ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Наука — 30.11.21
    ТЕКСТ: Юлія Смаль
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Коли хімія стає зброєю. Уривок з книжки «Вибухова історія людства»

    Колись люди відкрили для себе порох, вибухівку, вогнепальну зброю. А тепер ми маємо бойові отруйні речовини і ядерну зброю, вічне джерело енергії, яке водночас може спричинити техногенні катастрофи і радіаційне зараження. У книжці «Вибухова історія людства» Юлії Смаль йдеться про шлях від винайдення пороху і грецького вогню до ядерних бомб. А як винайшли динаміт? Читайте в цьому уривку. 

    Той самий Нобель

     

    Історія динаміту сягає 1846 року, коли Асканьо Собреро вперше синтезував тринітрогліцерин С3H5(ONO2)3, він же нітрогліцерин. Альфред Нобель 1866 року запатентував динаміт. А 1889 року Джеймі Дьюар і Фредерік Абель запатентували кордит — бездимний порох. Так почалася нова ера піротехніки. Поява динамітних шашок вивела на новий щабель не лише військову тактику та стратегію, а й гірничодобувну справу.

     

    Коли італієць Собреро відкрив нітрогліцерин, ніхто не міг дати ради з його вибуховістю. А що ж зробив Нобель? Навчився застосовувати цю речовину, неконтрольовану у вибухах і токсичну у високих концентраціях. Над «прирученням» нітрогліцерину працювали й інші науковці, однак остаточного успіху досягнув саме він.

     

    Нобель просочував розчином тринітрогліцерину тверді наповнювачі-абсорбенти на зразок деревної тирси і цю суміш поміщав у невеликий пластиковий чи паперовий циліндр. Кінець циліндра був під’єднаний до капсуля-детонатора, а той — до бікфордового шнура запалювання чи електричного проводу. Така динамітна шашка все ще була вкрай чутливою до будь-якого механічного впливу і могла вибухнути від найлегшого струшування коробки, де ці шашки лежали. Тому вже в середині ХХ століття склад динаміту дещо змінився — на безпечніші й менш отруйні аміачно-селітряні вибухові суміші.

     

    Успіхи у використанні динаміту супроводжувалися постійними вибухами на заводах, де його виробляли. Тогочасні газети рясніли новинами про загиблих унаслідок таких вибухів.

     

    Динаміт у первісній розробці був небезпечним для воєнних потреб: загрожував самим стрільцям. Утім, він перебував на озброєнні в російській армії часів Першої світової війни, а також американської берегової охорони наприкінці XIX століття. Американці стріляли динамітом із пневматичної зброї: той не встигав вибухнути в жерлі гармати.

     

    Найбільше динаміт уподобали терористи. Упродовж 1883–1885 років Лондон сколихнули тринадцять динамітних вибухів, було багато жертв. Ці вибухи організували екстремісти прибічники самоуправління Ірландії. І хоча в питаннях історичної справедливості моє серце цілком на боці ірландців, терористичні атаки — не наш метод.

     

    Та все ж насамперед динаміт придався в гірничій і будівельній галузях. До 1910 року виробництво динамітів сягнуло максимуму: лише на будівництві Панамського каналу використали кілька мільйонів тонн! До 1920-х років було вже кілька сотень марок динамітів, і деякі з них далеко відійшли від задуму Нобеля. Проте стара добра селітра не здавала позицій, хоча іноді поступалася моднішим сумішам.

     

    Що там усередині?

     

    Уже під час Франко-прусської кампанії 1870–1871 років німці застосовували для наповнення підводних мін дуалін. Ця суміш містила 50 % нітрогліцерину, 30 % деревини, обробленої азотною кислотою (тої-таки нітроцелюлози), і 20 % калієвої селітри. Підривним патроном слугував літофрактор — суміш із 70 % нітрогліцерину та близько 25 % кізельгуру з додаванням вугілля, сірки і селітри. Від удару об рухомий об’єкт така міна одразу вибухала.

     

    Основним складником сучасних динамітів є нітроефір, тобто тринітрогліцерин або дитнітрогліколь — продукти взаємодії гліцерину чи етиленгліколю з нітратною кислотою. Їх масова частка має бути не менш ніж 40 %. Решту становлять різні домішки, як‑от деревне борошно і кізельгур, а також нітроцелюлоза — потужна вибухова речовина, менш чутлива до механічних впливів, аніж нітрогліцерин.

     

    Є кілька видів динамітів: пластичні (гримучі драглі, желатин-динаміти), напівпластичні та порошкоподібні. Пластичні динаміти лежать в основі найсучасніших розробок — пластикатів. Заряд пластикату завбільшки з тюбик губної помади може рознести на друзки невеликий будинок чи броньований автомобіль.

     

    На основі нітроцелюлози розробили й бездимні порохи, які набули широкого поширення у військовій справі. Альфред Нобель винайшов балістит, а Дьюар і Абель — кордит. Нобель вважав, що відмінності між цими речовинами несуттєві, і довго та марно судився з колегами.

     

    Упродовж 1980-х років у США розробляли динаміти на основі суміші метріолтринітрату і диетиленглікольнітрату. Ці сполуки, на відміну від нітрогліцерину, не викликають головного болю при контакті. Проте до початку XXI століття і це виробництво згорнули. Сьогодні серед усіх вибухівок, які виробляють у світі, динамітів менше ніж 2 %.

     

    Вибухівка в кишені

     

    Історія вибухових речовин — це не тільки про війни й шахти. Є одна дуже проста побутова річ, до якої люди додумалися лише в ХІХ столітті. Хоча, здавалося б, що може бути простішим? Йдеться про сірники. Схожими на сучасні їх вигадав 1833 року угорець Янош Іріньї. А сірникова коробка з’явилась аж у другій половині ХІХ століття. Іріньї придумав додавати до сірникових головок білий фосфор — вибухонебезпечну отруйну речовину, яка, утім, давала змогу не носити з собою сірчану кислоту. Такий сірник загорявся від тертя об будь-яку поверхню. Певно, не раз і не два в лікарні потрапляли пани з опіками на місці пропалених кишень дорогих сюртуків: варто лишень зачепити когось у натовпі — і в кишені займається вогонь.

     

    Використовувати білий фосфор у сірниках заборонили 1903 року. Окрім імовірності випадкових загорянь, він завдавав і постійної шкоди: на виробництві тих сірників зазвичай працювали найбідніші люди, які шукали будь-якої можливості заробітку. Вони отруювалися випарами білого фосфору, тяжко хворіли і помирали. Поміж працівниць таких фабрик було чимало жінок-удів. Добре, що ті сірники зняли з виробництва. А безпечні сірники в сірникових коробках почали випускати у Швеції 1855 року.

     

    Сучасні сірники загоряються, коли сірникова головка треться об запалювальну поверхню. В основі головки — суміш бертолетової солі (хлорату калію) і сірки. Також до складу входить тваринний клей, щоб сірник не вбирав вологи; каталізатори, щоб прискорити розщеплення бертолетової солі; наповнювачі — залізний сурик або цинкові білила; мелене скло, що підвищує тертя і нагрівання від нього; барвники. Головки сірників бувають різних кольорів — коричневі, сині, зелені, червоні. Це просто для краси!

     

    Запалювальна поверхня сірникової коробки містить червоний фосфор, а також абразивні матеріали, щоб збільшити силу тертя. Завдяки тертю температура зростає до загоряння — і дерев’яна паличка підпалюється. Уявити сучасний світ без сірників майже неможливо. До речі, бертолетова сіль і сірка досі входять до складу багатьох сучасних вибухівок. Тож ти щоразу, коли береш у руки коробку сірників, долучаєшся до світової спільноти піротехніків-підривників.

    ТЕКСТ: Юлія Смаль
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Статті
    Промо
    Проєкт інтелект. Воєнний сезон. Епізод 5: NFT та Україна

    Чи можна написати «Проєкт інтелект» на гривні й продати за мільйони доларів як NFT?

    Людина
    Від батька до сина: що таке генеалогія і як досліджувати свій рід

    Що таке ДНК-генеалогія і як далеко кожний з нас може просунутися у вивченні свого роду?

    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Повідомити про помилку

    Текст, який буде надіслано нашим редакторам: