fbpx
ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

Читати

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Повідомлення успішно надіслано

Для пошуку
введіть назву запису
Планета — 25.12.19
ТЕКСТ: Маркіян Прохасько
Ілюстрації: Каталіна Маєвська, Маркіян Прохасько, фото Юрія Отруби – з архіву науковця
Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
Ctrl+Enter.
Континент, на якому мало хто був

Юрій Отруба – геофізик, який вже п’ять разів проводив цілий рік в Антарктиді на українській станції «Академік Вернадський» і каже, що провів би ще. За його словами, після першої зимівлі людина або хоче туди повертатися, або ж – ні ногою. Очевидно, у нього перший випадок. Юрій – співробітник Національного антарктичного наукового центру (НАНЦ). Даними, які він зібрав в Антарктиді, зможуть користуватися вчені з усього світу. Безпосередньо на станції «Академік Вернадський», у приміщенні бару «Фарадей», у березні 2019 року пан Отруба розповів про свою повсякденну роботу.

Розкажіть про себе. 

 

Я народився у Києві, а моя мати – із Зарубинців Переяслав-Хмельницького району Київської області. Коли побудували ГЕС, то мама з батьками переїхала у Березань на Київщині. А із Зарубинців всі поїхали, бо поселення стало острівним. Що там залишилося – я вже і не скажу. Багато людей, які родом звідти, збираються раз на рік і їдуть туди подивитися. Бабуся розповідала, що за три хати і землю, які їм довелося покинути, компенсація була така, що вони змогли купити лише одну хату в Березані.

 

Коли ще дідусь із бабусею жили у Зарубинцях, то дідусь працював у рибгоспі. Він ловив рибу для державної заготівлі. Це були 60-ті роки, і бабуся розповідала, що їздила на «ракетах» до Києва продавати фрукти на Поштовій площі. («Ракети» – це швидкохідні моторні човни, які мають підводні крила і дуже потужний двигун, тож коли «ракета» виходить на певну швидкість, то стає на ці крила, і контакт із водною поверхнею менший, за рахунок чого менша опірність і ще більша швидкість.) Раніше по Дніпру ходив такий транспорт, бабуся і прабабуся регулярно на ньому до Києва їздили. Навіть не знаю, чи зараз ще є причал на Поштовій площі.

 

Чому ви вирішили піти в науку?

 

Я закінчив фізико-математичний факультет Національного педагогічного університету імені Драгоманова, і за професією я викладач фізики і вчитель інформатики та астрономії. Коли я писав дипломну роботу, то мій керівник порадив мені піти у НАНЦ, а потім склалася доля так, що я і в Антарктиду поїхав. Поки писав роботу, то мені запропонували поїхати вперше. Звісно, я хотів, бо ж дивився фільми про Антарктиду. Після поїздки, буває, деякі люди вже не хочуть сюди ні ногою. А, буває, так подобається, що хочуть ще і ще. На це є багато різних причин. Комусь подобається сама Антарктида, комусь подобається середовище тощо. 

 

Коли почали мріяти про Антарктиду? Чому не Гаваї, наприклад?

 

Власне, коли почав писати дипломну роботу. Почув про таку можливість, тож ще із того періоду мене це зацікавило, і відтоді я хотів сюди потрапити. Бо це недосяжно, далеко від дому, мало хто їздив, і взагалі – це континент, на якому мало хто був. 

Здається, що станція майже під підніжжям гір. Але це ілюзія, спричинена прозорим повітрям Антарктики. Гори розташовані за протокою за кільканадцять кілометрів.

Які дослідження ви проводите на станції?

 

Вимірювання, які тут проводяться, започатковані ще британцями у 1954-1956 роках. З того часу відбувається збір інформації щодо магнітного поля землі. Також ще у часи, коли станція належала британцям, почали вимірювати сейсмічні та інфразвукові вимірювання. А ось радон почали міряти вже в час, коли станція перейшла до України.

 

До розпаду СРСР українські науковці працювали на радянських станціях в Антарктиді та Антарктиці (Антарктида – це материк, а Антарктика – регіон, до якого входить Антарктида і навколишні океанічні води, – прим. ред.). Але коли Україна стала незалежною, Росія не передала нашій державі жодної станції, хоча теоретично мала б. Таким чином, українці на певний час залишились без можливості проводити дослідження в Антарктиді. Але у середині 1990-х років Велика Британія вирішила передати одну зі своїх станцій іншій державі та оголосила конкурс. Україна відповідала вимогам і виконала всі умови, тож отримала станцію «Фарадей», яка остаточно стала українською на початку 1996 року. Так Україна повернулася в Антарктиду вже як незалежна держава.

 

 

У чому полягають ці дослідження? Ви вивчаєте газ, який виходить із надр?

 

Так. Кожні 120 хвилин вимірюється концентрація радонуРадон – це газ, який виходить із надр землі. За спостереженнями науковців, у тих областях, де має відбутися землетрус, рівень радону напередодні підвищується. в повітрі. Дані про сейсмоактивність, інфразвук і радон надсилаються до Києва у Головний центр спеціального контролю. Вони відповідають за попередження про землетруси.

 

А ваш головний напрямок – магнітне поле землі?

 

Так, а з минулого року ще георадарні дослідження. Георадар – це локатор, але направлений у землю, а не у повітря. Ним можна дослідити льодовики на нашому острові та на інших, зробити висновки, чи льодовик, наприклад, тане або навпаки – який його приріст; яка інтенсивність цих процесів; як це відбувається за один сезон і за довший період часу. Найголовніше – це рух льодовика. Як у ньому утворюються тріщини і куди рухається лід. Також можна знайти під товщею льодовика озеро, визначити його розмір, глибину і досліджувати його.

 

 

Станція «Академік Вернадський» розташована на острові Ґаліндез, безпосередньо біля островів Вінтер, Скуа, Корнер, Ґротто та Троє Маленьких Поросят. Також поруч є острів Уругвай, група островів Бархани, острови Ірізар, Леопард, Чорний (Блек) та деякі інші острови з групи Аргентинські острови.

Також у зоні досяжності на північ є острови Пітерман, Говґард, а у сторону півдня –  Барселот та Ґрін, заповідник, у який можна заходити лише із дозволу країни, яка ним опікується. (Острів Ґрін входить до складу Особливо охоронюваної території Антарктики (Antarctic Specially Protected Area, ASPA) – системи заповідників, що знаходяться під охороною науковців та міжнародної спільноти. – прим. ред.). На схід від острова Ґаліндез розташована група островів Ялури, а ще далі – континент Антарктида. Також у цьому районі є безліч дрібних острівців, деякі з них ще не мають назви.

 

 

Збільшення або зменшення льодовика пов’язане з кліматом, а навіщо досліджувати тріщини?

 

Завдяки цьому можна дослідити, скільки льодовик втрачає льоду. Я, умовно кажучи, несу із собою певний ящик, в якому є антена, яка передає, та антена, яка приймає сигнал, блок реєстрації та блок управління цим приладом. На край льодовика я не підійду, тож не можу сказати, чи щось відкололося, не можу побачити це. Але завдяки цьому дослідженню можу відстежити тріщини: де вони з’явилися і, теоретично, який шматок льодовика рано чи пізно відламається.

 

Так виглядає магнітна обсерваторія.

 

Як відбувається процес дослідження магнітного поля Землі?

 

У моєму павільйоні встановлене спеціальне обладнання, яке вимірює параметри магнітосфери, тобто найменші зміни магнітного поля Землі. А точніше, це трикомпонентний односекундний варіаційний обсерваторський магнітометр LEMI-008 українського виробництва та протонні магнітометри. Вони є основними приладами у магнітній обсерваторії. Магнітометр LEMI-008 вимірює величину напруженості поля, яку можна розкласти на три компоненти (проєкції) магнітного поля Землі, тобто X, Y, Z. 

 

Щоб оперувати даними про магнітне поле, мені ще треба зробити так звані абсолютні вимірювання, тобто виміряти магнітне схилення – кут між магнітним та географічним меридіаном; і магнітне нахилення – кут між напрямом напруженості магнітного поля і площиною горизонту в певному місці. Тобто треба знати кут між магнітним та географічним полюсом, бо вони розташовані не в одній точці, а також визначити, під яким кутом відносно землі підходить у цій точці магнітне поле. Тож ми міряємо ці два кути.

 

А протонним магнітометром вимірюємо інтенсивність магнітного поля Землі, і вже знаючи ці три складові, ми можемо повністю охарактеризувати магнітне поле в певній точці. 

 

Інтенсивність магнітного поля вимірюється в теслах (Тл), і вона змінюється в межах від 20 мкТл в районі екватора до 60 мкТл в районі полюсів. У нас на станції вона становить приблизно 38 мкТл і за рік зменшується на 100 нТл.

 

 

Магнітний меридіан – це умовна лінія на поверхні Землі, що є проекцією силової лінії магнітного поля планети, яке оточує Землю. Силові лінії магнітного поля протікають у напрямку Північ-Південь.

 

 

Що означає це зменшення?

Таке зменшення, або його зміна, означає зміну намагніченості магнітного диполя. Якщо коротко, то це свідчить, що відбувається рух магнітних полюсів, це так звана теорія переполюсовки магнітних полюсів.

 

Широту визначають паралелями, але 90 паралель – це, за своєю суттю, не паралель, а точка. Відповідно, вказувати довготу немає сенсу, вона дорівнює 0. Якщо ступити крок на схід чи захід, то ви вийдете із Південного полюса. (Хоча насправді ступити ні на схід, ні на захід, ні на південь з Південного полюса неможливо, рухатись можна лише на північ.)

 

Магнітні полюси постійно перебувають у русі і не збігаються з географічним та геомагнітним полюсом.

 

Географічний Південний полюс – це найпівденніша точка планети, у якій вісь обертання Землі перетинається з поверхнею планети; вона розташована на 90 градусах Південної Широти.

 

Геомагнітні полюси – це дві протилежні точки на Землі, через які проходить теоретична вісь магнітного поля планети. Відповідно до цієї моделі, магнітне поле Землі можна порівняти із гігантським магнітом всередині планети, і геомагнітні полюси – це полюси цього уявного магніта.

 

Реальний магнітний полюс перебуває в іншому місці. Ба більше, він має властивість пересуватися. Нещодавно світ здивувала новина про те, що Північний (протилежний, той, що в Арктиці) магнітний полюс рухається із Канади у бік Росії, а Південний магнітний полюс зміщується із Антарктиди у бік океану. Разом з тим, магнітні полюси не лежать точно один навпроти одного.

 

Наша обсерваторія є частиною всесвітньої мережі Intermagnet – організації, куди надсилають дані про магнітне поле Землі з усього світу. Магнітометр міряє посекундно, однак ми надсилаємо похвилинні дані, після того, як їх обробляємо. Це відбувається щодня. Також у кінці року ми записуємо диск із даними нашої обсерваторії і надсилаємо у цю мережу – відповідно до стандартів – вже детальніші дані. Всі ці дані, до речі, доступні онлайн. Більшість із них є у вільному доступі, а ще частина – за запитом. Абревіатура нашої станції на «Вернадському» – AIA – Argentine Islands (Akademik Vernadsky base) Antarctica. В Україні є ще Київська магнітна обсерваторія, розташована за містом, а також ще одна біля Львова. (І магнітна обсерваторія у селі Степанівка Одеської обл, – прим. ред.)

 

 

Серед понад 130 обсерваторій-учасників організації Intermagnet з усього світу є ще три з України: Київська, Львівська та магнітна обсерваторія в Одеській області, проте вони підпорядковані НАН України, а обсерваторія на «Вернадському» підпорядковується Національному антарктичному науковому центру, а той – безпосередньо Міністерству освіти і науки України.

Крім магнітної обсерваторії на «Вернадському», дані з Антарктиди надсилають до Intermagnet ще дві австралійські (Мовсон та Кейсі), одна новозеландська (Скотт), одна німецька (Ноймаєр ІІІ), одна російська (Восток), одна французько-італійська («Купол C») та одна французька (Дюмон-Дюрвіль) антарктичні станції.

 

 

А польові дослідження ви проводите власне тут, в Антарктиді?

 

Так. Але у першу свою зимівлю я займався не дослідженням магнітного поля Землі, а був озонометристом – міряв озон, як зараз Олександр ПолуденьОлександр Полудень – кількаразовий учасник цілорічних експедицій, займався збором показників, за якими оцінюють стан озонового шару в атмосфері.

 

Юрій Отруба часто проводив польові дослідження.

Щодо вимірювань озону. Я чув, що чим більше сонця – тим більше роботи.

 

Цього року в цьому плані «пощастило» – дуже мало сонячних днів. Правда от зараз сонячно, але це вже кінець сезону. І хоча у цей період якраз було багато сонячних днів, проте сонце вже розташоване доволі низько. Світловий день коротший. Сонце може проглядати, але і певна хмарність може бути. А збір показників залежить і від висоти сонця, і від хмарності, і від тривалості дня. Якщо немає хмарності і сонце високо – то у такий період дуже і дуже багато різних вимірювань. Крім стандартних вимірювань, які озонометрист робить щодня майже впродовж цілого року, є ще вимірювання за прямим сонцем, а ще вимірювання за чистим небом. Це різні типи вимірювань.

 

Повертаючись до ваших теперішніх завдань: тут, біля полюсів, магнітне поле відрізняється за характеристиками від тієї частини, що на екваторі?

 

Так, воно має різну інтенсивність, магнітний нахил та магнітне схилення. Також у різних ділянках земної поверхні спостерігаються глобальні, регіональні та локальні відмінності, пов’язані з неоднорідною структурою Землі, які називаються магнітними аномаліями. Біля нашої станції на острові Троє Поросят є така магнітна аномалія. 

 

Можете пояснити конкретніше, що це за аномалія?

 

Магнітна зйомка острова Троє Поросят за трьома профілями виявила, що характер магнітного поля там досить складний, із виділенням окремих мінімумів та максимумів, що пов’язується із речовинним складом магматичних та вулканічних порід, які беруть участь у геологічній будові регіону. 

 

Що стосується захисту Землі, то магнітне поле характеризується силовими лініями, створеними диполем, і на магнітних полюсах ці лінії поля входять у Землю. Тож, зрозуміло, є певна частина сфери, де магнітне поле не так захищає планету від заряджених частинок із космосу. Це поле – якщо по-простому – тут найтонше. Коли частинка потрапляє у цю ділянку, то з більшою ймовірністю може потрапити до поверхні Землі.

 

На Півночі Землі заряджені частки, які потрапляють на магнітне поле Землі, утворюють відоме явище Полярного сяйва. У Південній півкулі є аналогічне явище, яке називається Aurora Australis. Тут, на станції, Aurora Australis не видно, бо та частина південного магнітного полюса, на якому видно цей ефект, за три з половиною тисячі кілометрів звідси – в іншій частині Антарктиди, з боку Австралії. Там поблизу є французька станція Дюмон-Дюрвіль. Але останнім часом явище Aurora Australis змістилося у сторону океану.

 

До речі, тут, біля станції, це явище можна побачити дуже рідко під час дуже сильної бурі. У 2003 році, кажуть колеги, щось подібне спостерігали.

 

Отже, на станції Дюмон-Дюрвіль люди менше захищені від потрапляння частинок із космосу?

 

Скоріше, так. Це як космонавти у відкритому космосі.

 

Як це впливає на людей, які там перебувають?

 

Магнітне поле захищає нас від потоку заряджених частинок сонячного вітру та космічного проміння. Очевидно, якщо вплив заряджених частинок із космосу більший від норми, це негативно. Адже це означає збільшення впливу космічної радіації. Тут, на полюсах, людина отримує більше цієї радіації. В областях із меншим ступенем захисту магнітного поля насамперед страждає зір.

Зір страждає і за пониженого озону, чи не так?

 

Так, ти теж отримуєш більшу дозу космічної радіації, а саме ультрафіолетового випромінювання, від чого також швидше засмагаєш. Коли люди йдуть високо у гори, вони ж також мастяться кремом від засмаги і користуються окулярами від сонця. А здається, що холодно, сонце наче і не має гріти, проте… Тут та сама ситуація: коли низький рівень озону, то отримуєш таку саму кількість ультрафіолетового випромінювання, як коли виходиш на якийсь семитисячник.

 

А низький рівень озону тоді, коли відкривається так звана «озонова дірка». Хоча це просто така назва «причепилася», насправді це зовсім не діра в озоні, це менша концентрація озону на певній площі цього шару. І ось коли у той час виходиш на вулицю навіть на п’ять хвилин, а потім заходиш назад у приміщення, то будуть «зайчики» в очах. Одразу розумієш, що озон знижений. Від цього очі дуже втомлюються.

 

Ультрафіолет є частиною космічної радіації, він поділяється на УФ-А, УФ-B та УФ-C. Ультрафіолет А є корисним, адже без нього не було б, наприклад, фотосинтезу у рослин. Ультрафіолет В потрапляє до поверхні землі у малих кількостях, а ультрафіолет С є найшкідливішим, і він повністю затримується озоновим шаром.

 

В Антарктиді у березні-квітні-травні, коли відбувалася наша розмова, – осінь. А з вересня по листопад там весна. Саме на весну припадає час, коли рівень озону в Антарктиді знижується.

Коли це відбувається?

 

З вересня по грудень. Завжди у цю пору року понижена концентрація озону. Щоправда, щороку вона різна, і це по-різному відчувається. Зона, де знижується концентрація озону, не є постійно однаковою. Це як кліматичний фронт – вона постійно переміщується. У певний час концентрація висока, у певний час – низька. Це залежить від низки факторів, але у підсумку тут, у нас, рівень може бути дуже низький, а може бути понижений, але не аж так відчутно. 

 

У нас виробилася така звичка, що навіть от у цей час – у протилежний час від пори, коли є озонова діра, у березні, – ми все одно одягаємо окуляри, коли виходимо на вулицю. Щодо шкіри – то у кожного це по-різному. Хтось мастить обличчя, бо згорає швидше, хтось не так швидко реагує на сонце і мастить обличчя, коли йде більше ніж на годину-дві. Крім того, тут все біле, тож понад 60% сонячних променів відбивається, і це додаткове світло. Також можна обвітритися, коли їдеш на «зодіаку» («Зодіаками» називаються моторні човни, які використовуються для переміщень у Антарктиці, – прим. автора). Але зараз половина дослідників зі станції ходить і без окулярів. Тут важливіше на дальні виїзди брати окуляри – щоб не обвітритись.

Чи конкретно ваша робота передбачає багато пересувань поза межами острова?

 

Тут справді у кожного по-різному із виходами в море складається. Я ще драйвер, тож вожу колег на «зодіаках». Але і моя робота передбачає виходи на певні острови. У різні зимівлі різні завдання. Цьогоріч їжджу із георадаром і досліджую льодовики. В інші зимівлі треба було досліджувати магнітне поле землі на певних тектоно-магнітних пунктах, які розташовані навколо наших островів. Це певні стаціонарні точки, де проводиться вимірювання магнітосфери. Тут проходить межа тектонічних плит, тож ці точки мають таке розташування, щоб можна було проводити спостереження за змінами, які відбуваються у Землі – а саме вздовж тектонічного розлому і перпендикулярно до нього. Ми регулярно робимо виміри і моніторимо ситуацію. Потім можна аналізувати за зібраними даними локальну динаміку зміни магнітного поля. Зазвичай воно змінюється через неоднорідність будови Землі і рух магми в Землі.

 

Зараз, коли приїхав сезонний загін, мене замінив колега, який більше на цьому спеціалізується. 

 

Чому ви тут вже вп’яте?

 

Важко відповісти на це питання.

 

Є ж і негативна сторона у цьому: ви їдете на рік, залишаєте Україну і всі справи там, близьких, дорога важка, потім знову звикати.

 

Звісно. Дорога важка, коли ти їдеш. А коли приїхав, то це вже не пам’ятається. Коли я потрапив сюди на зимівлю вперше, на нове місце, виникла думка: навіщо я сюди приїхав? Треба повертатися додому! Але коли проходить певний час, ти адаптуєшся. Також в Антарктиді буває, що люди адаптуються важко, відзимовують і більше не повертаються. Є люди, яким не те що важко, а які втрачають компетенції. Наприклад, раніше, поки не було інтернету для постійної роботи онлайн, системний адміністратор міг за рік мало чого навчитися і трохи «випасти» із контексту.

 

Це не єдина така професія. От, наприклад, лікар: станція – це не медичний заклад і не санаторій, тож тут йому не йде звичайний стаж. Він може втратити кваліфікацію. Науковцям трохи легше у цьому сенсі, бо вони їдуть від наукових установ, як у відрядження, – часом зі збереженням заробітної плати, часом без. Адже персонал станції, коли їде сюди, звільняється із попереднього місця праці, і після повернення їм потрібно буде заново шукати роботу. Лікар також звільняється з роботи, навіть якщо це був державний заклад. Мабуть, для лікаря це найважче. Припустімо, що сюди приїхав би хірург. Але ж він повинен оперувати постійно! Якщо він повертається за рік, то його вже не пускають на операцію відразу, йому треба відновити втрачені навички. 

 

Для всіх [на станції] дуже добре, якщо у лікаря мало роботи і він, дай Боже, нікого не має оперувати, але для самого лікаря це погано. І якби навіть йому довелося робити операцію, то це теж важко, бо нема більше нікого із медичного персоналу. 

 

Із 12 людей, що перебувають на науково-дослідній станції «Академік Вернадський» впродовж цілого року, семеро – науковці. Ще п’ятеро – це працівники станції. Серед них є кухар, адміністратор зв’язку, дизеліст-електрик, механік, а також лікар. Він є необхідним у команді зимівників, адже значну частину року зі станції майже неможливо вибратися чи, навпаки, туди потрапити. Тому якщо у когось виникнуть проблеми зі здоров’ям, лікар має бути на місці.

 

Кабінет на станції «Академік Вернадський»

 

Ви повернулися б сюди вшосте?

 

Можливо. Я можу часто приїжджати сюди тому, що я неодружений, не маю стосунків. Якщо ж зміниться щось у особистому житті, то може стати важко поєднувати. Це ж більше навіть, ніж рік, і не кожен кожного відпустить. Крім того, я не сам у сім’ї, в мене є брат, тож батькам не так важко мене відпустити. Коли я їду сюди на весь рік, моїм близьким є на кого покластися, а от якщо ти сам в сім’ї і є опорою для інших, то важко так всіх залишити. 

 

Кожного наступного разу ти заново оцінюєш ситуацію й ухвалюєш рішення, чи можеш їхати цього разу, чи ні. Крім того, такі поїздки впливають на твою особистість і впливають психологічно. 

 

Як Антарктида вплинула на вас?

 

Ми тут перебуваємо певний період у замкненому колективі, у замкненому просторі. Стаємо трішки грубішими, можемо більш грубо пожартувати, бо це так іншими не сприймається, всі свої, всі на своїй хвилі. Але от коли повертаєшся додому – треба нагадати собі, що ти вже знову в інших обставинах.

 

Що Антарктида дала вам в особистісному рості, в кар’єрі?

 

У мене була мрія побувати в Антарктиді – це, мабуть, головне. Також приємно бути серед тих, хто потрапив у Антарктиду, адже не так багато людей, зокрема з нашої країни, тут було. Умовно кажучи, можна на пальцях порахувати цих людей, особливо зимівників. Зимували тут цілий рік не більше як 200 людей. А з тих, хто приїжджає на сезон, трохи менше половини – це люди, які у інші роки також зимували. 

2020 року виходить книга Маркіяна Прохаська, у якій можна буде знайти більше історій про науковців-полярників і дослідження, що проводяться на антарктичній станції «Академік Вернадський».

ТЕКСТ: Маркіян Прохасько
Ілюстрації: Каталіна Маєвська, Маркіян Прохасько, фото Юрія Отруби – з архіву науковця
Статті
Наука
Біт у мішку

Як виміряти та впорядкувати масиви інформації, які постійно збільшуються? На допомогу приходить математична теорія інформації!

Біологія
Як допомогти котам, що постраждали від війни

Як допомогти котам, що втратили свій дім внаслідок воєнних дій, адаптуватися до притулку або нової домівки та як війна впливає на їхню поведінку?

Суспільство
Ігри на справедливість. Уривок з книжки «Поведінкова економіка» Річарда Талера

Чому люди часто обирають співпрацювати, а не діяти егоїстично, навіть якщо це вигідно? Пояснює економіст Річард Талер.

Промо
Проєкт інтелект. Воєнний сезон. Епізод 2: Кібервійна

Як росія веде війну з Україною у кіберпросторі?

Технології
Що упало, те пропало: чому не варто чіпати збиту авіацію ворога

Які загрози приховує розбита авіація та як убезпечити себе та інших від небезпек? З'ясовуємо з авіаекспертом і хіміком.

Біологія
Гриби зі смаком лобстера. Які їстівні дикороси можна знайти в Україні

Де шукати дикі їстівні рослини й гриби та як їх готувати? Розповідає ботанік Олексій Коваленко.