ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису

    Дослідження Левенгука / начитав Павло Козирєва

    00:00
    00:00
    Біологія — 21.08.20
    ТЕКСТ: Євгеній Осієвський
    Ілюстрації: Максим Журавчик
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Конкістадор брудних панчіх

    Мабуть, кожен науковець носить у собі невелику лабораторію. Зазвичай ця промовиста формула є швидше метафорою – вчені моделюють експерименти, їдучи у метро, ставлять досліди на вечірках чи розв’язують теоретичні загадки уві сні. А от Антоні ван Левенгук втілював її абсолютно буквально, роблячи світові відкриття поміж пальцями ніг, у холошах штанів та у власній спальні. Він став першою людиною, яка побачила на власні очі бактерій, та другою – сперматозоїди. На честь річниці левенгукової смерті #БізарроНаука зібрала кілька історій про великого нідерландського першовідкривача та його «тваринючок».

    Астроном дощових крапель

     

    Антоні ван Левенгук не був винахідником мікроскопа. Не був він і «вченим мужем» у розумінні більшості сучасників. Левенгук народився у 1632 році в голландському містечку Делфт у родині ремісника, що займався виготовленням кошиків. Антоні здобув лише початкову освіту і почав працювати вже з шістнадцяти років, зробивши успішну кар’єру торговця тканинами.

     

    Достеменно невідомо, коли і за яких обставин Левенгук вперше зацікавився оптичними приладами. Найімовірніше, свою роль відіграли вимоги професії: аби відрізняти хороші тканини від поганих, а якісні барвники від неякісних, кравці та крамарі другої половини XVII століття часто послуговувались збільшувальним склом. Вочевидь, саме з цією метою Левенгук почав самостійно виготовляти лінзи і незабаром досяг настільки непересічних результатів, що один з його друзів переслав спостереження голландця Лондонському королівському товариству.

     

    Друга половина сімнадцятого сторіччя – сторіччя Декарта, Галілея і Ньютона – була визначальним часом в історії європейської науки. В шістдесятих роках виникли одразу дві інституції, що сформували обличчя світового академічного знання прийдешнього віку – французька Académie des sciences (1666) та вже згадане британське Royal Society (1660) (італійська Accademia dei Lincei, 1603, обігнала їх більш ніж на півстоліття, але зникла з просвітницької карти у 1651 році). У 1665 році Лондонське королівське товариство почало видавати свої «Транзакції» (Philosophical Transactions of the Royal Society) – перший в історії науковий журнал.

     

    Сказати, що наука була «рок-н-роллом XVII сторіччя», зважаючи на катастрофічно низький рівень грамотності населення та існування численних класових бар’єрів, було б очевидним перебільшенням. Але технологічні прориви та карколомні відкриття захоплювали уяву освіченої публіки. Цікавитись наукою – тут редакція Куншту у повному складі робить глибокий сумний видих – було модно, привабно, а інколи, як доводить історія Галілео, навіть небезпечно. Телескоп розчахнув над головами європейців бездонний світ, що вимагав пояснення і підважував закостенілі догми. Мікроскопу судилося відкрити ще один такий світ у них під ногами. Але попервах про це ніхто не здогадувався.

     

    Перші збільшувальні оптичні апарати почали з’являтись вже на початку 1600-х. В 1614-му сам Галілей, прикутий хворобою до ліжка, переробив один зі своїх телескопів на мікроскоп і хвалився котромусь з відвідувачів, ніби той дозволяє бачити «вошей завбільшки з овець». Воші взагалі були одним з улюблених об’єктів дослідження перших мікроскопістів. У 1665 році англієць Роберт Гук опублікував «Мікрографію» – книжку, на сторінках якої містились 38 гравюр збільшених об’єктів повсякденного життя: риб’ячої луски, піску, кришталиків льоду, ока мухи та – куди ж без них – вошей.

     

    Левенгук майже напевне був знайомий з «Мікрографією» і розпочав власні досліди з повторення Гукових спостережень. У першому листі до Лондонського королівського товариства, опублікованому у «Транзакціях» в 1673 році, він описав структуру плісняви, бджолиного жала та (передбачувано) вошиного «носа». Все це в загальних рисах узгоджувалось з тогочасним баченням ролі мікроскопа в арсеналі «натурфілософа»: дозволяти розгледіти краще вже видиме. А от левенгуковий лист, датований жовтнем 1676 року, претендував на щось нечуване – голландський бюргер знайшов царство небачених тварин, сховане всередині краплі.

     

     

    Це не була перша згадка про мікроскопічні організми у дописах вченого. Ще наприкінці листа датованого вереснем 1674 року Левенгук писав про те, як спостерігав через мікроскоп маленьких «тваринючок» у водах озера Беркельзе (Berkelse), розташованого неподалік Делфту. Ця згадка була побіжною й не деталізованою тому, вочевидь, і не привернула уваги членів товариства, хоч і була опублікована на сторінках «Транзакцій».

     

    «В 1675-му я відкрив живих істот у дощовій воді, котра простояла кілька днів у земляному горщику, пофарбованому зсередини синім. […] Ці маленькі тварини видались мені в десять тисяч разів меншими за спостережених монсеньйором Свамердамом і названих ним водяними блохами». Левенгук також описав, як рухались побачені ним звірі та висловив припущення щодо їхнього розміру («навіть якби сотню цих дуже крихітних тваринок викласти вздовж одна за одною, вони навряд чи сягнули б довжини піщинкиУ роз’ясненні, надісланому Гюйгенсу та Гуку, Левенгук уточнив свою оцінку, котра, в перерахунку на сучасну систему вимірювання, становила б приблизно три мікрони для бачених ним бактеріальних організмів. Вражаюче точний результат, зважаючи на простоту левенгукових інструментів.»).

     

    Початковою реакцією членів Королівського товариства, як і належить, був сумнів. Генрі Ольденбурґ, його перший секретар (та творець системи наукового рецензування, peer review), попросив голландця точніше описати, як влаштований його мікроскоп, і надіслати малюнки. Левенгук відмовлявся розкривати секрети виготовлення власних оптичних апаратів, але найняв кресляра для створення замальовок і доклав свідчення восьми «шанованих джентльменів», зокрема лютеранського священника, нотаріуса та адвоката, які заприсяглися, що автор показав їм свої знахідки. Тим часом товариство доручило ботаніку Неємії Ґрю повторити левенгукові спостереження. Той зазнав невдачі. За завдання взявся сам Роберт Гук, але спершу теж не зміг досягти необхідного оптичного збільшення. Лише з третьої спроби Гукові вдалось побачити дрібних «тварин» у підфарбованій перцем воді.

     

    Статтю Левенгука опублікували в «Транзакціях» у 1677-му. У 1680 році його одноголосно обрали членом Лондонського королівського товариства. Дослідник регулярно повідомляв про свої спостереження протягом наступних сорока років і надиктовував чергового листа, навіть лежачи на смертному одрі у серпні 1723 року.

     

    Шість ударів пульсу

     

    Левенгук не знав ані англійської, ані латини; його британським кореспондентам доводилось перекладати дописи дослідника (Гук спеціально для цього вивчив голландську) перед публікацією. У своїх листах він охрестив відкритих істот «diertgens», «маленькі тварини»; в англійському варіанті вони перетворились на «animalcules». Автор цього тексту після кількох кровопролитних битв з літературною редакторкою, відстояв право називати левенгукових створінь «тваринючками».

     

    Першим, хто розповів Левенгуку про тваринючок у сім’яній рідині, був студент-медик з Лейдена на ім’я Йоган Гем. Він розглядав під мікроскопом сім’я хворого на гонорею і, побачивши видовжених хвостатих істот, дійшов висновку, що вони з’явились там внаслідок гниття. Левенгук вирішив влаштувати власне дослідження з біологічним матеріалом здорового пацієнта. Це було, так би мовити, завдання з зірочкою, бо Біблія (Буття 38:8-11),7 як вважалось, забороняла використання сімені для будь-яких потреб, окрім виробництва людей. Великий голландець та його дружина Корнелія подолали цю перешкоду спільними зусиллями.

     

    «Я, не осквернивши себе гріхом, лишень дослідив залишок від подружнього коїтусу», запевнив Левенгук у черговому листі королівському товариству. Зважаючи на те, що натуралісту знадобилось «менше шести ударів пульсу», аби покласти зразок сперми (самого слова ще не існувало, Левенгук вигадає його сам, взявши за основу давньогрецьке sperma – «насіння») під лінзу мікроскопа, йому, вочевидь, довелось принести прилад до спальні. Або ж, навпаки, зайнятись з дружиною сексом у лабораторії. Або… втім, це вже зовсім інша стаття.

     

    Щоб зробити публікацію «науковішою», її, про всяк випадок, переклали латиною (в сучасній Україні з цією метою застосовують «англійську» – див. «паблік рілейшнз», «маркетинг», «сторітелінг», «бьордвотчінг», «кейс стадіз»). Попри доволі комічний антураж, відкриття сперматозоїдів дало серйозний поштовх не лише дослідженням розмноження людей, а й розумінню механізмів відтворення живого загалом. Пізніше, знайшовши чоловічі статеві клітини у кількох видів комах, Левенгук серйозно похитнув позиції теорії про їхнє спонтанне «самозародження» з бруду чи іншої неживої матерії.

     

    Це не був ані перший, ані останній приклад досліду, здійсненого «батьком мікробіології» на собі. Щоб зрозуміти, як саме харчуються воші, він спостерігав, як одна з них кусає його руку. Ставив під мікроскоп зразки власної крові та слини. Якось два тижні поспіль не знімав панчохи, аби дослідити наліт між пальцями на ногах. Це далеко не вичерпний список, читачу, але, повір, ти не хочеш знати більше.

     

    Антоні ван Левенгук був вченим колосального масштабу і, мабуть, не менш видатним диваком. Лора Снайдер, одна з сучасних дослідниць його спадщини, стверджує, що великий голландець відчував приязнь до своїх тваринючок і ставився до них, як до хатніх тваринок (особливо після смерті улюбленої собаки). Коли автор цього тексту запитав у іншого спеціаліста з левенгукової спадщини, почесного члена Королівського мікроскопічного товариства, професора Браяна Форда, звідки взялась дивовижна наснага і пристрасть голландця до химерних невидимих речей, він обмежився зауваженням: аби відповісти на це запитання, потрібно написати книгу.

     

    Напевно, вагому роль тут відіграв дух «нової науки», пропагований Лондонським королівським товариством та академічними велетнями на кшталт Ньютона чи Ольденбурґа: все може бути предметом дослідження; книга природи написана мовою математики, і її належить прочитати. У левенгуковій здатності відчувати захоплення там, де інші відчули б відразу, можна побачити й щось від непохитної протестантської впевненості, що Бог за визначенням не міг створити справді огидних речей. Але насамперед його біографія – це ода чудасійству і допитливості: хтозна скільки фантастичних створінь у дощових краплях і досі не відкрито?

    ТЕКСТ: Євгеній Осієвський
    Ілюстрації: Максим Журавчик
    Статті
    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Космос
    Що таке сонячні плями і чи впливають вони на людей

    Чи можуть спалахи на Сонці та магнітні бурі провокувати погане самопочуття в людей?

    Ідеї
    Пропаганда у російському кіно

    Як кіно стало частиною пропагандистської та політичної ідеології росії та чи можна якось дати цьому раду?