fbpx
ОСТАННІЙ ПОДКАСТ

Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

Читати

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Повідомлення успішно надіслано

Для пошуку
введіть назву запису
Біологія — 26.08.20
ТЕКСТ: Дар'я Кузява
Ілюстрації: Каталіна Маєвська
Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
Ctrl+Enter.
Велике повернення китів: інтерв’ю з Оксаною Савенко

Морська біологиня і учасниця двох антарктичних експедицій Оксана Савенко була готова залишитися на станції «Академік Вернадський» ще на одну зиму, але довелося їхати. Вона розповіла Куншту, як створила програму моніторингу морських ссавців в Антарктиді, чому стежити за китами й тюленями непросто і як українські дослідники феєрично поверталися додому.

Дослідження під час пандемії

 

Карантин поки не надто впливає на мої дослідження. На станції немає вірусу – в Антарктиді його ще не зареєстрували, тому робота там виконується в штатному режимі. В Україні обробка наукових даних чудово відбувається дистанційно. У мене основна робота в Києві, також працюю на пів ставки в Одесі, а живу наразі в Чорноморську. На обох роботах до завершення карантину ми працюємо переважно дистанційно, тому я просто виконую свої робочі обов’язки вдома.

 

Тобто режим у нас доволі комфортний. Це не та галузь, де таке було б неможливо, якщо це не лабораторна робота, звісно. У мене виникла тільки одна справжня проблема. Я планувала дослідження в лабораторії в США з тими біологічними зразками, які я відібрала на станції, але відрядження довелося перенести на невизначений термін, тому що там зараз університет повноцінно не працює, у них складна епідеміологічна ситуація.

 

Нова програма

 

Я займаюся морською біологією, передусім морськими ссавцями. Це кити, дельфіни і тюлені. Власне, у Чорному морі я досліджую дельфінів, в Антарктиді – китів і тюленів. Хоча в Антарктиді є косатки, тому можна сказати, що і дельфінів теж. Цього разу я була на станції 16 місяців – літній сезон і рік зимівлі.

 

 

Моїм завданням було розробити і випробувати базову програму моніторингу морських ссавців, яку б надалі реалізовували щороку, доповнюючи різними більш спеціалізованими завданнями. Але базовий моніторинг – це основа. Щоб виявити якісь тренди у динаміці популяцій тварин, потрібні постійні багаторічні зусилля в спостереженнях. Не можна так просто приїхати раз на кілька років і зробити значущі висновки. Моє завдання – розробити таку програму, щоб біологи, які їздять на станцію в різні роки, могли її здійснювати, навіть якщо вони не спеціалізуються на китах. У нас на зимівлю зазвичай їдуть два біологи. Хтось може бути, наприклад, мікробіологом, тобто спеціалістом, далеким за фахом від досліджень морських ссавців. Треба, щоб вони здійснювали моніторинг, який був би достатнім, щоб робити якісь висновки, і водночас щоб ця робота не потребувала забагато вузьких знань, навичок, часу й зусиль, бо у кожного біолога на станції багато інших завдань. Я спробувала запропонувати і випробувати таку програму. Тому що на нашій станції якісь починання з досліджень морських ссавців були, але китам взагалі не приділяли уваги. Звісно, якщо раніше біологи зустрічали кита, то вони зазвичай записували таку інформацію в польові щоденники. Але не було розроблено протоколів спостережень, не було спеціальної програми та роботи в цьому напрямку. Чому? Мабуть, не було такої мети, в Україні не так і багато спеціалістів у цій галузі.

 

Я багато працювала на півночі Тихого океану, вісім років була в експедиціях, які спеціалізувалися на китах і тюленях. Це були міжнародні проєкти. В них брали участь американці, росіяни, японці – була цікава співпраця. Я брала участь у двох великих проєктах: один – переважно щодо тюленів, інший – щодо китів. І це був надзвичайно корисний досвід польових досліджень. Тоді я розібралася, як це робити, як усе має бути організовано. Власне, тому керівництво Антарктичного центру і запросило мене ініціювати цю програму на нашій антарктичній станції. Ми маємо певні зобов’язання щодо виконання таких досліджень, передусім як країна, яка є стороною Договору про Антарктику, та як країна, яка має постійно робочу станцію в Антарктиці.

 

Кити повертаються

 

Нашим обов’язком є моніторинг всієї морської екосистеми. Але зрозуміти, як функціонує екосистема загалом, не знаючи, що відбувається з китами, дуже складно. Бо кити є одним з важливих індикаторів її стану. Кити в Антарктиці значною мірою регулюють потоки речовини в екосистемі, і шляхом виїдання зоопланктону – переважно криля, і шляхом природного удобрювання морських вод, яке, своєю чергою, впливає на розвиток фітопланктону.

 

У Південному океані був надзвичайно інтенсивний китобійний промисел. Цього року я спілкувалася на станції з британськими дослідниками, які завітали до нас в гості, адже раніше наша станція була британською станцією «Фарадей». Вони працювали на цій станції в 1960-х роках. Дослідники розповіли, що за два роки бачили поблизу станції лише двох китів. Китів там тривалий час практично не було, бо їх майже винищили. Китобійний промисел завершився в кінці 1980-х років, але його закривали поступово, обмежуючи промислові квоти на певні види китів. Для українських дослідників важливо пам’ятати, що Україна в складі Радянського Союзу була одним з лідерів у винищенні китів Південного океану. Китобійні флотилії «Слава» та «Радянська Україна», що базувались у Одесі, винищили китів більше, ніж, мабуть, інші країни разом взяті. Перед ними ставили завдання для народного господарства – привезти китовий жир, м’ясо. Я спілкувалася з біологами, старшими колегами, які брали участь у китобійному промислі. Вони розповідали, що бачили, як китів стає дедалі менше, і намагалися якось через керівництво вийти на уряд Радянського Союзу, на Москву, на міністерство, яке опікувалося довкіллям. А їм казали: «У нас є план п’ятирічки, треба його виконати». Вони зізнаються, що у звітах до Міжнародної китобійної комісії фальсифікували дані щодо кількості та стате-вікових статусів вбитих китів, адже були обмеження, які вони не враховували. Тож дані не були в цьому плані об’єктивними, і вичерпну правдиву інформацію ми, мабуть, ніколи не дізнаємося. Але очевидно, що це було надзвичайно масштабно.

 

Цього року була радісна звістка: дослідницька група Британської антарктичної служби, що працювала поблизу субантарктичного острова Південна Джорджія, повідомила про спостереження 55 антарктичних блакитних китів – найбільших китів на планеті, яких під час китобійного промислу знищили майже вщент.

 

Зараз ми бачимо, що деякі популяції китів активно відновлюються – наприклад, популяції китів-горбачів. Це найчисленніші кити в Антарктиді. Вважається, що в Південній Атлантиці їхня чисельність вже відновилася і наразі становить близько 25 тисяч особин.

 

Деякі популяції не настільки добре відновлюються. Певні види, наприклад, смугач антарктичний, викликають занепокоєння, тому що, за оцінками колег, в деяких районах він зараз трапляється у п’ять разів рідше ніж в попередні роки. І не зрозуміло, чи вони кудись перекочовують, чи їхня чисельність справді зменшується. Для цього виду звичним є перебування в зоні морського льоду, а його площа в деяких місцях зменшується. В районі нашої станції вже другий рік аномально теплі температури взимку і наявні значні площі відкритої води, що дозволило науковцям виходити зі станції на човнах «Зодіаках» і виконувати дослідження. І це один з тривожних сигналів щодо змін клімату.

 

 

Кліматичні зміни 

 

Загалом антарктична станція – це така собі комплексна обсерваторія. Зокрема, «Академік Вернадський» (а до того – «Фарадей») вже багато десятиліть функціонує як кліматична обсерваторія. За даними моніторингу, за останні 60 років температура в регіоні підвищилася на три градуси. Це дуже інтенсивний темп потепління. Взагалі Антарктичний півострів – те місце, де розташована наша станція, – один з районів з найбільш динамічними показниками кліматичних змін на планеті.

 

Втім, є різні оцінки. Раніше коливання температури також були, і 60 років – це зовсім мало в історичній перспективі. Але ми бачимо, що екосистема трансформується на наших очах, і в неї є мало часу для того, щоб пристосуватися. Потрібні серйозні дослідження, щоб робити прогнози та моделювання змін, які на нас очікують. Бо рано чи пізно вони відбудуться по всій планеті з певною інтенсивністю. Ми живемо тут і зараз, і насамперед нам необхідно розуміти наші найближчі перспективи.

 

Станція важлива, бо це своєрідний модельний об’єкт. Тут проводять багаторічні комплексні дослідження, і вони дуже цікаві, особливо у зв’язку з трендом кліматичних змін. Ми намагаємося продовжувати дослідження, які були розпочаті десятки років тому, застосовуючи і найбільш сучасні методи.

 

Як рахувати китів

 

Є багато підходів. Під час прямих візуальних обліків люди на літаках чи на суднах рахують китів на певних трансектахТрансект ‒ прямокутний відтинок території, на якому проводять наукові дослідження.. А потім роблять розрахунки для більшої площі однорідної акваторії. Зараз дедалі частіше застосовують метод обліків за допомогою супутникових знімків. Бувають непрямі методи, як-от методи мічення та повторних відловів. Повторні зустрічі тих самих особин дають можливість зрозуміти реальну чисельність популяції та її структуру, з’ясувати, наскільки інтенсивно відбувається обмін особин між популяціями, дослідити родинні зв’язки в групах тощо. З китами цей підхід активно застосовується, але, на щастя, їх не треба спеціально мітити – достатньо їх регулярно фотографувати. Кити мають індивідуальні відмінності в забарвленні, а також певні мітки, що отримують в процесі життя, як-от шрами чи характерні подряпини. Кити-горбачі є надзвичайно зручним видом для застосування методу фотоідентифікації. Вони мають примітні хвости – у кожного кита від народження свій неповторний малюнок на хвості. Це як фотографії для паспорта. Навіть якщо ти через 30-40 років зустрінеш того самого кита, ти його впізнаєш. Його можна буде ідентифікувати, навіть якщо з’являться якісь нові шрами. Хіба що може трохи змінитися колір. Наприклад, обростання з діатомових водоростей може тимчасово перетворити білий колір на жовтий чи рудий. Але чорний колір – це постійний патерн з народження.

 

Є популяції китів-горбачів, які живуть у Південній і Північній півкулях, вони не перетинають екватор. Кити що розмножуються на південь від екватора мігрують на нагул у води Південного океану і зустрічаються біля Антарктиди, бо там у великій кількості є поживний ресурс – криль. Вони пливуть на південь поїсти, а потім повертаються на північ, щоб розмножуватися в теплих водах. Щороку відбуваються такі сезонні міграції. Можна порівняти каталоги китів, яких сфотографували в місцях розмноження, із каталогами китів з Антарктики.

 

Як правило, в місцях розмноження кожної популяції працюють робочі наукові групи, тобто моніторинг відбувається в різних країнах, навіть у віддалених районах. В деяких місцях активно розвивається підхід так званої «громадянської науки» – citizen science. Туристи та місцеві мешканці-аматори на волонтерських засадах надають науковцям фотографії китів та інші дані. Цим ми активно користуємося зараз в Антарктиді. Дуже пощастило налагодити такі стосунки з екіпажами суден та гідами туристичних компаній, що відвідують нашу станцію, бо люди надають такі дані дуже охоче.

 

Власне, порівнюючи фотоідентифікаційні каталоги китів, можна побачити, звідки прийшов кит, якого я побачила біля станції, коли і в яких районах його бачили раніше. Це дає нам можливість зрозуміти шляхи і сезонність міграцій, структуру та розміри популяцій, а також багато іншої важливої інформації. Але цей метод потребує чималих багаторічних зусиль.

 

Також можна причепити на кита супутникову мітку, щоб принаймні простежити шлях міграцій деяких особин: як вони переміщаються, де проводять різні сезони року, на яких глибинах живляться – зробити такий собі інсайт з життя китів. Це коштовний метод досліджень, ми його ще не застосовували на станції, але такі амбітні плани у нас є.

Є дуже рідкісні види китів, як-от південний плавун. Вони мало вивчені, рідко трапляються, і про них взагалі дуже мало відомо. Нам пощастило їх побачити поблизу станції під час зимівлі і зробити фотографії, навіть ідентифікаційні. За 24 роки це був другий випадок реєстрації виду в межах Українських антарктичних експедицій. Зараз намагаємося спілкуватися з науковцями з інших станцій, шукати, хто ще їх бачив, аби хоч трохи глибше зрозуміти статус цього виду і його роль в екосистемі Антарктичного півострова. Ці кити глибоководні, тому на шельф вони приходять доволі рідко. Зокрема, вони мешкають в протоці Дрейка, а там дуже складні умови для досліджень через постійні шторми. Втім, науковці торік понад місяць провели в Дрейку на маленькій яхті – шукали найбільш рідкісний і найменш досліджений екотип косаток. І вони їх знайшли, сфотографували декілька груп для ідентифікаційного каталогу й навіть вперше відібрали два зразки біопсії – шматочки шкіри і жиру для молекулярно-генетичних досліджень. Якщо є науковий інтерес, то можна працювати і в дуже складних умовах. Ми теж так намагаємося.

 

Власне, я ініціювала відбір зразків тканин китів в межах нашої програми досліджень. Це робиться арбалетом та спеціальними стрілами зі стерильними наконечниками. Підходиш на «Зодіаку» достатньо близько до групи китів і з арбалета стріляєш в кита. Відчуваєш себе ледь не китобоєм, але насправді ми беремо лише малесенький шматочок шкіри й жиру кита, і стріла одразу відскакує від нього. Інколи кит навіть не помічає цієї процедури, а може і зреагувати й хвостом хлюпнути по воді, але зазвичай для них це взагалі не проблема. Вони мають товстенний шар жиру й шкіру, яка постійно дряпається об лід, тобто для них це нормально. Є міжнародні протоколи, які регулюють процес відбору зразків, і ми намагаємося їх дотримуватися. Також у нас є дозволи на таку наукову діяльність.

 

За допомогою цих зразків можна зробити близько десяти різних тестів, зокрема популяційно-генетичні дослідження і з’ясувати, до якої популяції належить той чи той кит. Ми можемо дізнатися стать кита, і якщо це самиця, зробити тест на вагітність. Також важливо оцінити загальний стан здоров’я китів: перевірити наявність інфекцій, токсинів, стійких органічних забрудників та навіть вміст мікропластику в тканинах.

 

Під час 24-ї Української антарктичної експедиції, вперше вдалося дослідити китів-горбачів біля Антарктичного півострова взимку. Якщо раніше дослідники з інших станцій такі дослідження робили лише влітку та на початку антарктичної осені, то у нас була можливість робити їх в кінці осені й до середини зими, поки кити не пішли. Навіть інформація, що кити залишилися до середини зими, викликає серйозний резонанс у науковій спільноті, тому що, крім нас, насправді цих досліджень ніхто не робив. Усі програми по китах зазвичай згортаються всередині осені. І, власне, все. А у нас була така унікальна можливість працювати взимку і відібрати зразки від таких «пізніх» китів. Вже існує гіпотеза, що якась частина популяції за подальших змін клімату просто не буде покидати місця нагулу. Кити, які не братимуть участі в розмноженні в той чи той рік, просто залишатимуться біля Антарктиди, бо за наявності відкритої води і значних запасів їжі вони не матимуть потреби в міграції. Але це лише одна з гіпотез, і треба спостерігати, що насправді відбуватиметься далі.

 

Повернення в пандемічний світ

 

Те, як розгорталася пандемія, ми спостерігали зі станції. Ми читали новини. У нас якраз був розпал туристичного сезону. Потрібно було розуміти, чи приймаємо ми гостей, бо приїжджають люди з усього світу, туристів було чимало. Спочатку історія була пов’язана з Китаєм, а китайських туристів дуже багато. Ми спілкувалися з представниками туристичних компаній і писали їм: «Зрозумійте, у нас люди, які рік провели на станції, які мають ослаблений імунітет, бо вони не стикалися ні з якими вірусами й інфекціями впродовж кількох місяців. Для нас це дуже небезпечно, зробіть так, щоб люди, у яких є підозри на захворювання, не потрапили на станцію. Навіть не заходьте, якщо у вас на судні є бодай якісь прояви хвороби». Так ми намагалися спілкуватися на першому етапі.

 

IAATO (International Association of Antarctica Tour Operators, Міжнародна організація туроператорів Антарктики – прим. ред.) – організація, яка контролює туристичну діяльність в Антарктиді. Вони також займалися цими питаннями, це був їхній обов’язок. У якийсь момент вони перестали пускати до Антарктиди людей, які менш ніж два тижні тому були в Китаї. Не лише китайців, а усіх, хто перетинав кордон. Потім обмеження ще якось змінювалися.

 

Ми почувалися більш захищеними, коли бачили, що туристичний бізнес реагує на пандемічні процеси. Ми вирішили перестати пускати на станцію більшість суден, коли уже було зрозуміло, що це серйозна епідемія.

 

Ми сильно затрималися на станції, тому що було вкрай складно організувати наше повернення додому. Антарктичний центр насправді зробив дива. Багато країн, які мають серйозні логістичні можливості, не впоралися з цим завданням так, як наш Національний антарктичний науковий центр. Наприклад, американські колеги теж затрималися на своїй станції, але набагато довше, ніж ми. Хоча в них є і своє судно, і професійні логісти. А деякі країни вирішили взагалі не здійснювати перезмінку екіпажів, а залишити свої експедиції в Антарктиці на другий рік.

 

У нас була добре налагоджена співпраця з представниками Чилі, зокрема завдяки активній допомозі повіреного у справах України в Республіці Чилі – Віталія Цимбалюка. Дипломат підтримує українських полярників вже не перший рік. Він також активно взаємодіяв з колегами з інших країн, які посприяли нашій подорожі додому.

 

Спочатку ми на чилійському логістичному судні припливли в Пунта-Аренас. Декілька днів ми провели там в ізоляції в приватних готелях. Нам привозили продукти і все необхідне, а ми самі готували собі їжу. Тобто ми взагалі не виходили на вулицю й не спілкувалися ні з ким із зовнішнього світу впродовж декількох днів, поки ми чекали на рейс до Сантьяго. В столиці Чилі ми також жили в готелі, але в такому районі міста, де карантинні обмеження дозволяли виходити на деякі вулиці, але в певному радіусі і обов’язково в масках. За відсутність маски на вулиці передбачався серйозний штраф. У Сантьяго ми теж провели декілька днів. Потім був рейс до Сан-Паулу – єдиного міста в Південній Америці, звідки, на той момент, здійснювалися трансатлантичні рейси. Це було досить тривожно, тому що там була сильна епідемія. І, до речі, одразу після нашого вильоту, Чилі знову закрили на карантин – ми проскочили у вузеньке віконечко можливостей. У Сан-Паулу ми не виходили з аеропорту, а лише зробили пересадку до Лісабону. Там ми провели один день і дуже здивувалися: в Чилі всі були дуже організовані, обов’язково в масках, дотримувалися карантинних правил, а в Лісабоні було багато туристів, чимало з них без масок, все виглядало доволі розслаблено.

 

З Лісабону ми летіли евакуаційним рейсом до України. У Києві ми всі встановили додаток «Дій вдома» і мали зобов’язання дотримуватися самоізоляції впродовж двох тижнів. За власною ініціативою за кілька днів після приїзду я зробила тест на наявність коронавірусу, щоб переконатися, що здорова і можу спілкуватися з батьками, не піддаючи їх додатковому ризику. Власне, отакою і видалася подорож.

 

Насправді для тих умов подорож минула досить комфортно, тому що могло бути набагато гірше. Ми нічого не знали. Ми просто сиділи в готелях, ніби в нормальних умовах, але не розуміли, що буде завтра. Мали зібрані валізи, тому що нам казали: раптом може з’явитися якийсь рейс, і потрібно буде зібратися за годину. Все вирішувалося в останню мить. Змінювалися правила у зв’язку з епідемією: одні кордони закривалися, інші відкривалися. У кожній країні нам допомагали українські дипломати. Це була ціла міжнародна евакуаційна операція. Але вона блискуче завершилася. Я надзвичайно вдячна представникам НАНЦ та нашим дипломатам. Думаю, що було залучено більше людей, ніж ми знаємо. І це надзвичайно приємно, що про нас подбали.

 

А на станцію була доставлена 25-та експедиція. Альтернативою було б консервування станції чи необхідність залишати попередню команду на другий рік. Розглядалися різні варіанти. На той момент на станції перебували не лише зимівники, а також учасники сезонного загону. Було забагато людей для станції. У такому складі нереально зимувати. Бракувало місця, і деякі люди приїхали на короткий сезон, вони не проходили медичне обстеження, яке необхідне для зимівлі, не всі могли б залишитися за сімейних та інших обставин. Зокрема, у деяких колег на станції взимку навіть роботи би не було – що робити ботанікам, коли рослини під снігом? Геологам так само.

 

Звісно, я б залишилася на другий рік, і в якийсь момент я на це навіть сподівалася. Китів багато не буває – було відчуття, що я не все зробила, що можна було зібрати більше даних. Але я думаю, що сталося на краще. Дуже важливо було хоча б на певний час повернутися в цивілізацію, навіть якщо діє карантин і свобода певною мірою обмежена. Коли повертаєшся перший раз після зимівлі, зовсім інакше сприймаєш життя і реагуєш на все. Навіть прості речі ще довго здаються особливими – гавкіт собак за вікном, запахи міста і квітів, шум машин, дзижчання комах та багато інших дрібниць. Тішать такі звичайні побутові речі як можливість обрати страви на вечерю, похід до магазину або можливість подивитися документальний фільм онлайн. Коли ми прибули до Чилі, це було неймовірно. Помічаєш усе те, що у повсякденному житті непомітне, і зовсім інакше сприймаєш час. Це дуже класне, позитивне перезарядження, а також можливість переосмислення виконаної на станції роботи і планування її наступних етапів.

ТЕКСТ: Дар'я Кузява
Ілюстрації: Каталіна Маєвська
Статті

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: