ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Суспільство — 05.05.20
    ТЕКСТ: Ліна Криворучко
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Fast is Past: як мода стає стійкою

    Ліна Криворучко поспілкувалась із засновницями платформи Sustainable Fashion Pad Яною Червінською, Марією Маслій та Кариною Корейбою про те, що таке свідома мода, як виробники одягу впливають на майбутнє планети та який внесок кожен з нас може зробити у боротьбу зі змінами клімату. 

    Розкажіть, будь ласка, що означає поняття sustainable fashion? У чому його суть?

     

    Я.Ч.: Свідома, або стійка мода (від англ. sustainable fashion) – це етична, екологічна мода, при створенні якої ніхто не постраждав. Вона враховує певні принципи sustainability, тобто стійкості навколишнього середовища. Свідома мода прозора. Ланцюг постачання, виробництво, логістика – відкриті; деякі компанії пишуть про зарплати, висвітлюють виробництво в інших країнах. 

     

    Феномен свідомої моди з’явився нещодавно: в Україні йому два-три роки, у світі – може, до десяти. Поява великої кількості fast-fashion-брендів (з англ./укр. – швидка мода) спричинила великий тиск на екологічну систему, оскільки почала з’являтися абсолютно нереальна кількість текстильного сміття. Також fast-fashion-бренди багато шиють з поліестеру, і коли люди перуть ті речі, виділяється мікропластик, який, врешті-решт, забруднює океани. З часом проявилися інші екологічні проблеми, пов’язані з модою: і виробництво хутра, і фарбування тканин, і багато інших етапів у виробництві та логістиці цих речей шкодять довкіллю. 

     

    Крім того, у країнах, де розташоване виробництво fast-fashion-брендів, працівники соціально не захищені. Люди часто працюють за дуже маленьку заробітну плату в поганих умовах, через які потім хворіють. У 2014 році в Бангладеш сталась аварія на фабриці Rana Plaza, у якій загинуло понад півтори тисячі людей. Це була інформаційна бомба. Тоді з’явилася організація Fashion Revolution, яка показує працю цих людей. Вони пояснюють, наприклад, чому футболка не може коштувати дешевше, ніж гамбургер, чому це ненормально. 

     

    Свідома мода – комплексне поняття, яке містить і екологію, і етичне ставлення до тварин, до людей, і прозорість, і цілі сталого розвитку, про які каже ООН. Тепер про це все прийнято говорити. Є декілька компаній, які складають рейтинги стійкості, де показують, наскільки той чи той бренд «просів» зі стійкістю або, навпаки, покращив свої показники.

     

    К.К.: Визначення поняття sustainable fashion краще дивитись в іншомовних джерелах, тому що у нас його часто плутають то з екологічністю, то ще з чимось. Для себе я виділила три вектори sustainable fashion. Перший – питання, які хвилюють мене як людину і споживача. Як та чи та тканина впливає на шкіру? Чи вона безпечна? Якою фарбою її фарбували? Скільки вона коштує? Другий блок – про інших: людей і тварин. Я не купую хутро, наприклад. Це – про етику і моє ставлення до інших живих істот. Третій блок – глобальний: як fashion-індустрія впливає на нашу планету. Зазвичай люди думають: «Це ж футболочка з котону, він росте такими красивими “хмаринками”, як це може зашкодити планеті?». Але текстильна індустрія є одним із найбільших забруднювальників води у світі: через фарбування тканин, через кількість води, що витрачається на вирощування сировини, через мікропластик. 

     

    Я на такі три блоки поділяю sustainable fashion, але це лише моє уявлення. Ми нещодавно подавалися до «Кураж Базару», я відповідала за контент виставки, і мені довелося багато джерел промоніторити у пошуках визначення «стійкої моди». І вони настільки різні! Ми зараз лише пробуємо створити якомога більш повне визначення «стійкої моди».  

     

    Яка ситуація у світі і в Україні? Чи тягнуться люди до цього, чи рухаються українці в цьому напрямку? Чи є певні прошарки населення, які цікавляться sustainable fashion більше?

     

    К.К.: Це нова тема для України. Завжди є ранні новатори, які першими використовують щось у своєму житті і подають приклад іншим. Мабуть, наша організація є саме такою. Ми ставимо собі за мету популяризувати цю проблему, розказати, чому це важливо, дати людям якісь інструменти для роботи з цим.

     

    У світі це вже дуже популярно. Згідно з результатами аналізу McKinsey, міленіали готові платити на 50% більше за товари, що мають позначку екологічності, етичності або стійкості.1 Проте ситуація в різних країнах відрізняється. Наприклад, під час навчання у Швеції я познайомилася із засновником стійкого стартапу з пошиву дорогих чоловічих костюмів. І у Швеції був надзвичайно високий інтерес до їхнього виробництва. У цій країні є цілі відділи компаній, які працюють над тим, щоб бізнес був sustainable. Вони знають усі грані цього слова. Натомість в Україні поняття стійкості ще не на часі. Навіть у Києві є лише окрема бульбашка людей, які думають про стійкий, усвідомлений спосіб життя, що стосується побутових речей: намагаються не використовувати зайвий раз пластик, не натискають у банкоматі кнопку «роздрукувати чек» тощо.

     

    Я.Ч.: У нашій країні переважна частина суспільства перебуває на нижчому щаблі піраміди Маслоу, тому казати щось про стійкість, про якусь там етичну моду – справді трохи не на часі. Стійкі бренди коштують дорожче. Ба більше, їх немає в Україні. Люди, які не подорожують, працюють на звичайній роботі і заробляють лише на утримання своєї сім’ї, не можуть собі дозволити речі, які ми називаємо стійкими. Коли їм кажеш «не треба купувати fast fashion», «не треба купувати на ринку дешеві турецькі футболки», «купуйте, будь ласка, менше і дорожче, бо воно якісніше», то їм це дико. Людині футболка потрібна зараз. 

     

    Треба дивитися на рівень життя. Такі країни, як Фінляндія, Швеція, Норвегія вже давно розвиваються й у сфері sustainable development (сталий розвиток, – пер. ред.), і, власне, у sustainable fashion. Візьмемо ту саму Фінляндію: у них є Helsinki Fashion Week, перший у світі свідомий тиждень моди; у них величезні дотації від держави, яка є спонсором і цього Helsinki Fashion Week, і багатьох успішних стійких брендів. У них взагалі немає надто дешевих брендів або неякісних. Місцеві виробники намагаються не продавати свої речі в інші країни, щоб не збільшувати викиди СО через транспортування, або, наприклад, працюють лише з глобальними постачальниками тканин. Або шиють в певних регіонах, щоб там дали роботу людям. Все продумано, це єдиний механізм.

     

    В Україні цього немає. Коли починаєш цим займатися, стикаєшся з тим, що не знаєш, де взяти гроші на розвиток самої організації стійкої моди. Кому це потрібно? Які компанії будуть у цьому зацікавлені? Навіщо це взагалі? Чи воно на часі? 

     

    К.К.: Стійка мода – це не завжди і не лише про споживання речей, зроблених стійкими виробництвами. Це ще й про відмову: від надспоживання, від того, щоб зайвий раз прати джинси, коли їх ще можна не прати. Якщо у мене з’являється дірочка на светрі, то я не викидаю річ, а несу в ательє. Ще один приклад – swap shops (крамниці обміну, – пер. ред.). Інколи ж речі набридають, і просто хочеться нових. 

     

    Навіть якщо у людини немає коштів, щоб купити Filippa KFilippa K – шведський виробник «стійкого» одягу., у неї є можливість скоротити споживання. У відповідальному ставленні до речей є три «R»: reduce, reuse, recycle. Починати потрібно завжди з «Reduce», або зменшення використання.

     

    М.М.: Як бізнес-система мода не зацікавлена в тому, щоб люди споживали менше. Тому велике завдання для нас – допомогти дизайнерам змінити склад речей, використовувати органічний котон, якісь інноваційні тканини; поліестер можна замінити на recycle-поліестер. 

     

    Мода десь на десяту частину відповідає за викиди СО. За не дуже оптимістичним прогнозом, за двісті років температура на Землі може піднятися на п’ять градусів. Якщо це станеться, то близько половини території суші стане недоступною для проживання. І це не просто змінить місце, де ми можемо жити, а й зробить нестабільними всі бізнес-процеси, побудовані людьми. Змінить місця вирощування, зробить нестабільним споживання їжі.

     

    Як доносити інформацію людям? Як налагодити комунікацію з аудиторією?

     

    М.М.: Саме для цього ми беремо участь у масових івентах, як-от Ukrainian Fashion Week чи «Кураж Базар». Ми маємо шанс ненав’язливо донести наші ідеї. Показати статистику. Розказати, що існує проблема. І вже потім дати людям поради, як можна сприяти вирішенню цієї проблеми.

     

    К.К.: Перший крок – розказати людям, які купують речі, про те, що є проблема. Потім вони почнуть шукати рішення, і ми зможемо їм показати, які варіанти існують. Ми співпрацюємо з дизайнерами, але один з найважливіших важелів для зміни поведінки дизайнера, його логіки закупівель тканин, шкіри тощо – це змінити потребу споживача. Коли, наприклад, до бренду взуття прийде двадцять п’ята людина і запитає про вироби із екошкіри, це буде дзвіночок: ага, є люди, готові це купувати. Зараз немає взаємодії між дизайнерами, які хочуть робити sustainable fashion, і людьми, які хочуть його купувати. Споживачі думають, що таких дизайнерів не існує, а дизайнер думає, що не існує споживачів. 

     

    М.М.: Ми сподіваємося, що станемо (і вже зараз багато в чому є) елементом зв’язку між першими та другими. Це одна із наших місій. Щоб і у тих, і у інших з’явилося розуміння, що не вони одні в цьому.

     

    К.К.: Під час одного з внутрішніх воркшопів ми зібрали представників різних сфер fashion-індустрії і говорили з ними про майбутнє свідомої моди в Україні. І ми разом виходили на вулиці та спілкувалися зі звичайними людьми. Деякі з них починають перейматися питаннями свідомої моди, навіть не знаючи значення терміну. У Вів’єн Вествуд є формула свідомості у моді: buy less, choose well, make it last (з англ./укр. – купуй менше, обирай краще, носи довше). Це дуже проста фраза. Здається, з цією формулою ми повертаємося до британського прислів’я «я не настільки багатий, щоб купувати дешеве взуття». І так, ми не настільки багаті, – не в плані грошей, а в плані ресурсів планети, наших особистих ресурсів (часу та інших), – щоб купувати дешеві речі, які псуються.

     

    Чим ви конкретно займаєтеся? Як прийшли до цієї ідеї? Як знайшли одна одну? І до чого це призвело?

     

    Я.Ч.: Знайшли ми одна одну досить випадково. Розкажу про себе. Я потрапила у 2016 році на захід бренду Camper у Сеулі, присвячений планетарним ресурсам та екологічності. Вони проводили воркшоп по recycling, upcycling-технологіям: треба було переробити їхнє взуття на якісь нові концепти. Мене це тоді так вразило.

     

    Через деякий час український Vogue віз маленький корнер українських дизайнерів на Helsinki Fashion Week. Vogue використали одну мою фотографію у себе в соцмережах і на сайті, після чого мені написала власниця цього тижня моди, запропонувала представити у них мою колекцію. Ми почали переписуватись, далі вона мене запросила бути креативним консультантом на сезон; це був 2017 рік. Ми розробили концепцію комунікацій з українськими ЗМІ, я зробила багато прес-турів і прес-сніданок тут, в Україні. І в Київ вона приїздила. Для мене це стало великим поштовхом. Я побачила, як це все влаштовано у Швеції. (Хоча тоді це було ще не так розвинено, як зараз; в минулому сезоні, здається, у них було ціле екологічне містечко, побудоване за принципами циркулярності: усі відходи поверталися в цикл виробництва, взагалі нічого не викидали.)

     

    Після того сезону я повернулася в Україну і зрозуміла, що можна щось робити тут. Почала цікавитись, познайомилася з Дашею Марусик з Fashion Revolution. Таня Соловей з Vogue тоді також займалася Fashion Revolution. Я в той час була кураторкою fashion-частини фестивалю Kyiv Maker Faire і вирішила зробити її повністю sustainable. Власне, з цією ідеєю потім я зрозуміла, що хочу робити щось своє. 

     

    Далі познайомилася з Машею, ми почали спілкуватися. В той час, після першого заходу, дуже багато людей писали, дзвонили, хотіли щось робити разом. Поступово сформувалась команда [Sustainable Fashion Pad]. Досить мало людей займаються цією темою, тому всі між собою спілкуються, дружать, обмінюються досвідом, намагаються допомогти. Наприклад, та сама Даша Марусик зараз працює в Ukrainian Fashion Week і паралельно веде Fashion Revolution. Ми з нею завжди радимось щодо складних питань. Так, спілкуючись з однодумцями, ми зустріли Каріну. За якийсь час запропонували їй приєднатися до команди, бо у Каріни непересічний досвід саме sustainable розвитку, міжнародний досвід, досить цікавий. 

     

    К.К.: Я пам’ятаю, що після навчання у Швеції, коли я повернулася в Україну, мені бракувало людей, з якими можна говорити однією мовою. Я тоді вже слідкувала за Sustainable Fashion Pad в інстаграмі та фейсбуці і якось написала їм повідомлення в інстаграм. Запропонувала pro bono зробити маркетинг-консультацію, якщо в цьому є потреба, мені хотілося застосувати отриманні в Швеції знання. В той же момент мені прийшло повідомлення у фейсбук від Яни. Вона запропонувала зустрітись, і це з часом переросло у партнерство.

     

    М.М.: Я три роки тому виграла грант від Hearst UK, поїхала навчатися до Великої Британії на Fashion Design і відкрила для себе цю тему, їй була присвячена велика частина навчання. Там же я працювала консультантом для бренду взуття, який намагалися зробити стійким. Так я стала дуже глибоко вивчати всі процеси та зрештою почала працювати над власною лінією стійкого взуття.

     

    Мені здається, що імплементувати ці принципи у сфері виробництва взуття – найскладніше з усіх фешн-галузей. Тут дуже багато неекологічних компонентів, які неможливо замінити. Нитки, клей – вони все одно залишаються токсичними. Бавовняні нитки не тримають взуття, воно розвалиться. Я вивчала це питання, знайшла багато альтернативних матеріалів, та, на жаль, наразі вони не дозволяють робити взуття класичної форми. Це може бути щось спортивне або у грубому, гранджовому стилі. Зробити таким чином туфлі-«човники» неможливо.

     

    Є матеріали з апельсинів, з ананасів, є нова розробка з синтетичного колагену. Мені здається, що за цим – майбутнє, і коли це буде можливо масштабувати, всі перейдуть на ці альтернативні матеріали. Проте зараз вони приблизно в чотири рази дорожчі за звичайну шкіру. Більшість брендів, які претендують звання екологічних, використовують просту штучну шкіру, яка є звичайним пластиком. Це набагато гірше для навколишнього середовища, ніж натуральна шкіра. Проблема з натуральною шкірою тільки в тому, що вона обробляється хромом, щоб взуття довго тримало вид. Фарбування і така обробка – це токсичний процес. Проте є ще процес рослинного дублення, найекологічніший варіант. 

     

    Нещодавно я знайшла цікаву статистику, що країни-виробники шкіри є одночасно країнами-виробниками м’яса. Жодна країна не вирощує тварин спеціально для того, щоб споживати шкіру. Це спірне питання для захисників тварин, та доки шкіра є субпродуктом, я вважаю, що краще її використовувати, ніж просто викидати. (Виключення може становити хіба що зміїна шкіра.) Така сама історія з хутром. Штучне хутро теж гірше за натуральне, і мені здається, що пропаганда має бути націлена на використання інших видів одягу. Є багато технологічних альтернатив з натуральним пухом і матеріалами, які гарно тримають температуру, але вони всі доволі дорогі – як і хутро, в принципі. Але їх виробники не націлені на масовий сегмент.

     

    Якщо говорити про прихід у Sustainable Fashion Pad, з Яною я познайомилась ще до її першого івенту на Kyiv Maker Faire. Вона тоді запропонувала мені приєднатися, але я не мала на це часу. Ми запланували колаборацію, яка зрештою переросла у спільний бренд. 

     

    К.К.: Повертаючись до теми хутра, sustainable fashion пропонує дивитися на планету в довгостроковій перспективі. Одягаючи замість хутра вбитої тварини штучне хутро, ми не вирішуємо проблему. Якщо немає хорошої альтернативи, безпечної для планети, ми би запропонували взагалі відмовитися від таких речей і робити замінники, про які говорила Маша. 

     

    Одного разу я потрапила в ситуацію, де діти намагалися зробити для свого проекту багато еко-сумок. А еко-сумку, щоб вона давала ефект збереження природи, треба використати 50 разів без прання. Я не знаю, як у вас, дівчата, а мені дарують купу цих еко-сумок. Я використовую дві-три, коли ходжу на шопінг, а інші просто лежать. Якщо ви використали сумку двічі, а потім вона лежить чи ви її викинули – пакет не є більшим злом. Не треба обманюватись, що будь-який популярний «екологічний» замінник буде кращим. Треба дивитися в корінь. Які проблеми виникають, коли ми щось споживаємо? Чи альтернативний варіант позбавляє нас цих проблем? Чи не створює він проблеми іншого роду?

     

    Які п’ять основних меседжів можна виділити для пересічних людей, аби закликати їх долучатися до цього руху? І п’ять порад, як цього дотримуватися?

     

    К.К.: Купувати менше. Обирати краще. Носити довше.

     

    Я.Ч.: Хочеться також закликати людей здавати використані речі у центри прийому, в H&M або в Laska (благодійний магазин у Києві – прим. ред.). Це певним чином данина сортуванню і переробці.

     

    М.М.: Мені ще здається, що дуже важливо, щоб люди пам’ятали про те, що мода і стиль – це різні речі. Зараз fast-fashion-індустрія намагається вплинути на це, та насправді люди, які мають свій стиль, не женуться за тим, що лежить на поличках магазинів. Можна стильно виглядати, маючи три долари в кишені. Не треба поняття моди і стилю заміняти одне одним. Мені дуже шкода, що для багатьох, особливо юних сердець купити в Zara якусь нову кофтинку стає певним самоствердженням. Це недобре. Важливо, що всередині, а не те, що диктує хтось ззовні.

     

    Я.Ч.: Sustainability is a new sexy! Ми не можемо зробити моду стійкою, але можемо зробити стійкість модною. Варто купувати на барахолках, робити swap shops: з подружками обмінюватися, зі знайомими. Відвідувати заходи типу «Кураж Базар», вінтажний маркет Kyivness та інші.

     

    Ще раджу почитати про роботу секонд-хендів. «Секонд» – це певна схема, і вона не дуже етична. Секонд-хенд, який постачають у країни третього світу – це і відмивання грошей, і взагалі неекологічно, бо розвинені країни, по суті, віддають своє текстильне сміття. Також варто подивитися сайт Fashion For Good і фільм The True Cost виробництва MacArthur Foundation. І приєднатися до Fashion Revolution, їм завжди не вистачає волонтерів, потрібна допомога. Або до нас.

     

    М.М.: Важливо, щоб кожна людина розуміла, що мікродія – це теж дія. Сьогодні ви відмовитесь від того, щоб взяти пакет у магазині, завтра – ще щось. Треба починати з маленьких кроків. Не викинути сорочку, а віднести її в Laska або порізати на клаптики і зробити класні підставки під тарілки. Це – прості ідеї. Треба не боятися експериментувати з цим.

    ТЕКСТ: Ліна Криворучко
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Статті
    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Космос
    Що таке сонячні плями і чи впливають вони на людей

    Чи можуть спалахи на Сонці та магнітні бурі провокувати погане самопочуття в людей?

    Ідеї
    Пропаганда у російському кіно

    Як кіно стало частиною пропагандистської та політичної ідеології росії та чи можна якось дати цьому раду?