Стаття Тема не обрана — 17 червня, 2021

Гик душі: звідки береться гикавка та як із нею боротися

ТЕКСТ:

ІЛЮСТРАЦІЇ: Каталіна Маєвська

У 1922 році американець Чарльз Озборн зважував величезну свиню перед тим, як відправити її на бійню. Раптом він впав, вдарився головою, а піднявшись, почав гикати. Він гикав, коли одружувався, гикав, коли влаштовував пікніки зі своїми вісьмома дітьми, гикав, коли Армстронґ ступив на місяць і коли впав Берлінський мур. Лише у 1990 році, за рік до своєї смерті, Чарльз Озборн нарешті перестав гикати. Він потрапив до книги рекордів Гіннеса12, відвідав чимало телепередач та радіоефірів, отримав понад 4000 листів зі співчутливими порадами та гикнув близько 430 мільйонів разів. 

Випадки нездоланної гикавки, як-от у Чарльза Озборна, трапляються вкрай рідко, але й звичайна швидкоплинна гикавка, що відома майже кожному з нас, є справжньою науковою енігмою. Звідки вона береться? Навіщо вона потрібна? Ці питання не мають остаточної відповіді, але дещо про гикавку все ж відомо. 

Як виникає гикавка? 

Все починається з діафрагми. Це великий м’яз, що розташовується між грудною і черевною порожнинами. У звичайні дні діафрагма займається тим, що допомагає нам дихати. Але іноді вона починає різко скорочуватися, змушуючи легені втягувати повітря. Майже у той самий час голосова щілина стрімко змикається, не даючи повітрю потрапити у легені. У цей момент і виникає характерний звук «гик». Отже, гикавка – це скорочення діафрагми, що супроводжується закриттям голосової щілини. По суті, ми починаємо робити вдих тільки для того, щоб одразу його припинити, що, звісно, може трохи дратувати. 

За цим процесом, як і за всіма іншими, стоїть мозок. Рефлекторна дуга гикавки, тобто шлях, який проходить нервовий імпульс, складається з трьох компонентів: (1) аферентних діафрагмального та блукаючого нервів, які проводять сигнал від діафрагми до мозку, (2) нервового центру у довгастому мозку, (3) та еферентних діафрагмального та гортанного нервів, які, своєю чергою, передають сигнали від мозку до діафрагми та гортані. Коли на якомусь з відрізків цього шляху виникають проблеми, ми й починаємо гикати. 

Вчені ще достеменно не вивчили, які саме подразники провокують гикавку, адже її рефлекторна дуга доволі складна. Взяти хоча б блукаючий нерв. Його іноді називають «центром життя», адже він має безліч розгалужень і контролює як серйозні функції організму, наприклад, дихання й серцебиття, так і не дуже серйозні, як-от гикавку. Блукаючий нерв займає значний простір у нашому тілі, а отже годі й шукати стимули, які б його не зачіпали. Переїдання, алкоголь, низькі температури, голосний спів чи сильний регіт стимулюють блукаючий нерв, а він зі свого боку може запустити гикавку. Зазвичай така гикавка є короткотривалою та не становить жодної загрози здоров’ю. 

Хвилювання викликає гикавка, що не минається сама собою. Такою є довготривала гикавка, що продовжується понад 48 годин, та нездоланна гикавка, яка може тривати місяцями. У таких випадках гикання, найімовірніше, є симптомом захворювання. Так, наприклад, довготривала гикавка може вказувати на те, що людина перенесла інсульт, особливо якщо порушення кровообігу сталося у довгастому мозку. Пухлини мозку та ураження нервової системи, як-от енцефаліт, також іноді спричиняють гикавку. Крім того, гикавку пов’язують із захворюваннями системи травлення. У дослідженні 2008 року 27% пацієнтів з раком стравоходу мали нездоланну гикавку1. Цікаво, що іноді гикавку спричиняють і геть незвичні фактори, наприклад, бактерія гелікобактер, яка також призводить до виразки шлунку, оперативні втручання та хіміотерапія. 

Нещодавно гикавку пов’язали зі ще одним захворюванням – COVID-192. Що не дивно, адже вчені продовжують знаходити нові й нові прояви впливу коронавірусу на організм – врешті-решт, дійшло й до гикавки. Саме з такою скаргою до лікарів звернувся 60-річний чоловік – він гикав три дні поспіль. Не маючи ані історії уражень серцево-судинної чи травної систем, ані температури чи кашлю, пацієнт пройшов чимало обстежень, згодом отримавши позитивний тест на коронавірус. Невдовзі ще один 62-річний чоловік звернувся по допомогу в лікуванні довготривалої гикавки. Як з’ясувалось, він також лікувався від коронавірусу протягом останніх двох тижнів. Звісно, даних від цих двох випадків замало, щоб відстежити зв’язок між гикавкою та коронавірусом. Проте лікарі припускають, що справа може бути у запальних процесах, які викликаються пневмонією, впливають на діафрагмальні нерви та спричиняють гикавку.      

Навіщо взагалі потрібна гикавка?

Це питання цікавить багатьох учених. З точки зору еволюційної біології, будь-який процес в організмі має надавати нам певні переваги для виживання та адаптації. Аж тут маємо гикавку — втягуємо повітря, але в легені не пускаємо, це ж безглуздя. 

За роки вивчення гикавки запропоновано й відкинуто чимало теорій. Більшість із них не відповідає одному чи кільком критеріям, згідно з якими теорія має:

1. Пов’язувати початок гикавки зі стимулюванням аферентних нервів рефлекторної дуги;

2. Пов’язувати закінчення гикавки зі стимулюванням еферентних нервів рефлекторної дуги; 

3. Пояснювати, чому гикавка більше притаманна немовлятам, а не дорослим;

4. Надавати резонне еволюційне обґрунтування гикавки.

Так, наприклад, у 1993 році група французьких вчених на чолі з Сандрін Лануа припускала, що гикавка може бути однією з форм епілепсії3. Хоча лікарі стикалися з гикавкою як проявом епілепсії4, ця теорія не пояснює, звідки вона береться у здорових людей та чому частіше вражає немовлят. У 1997 році Петер Карілас і Го Сян Ші у своїй роботі5 згадали про давню гіпотезу, що гикавка може бути своєрідним тренажером для легенів плоду, а згодом — немовляти. Проблема цієї гіпотези полягає в тому, що спазматичні скорочення діафрагми навряд чи підходять для тренування легенів, до того ж це пояснення не зачіпає аферентні нерви рефлекторної дуги гикавки.

Одну з найбільш влучних теорій6 запропонувала група вчених на чолі з Крістіаном Штраусом у 2003 році. Розмірковуючи над природою гикавки, вони виходили з уже відомого нам твердження, що гикання більше притаманне ще не народженим дітям та немовлятам. Крім того, вони знали, що гикавка часто трапляється серед тварин, зокрема собак та мавп. Це вказувало на те, що гикавка могла дістатися нам у спадок після якогось з етапів еволюції. Пошукавши схожі прояви, вчені натрапили на процес вентиляції зябер у земноводних. Перетворюючись на дорослу жабу, пуголовки змінюють зябра на легені та якийсь час можуть дихати і тим, і тим. Щоб вдихнути повітря, вони закривають прохід до зябер і втягують повітря. Щоб ковтнути воду, вони закривають гортань і спрямовують рідину на зябра. Цей процес «вдиху» із закриванням гортані вельми нагадує нашу гикавку. Тож Штраус із компанією припускають, що мільйони років тому, коли перші риби почали виходити на поверхню, вони й навчились фільтрувати воду та повітря у такий спосіб. А зараз гикавка лишилась нам просто на згадку про давні часи, так само як куприкова кістка та зуби мудрості. 

Теорія Штрауса чудова тим, що вона, не знаходячи сучасного еволюційного пояснення гикавки, натомість каже, що пояснення колись було, а зараз вже нема. Але є й інша теорія7, яка обґрунтовує наявність гикавки у людини ХХІ сторіччя. Вона заснована на тому, що гикання притаманне лише ссавцям, а отже, тут має бути якось замішане молоко. І дійсно, коли немовлята смокчуть молоко, вони можуть проковтнути трохи повітря. Повітряна бульбашка у шлунку може стимулювати аферентні нерви рефлекторної дуги гикавки, а закриття голосової щілини — знизити внутрішньогрудний тиск. Як результат, бульбашка виходить зі шлунку до стравоходу, а з наступним видихом — і геть з організму. Власне, ця теорія стверджує, що гикавка — це трошки покращена версія відрижки. Задовольняючи всі чотири критерії, вона має шанси на успіх.

У 2019 році журнал «Clinical Neurophysiology» опублікував ще одне припущення щодо гикавки у новонароджених дітей8. Під час дослідження немовлятам зробили ЕЕГ, яка виявила зміни активності мозку під час кожного скорочення діафрагми. Вчені припускають, що гикання може бути пов’язане з розвитком сенсорних ділянок кори головного мозку. Але ця гіпотеза ще не має ґрунтовних підтверджень та потребує подальшого вивчення.

Як позбутися гикавки

Більше, ніж дізнатися причини існування гикавки, нам би кортіло лише з’ясувати, як можна позбутися надокучливого гикання раз і назавжди. На щастя, таких досліджень вистачає.

Лікування гикавки можна умовно поділити на медикаментозне та креативне. Медикаментозне лікування зазвичай спрямоване на нейротрансмітери, які беруть участь у процесі гикання, а таких є чимало. Різноманітні дослідження знаходять зв’язок між ГАМК, дофаміном та гикавкою. Такі препарати як Габапентин, який структурно схожий на ГАМК, та Баклофен, який є похідною ГАМК, успішно використовуються у лікуванні довготривалої гикавки. Антагоністи дофамінових рецепторів – Хлорпромазин та Метоклопрамід – також часто використовуються у лікування гикавки. Крім того, є свідчення, що у процесі гикання беруть участь серотонін, адреналін й ацетилхолін, а отже, препарати, що взаємодіють із цими нейротрансмітерами теж можуть полегшувати стан пацієнтів із довготривалою гикавкою.

Втім набагато популярнішими є не медикаментозні, а народні способи подолати гикавку. Серед них — затримування дихання, переляк та навіть оргазм. Чи мають якісь із цих методів наукове обґрунтування? Як виявляється, мають.

Перекрити гикавці кисень

У конкурсі на найвідомішу пораду для зупинки гикавки затримування дихання посіло б перше місце. Хоча центр гикавки у довгастому мозку відокремлений від центру дихання, цей спосіб інколи справді спрацьовує. Вчені з Японії мають свою теорію щодо цього феномену. Під час експерименту9 в 2018 році вони попросили трьох волонтерів із гикавкою герметично зафіксувати пластиковий пакет на голові та трохи подихати. Коли тиск вуглекислого газу в крові волонтерів досяг 50 міліметрів ртутного стовпчика (приблизно за 2–4 хвилини від початку експерименту), гикавка зникла. За теорією вчених, це відбулося тому, що хеморецептори зафіксували критичні показники вуглекислого газу у крові пацієнтів і почали бити тривогу. Тоді мозок заблокував всілякі недолугі сигнали, як от від центру гикавки, та зосередився на важливішій справі — врятувати їхнє життя. Отже, у такий спосіб справді можна позбутися гикавки, але разом із нею – і свідомості, тому повторювати експерименти з пластиковим пакетом самотужки не рекомендовано. 

Перелякатися

У 2013 році Патрік Маєрс випадково застрелив свого друга, допомагаючи йому позбутися гикавки10. Такі випадки трапляються час від часу, адже вважається, що перелякавшись, можна перестати гикати. Наразі є вкрай мало наукових досліджень, які б достеменно вивчали цей процес. Можна припустити, що переляк спрацьовує через активацію симпатичної нервової системи та ввімкнення режиму «бий або біжи». Мовляв, у цей час мозок також перемикається на рятувальну місію та забуває гикати. Інше пояснення — різкий вдих, яким супроводжується переляк. Він може перезапустити дихальні рухи та простимулювати діафрагму, так само як прийом Геймліха або блювота. У будь-якому разі, краще облишити цей метод на користь інших, безпечніших способів. 

Знайти, де блукає нерв 

Коли до доктора Френсіса Фесмаєра звернувся чоловік, що гикав понад 72 години11, той випробував кілька популярних методів боротьби з гикавкою — потягнув його за язик, натиснув на очі. Ці маніпуляція, як і пиття крижаної води або ж лимонного соку, стимулюють блукаючий нерв та інколи можуть припинити гикання. Але пацієнтові не стало краще, і тоді Фесмаєр згадав про ще одну можливу стимуляцію нерва — ректальний масаж. Метод спрацював, пацієнт пішов здоровий, хоч і дещо спантеличений, а доктор Фесмаєр отримав Іґнобелівську премію за новаторський підхід у лікуванні гикавки. Пізніше він зазначив, що оргазм теж стимулює блукаючий нерв, і відтепер він радитиме своїм пацієнтам саме таке лікування.   

Наразі вивчення гикавки триває. Адже на відміну від Чарльза Озборна, який прожив досить нормальне життя та навіть став знаменитим завдяки своєму гиканню, більшість пацієнтів із нездоланною гикавкою мають серйозні психічні проблеми, можуть страждати від недоїдання, зневоднення та хронічної втоми. Саме тому пошуки правильного лікування гикавки є вкрай важливими. Але не поспішайте хвилюватися, якщо почнете гикати. Найімовірніше, ваша гикавка минеться так само раптово, як і почалась, залишаючись ще досі незбагненною науковою таємницею.  

Посилання:

  1. Гикавка і рак стравоходу
  2. Гикавка і ковід
  3. Теорія про гикавку як форму епілепсії
  4. Гикавка при епілепсії
  5. Теорія про гикавку як тренажер для легень
  6. Теорія Штрауса про гикавку
  7. «Молочна» теорія щодо виникнення гикавки
  8. Гикавка у новонароджених
  9. Японська теорія щодо гикавки
  10. Вбивство через гикавку
  11. Досвід Френсіса Фесмаєра
  12. Хто такий Чарльз Озборн

Популярні статті

Стаття Суспільство — 27 березня

Як Росія завойовувала вплив у країнах Африки

Стаття Космос - 29 лютого

Куншткамера з Девідом Сперґелом про реліктове випромінювання, НАЯ (НЛО) та співпрацю з українськими науковцями

Стаття Пост правди - 25 березня

Пост правди, епізод 7: Анонімність в телеграмі