ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Суспільство — 05.06.19
    ТЕКСТ: Олексій Геращенко
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Стариган із грошима

    Від італійських banchiere до блокчейн-технологій у банкінгу. Ми звикли сприймати банк як сховище для грошей, не задумуючись про те, як воно функціонує. Олексій Геращенко розповів, як виникли банки, яку роль відіграє у цьому орден тамплієрів та як справи в української банківської системи.

    До Італії в пошуках «банків»

    – Синьйоре, ласкаво просимо до нашої banco!

    Приблизно такі слова можна було почути на вулицях стародавньої Флоренції чи Рима років 800 тому. Роздробленість і феодальний устрій тогочасних європейських держав призводили до того, що навіть невеличкі князівства карбували власні монети. Тож виникала потреба у так званих «пунктах обміну валют». У тогочасній Італії це стало основою для окремої професії людей, які здійснювали такі операції.

     

    Оці посередники, такі собі середньовічні «валютні брокери» виставляли на центральних площах італійських міст широкі лавки і столи, які називалися banco. Самих міняйлів згодом назвали banchiere. Оскільки вони мали справу з грошима, поступово вони почали пропонувати й інші фінансові послуги: стали брати гроші на зберігання, а згодом і позичати їх.

    Грошові посередники і «нелюбов» до них

    Посередництво у грошових операціях – розрахунки, зберігання грошей, залучення депозитів, видача кредитів – типова діяльність банків. Звісно, з часом вона стає все більш технологічною, швидшою, створює додаткові зручності. Здійснювати платежі зі свого мобільного телефону зовсім нещодавно було науковою фантастикою, а зараз – повсякденна справа. Банки розвиваються, а їх, як і раніше, зазвичай не люблять. Так було і з прототипами банківської діяльності у давнину, так є і зараз. Чому ж так?

     

    Позичаючи кошти в банку, ти купуєш ті чи інші речі для себе. Тож гроші йдуть, лишаються твої речі, майно. Та ось настає час розплати: треба віддати і позичене, і відсотки своїми власними грошима. І це дуже боляче. Хочеться обнулити власні борги, не віддаючи нічого. Утім, борг часто виступає джерелом прогресу, адже змушує працювати більше й ретельніше.

     

    Насправді позичковий процент є одним з основних джерел суперечок етичного характеру. Лихварі, які давали гроші в борг під відсоток, існували, здається, з давніх-давен. Так, із перших століть християнства церква категорично засуджувала цей вид діяльності. Іслам і досі не дозволяє операції надання в борг під відсотки, тож виник специфічний «ісламський банкінг», коли банк отримує право на участь в доходах бізнесу, який кредитує, адже брати класичні відсотки в ісламських державах заборонено.

     

    Поза тим, суспільне ставлення до процентів за позиками поступово пом’якшувалося. Яскраві свідчення цього бачимо, наприклад, в історії Львова. Так, у міських актових записах XVI–XVII ст. позика трактується як акт великодушності, а кредиторами часто виступають монастирі чи адміністрація католицького єпископства. Коли ж чотири вірменські банки-ломбарди Львова у кінці XVIII ст. об’єдналися в один, то вибрали для нової установи побожну назву – Mons Pius («Благодатна гора»).

     

    Чому ж кредитування під відсотки, попри неетичність, усе ж стало повсюдним явищем? Насправді позичковий процент є чимось природним. Хтось потребує капіталу саме сьогодні, бо знає, як примножити його. Комусь потрібна річ, на яку не вистачає зараз, але вистачило би майбутніх доходів. З іншого боку, є той, хто тимчасово має зайві ресурси.

     

    Якщо ці сторони вдається звести, то вони з високою ймовірністю домовляться про співпрацю. Як їм знайти одне одного? Ви йдете в банк, щоб покласти гроші, які тимчасово непотрібні. Ваш сусід іде в банк, щоб позичити гроші. Можливо, ви б позичили гроші сусіду напряму, але ви не знали про його потреби, а він про ваші. Тож потрібен посередник, який заохотить вас у вигляді відсотка за депозитом, додасть свою вигоду (маржу) і видасть під більший відсоток кошти вашому сусіду. На мільйони суб’єктів – громадян і підприємств – достатньо лише десятків чи сотень посередників – банків.

     

    Слід зауважити, що природність проценту як плати за кредит стосується не лише грошових відносин. Уявіть собі, що на ділянці землі ви можете посадити зерно, а восени отримати врожай. Втім, ваше зерно закінчилося, а вільна земля ще лишилася. Що робити? Позичити зерно в того, хто має його в надлишку. Але який сенс йому в тій угоді? Треба заохотити! Пообіцяти з врожаю віддати не лише позичене, а ще й більше. Тоді це вигода для обох сторін. І за сутністю своєю повернення понад позичене і є позичковим відсотком.

     

    Як бачимо з цього прикладу, кредитні відносини і проценти за кредитами виникли природним шляхом – як взаємини між людьми. Саме через цю природність заборони не спрацювали, а банки стали інституцією, яка акумулювала в собі посередництво між взаєминами людей. Коли ми потребуємо посередника? Коли вибір є надто великим. Коли є багато готелів, ми потребуємо ресурсу, де можна побачити різні пропозиції й порівняти їх.

     

    Коли є багато товарів, то виробникам складно знайти кожного конкретного споживача, тож з’являються посередники у вигляді магазинів. Те саме з грошима. Коли є дуже багато тих, у кого гроші вільні, і багато тих, хто їх потребує, так само потрібні посередники. Ними стали банки.

    Банкіри «від Бога»

    У Європі, згадуючи про розвиток банківської справи, важко оминути увагою орден тамплієрів. Його фінансова могутність стала просто легендарною. Боржниками тамплієрів були королі й барони, вони володіли величезними багатствами, а занепад ордену пов’язують із намаганням впливових боржників позбавитися боргового ярма.

     

    Чому саме цей орден освоїв складні фінансові операції і навчився отримувати з них прибутки? Історична місія тамплієрів полягала в тому, щоб захищати паломників, які прямували до Святої Землі – Єрусалиму – аби вклонитися тому місцю, на якому скінчився земний шлях Ісуса Христа. Утім, це була надзвичайно дорога подорож, тож не всі паломники могли оплатити її. За додаткову винагороду вони просили лицарів сприяти їх подорожі, а на випадок негараздів із погашенням боргу обіцяли віддати наявне майно на потреби ордену. Тож ризик тамплієрів був компенсований заставою у вигляді майна подорожнього, а винагорода, яка була еквівалентом позикових процентів, була більш ніж щедрою.

     

    Лицарі ж давали обітницю вбогості, і всю отриману винагороду віддавали на потреби ордену. Тож очільники ордену з часом стали розпоряджатися надзвичайно великими сумами коштів – будували монастирі та фортеці й ставали кредиторами високоповажних вельмож і королівських сімей. Завдяки цьому на світ народилося багато чуток і легенд, які приписують тамплієрам таємне управління ледь не цілим світом. Вони живі й донині, стаючи натхненням для сучасних теорій змови і сюжетів детективів Дена Брауна.

    Усі ми сплатили за проблеми, створені досить обмеженою кількістю людей через неприродну організацію свого бізнесу й кишенькові банки при ньому

    Чим є банки для економіки?

    Банківську систему порівнюють із кровоносною системою, адже самі по собі банки нічого не створюють, вони лише переносять ресурси суспільства з однієї точки в іншу. Ваші заощадження, потрапляючи до банківської системи, незримо для вас починають працювати в тих проектах, які їх потребують. Банк намагається відібрати більш рентабельні й стійкі проекти, тож допомагає ефективнішим, сприяючи їхньому розвитку.

     

    Неефективні проекти банкрутують, натомість успішні розширюються. У плановій радянській економіці такого не було. Кошти отримували ті, для кого вони були заплановані, тож не було потреби боротися за результативність. Натомість сучасний світ надзвичайно мінливий, при застосуванні ринкових принципів банки мають чітко розрахувати, чи зможе позичальник повернути кошти, бо якщо відсоток безнадійних боржників буде надто великим, то банк стане збитковим і не зможе повернути кошти вкладникам.

     

    Фактично всі гроші, крім готівки на руках, перебувають у банках. Банки конкурують між собою за них, пропонуючи краще обслуговування, вищі процентні ставки за вкладами, інші додаткові сервіси. Самі банки тримають гроші на рахунках у центральному банку. В Україні центральним банком є Національний банк.

     

    Наприклад, якщо ви перераховуєте гроші іншій особі чи підприємству, яке має рахунок в тому самому банку, що й ви, то весь рух грошей – це просто електронний запис у банківській базі даних, що в одного клієнта банку стало більше коштів, а в іншого менше. Якщо ж рахунок отримувача знаходиться в іншому банку, то банк має перевести кошти зі свого рахунку в національному банку на рахунок іншого банку, а той собі зарахувати кошти на рахунок свого клієнта. Але це знову ж таки лише записи в електронній базі даних.

     

    Для центрального банку це просто перенесення цифри зі збільшенням запису про залишок коштів за одним банком і відповідним зменшенням за іншим. Уся сучасна світова економіка обслуговується такими записами, які відображають рух грошей.

    Українська банкова специфіка

    Період з 2014 до 2016 року можна назвати великим українським «банкопадом». Понад 100 банків – близько 60% від загальної кількості – припинили своє існування. І досі чиняться суперечки й наводяться аргументи щодо того, чи було це явище швидше позитивним чи негативним. Утім, щодо більшості цих банків справді можна сказати, що вони порушували ключовий банківський принцип.

     

    Ключовою діяльністю класичного банку є взяття грошей на депозит, сплативши за це винагороду вкладнику, оцінити проекти, які потребують кредитування, і обрати тих позичальників, які, потребуючи коштів, мають чіткий план їх повернення, прозору рентабельну діяльність, готові надати майно у вигляді застави за кредитом. Утім, в Україні олігархічні й фінансово-промислові групи створювали свої власні банки задля того, щоб фінансувати розвиток власного бізнесу.

     

    Саме тут і відбувається порушення ключових засад стабільної діяльності банків, які полягають в тому, що банк залучає кошти від «незнайомої особи» і видає ці кошти як кредит так само «незнайомій особі». Під «незнайомістю» мається на увазі непов’язаність їх бізнес-інтересів. Чому це важливо? Бо майбутнє мінливе і непередбачуване.

     

    Час від часу стається так, що плани не справджуються, і позичальник не може повернути кредит. У такому випадку банк має діяти жорстко, не дивлячись на всю «нелюбов», яку ці дії викликають в суспільстві. Бо від повернення кредиту залежить, чи зможе банк повернути депозит вкладнику, адже він фактично посередник руху цих грошей. Якщо він «пробачить» кредиторам, то йому не буде чим повертати кошти вкладникам.

     

    А тепер уявіть, що банк видав кредити бізнесу того самого власника. Чи буде він арештовувати і продавати «з молотка» заставлене майно, чи буде йти на будь-які дії щодо захисту інтересів вкладників, а не боржників? Це як відрізати собі самому ногу заради того, аби виконати зобов’язання. Звісно, в українських реаліях ніхто нічого собі різати не став. Щойно за це питання взялися ретельніше, як українські власники почали рятувати власний бізнес.

     

    Кілька десятків років на цю вітчизняну специфіку не звертали уваги, утім, вади системи часто проявляються саме під час кризи. Неготовність банків розрахуватися за власними боргами перед позичальниками стала болісним ударом для економіки. Зобов’язання за депозитами в сумі до 200 тисяч гривень в банках, що збанкрутували, перейшли на фонд гарантування вкладів, однак його коштів, що формувалися за рахунок обов’язкових внесків банків, бракувало, тож український бюджет покрив ці зобов’язання.

     

    Деякі банки були націоналізовані й дофінансовані за рахунок бюджету. Але все, що робиться за рахунок бюджету, – це кошти всіх громадян України. Відповідно всі ми сплатили за проблеми, створені досить обмеженою кількістю людей через неприродну організацію свого бізнесу й кишенькові банки при ньому.

    Банки майбутнього

    За своєю сутністю банк – це дуже консервативна, обережна організація. Тому класичні банки далеко не завжди здатні впоратися зі стрімкими змінами в сучасній економіці. Банк не дасть гроші стартапу, який зазвичай не має ресурсів і майна, оперуючи лише прогресивною ідеєю і командою людей. Банкам складно кредитувати сучасні IT-бізнеси, адже, на відміну від промислових підприємств, вони не мають значних матеріальних ресурсів для застави.

     

    Тож банкам доводиться змінюватися, пропонувати нові сервіси й послуги. Персональний банк сучасної людини розташований у її смартфоні чи ноутбуці, деякі банки вже позбавлені будівель і відділень, із ними можна сконтактувати лише дистанційно. Класичну банківську функцію з фінансування бізнес-проектів беруть на себе інші установи – венчурні банки й фонди, які шукають перспективні стартапи, інвестиційні компанії, які надають кошти на умовах отримання частки в бізнесі, розвиваються так звані «p2p-платформи» (peer-to-peer – рівний-рівному), які дають можливість фізичним особам кредитувати одне одного, оминаючи банк як посередника. На гегемонію банків зазіхають і проекти в галузі блокчейн-технологій.

     

    Поза тим, не схоже, що в найближче десятиліття гегемонії банків у фінансовій галузі щось кардинально загрожує. Найпередовіші з них йдуть шляхом перетворення на великий електронний гіпермаркет фінансових послуг, активно співпрацюють із тими сервісами, які користуються популярністю у людей. Тож не дивно, що завантаживши додаток банку, ви можете не лише здійснити платежі, а й забронювати готель, придбати квитки, перевести в кредит останню велику покупку.

     

    Найбільшу загрозу для банків становлять технологічні гіганти – Microsoft, Google, Facebook, Apple, Amazon. Вони вже замислюються над власними квазігрошима і квазібанківськими послугами, шукають можливості обійти антимонопольні перепони в цих питаннях. І якщо їм це таки вдасться, то саме вони й стануть найпотужнішими банками нашого майбутнього.

    Подобається Куншт? Приєднуйтеся до спільноти наших друзів та підтримайте проект.

     

    ТЕКСТ: Олексій Геращенко
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Статті
    Промо
    Проєкт інтелект. Воєнний сезон. Епізод 5: NFT та Україна

    Чи можна написати «Проєкт інтелект» на гривні й продати за мільйони доларів як NFT?

    Людина
    Від батька до сина: що таке генеалогія і як досліджувати свій рід

    Що таке ДНК-генеалогія і як далеко кожний з нас може просунутися у вивченні свого роду?

    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Повідомити про помилку

    Текст, який буде надіслано нашим редакторам: