ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Біологія — 06.12.21
    ТЕКСТ: Олексій Коваленко
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Фейкова акація. Уривок з книжки «Рослини-прибульці»

    Рослина, яку ми називаємо акацією, ‒ не та, за кого себе видає! Олексій Коваленко у новій книжці «Рослини-прибульці. Як борщівник та амброзія захоплюють Землю» розповідає, як в Україну потрапили види, не надто дружні до тутешнього довкілля.  

    Ранньою весною на наших ринках з’являються тонни обламаних гілочок з яскравими жовтими квітами. Продавці цього гербарію часто заохочують прикупити букет мімози. Але до справжньої мімози ці обрубки мають такий самий стосунок, як і однойменний салат із сардиною. Тобто нічого спільного!

     

    Мімоза соромлива (Mimosa pudica) — це трав’яниста рослина, яка вміє стуляти свої листки після дотику чи іншого подразнення і квітне рожевим чи рожево-фіолетовим.

     

    А от на розкладках квітів назву «мімоза» поцупила акація срібляста (Acacia dealbata), яка для багатьох стала уособленням надходження весни. Що ж, певно, аби помститися акації за крадіжку імені мімози, інше дерево — робінія — утнуло цей трюк уже з нею!

     

    Назва вселенця з Північної Америки Robinia pseudoacacia буквально перекладається як «робінія несправжня акація», проте в нас її найчастіше називають «біла акація».

     

    І хоч справжні акації належать до підродини Мімозових (Mimosoideae), а робінія — до Бобових (Faboideae), і хоч у будові квіток прірва морфології завбільшки з Тихий океан, і навіть попри те, що справжні акації не зростають у нашому суворому помірному кліматі — для багатьох людей ці докази будуть ефективні на рівні ударів насінин гороха по стіні квартири.

     

    Для позначення робінії застосовують і інші назви. Тому якщо ви в пошуках синонімів, то користуйтесь: акація фальшивка, вакація, горохівник, окація та ровинія [Народна…, 1997]. Латинська назва роду вшановує двох французьких ботаніків — батька та сина, Жана й Веспасіана Робенів. Саме тому назва «робінія» не є бездумною калькою з латинської мови, а цілком собі правильною вимовою назви, як це й задумував Карл Лінней.

     

    Раніше дерево зростало лише на сході Сполучених Штатів, та його первинний ареал до цього часу є причиною суперечок. Це й не дивно: тепер робінія росте майже в усіх штатах, та ще й у Канаді на додачу [Huntley, 2016]. Часто вважається, що існує дві природні популяції: одна розташована біля Апалацьких гір, від Пенсильванії до північної Джорджії, а друга — навколо плато Озарк та гір Уачіта в Арканзасі, Оклахомі й Міссурі. Що ж, тепер «білоакацієва» франшиза трішечки розширилась. У чому ж секрет успіху цього ботанічного бренду?

     

    Коли почали масово використовувати рослину, достеменно не відомо. Британські колоністи — засновники міста Джеймстаун використовували деревину робінії для спорудження будинків уже в 1607 році. За кілька десятиліть по тому саджанці рослини перетнули океан і потрапили у Велику Британію [Dirr, 1990].

     

    Була й інша дорога в Європу, і, найімовірніше, тут французький інтерес до декоративних рослин змусив британську зацікавленість у добрій деревині ковтати пилюку. Уже знайомий нам ботанік Жан Робен, який працював королівським садівником Людовіка ХІІІ, за-
    мовив із Вірджинії до Франції партію саджанців рослини, яку тоді ще не було названо в його честь [Bartha et al., 2008]. Сталося це в 1601 році — перше північноамериканське дерево попрямувало в Старий Світ!

     

    Це дало старт євротуру робінії. Уже в 1700‑х рослина стала звичною для Німеччини. Через 10 років робінія підійшла впритул до нинішніх кордонів України, почавши історію успіху в Угорщині [Bartha et al., 2008]. У кінці XVIII століття робінію висаджували в парку Кирила Розумовського [Народна…, 1997], а далі завоювання теренів України вже було справою техніки. Ви ж погляньте на цю милу «акаційку», насадімо її тут і ось тут, а то чого місце гуляє?

     

    Тепер Robinia pseudoacacia можна побачити в помірних регіонах усіх континентів, окрім Антарктиди. Вона масова в Південній та Східній Європі, у багатьох регіонах Азії, Африки.

     

    Проте якась чорна кішка пробігла перед інвазійними планами дерева в Новій Зеландії, адже тут натуралізація зазнала фіаско. У сусідній Австралії експеримент із вселення дерева припинили люди [Bartha et al., 2008], коли раптом задумалися над тим, що, можливо, не варто масово висаджувати витривале й отруйне для овець і людей дерево. Якось стрьомненько!

     

    Нині робінія займає другу позицію у світі за масовістю культивування з-поміж широколистяних порід дерев. Лише евкаліпти всім своїм кагалом домінують над нею, бо гуртом і несправжню акацію легше бити [Boring, Swank, 1984].

     

    Ви безумовно бачили Robinia pseudoacacia! Зазвичай вона заввишки 12–30 м, але іноді може вимахати й понад 50, має непарноскладні листки та стратегічний запас колючок на відкриті частини тіла кожного відчайдуха, хто захоче видертися на її стовбур.

     

    Листки від коливання вологи та на ніч часто стуляються, бо не марнують воду даремно. Будь, як листки робінії!

     

    У травні дерева густо вкриваються китицями білих суцвіть, які несамовито солодко пахнуть, затикаючи за пояс усі можливі пундики цього світу. Але, як і решта десертиків, ця смакота може вилізти боком (і на боках, звісно).

     

    Існує невелика проблема із цими квітами — наявність глікозидів робініну, акаціїну, апігеніну, що роблять небажаним їх уживання в надмірній кількості (через можливі побічні ефекти цих речовин). Проте якщо ви зривали китиці робінії не над дорогою чи неподалік сміттєспалювального заводу, а в чистішому місці, ретельно їх помили, то скуштувати цю річ цілком можна. Я з друзями в дитинстві фанатів від такої страви. Ще б пак — цукерки надурняк!

     

    Квіти мають вишукане пристосування проти самозапилення. Тичинки в них дозрівають та випускають пилок раніше за маточки, тому жодного близькоспорідненого схрещування! Такий трюк ботаніки називають протерандрією.

     

    З квітів утворюються плоди — боби завдовжки 6–12 см із 4–8 насінинами, які в зрілому стані нереально розгризти. (Будь ласка, не сприймайте цей текст як виклик. З повагою, ваші зуби.) А от кора, листя й деревина в цього виду взагалі є отруйними як для людини, так і для багатьох домашніх тварин. Токсальбумін недаремно так назвали. Він справді токсичний: серцева аритмія, слабкість і нетримання сечі ідуть зі споживанням цих вегетативних органів у комплекті [Bartha et al., 2008].

     

    Робінія — несправжня акація — довгожителька, яка може протягнути в цьому непривітному світі кілька століть. Найстаріший з відомих екземплярів у Європі зростає в Парижі. Йому невдовзі має виповнитися 400 років! Вважається, що дерево було посаджене в столиці Франції ще в 1635 році. У 1738‑му цей чудовий екземпляр, вік якого перевалив за сотню, описав сам Карл Лінней, коли відвідав своїх колег братів Жусьє [Bartha et al., 2008].

     

    Старі екземпляри з віком добряче огряднішають, і діаметр стовбура в них часто перевалює за 1 м! Робінії — це рослинні беари гріллзи, які можуть легко витримати майже всі незгоди цього світу. Битими жаками тут є навіть насінини.

     

    В умовах лабораторії після ніжних подряпин шкірки (скарифікації) проростає приблизно 90 % їхньої кількості. Але в умовах природи проростки не так дружно зринають із потужної клітки насінин, адже нікому чесати «черевця» їхніх покривів — та ка розкіш є лише в лабораторії.

     

    Тому постійно чимало насінин відкладаються про запас. «Ось у що варто інвестувати, а не в біткоїни» — кажуть нам робінієві економічні гуру.

     

    Те, що несправжня акація — справжній монстр у стані інвазії, вона доводить ще на першому році життя. Після проростання рослина може вимахати за один сезон на висоту 1 м [Bartha et al., 2008]! Далі швидкість росту стає ще більшою.

     

    У віці від 2 до 5 років рослини витягуються за рік на 2 м! Оце так юне покоління.

     

    Але шаленство підкорення висот згодом падає до 7–10 мм на рік. Уже на п’ятому році життя робінія починає продукувати квіти, а на шостому — солідні врожаї насіння, які досягають максимуму в 10–15 років [Sabo, 2000].

     

    Щонайменше 15 000 насінин за рік з дерева [Bartha et al., 2008] — непоганий показник, навіть якщо у ваших планах захопити найближчу екосистему. На гектар — це буде близько 7 мільйонів, тобто 8 гектарів — і вже можна замахуватися на демографічну мантру з дев’яностих про те, що нас 52 мільйони.

     

    Робінія має високу інтенсивність фотосинтезу й обміну речовин. Це допомагає їй легко відновлюватися після всіх тимчасових негараздів, як-от втрата основного стовбура. З пенька цієї лернейської гідри виповзає десяток нових пагонів — один кращий та колючіший за іншого. З коренів відростають нові деревця, й от це вже вам не якась самотня робінія на узліссі, а серіал «Клон» на 400 з гаком серій і пагонів.

     

    Робінія не просто зростає та відбирає ресурси в аборигенних рослин. Вона, як Ілон Маск у своїх гіпотетичних марсіанських снах, займається терраформінгом.

     

    У цьому їй допомагають симбіоти. Нітрифікуючі бактерії Rhizobium leguminosarum, R. tropici, R. meliloti, R. trifolii, R. japonicum, Mesorhizobium amorphae, M. loti, M. huakuii кажуть «Ми — Веном!» і з ентузіазмом займаються тим, що роблять найкраще: ловлять азот з атмосфери та збагачують ним ґрунт [Bartha et al., 2008].

     

    За різними підрахунками — це від 30 до 300 кг добрив на гектар. Здавалося б, що поганого може бути в добривах [Sabo, 2000]? І для різних фанатів азоту — це справді манна небесна без грудочок та з малиновим варенням. На це їдло сповзаються з усіх усюд ті рослини, які ми найчастіше звемо бур’янами. А от види, які колись мешкали на не таких щедрих ґрунтах, піднімають білий прапор у цій нерівній сутичці із застосуванням хімічної зброї.

     

    Бактерії заселяються на корені робінії ще на стадії проростків. І тут нітроген з атмосфери, очевидно, справді працює як «нітро» — прискорення з аркадних комп’ютерних автомобільних перегонів.

     

    Удобрення свого оселища дає рослині змогу освоювати і вкрай бідні ґрунти, на яких мало хто інший хотів би поселитися. Те, що викликає розрив вакуолі й важку екзистенційну тугу, у якогось рідкісного виду є фешенебельним готелем на 5‑зірковому курорті для гості з Північної Америки.

     

    Особливо не турбує це дерево й нестача вологи, зниження температури і навіть глибока тінь. Хто-хто, а представник темного боку сили рослинного світу добре витримує морок лісового намету.

     

    Довгий час після вселення до Європи несправжня акація не мала природних ворогів, але із часом низка грибків і комах усе ж підібрали ключики до такого ласого шматка органіки. Навіть рослина-напівпаразит омела дедалі частіше вселяється на гілки робінії, у разі масового ураження спричиняючи дискомфорт, а іноді — загибель дерев. Але для останнього потрібно, щоб хтось викликав бригаду РандомнемістоЗеленБуду, щоб та провела своє фірмове кронування.

     

    Рослину люблять лісівники, адже вона швидко може перетворити відкриту ділянку на їхній улюблений тип фітоценозів. Робінія невибаглива й відновлюється вегетативно. Деревина придатна до використання як паливо й будівельний матеріал. Рослину також обожнюють бджолярі, адже «акацієвий» мед сам себе не утворить.

     

    Несправжня акація має також значні переваги: її використовують для відновлення порушеної рослинності та спаплюжених діяльністю людини оселищ. Саме для такого вжитку робінію в різні часи пропагували в різних країнах.

     

    І тут палиця справді з двома кінцями. З одного боку, можна перетворити піщаний кар’єр на робінієве насадження. А з другого — відновити на його базі якусь природну екосистему стає трохи проблематично. Найпоширеніший метод знищення робінієвого лісу — це скористатися бульдозером. Та щоб швидше відновити рослинність після цього не дуже делікатного втручання, варто насадити робінії.
    Сізіф би плакав!

     

    Словом, робінія поза межами природного ареалу — це казка, а не рослина. Але є одне «але». Ця казка часто може виявлятися казкою в нерафінованому стилі братів Грімм.

     

    Рослина може вселятися в безліч типів наземних екосистем, поступово проникати в ліси та блискавично змінювати їхню структуру. Вселення її азотолюбної свити й депортація місцевих рослин спричиняє зниження видового різноманіття рослин, а також пов’язаних із ними тварин і грибів.

     

    В Італії та Швейцарії було задокументовано повне витіснення лісів із каштана їстівного на колючі хащі робінії [Sabo, 2000]. Для багатьох решток природної рослинності в Україні, особливо на фрагментованих ділянках природно-заповідних територій, інвазія несправжньої акації має значні загрози.

     

    Обмежувати поширення цього дерева механічними способами вкрай затратно, адже це як спалювати феніксів: така дія має лиш нетривалий ефект — і перед нами знову вгодована робінія возвеличується над пеньком. У деяких регіонів для боротьби з робінією рекомендують контрольовані підпалювання, спрямовані на молоді проростки, ще вразливі до дії вогню. На жаль, в умовах нашого Вінтерфеллу контрольовані підпалювання часто стають усепожиральними пожежами, що завдають значних збитків як для природних екосистем, так і для людей, які їх проводять.

     

    Часто комбінують механічне видалення з обробкою «Раундапом», що за свідченням виробника має знищувати 50–100 % плантації робінії. Але як показують наукові перевірки цього твердження, успішність використання гербіциду рідко коли перевищує 20 % [Sabo, 2000]. Окрім того, не рекомендовано застосовувати ці сполуки на цінних із природоохоронного погляду територіях.

     

    Саме тому боротьба з робінією має бути багаторівневою й полягати в обмеженні її поширення та безконтрольного вселення на нові території, видаленні з природних рослинних угруповань і пильному стеженні за спробами дерева захопити ваш найближчий улюблений ліс.

    ТЕКСТ: Олексій Коваленко
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Статті
    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Космос
    Що таке сонячні плями і чи впливають вони на людей

    Чи можуть спалахи на Сонці та магнітні бурі провокувати погане самопочуття в людей?

    Ідеї
    Пропаганда у російському кіно

    Як кіно стало частиною пропагандистської та політичної ідеології росії та чи можна якось дати цьому раду?

    Повідомити про помилку

    Текст, який буде надіслано нашим редакторам: