нервову систему. У двостулкових молюсків замість мізків купка нервових клітин, потерпати особливо нема чому, тож тварини спокійно проціджують отруйну воду й водночас нагромаджують токсини. Лихо буде істоті зі складнішою нервовою системою, яка надумає скуштувати таких молюсків. Наслідки промовисто описані в нотатках Кіріла Хлєбнікова, російського окупанта Аляски. Наприкінці XVIII століття росіяни й мисливці з племені алеутів прибули до протоки Чатем, щоб «не допустити англійців та американців до торгівлі з дикунами». Влітку 1799 року «алеути наїлися за звичаєм чорних мушель і раптом відчули судоми та нудоту, від яких упродовж двох годин померло більше ста людей. Начальники партії, даючи як блювотне тютюн із порохом, встигли припинити заразу; але згодом померло ще п’ятнадцятеро людей». Наведений опис точно вказує на отруєння токсинами ціанобактерій і динофлагелят. Це справді відбувається в теплий сезон, сучасні лікарі також відзначають швидкий розвиток хвороби, перелічені симптоми й високу смертність.

Перебіг хвороби залежить від того, скільки отрути було в молюску і скільки їх з’їдено. А також від різновиду самого трунку. В морських і прісноводних молюсках і деяких інших морських мешканцях (крабах, морських їжаках, оселедцях тощо) виявлено . Всіх їх об’єднує те, що протиотрути немає, лікування полягає в підтримці життєдіяльності організму й очікуванні. Подробиці залишимо на розсуд лікарів, усе одно без їхньої допомоги не обійтися. Нам, як потенційним пацієнтам, цікавіше дізнатися про профілактичні дії. Спосіб один: купувати товари винятково в перевірених виробників, а якщо ловите самотужки, то лише в тих місцях, про які знаєте напевно. За зовнішнім виглядом молюска неможливо розпізнати, отруєний він чи ні. На жаль, по воді також не завжди видно. Звісно, коли вода каламутна, та ще й зелена або червона, то тамтешніми мідіями краще не ласувати. А навіть якщо вода здається прозорою, то звідки знати: можливо, тиждень тому вона цвіла, й небезпечні сполуки залишилися в молюсках? Тому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів.

Отруту ціанобактерій і динофлагелят важко зруйнувати. Наприклад, токсини з групи паралітичних руйнуються під час кип’ятіння в кислому розчині впродовж 3–4 годин. Таких рецептів приготування устриць не існує.

Підписатися на Куншт

Корисна розсилка про науку.
Статті, відео і подкасти щотижня та без спаму.
 

Принаймні один вид динофлагелят — фістерія (Pfiesteria piscicida) може отруїти рибу, а через неї — людину. Часом навіть у наукових публікаціях фістерію називають «клітиною з пекла», однак це неправда. Її життєвий цикл такий складний, що і сто чортів укупі не розберуться. За життя фістерії проходять щонайменше 24 стадії. На одних етапах діляться безстатево, на інших — займаються сексом, на деяких — смертельно отруйні, на інших — цілком безпечні й тому подібна круговерть. Науковці лише в загальних рисах наблизилися до розуміння життєвого циклу фістерії. А ось Господь має на фістерію більше впливу, аніж пекло. Згадана в Біблії перша кара єгипетська разюче схожа на масове розмноження фістерій або якихось близьких до неї динофлагелят: «І перемінилась уся вода в річці в кров. Риба в річці вигинула, і засмерділася ріка, і не могли єгиптяни пити води з річки». Зверніть увагу: під час «першої кари» загинула риба, а не люди. Ця подробиця важлива не лише біблеїстам, але й споживачу. Ймовірність отруєння людей украй низька, якщо тільки не спаде на думку скуштувати дохлу рибу, що плаває поміж криваво-червоних вод. Хто ризикне, тому не позаздриш. Отрута термостійка, ні смаження, ні варіння її не знищить. Лікарі відзначали в потерпілих втрату пам’яті, розгубленість, свербіж шкіри й очей, головний біль, подразнення дихальних шляхів, судоми, нудоту, блювоту та діарею. Перелік вражаючий, хіба що ревматизму й геморою не вистачає.

Популярні статті

Стаття Біологія — 15 березня

Життя в тіні динозаврів, ссавці мезозою на шляху до панування

Стаття Космос - 29 лютого

Куншткамера з Девідом Сперґелом про реліктове випромінювання, НАЯ (НЛО) та співпрацю з українськими науковцями

Стаття Пост правди - 15 березня

Пост правди, епізод 6: Окуповані території