ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Блог — 03.04.19
    ТЕКСТ: Наталія Атамась
    Фото: Andrea Reiman/Unsplash
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Кінець довіри

    У 2016 році всі науково-популярні блоги, спільноти у соцмережах і поважна світова преса не пройшли повз цікаве зоологічне дослідження опубліковане у журналі Science. Перший доведений еволюційний випадок співробітництва людини з хребетною твариною – африканським птахом воскоїдом великим (Indicator indicator).

    Невелика птаха, яка мешкає у Африці, за допомогою спеціальних звуків і поведінки привертає увагу представників різних африканських племен збирачів, а потім вказує їм дорогу до найближчого бджолиного вулика. Люди руйнують вулик заради меду, а воскоїд ласує бджолиним воском. До того ж деякі племена виробили спеціальні сигнали для запрошення птахів до спільного полювання за медом, які передаються з покоління в покоління. Так у Мозамбіку плем’я Яо використовує звук «брррхм», а народність Борана з Північної Кенії – «фьюулідо». Автори статті у Science за допомогою експериментів вперше довели, що птахи справді вказують людям на бджолині вулики, а спеціальні звуки, вигадані людьми, запрошують пташку до співробітництва.

     

    Робота наробила багато галасу. Адже людина з давніх давен використовує одомашнених, напівдиких та диких тварин для отримання їжі, хутра, різних інших продуктів, а також як охоронців, помічників у полюванні, транспорт і просто як компаньйонів. Фактично експлуатує.  Взаємовигідні, але при цьому рівноправні стосунки людини й тварин, те, що у біології називається мутуалізмом, здається, залишились тільки у фільмах студії Pixar.

     

    Але якщо розібратися, усе виявляється складнішим. Доведеними й зафіксованими у літературі є декілька випадків плідного співробітництва людини та диких тварин, що аж ніяк не нагадують експлуатацію.

    Найбільш відомими з них є історії кооперації рибалок і невеликих угруповань морських ссавців. Найкраще зоологи вивчили випадок маленької локальної популяції дельфіна афаліни, що мешкає у Лагуні біля південних берегів Бразилії. Ці тварини підходять до берега, полюючи на стада кефалі. Те саме роблять місцеві рибалки. Окремі особини дельфінів сигналізують рибалкам про наближення косяку за допомогою ударів хвоста по поверхні води, вказуючи, де і коли кидати сітки. Затиснута між сітками риба стає легкою здобиччю не тільки для людей, а й для дельфінів.

     

    У деяких районах Південної Америки річкові дельфіни, наприклад інія амазонська, вступає з людьми в дуже тісний зв’язок. На відміну від морських афалін, ці тварини мешкають парами й маленькими групами, і окремі представники поводяться з людьми, яким довіряють, як домашні тварини. Свою частку здобичі ці дельфіни отримують після риболовлі безпосередньо від рибалки. Іравадійський дельфін біля берегів М’янми в іншій частині земної кулі теж має схожу поведінку. У амазонських племенах, які співпрацюють з річковими дельфінами, цим тваринам поклоняються. Полювати на них – табу. На жаль, існують також й інші племена, і чисельність річкового дельфіна наразі катастрофічно падає, зокрема через мисливство.

    У 1840-1930 роках стався цікавий випадок взаємовигідного партнерства китобоїв зі зграєю кoсаток у затоці Туфолда, біля берегів Австралії. Унікальна географія цієї затоки дозволяла місцевій зграї кoсаток заганяти малих полосатиків, китів південних та смугачів блакитних на мілководдя. Поки зграя утримувала там кита, одна з особин наближалася до дельти річки, де розміщувалася китобійна станція, та ударами хвоста по воді привертала увагу китобоїв. Далі їхні гарпуни закінчували справу, а кoсаткам діставалися китові губи, язик, інші непотрібні залишки. Також тварини полювали на рибу та птахів, які зліталися на викинуті в море рештки. Усіх членів зграї люди добре впізнавали через особливості плавців. Їм навіть давали імена китобоїв, які загинули.

     

    Птахи теж співпрацюють. Наприклад, круки взимку формують зграї зі складною ієрархією та тісними взаємозв’язками серед її членів. Існує багато доказів того, як круки успішно взаємодіють із вовками, вказуючи їм шлях до загиблих та поранених великих копитних і ласуючи потім тим, що залишилось. Відомий дослідник круків Бернд Гайнріх вважає, що подібна до кооперації з вовками взаємодія круків з деякими корінними північними народами – це фактично розвиток і продовження їх співробітництва із м’ясоїдними хижаками.

    Що спільного між цими випадками? Всі ці тварини є високосоціальними, мешкають у групах, де є складні стосунки між членами, і вирізняються розвиненим інтелектом. У всіх випадках з дельфінами, із рибалками взаємодіяли або конкретні особини (річкові дельфіни, косатки), або певна група дуже комунікабельних тварин, яка й серед «своїх» вирізнялася здатністю до формування великої кількості соціальних зв’язків (афаліни). До того ж загалом для цих видів такі стосунки не є поширеними і звичними: із людьми спілкується невелика частка популяції. Це можна назвати особливістю «культури» окремих невеликих груп. У деяких випадках цьому навчилися певні особини, у інших є якийсь механізм передавання досвіду – можливо, від комунікабельної матері до дитини, чи якимось іншим чином.

     

    Важливим елементом такої дружби є те, що тварини не залежать від їжі, яку вони здобувають завдяки кооперації з людьми. У деяких випадках вони отримують своє одразу, у інших – змушені чекати «винагороди» від людини, але популяція не залежить від цього повністю.

     

    Випадок із воскоїдом є в цьому сенсі унікальним. Ця птаха – одинак. Вона не утворює зграї або групи зі складними соціальними зв’язками, де тварини обмінюються інформацією та налагоджують спільні дії, як дельфіни чи круки. Вона не може отримати мудре зауваження, на кшталт «стосунки з людиною – це важливо та вигідно», від батьків. Воскоїди – птахи-паразити, які підкладають свої яйця у гнізда інших птахів. Батьки та інші члени зграї не здатні чомусь навчити своїх дітей.

    І головне – вони справді дуже залежні від ресурсу, який їм надає кооперація з людиною. Річ у тім, що саме воскоїд великий – вузький харчовий спеціаліст. На відміну від інших видів воскоїдів, він харчується майже одним бджолиним воском. У його кишечнику живуть симбіотичні бактерії, які дозволяють йому перетравлювати таку незвичайну поживу. Птахи не можуть самостійно розвалити бджолиного вулика й дістати віск. Вони потребують допомоги. Можна звернутися до медоїдів, бабуїнів та інших любителів поласувати медом. Власне, воскоїд так і робить. Але всі ці компаньйони, на відміну від птаха, захищені шерстю.  Розлючені бджоли не можуть їм заподіяти шкоди, але залишаються небезпечними для воскоїда.  А от людина також вразлива й тому використовує чудову штуку – вогонь. Вогонь і дим відлякують бджіл, змушують їх триматися на відстані, тож воскоїд і його напарник залишаються неушкодженими.

     

    Не дуже зрозуміло, як міг виникнути такий еволюційний механізм взаємодії птаха та людини. Але зрозуміло, як саме він зможе закінчитися. Коли одна сторона контролює ресурс, який отримує через кооперацію, то її чесність стає критично важливою для підтримання стосунків. Якщо рибалка не винагородить річкового дельфіна залишками риби після сумісного полювання, то наступного разу розумне створіння навряд чи зв’яжеться з цим дурнем.

     

    А от воскоїду великому особливо нема куди подітися. Так сталося з локальною популяцією, яка взаємодіє з народом Хадза у Танзанії. Люди там перестали винагороджувати птахів і почали вдаватися до обману. Вони знищують віск спеціально, аби лишити воскоїда голодним, бо голодний птах краще вказуватиме шлях до наступного вулика.

    Не дуже зрозуміло, у який момент дружба й співробітництво у голові людей змінилися на безжальну експлуатацію еволюційно залежного птаха. Але, здається, це таки було питання часу. Ми, зрештою, на диво недолугий і дурний вид, який здатний винищити найгарніше та найцікавіше, що створила природа.

     

    Річковий дельфін і його унікальна дружба з рибалками – на межі зникнення. Через масштабне вбивство китів та подальшу заборону китобійного промислу, угруповання косаток, що здатні теоретично взаємодіяти з китобоями, перейшли на інші корми. Традиційні племена збирачів, що товаришують з воскоїдом, переходять до осілого способу життя, і мед перестає бути таким важливим. Крім того, бджолину популяцію Африки косить смертельний «синдром руйнації колоній»найбільш небезпечна для бджіл хвороба. Зрештою, деякі люди вважають, що «кинути» партнера – то найбільш цивілізована стратегія.

     

    Кінець цієї історії з воскоїдом поки що невідомий, але у будь-якому разі, він буде повчальним. Здається, дружити з людьми виявилось еволюційно не дуже вдалим рішенням для тварин. Мабуть, лише всюдисущий крук, що спочатку вказував шлях до пораненого оленя вовкам, потім – інуїтським мисливцям, залюбки пристосується та змінить свого звичного партнера на білу людину з рушницею. У нього я вірю.

    ТЕКСТ: Наталія Атамась
    Фото: Andrea Reiman/Unsplash
    Посилання
    • 1. Science — Дослідження про перший доведений випадок співробітництва людини з хребетною твариною
    • 2. Science — Дослідження випадків співпраці між людьми та птахами у Африці
    • 3. Evolution and Human Behavior — Наскільки вигідно воскоїдам співпрацювати з людьми, а що від цього отримують люди
    • 4. Biology Letters — Про співпрацю людини та дельфінів
    • 5. Marine Mammal Science — Роль дельфінів у культурі народів Амазонії
    • 6. Hybrid Communities — Книга про інші прояви міжвидової співпраці
    Статті
    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Космос
    Що таке сонячні плями і чи впливають вони на людей

    Чи можуть спалахи на Сонці та магнітні бурі провокувати погане самопочуття в людей?

    Ідеї
    Пропаганда у російському кіно

    Як кіно стало частиною пропагандистської та політичної ідеології росії та чи можна якось дати цьому раду?