Стаття Тема не обрана — 20 липня, 2021

І сміх, і гріх: як ми розпізнаємо сарказм

ТЕКСТ:

ІЛЮСТРАЦІЇ: Каталіна Маєвська

На початку третього сезону серіалу «Доктор Хаус» один з найвідоміших саркастичних кіногероїв, займається своєю улюбленою справою — уникає роботи в клініці. Врешті-решт, він все ж таки приходить до кабінету, де його зустрічає роздратований пацієнт:

– Я чекав на вас дві години, – каже він.

– Як захопливо! Мемуари писати не думали? – відказує Хаус.

Цю ремарку побудовано на явному дисонансі буквального значення слів та реальної ситуації. Звісно, що нічого захопливого у словах пацієнта немає, та й історія про двогодинне очікування аж ніяк не тягне на мемуари. Власне, це і є сарказм.

Сарказм – це злісна та уїдлива насмішка, яка базується на навмисному протиставлені того, що мається на увазі, і того, що дійсно є. Більшість із нас легко помічає сарказм. Ми впізнаємо його за інтонаційними особливостями: гугнявістю, розтягненням голосних, підвищенням тембру голосу, збільшенням пауз та наголосами. А деякі фрази від постійного саркастичного вжитку і зовсім втрачають буквальне значення. Спробуйте сказати «та невже?», «ну, здивуй мене», «і хто б міг подумати» та не прозвучати саркастично. Іноді для сарказму не потрібні навіть слова. Варто лише підняти брови, закотити очі чи удавано поаплодувати чиїйсь поразці. 

Сарказм іде поруч із гумором, іронією та сатирою, але відрізняється від них. Гумор вважається доброзичливо-глузливим, тоді як сарказм, хоч і буває смішним, зазвичай має негативне забарвлення. Сатира використовується для висміювання певних людей чи груп у соціально-політичному контексті, тоді як сарказм не має меж і висміює всіх. А от відокремити іронію від сарказму трошки важче. Іронія – це художній троп, глузливе висловлювання, значення якого є протилежним буквальному змісту1. Власне, визначення сарказму є майже ідентичним, от тільки останній гостріше за іронію підкреслює різницю між очікуваннями та реальністю, а також завжди націлений на когось конкретного. «Зневажливий»2, «глузливий»3, «презирливий»4 — такі визначення дають сарказму словники. Письменник Томас Карлайл вважав сарказм мовою диявола, Джуліан Барнз писав, що сарказм – це іронія, яка втратила душу, а гострий на язик Оскар Вайлд навпаки дорівнював сарказм до вищої форми інтелекту. То що ж це – мова ненависті чи дотепність? І навіщо ми взагалі буваємо саркастичні?

Розпізнати сарказм просто, еге ж?

Професорка Сімона Шамай-Цурі з Ізраїлю давно цікавилась роботою мозку. У 2005 році разом із колегою Рейчел Томер вона вирішила дізнатися, яка частина мозку займається розпізнаванням сарказму5. До цього вчені вже мали свого претендента, а саме префронтальну кору головного мозку, яка відповідає за створення складних когнітивних схем та соціальну поведінку. Але щоб визначити точне місцеперебування «саркастичного центру», потрібно було діяти методом виключення.

Вчені запросили 25 пацієнтів із пошкодженням префронтальної кори, 16 пацієнтів із пошкодженням задньої ділянки кори мозку та контрольну групу з 17 здорових добровольців. Учасників попросили вказати на саркастичні діалоги, й пацієнти з першої групи впоралися значно гірше, ніж дві інші. Тоді цю групу поділили ще на дві: пацієнтів із пошкодженням префронтальної кори у правій та лівій півкулях. Група з ушкодженою правою частиною префронтальної кори обігнала другу у нерозумінні сарказму. На останньому етапі вчені дійшли висновку, що пацієнти з ушкодженням правої вентромедіальної префронтальної кори мають найнижчі показники розуміння сарказму, тож її і запропонували вважати саркастичним центром мозку. Дослідження 2015 року6 підтвердили залученість правої частини префронтальної кори, але визначили пошкодження волокон білої речовини причиною нерозуміння сарказму. 

Виокремити одну частину мозку, яка відповідає за розуміння сарказму, доволі важко. Команда Шамай-Цурі вважає, що сприйняття сарказму проходить у три етапи. На першому етапі мовний центр у лівій півкулі інтерпретує буквальне значення слів. Наприклад, коли хтось каже, що працює як коняка, ми використовуємо наші первинні прагматичні знання про світ, щоб буквально зрозуміти фразу. У нашій культурі коні традиційно асоціюються з працьовитістю, а отже, людина важко працює. На другому етапі права частина префронтальної кори перевіряє відповідність слів реальності. Якщо людина каже, що працює як коняка, сидячи на дивані та попиваючи каву, то реальність не збігається зі словами. На третьому етапі вентромедіальна префронтальна кора оцінює емоційний та соціальний контекст ситуації й дістає свою табличку «сарказм». Інші вчені, як-от Реймонд Ґіббс, припускають, що з часом ми починаємо настільки добре орієнтуватися у сарказмі, що мозок оминає стадію буквальної інтерпретації та одразу обробляє слова як саркастичні7. Саме тому ми витрачаємо однаковий час на сприйняття саркастичної та буквальної інформації. 

«Наша здатність розуміти емоції людей та вгадувати їхні наміри напряму пов’язана зі сприйняттям сарказму», — говорить Шамай-Цурі. Ця здатність має свою назву — теорія розуму (theory of mind, або ToM). В українській мові цей термін ще не дуже поширений і не має слушного аналогу. Але вивчення теорії розуму триває вже давно, з 1970-х років. Однією з найбільш знакових робіт у цій сфері можна вважати класичне дослідження Девіда Премека та Ґая Вудрафа «Чи є у шимпанзе теорія розуму»8. У 1978 році вчені спробували з’ясувати, чи можуть шимпанзе розуміти різні ментальні стани людей, їхні наміри та очікування. Для цього вони показували шимпанзе на ім’я Сара відеозаписи, де актор намагався дістати банан, що висів попід стелею, а після цього демонстрували фотокартки, серед яких було зображене правильне розв’язання проблеми (наприклад, актор стає на коробку та дістає банан). У двадцяти одному з двадцяти чотирьох випадків Сара обрала правильну фотокартку. Вчені дійшли висновку, що Сара має теорію розуму, тобто розуміє наміри та бажання іншого. Хоча пізніше наукова спільнота переглядала результати їхніх експериментів, вивчення теорії розуму у людей почало набирати обертів.

Отже, теорія розуму, або модель психічного стану людини, – це соціально-когнітивна навичка, яка допомагає нам сприймати емоції та переконання інших, а також розуміти, що вони відрізняються від наших особистих. Вчені вважають, що дефіцит теорії розуму впливає на сприйняття сарказму. Адже для розуміння саркастичних ремарок ми повинні усвідомлювати істинні почуття та переконання інших людей. Чи дійсно людина у захваті від підгорілих млинців, якщо каже, що смачніших вона не куштувала? Чи вірить вона у те, що говорить? Чи знає вона, що ми не віримо її словам? Такі логічні зв’язки у теорії розуму називаються міркуваннями високого рівня, й без них сарказм не зрозуміти.

Під час тестування пацієнтів із пошкодженнями префронтальної кори команда професорки Шамай-Цурі також вирішила перевірити їхню теорію розуму. Для цього їм розповіли історію про незручну ситуацію. Хлопчик Майк пішов у туалет. Поки він був у кабінці, до туалету зайшли інші хлопчики та почали казати, що Майк – коротун та невдаха. Майк вийшов із кабінки, і хлопчики, побачивши його, запросили пограти з ними в футбол. Після цього учасників експерименту спитали, чи сказав хтось таке, чого не мав говорити? Як почувається Майк? Як почуваються хлопчики? 

Тест з історією про незручну ситуацію вигадав Саймон Барон-Коен, психолог і один з першопрохідців у вивченні теорії розуму, а також брат Саші Барона-Коена, актора, який і сам створив чимало незручних ситуацій. За результатами тесту Барон-Коена можна дізнатися, чи розуміє людина почуття інших, чи здатна до емпатії, чи бачить соціальний контекст. Пацієнти з ушкодженням префронтальної кори впоралися з тестом значно гірше, ніж контрольна група. Але ураження мозку – не єдина причина, через яку люди провалюють тест. Інші причини – вік та розлади аутичного спектру. 

Вважається, що приблизно до чотирьох років діти ще не мають теорії розуму та не відокремлюють чужу свідомість від своєї9. Наприклад, знаючи, що печиво лежить у червоній коробці, діти думатимуть, що всі навкруги також знають про смачний вміст коробки. Сарказм вони теж не сприймають. Якщо хтось скаже «ну звісно, то миші поїли все печиво», діти не зрозуміють саркастичної інтенції. Адже вони знають – печиво з’їли вони, діти, а отже, про це знає і промовець, то до чого тут миші? Люди з синдромом Асперґера мають схожу проблему. Вони непогано вміють відрізняти саркастичні коментарі від буквальних, але їм складно зрозуміти наміри промовця – поглузувати, пожартувати чи образити. Пригадайте-но Шелдона Купера з «Теорії великого вибуху» і його труднощі в інтерпретації гострих ремарок. Дефіцит теорії розуму є першопричиною в обох випадках, але діти поступово вчаться розуміти сарказм, тоді як людям з розладами аутичного спектру це вдається значно гірше.

Підписатися на Куншт

Корисна розсилка про науку.
Статті, відео і подкасти щотижня та без спаму.

Навіщо бути саркастичними? 

Хоч сарказм і вважають злою насмішкою, він може позитивно впливати на наш мозок. Група вчених на чолі з Еллою Мірон-Спектор припускає, що сарказм активує складність мислення, логіку, асоціації та ментальну гнучкість10. У їхньому дослідженні волонтери, які брали участь у саркастичній розмові, потім набагато краще пов’язували різні слова в один асоціативний ряд. Ще один експеримент11, який провели вчені з Колумбійського університету, виявив, що сарказм активує абстрактне мислення, а разом із ним – креативність. Одну групу учасників експерименту вчені попросили розповісти саркастичну історію зі свого життя, інша група розповідала звичайну історію, без сарказму. Потім обидві групи мали розв’язати проблему Данкера: маючи свічку, сірники та коробку кнопок, потрібно пришпилити свічку до стіни так, щоб віск не капав на підлогу. 70% учасників, які до цього розповідали саркастичні історії, знайшли творче розв’язання цієї задачі. У контрольній групі, яка розповідала нейтральні історії, показник становив лише 30%. 

Попри дані цих досліджень, навряд чи хтось свідомо вправляється в сарказмі, щоб активувати свою креативність. У Пенелопи Браун та Стівена Левінсона є своє пояснення, чому люди навмисно бувають саркастичні. У 1987 році вчені запропонували так звану теорію ввічливості12, яка пов’язує соціальні контексти, спілкування та лінгвістичні конструкції. Згідно з цією теорією, кожен з нас має «обличчя», тобто уявлення про самих себе, бажання бути схваленими та небажання бути атакованими. За своєю природою ми намагаємося захистити «обличчя» від загроз (face-threatening acts). Припускаючи, що спілкування є раціональним та цілеспрямованим, ми використовуємо мову, щоб зберегти «обличчя» – своє або опонента. Сарказм зі свого боку виконує функції пом’якшення та применшення загрози. 

Уявіть, що ваш друг грає в теніс і робить це кепсько. «Ти граєш жахливо», – кажете йому ви. Це пряма критика, яка не тільки руйнує ваш позитивний образ, але й загрожує самооцінці вашого друга та може спровокувати конфлікт. Натомість саркастична фраза «сильна була партія, друже» має те саме значення, але може пом’якшити критичність зауваження. Вчені припускають, що сарказм рятує «обличчя», тому що (1) викликає більше поваги через складність когнітивних зусиль, що пішли на вигадування саркастичної ремарки, (2) своєю амбівалентністю та непрямістю дозволяє дистанціюватись від образливих слів та (3) з нього можна посміятися.  

Теорію Браун і Левінсона неодноразово критикували з різних боків13. Їй закидають «західність» міркувань та індивідуалістичний підхід, який не характерний східним культурам. Але понад усе скептиків бентежить питання: чи дійсно сарказм м’якший за пряму критику?  

Однозначної відповіді тут немає14. Прибічники теорії Браун та Левінсона неодноразово підтверджували експериментами, що саркастична критика не так ранить, як прямі зауваження, тоді як саркастичні компліменти не так тішать, як пряма похвала. Але на кожен такий експеримент є інший, який доходить протилежних висновків. Мовляв, саркастичні коментарі не приглушують, а навпаки підкреслюють розбіжність реальності та очікувань, що робить їх більш болючими та образливими. Людям не подобається, коли їх не просто сварять, а ще й глузують з них, тому сарказм гірший за пряму критику. Є і третя точка зору, яка стверджує: саркастичні коментарі можуть сприйматися і негативно, і позитивно – все залежить від того, хто коментує. Якщо зауваження про теніс робить ваш старий друг, ви навряд чи образитесь, а якщо незнайомий глядач, то можете й засмутитись. Таку концепцію також підтверджують дослідження, де учасники з історією давніх та теплих взаємин набагато спокійніше сприймали сарказм один від одного. Вчені пояснюють це тим, що ми точніше інтерпретуємо інтенції людей, яких знаємо довше.

Сарказм і роботи

Ми навчилися розпізнавати сарказм не тільки у вербальній комунікації, але й у соціальних мережах. Як показують дослідження15, наші головні орієнтири — це, звісно, гіфки з Чендлером Бінґом, емоджі, що закочує очі, емоційно забарвлені фрази («овва, оце новина»), великі літери («я ТААААК здивована») та загальний контекст розмови. Наразі існують навіть технології, які здатні розпізнати сарказм у мережі.

Завдяки машинному навчанню та штучному інтелекту вчені змогли створити «детектор сарказму»16. Такий, як був у професора Фрінка з «Сімпсонів», тільки справжній. Це нейронна мережа, яка здатна «бачити» ключові маркери сарказму, а також постійно навчатися, обробляючи нові й нові твіти та дописи у соціальних мережах. Її розробники провели серію експериментів, в яких «детектор сарказму» аналізував дописи у твіттері та на різних форумах. Якщо порівнювати з попередніми моделями, чия точність варіювалась від 60% до 90%, новій розробці вдалося ідентифікувати сарказм у 97–98% випадків (однак вона змогла це зробити лише на одному з датасетів, для інших результати були меншими). Розробники вважають, що їхній «детектор» стане у пригоді не тільки для маркетингових досліджень, але й для протидії мові ворожнечі (hate speech).

ООН вважає мову ворожнечі однією з важливих проблем сучасного суспільства, яка може призвести до розпалювання конфліктів, расизму та ксенофобії. З розвитком соціальних мереж мова ворожнечі набула глобальних масштабів. Чимало досліджень знаходять зв’язок між саркастичними коментарями та мовою ворожнечі. Так, наприклад, турецькі користувачі пишуть саркастичні коментарі щодо сирійських біженців, принижуючи їх у публічному просторі17. Те саме відбувається і в англомовному середовищі стосовно мексиканців та іспаномовних користувачів фейсбуку18. Проблема у розпізнаванні саркастичної мови ворожнечі полягає в тому, що сарказм важче ідентифікувати. Але вже зараз представники Facebook стверджують, що штучний інтелект фіксує 94.7% випадків мови ворожнечі без допомоги людини19. Звісно, є й інша сторона цієї проблеми. Як стверджує Harvard Law Review20, сьогодні Facebook має більше влади, ніж Верховний суд, і чимало користувачів занепокоєні тим, що можна назвати цензурою та порушенням права на свободу висловлювань. Саркастичні коментарі не завжди є ворожими, а їхнє сприйняття є винятково суб’єктивним. Тому питання модерації саркастичних висловлювань та мови ворожнечі у соціальних мережах залишається відкритим.

Цифрова ера дала новий поштовх вивченню сарказму та його функцій у суспільстві. Можливо, в майбутньому ми зможемо точніше локалізувати центри сарказму у мозку й отримати більше інформації про процес сприйняття саркастичної мови та її роль у спілкуванні. Адже важливіших досліджень у галузі нейробіології годі й шукати, еге ж?

Ідеєю зображення до цієї статті ми завдячуємо Другові Куншт. 

Підтримайте Куншт

Ставайте Друзями Куншт, отримуйте ексклюзивні бонуси та допомагайте нам бути незалежними

Посилання:

  1. Що таке іронія
  2. Що таке сарказм
  3. Визначення сарказму за Великим тлумачним словником сучасної мови
  4. Сарказм як явище
  5. Дослідження Шамай-Цурі
  6. Дослідження 2015 року про залучення ділянок мозку до розпізнавання сарказму
  7. Книжка Реймонда Ґіббса «Поетика розуму»
  8. Дослідження Девіда Премека та Ґая Вудрафа
  9. Розвиток дитини і вміння розрізняти сарказм
  10. Дослідження Мірон-Спектор
  11. Експеримент вчених з Колумбійського університету
  12. Про теорію ввічливості
  13. Критика теорії ввічливості
  14. Вивчення емоційного впливу сарказму
  15. Сарказм у соцмережах
  16. Про детектор сарказму
  17. Сарказм і мова ненависті
  18. Роль сарказму в мові ненависті
  19. Як Facebook розпізнає мову ненависті
  20. Цензура у соцмережах

Популярні статті

Стаття Суспільство — 27 березня

Як Росія завойовувала вплив у країнах Африки

Стаття Космос - 29 лютого

Куншткамера з Девідом Сперґелом про реліктове випромінювання, НАЯ (НЛО) та співпрацю з українськими науковцями

Стаття Пост правди - 25 березня

Пост правди, епізод 7: Анонімність в телеграмі