ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Ідеї — 16.06.22
    ТЕКСТ: Анастасія Холявка
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Фотографії з війни — розвага, доказ, джерело

    Обережно, графічне зображення насильства

     

    Теоретик медіа Віллем Флюсер, пишучи «До філософії фотографії»1, розглядав винайдення письма та винайдення фотографії як два рівнозначні фундаментальні повороти в культурі. Фотографія дозволила швидко й без художніх навичок створювати і відтворювати зображення — це відкрило неймовірні можливості фіксувати видиме і поширювати о́брази. Першопочатково винахідники фотографії розглядали її не як мистецьку практику, а як інструмент для науковців. Наприклад, першу фотокнигу створила у 1843 році біологиня Анна Аткінс. З допомогою методу ціанотипіїЦе спосіб монохромного фотографічного друку, для якого використовували емульсію з цитрату амонію заліза (ІІІ) і фероціаніду калію. Під час контакту з світлом виходили відбитки блакитного кольору. вона проілюструвала дослідження2 про водорості, які можна знайти на берегах Британії.

    «Bryopsis plumosa», Анна Аткінс, 1853

    Фотографія дала можливість створювати навчальні матеріали, показувати колегам і учням те, що дослідник бачив на власні очі. Тобто в науковому світі з’явився додатковий медіум, інструмент комунікації. Це пришвидшило обмін інформацією і змінило освіту. Згодом цим інструментом стали послуговуватися для інших цілей, і буденне життя наповнилося візуальним контентом, зображення стало складовою індустрії розваг.

     

    З розвитком технології скоротився час витримки, необхідної для проєктування зображення на світлочутливий матеріал. На початку історії фотографії було можливо створювати тільки зображення нерухомих об’єктів, адже світлочутливий матеріал потребував як мінімум пів години дії світла, яке відбивається від них. У фотоательє навіть були спеціальні штативи для фіксації голови, плечей, рук клієнтів, які хотіли портрети і мали довго позувати нерухомо.  Коли час витримки скоротився, стало можливим знімати поза ательє у спонтанних умовах, зокрема під час подій. Тож фотографія стала придатною для використання у різних сферах, для різних цілей, наприклад, для вивчення руху тварин. Поряд з тим журналісти отримали можливість ілюструвати новини та репортажі фотографіями. Звісно ж війни, революції, конфлікти були інформаційним приводом як для текстів, так і для фотографій. Документальна фотографія, яку друкували в пресі, наблизила події до безлічі людей, які могли побачити героїв, місця.

     

    Однією з перших воєн, які зафіксовані на фото, є Громадянська війна у США (1861–1865) між Федерацією та Конфедерацією. Фотографії використовували як підтвердження перемог, але вони показували цивільним і промовисті деталі, про які журналісти не писали у текстах. Наприклад, на фотографії, яку називають «Урожай смерті» (1863) Тімоті Г. О’Саллівана видно нажахані вирази облич мертвих солдатів, також видно, що вони без чобіт — чоботи були цінними, і їх знімали із загиблих.

    Battlefield of Gettysburg. Bodies of dead Federal soldiers on the field of the first day's battle, Timothy H. O'Sullivan, 1863

    Зображення насильства, жорстокості, руйнувань під час збройних конфліктів деромантизували війни: хоча у сценах можна помітити композиційні прийоми, характерні для живопису, мальовничість, яку можна сприйняти як красу зображення, але те, що зображено, не викликатиме замилування. Під час Кримської війни (1853-1856) з військами працювали офіційні фотографи Роджер Фентон та Джеймс Робертсон, у 1855 році вони створили фотографії місць битв. «Долина смерті» Фентона показує всіяну гарматними ядрами дорогу, а кадри Робертсона з битви під Великим Реданом більш драматичні, фіксують знищені захисні споруди, покинуту зброю, безлад.

    The valley of the shadow of death, Roger Fenton, 1855
    Gun Battery, James Robertson, 1855

    Щоб інтерпретувати зображення війни, потрібно розрізняти, хто їх створює: офіційні фотокореспонденти, фотографи противника, солдати, цивільні, — і де ці зображення можна побачити: на офіційних сторінках органів влади, у медіа, в соцмережах чи лише на пристроях тих, хто знімав. У ХІХ столітті варіантів було мало, бо створення фотографій вимагало вмінь і знань, фотокамери не були в руках у кожного, як це є зараз. Зображення з Громадянської війни у США і Кримської війни друкували у пресі з допомогою технології ксилографіїТехнологія друку з допомогою гравюри на дереві — для друку на деревяній дошці вирізблювали зображення, покривали його фарбою і відбивали на пергамент чи папір., тож друк не завжди був якісним. Поряд з тим, у ХІХ столітті візуального контенту було набагато менше — фотографія тільки набувала популярності, живопис чи графіка були доступні тільки для заможних, естетичні якості друкованих зображень у пресі були обмеженими можливостями друкарської техніки, а телебачення чи інтернету, з допомогою яких можна побачити чи не все, що завгодно, звісно ж, ще не було. Тож зображення з війни були цікаві глядачам і як візуальний контент, і як технічна новинка — медіум, який дозволяє бачити інформацію.

     

    Зображення з війни з’являлися не лише у пресі. Їх друкували як стереофотографії — цей формат був дуже популярним, адже він дозволяв побачити зображення не плоским, а в об’ємі. Для зйомки стереофотографії потрібно було мати стереокамеру з двома об’єктивами, а для перегляду — спеціальний стереоскоп. Стереофотографії виготовляли у промислових масштабах, тобто деякі видавництва могли надрукувати 25 тисяч карток за день4. На прикладі можна побачити одну з багатьох стереофотографій часів Громадянської війни у США з мертвим військовим на полі бою, надруковану The War Photograph & Exhibition Company.

    Confederate dead on the battlefield, Timothy H. O'Sullivan, 1840–1882

    У 1862 році фотограф Метью Бреді провів у Нью-Йорку виставку «Мертві з Ентітему» («The Dead of Antietam»), де експонував роботи своїх асистентів, які фотографували під час Громадянської війни у США. Фотографії одного з асистентів Александра Ґарднера зображували понівечені тіла полеглих, окопи, поля битв, вони були якісно надруковані й у просторі галереї сприймалися інакше, ніж на сторінках газети. Рецензія у The New York Times дозволяє зрозуміти, який ефект мала виставка. Зокрема, написано: «Те, що зробив М. Бреді, показує жахливу реальність війни. Цими зображеннями він наче приніс тіла вбитих на наші подвір’я та вулиці» (пер.авт.)6. Далі у статті фотографії оцінюють як жахливо виразні, адже на них можна роздивитися обличчя полеглих і впізнати знайомих. На аудиторію це чинило геть інший вплив, ніж довгі списки імен загиблих, які друкували в газетах.

    Antietam field, view west side Hagerstown Road, Alexander Gardner, 1860

    У 1890 році компанія Kodak почала продавати заправлені плівкою камери, які потрібно було надіслати на проявку після зйомки. Звичні плівки в котушках, які можна було принести у фотомайстерню окремо, з’явилися пізніше. Отож продаж готових для зйомки камер зробив фотографію доступною для тих, хто не хотів занурюватися в хімію, облаштовувати «темну кімнату» у ванній і експериментувати з друком фотографій. Тож під час Першої та Другої світових воєн фотокамери мали не тільки офіційні фотографи чи журналісти, але й солдати та цивільні. Завдяки цьому війна зафіксована і в дуже приватних вимірах. 

     

    Через приватні фотографії можна побачити погляд на окуповані території, на місцеві пам’ятки, на  погроми чи розстріли, на відпочинок та побут солдатів. Приватну фотографію з колонізованого простору Середнього Сходу під час Першої світової війни аналізує Джастін Фантаузо — у фокусі його уваги обмін фотографіями між солдатами та їхніми сім’ями3. Такі фото були частиною приватної комунікації, але якщо солдати отримували з дому звичні портрети рідних, то назад, крім своїх портретів, зроблених у місцевих ательє, вони надсилали фото екзотичних пейзажів, будівель, місцевих мешканців. Для них служба була чи не єдиною можливістю подорожувати і побачити Єгипет, Єрусалим, Палестину — далекі й екзотичні країни. Завдяки їхнім фото їхні рідні бачили це теж. Після повернення з війни серед солдатів поширеною була практика створення скрапбуківАльбоми, у яких розміщували зображення та дрібні речі як-от стрічки, пір’їни, засохлі квіти, які зберігали спогади про події, поїздки, етапи життя., куди вклеювали поряд з фотографіями квитки, банкноти, вирізані офіційні фото з преси, записували спогади. Скрапбуки фіксували таймлайн війни, були приватним простором пам’яті. 

     

    Фотографії використовували у щоденниках — наприклад, у Нью-Йоркській публічній бібліотеці можна прочитати щоденник часів Першої світової війни медсестри «Червоного хреста» Етель Андерсон, у якому вона поряд із записами розміщує фотографії того, що їй довелося побачити: Ейфелева вежа, руїни, пейзажі з пальмами у Монако та Монте-Карло.

    Photographs depicting Nice, France including views of the casinos, gardens, promenade, harbor, and a view of Monaco, Ethel Anderson, 1919

    Дослідниця фотографії Яніна Струк припускає, що військові намагалися знайти сенс у подіях, поєднуючи фотографії у більший наратив5.

     

    Офіційна фотографія під час воєн виконувала певні функції, серед яких створення вигідного образу власної армії, підтримка настрою в тилу, поряд з тим — приниження образу армії противників, знецінення їхнього морального стану, дегуманізація. Наприклад, близький друг Адольфа Гітлера Гайнріх Гофман був його офіційним фотографом. Він знімав багато пропагандистських сюжетів, які поширювали не тільки у пресі, але й у форматі альбомів, які можна було придбати, і розглядати за вечірнім чаєм портрети фюрера чи сцени руйнувань, які спричинили дії Союзників. Наприклад, наведені нижче фото мали переконати, що армія Союзників негуманна і знищує цивільну інфраструктуру, вбиває мирних мешканців німецьких міст.

    «British pirates of the night again bombed residential houses and hospitals. Our picture shows damage done to the University Clinic in Muenster by British bombs. The huge red cross on the roof is no protection against British criminality.», Heinrich Hoffmann, 1940
    «...homes of innocent civilians were victim of this criminal conduct of war. They did not hit military installations.», Heinrich Hoffmann, 1939

    З метою пропаганди створювалися й матеріали під час Львівського погрому8 1941 року, тому він добре задокументований. У різних інституціях та приватних колекціях зараз зберігаються фото і відео, які показують участь львів’ян у насильстві проти єврейської меншини. У інституціях, які досліджують історію Голокосту, як з джерелами працюють з фотографіями з концтаборів, які створювали медики чи наглядачі, приватними матеріалами військових, які фіксували власні дії. Тож фотографії, зняті військовими, можуть свідчити про їхні злочини, як це було в історії військовослужбовиці США Лінді Інґленд. Після оприлюднення фотографії її знущань над в’язнями у 2004 році під час війни в Іраку почався судовий процес над нею та причетними військовими5.

     

    Поширення якісного кольорового друку та телебачення зробили фотографії ще більш впливовими. Фотокореспонденти, які працювали у гарячих точках під час війни у В’єтнамі, показували світу жах гуманітарних катастроф, наслідки воєн для цивільного населення. Багато журналістських матеріалів отримали Пулітцерівську премію під час цієї війни, зокрема фотографія Ніка Ута «Жах війни» (1973). На цій фотографії — діти-мешканці селища, які втікають з нього після випадкового удару напалмом. Зображення війни були важливими у протестах проти дій військових у В’єтнамі.

    Жах війни, Нік Ут, 1972

    Фотографії з цієї війни стали основою для артпроєкту Марти Рослер «Домашня каса: приносячи війну додому»9. Художниця поєднувала образи з рекламних зображень з журналів і фото з війни — так вона втілила присутність війни вдома у вітальнях людей через телевізор. 

     

    У 2022 році війна присутня в руках чи не в кожного через смартфони, завдяки яким ми щодня бачимо офіційні та приватні зображення. Ба більше, нам доступні знімки з супутників та військової техніки. Якісь з цих зображень використовують для створення мемів та мистецтва, яке продають для допомоги ЗСУ. Так було із nft-зображенням Віктора Медведчука від студії M 8110. Після появи в медіа фотографії Медведчука, її почали всіляко переосмислювати, зокрема, згадана студія створила цифрову роботу, яку продала на аукціоні. 

    Фото затриманого Медведчука від СБУ. Автора з’ясувати не вдалося, якщо ви знаєте його ім’я, то напишіть нам, будь ласка.
    Фото nft від студії М 81.

    Зображення, які поширюються через медіа, спонукають до дій. Вони не дозволяють жертвам залишитися безликою цифрою з новин, а завдяки здатності візуального контенту впливати на глядачів, викликають співчуття, бажання допомогти, але й травмують. Після оприлюднення фотографій з текстом «ДЕТИ» біля Маріупольського драматичного театру здійнялася хвиля акцій підтримки — біля театрів у різних містах світу зображували слово «ДЕТИ» і так привертали увагу до злочинів Російської Федерації проти цивільних. Після оприлюднення фотографій з тілами на вулицях Бучі в громадських просторах міст Європи відбувалися акції протесту — люди зі зв’язаними руками лягали на вулицях, відтворюючи сцени з фото. Фотографія не тільки сприяє розголосу чи привертає увагу, а й є доказом. Фотографії були одним з інструментів, які допомагали підтримувати увагу до надскладної ситуації на Азовсталі. Завдяки їм світ бачив, у яких умовах переховуються цивільні та поранені військові. Згодом, маючи часову дистанцію, можна буде зрозуміти, яку роль ці фотографії зіграли в організації евакуації з Азовсталі, але однозначно, вони зробили ситуацію гласною і видимою. Окремим символічним актом є викладення у вільний доступ фотографом полку «Азов» Дмитром «Орестом» Козацьким своїх робіт. У твіті за 20 травня він поділився папкою з фотографіями і заохотив надсилати їх на всілякі конкурси, поки він у полоні. Польська премія Grand Press Photo 2022 вже присудила11 йому спеціальну нагороду, яку хоче вручити Дмитру особисто після його повернення з полону.

    На «Азовсталі». Дмитро «Орест» Козацький

    Однак, повертаючись до смартфонів у наших руках, поряд з переглядом зображень вони дозволяють створювати їх. Зараз приватні фотографії, які ми робимо під час війни, можуть здаватися несуттєвими, їх складно проаналізувати без часової дистанції, але згодом вони допоможуть краще зрозуміти, як ми жили.

    Фотографія зі сховища у підвалі будинку в Києві, 25 лютого, 2022. Анна Озерчук, Міський медіаархів Центру міської історії

    Ми не знаємо, що буде важливим для дослідників через сто чи навіть через десять років, тому важливо правильно зберегти фотографії, щоб вони могли стати джерелами. Для цього важливі дані про місце, час, контекст зйомки — саме для збереження потенційних джерел Центр міської історії розпочав проєкт візуальної документації7, до якого можуть долучитися всі охочі. Приватні матеріали необхідні, щоб історію і культуру, яка зараз твориться, досліджували не тільки на основі офіційних джерел, які часто пропонують великий наратив, але й на основі множинних фрагментарних точок зору, які відображають життя в різних аспектах.

    ТЕКСТ: Анастасія Холявка
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська