ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Людина — 20.04.19
    ТЕКСТ: Жюлі Монтеґ
    Переклад: Мар'яна Капранова, Марта Льода
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Ілюзія обману

    Переклад статті ірландської неврологині та письменниці Жюлі Монтеґ для Aeon1 про те, чому люди вірять у нереальні речі, як із цим пов’язані пошкодження мозку й що таке маркери сумніву. Чому сильні емоції заважають критичному мисленню, і чому нам так легко можна нав’язати чужі для нас переконання?

    Під час одного з лікарських обходів Меґґі розповіла мені, як за тиждень до того вона відвідала маєток Мадонни й допомагала їй вибирати костюми для туру. Щоправда, Меґґі працювала швачкою в Дубліні, ніколи не зустрічалася з Мадонною і ніколи не давала їй порад про конусні бюстгальтери.

     

    Натомість результати МРТ показали, що у неї енцефаліт – набряк головного мозку. Це виявили, коли Меґґі у гарячковому стані потрапила до відділення швидкої допомоги кількома днями раніше.

     

    У її пошкодженому мозку справжні спогади переплелися з вигаданими історіями. Меґґі жодного разу не засумнівалася у своїй кар’єрі зіркової швеї. У цьому суть конфабуляції: підважується життєво важлива здатність сумніватися. Ця щира брехня була правдою для Меґґі.

     

    Найважчі форми конфабуляції виникають через пошкодження мозку, викликані енцефалітом, інсультом, фізичною травмою або нестачею тіаміну (вітаміну В1) внаслідок хронічного алкоголізму. Деякі хворі вірять у зовсім фантастичні вигадки – вони розповідають, як у минулому житті були капітанами космічних кораблів або повідомляють про прибульців з НЛО.

     

    Доволі часто люди з конфабуляцією поводяться згідно зі своїми фантастичними історіями наприклад, наполягають на тому, що потрапили до зіркових маєтків завдяки швейній машинці. Спогади і відчуття з минулого зміщуються в сьогодення, спотворюються та змішуються, а головне, не мають стосунку до дійсності.

    Чи справді я міг побачити кенгуру посеред дороги до Единбурга?

    Російський психіатр Сєрґєй Корсаков порушив цю проблему серед колег у 1889 році. Він написав звіт про пацієнтку, яка одного разу відвідала Фінляндію. Описуючи поїздку, вона «додала до цієї історії свої спогади про Крим. Виявилося, що у Фінляндії постійно їдять баранину, а її мешканці татари».

     

    Як і пацієнтка Корсакова, багато людей з конфабуляцією доповнюють факти дрібними деталями, прикрашають дійсність або плутають факти як і всі в тій чи іншій мірі. Те, що ми відчуваємо інтуїтивно, часто автоматично здається нам правильним; ми одразу сприймаємо це як щось правдоподібне.

     


    Проте у людей без мозкових травм мозок зазвичай перевіряє інформацію або відчуття, які не можуть відбуватися насправді: чи справді я міг побачити кенгуру посеред дороги до Единбурга?

     

    Ми несвідомо відкладаємо таку інформацію для подальшої перевірки фактів, використовуючи так звані «маркери сумніву». Вони пов’язані з роботою орбітофронтальної кори і вентромедіальної префронтальної кори головного мозку.

     

    Ці маркери повідомляють нам: «Тут щось нечисто». У людей із конфабуляцією ці ділянки мозку пошкоджені, у них порушена здатність сумніватися навіть у явно нереальних ідеях та думках.

     

    Травма мозку не єдина причина виникнення конфабуляції. Маленькі діти схильні до конфабуляції, ймовірно, через те, що префронтальна кора у них ще розвивається. А нещодавно дослідникам з Бедфордського університету (Британія) і Університету Британської Колумбії (Канада) вдалося переконати групу здорових студентів, що у них було кримінальне минуле.

    Їм спершу розповіли про подію, яку вони пережили у підлітковому віці (деталі дізналися в сім’ї), а потім вигадану історію про інцидент, пов’язаний з поліцією (нібито розказану їхніми ж батьками). Потім їх попросили детально розказати про те, що саме з ними сталося під час кожної з подій.

     

    Після третього інтерв’ю 70% піддослідних «наконфабулювали» фальшиві спогади – спогади про крадіжку, напад або збройний напад, що призвів до контакту з поліцією. З кожним інтерв’ю сумніви зменшувались.

     

    Навіть якщо ви не приносили швейну машинку до будинку Мадонни, у нас всіх є дещо споріднене з клінічними випадками конфабуляції це нездатність перевірити деякі спогади й відчуття, або нездатність відкинути недосконалу відповідь, як зазначає філософ і дослідник когнітивістики з Коледжу Елмгерста (Іллінойс, США) Вільям Герштайн.

     

    Це особливо властиво для спогадів і відчуттів, заохочених і підказаних нам, або спричинених тиском. Наприклад, під час слідчого допиту невинного підозрюваного можуть несвідомо схилити до конфабуляції (коли просять «висловити свій найкращий здогад») і отримати фальшиве зізнання.

    З віком структурна цілісність і функційність вентромедіальної префронтальної кори згасають, а з ними знижується і здатність сумніватися

    Сильні емоції можуть схоже впливати на роботу маркерів сумнівів. Адже саме вони визначають, наскільки яскравим і правдивим нам буде здаватися спогад і наскільки глибоко ми зможемо відтворити його та зануритися в нього.

     

    Історії про жахливу автокатастрофу або запеклу суперечку розповідають упевненим тоном за столом під час вечері чи в офісах під час перерви. Але відсутність сумніву не завжди означає присутність істини.

     

    У відсутності сумнівів є прекрасна еволюційна перевага. Перед тобою гарчить тварина це вовк? Не сумнівайся ані секунди. Біжи. Просто біжи.

     

    І все ж є недоліки наприклад, вразливість до обману. Дорослі з пошкодженням вентромедіальної префронтальної кори вдвічі частіше вірять брехливій рекламі, ніж ті, у кого ця ділянка здорова незалежно від рівня грамотності або здатності до запам’ятовування.

     

    Дослідники вважають, що це може пояснити, чому люди похилого віку так легко стають жертвами шахрайства. З віком структурна цілісність і функційність вентромедіальної префронтальної кори згасають, а з ними знижується і здатність сумніватися.

     

    Якщо вас заманюють у стан конфабуляції і знижують вашу здатність сумніватися, навіть без ушкодження мозку, то в цього є моральні та етичні наслідки. У 2012 році дослідники Лундського університету (Швеція) провели експеримент і попросили учасників позначити, наскільки вони згодні з тим чи іншим висловлюванням про військові конфлікти, імміграцію, державний нагляд і проституцію.

    Відповідно до одного з таких висловлювань, «насильство, яке застосував Ізраїль щодо ХАМАСуХАМАС – палестинський ісламський рух і політична партія, морально виправдане, попри жертви серед мирного населення Палестини». Інша заява навпаки засуджувала насильство. Учасники мали вибрати один із варіантів і прочитати вголос свої відповіді. Потай від учасників їхні справжні відповіді підмінили на протилежні.

     

    Наприклад, якщо хтось перед тим відповів, що вважає надання притулку нелегальним мігрантам аморальним, то йому нагадували, що він вважає це високоморальним. Вражаюче, але 69% опитаних не помітили щонайменше однієї підміни відповідей та вигадали переконливі аргументи на користь вибору, який не робили.

     

    Подібна поведінка пояснюється сліпотою вибору коли ми не помічаємо невідповідностей між нашим вибором і його наслідками, і починаємо захищати те, чого не обирали.

     

    Через тиждень учасники, у яких проявилась конфабуляція, почали навіть більше надавати перевагу тому вибору, який перед тим зробили за них.

     

    Один з організаторів експерименту Петер Йоганссон, фахівець в області когнітивістики з Лундського Університету, розповів мені: «Коли ми формуємо аргументи на користь своєї точки зору, то впливаємо не тільки на співрозмовника, але і на самих себе». Можливо, формування і зміна наших цінностей відбувається внаслідок раціоналізації постфактум, а не свідомої рефлексії.

    Сумніви мають цінність. Вони штовхають науку вперед, змушують нас висувати альтернативні гіпотези й вимагають їх доказів

    Аналіз відстеження погляду і розширення зіниць (аби виміряти здивування) показав, що більшість піддослідних, які вдавалися до конфабуляції, не помітили маніпуляцій. І це тривожний сигнал. Хоч відсутність сумнівів здатна врятувати від вовка, вона робить нас вразливими до обману.

    Сумніви мають цінність. Вони штовхають науку вперед, змушують нас висувати альтернативні гіпотези й вимагають їх доказів. Як сказав середньовічний філософ П’єр Абеляр:

     

    «Сумнів приводить до пошуку, а пошук приводить до істини»

     

    Герштайн несподівано пов’язує здатність сумніватися із системою, яка відповідає за реакцію «бий або біжи».

     

    «Сумнів не суто інтелектуальне явище. Він супроводжується неприємними відчуттями, створеними вегетативною нервовою системою. Можливо, саме це відчуття робить сумнів достатньо сильним, щоб ми зупинилися і переосмислили сказане».

     

    Але сумнів палиця з двома кінцями. Нас затягує риторичний вир суперечок про вакцинацію, мігрантів і зміну клімату, і наші сумніви стають зброєю маніпуляторів. Як було написано в методичках 1969 року для піар-менеджерів тютюнової компанії Brown & Williamson:

     

    «Сумнів наш продукт, оскільки саме він служить найкращим знаряддям в боротьбі з “набором фактів”, які існують у громадській свідомості».

     

    Ось рецепт приготування сумнівів: поставте слова, як-от «докази» чи «експерт» у лапки. Додайте кілька продажних критиків. Відзначте їхню сміливість. Використовуйте неминучу неоднозначність досліджень. Стимулюйте здоровий скептицизм. Перемішайте. Приправте. Готово. Не вдаючись до правди, ви щойно змусили іншу сторону сумніватися у своїх переконаннях.

     

    Фантастичні історії Меґґі зникли разом із лихоманкою. Її спроможність сумніватися відновилася одна вразливість замінила іншу. Але краще боротися з сумнівами, ніж не мати їх зовсім.

    Оригінал статті має ліцензію Creative Commons і дозволений для перекладу та розповсюдження власником.

    ТЕКСТ: Жюлі Монтеґ
    Переклад: Мар'яна Капранова, Марта Льода
    Посилання
    Статті
    Промо
    Проєкт інтелект. Воєнний сезон. Епізод 5: NFT та Україна

    Чи можна написати «Проєкт інтелект» на гривні й продати за мільйони доларів як NFT?

    Людина
    Від батька до сина: що таке генеалогія і як досліджувати свій рід

    Що таке ДНК-генеалогія і як далеко кожний з нас може просунутися у вивченні свого роду?

    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?