ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису

    Що психологи та філософи знають про красу?/ Начитав Павло Козирєв

    00:00
    00:00
    Людина — 30.07.19
    ТЕКСТ: Ненсі Еткофф
    Переклад: Любомир Шерстюк
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Красиві теж плачуть

    Що вважалося ідеалом людського обличчя в античності? Чому європейців вважали найкрасивішими? Чоловіки радше допоможуть замінити колесо в автомобілі красивій жінці, ніж позичать гроші?

    Про поняття й сприйняття краси читайте в уривку з книжки Ненсі Еткофф «Виживання найгарніших: наука краси».

    Цей подкаст створений за підтримки молочної компанії «Галичина», яка вважає, що чиста, природна краса та любов до себе надзвичайно важливі. Коли створюється Карпатський йогурт, головне – зберегти його автентичність. Чиста краса – це не слідування за встановленими кимось ідеалами, а розвиток та збереження власної унікальності. Завжди пам’ятайте, ви – прекрасні!

     

    Чудовий вигляд

    Ідею про те, що тілесна краса є видимим свідченням краси духовної, можна простежити щонайменше до Платона. Він вважав, що тлінна краса – віддзеркалення краси ідеальної. Сапфо написала: «що прекрасне – те добре». Ці ідеї знову розцвіли серед гуманістів Відродження. Марсиліо Фічино бачив красу як «цвіт, так би мовити, доброти. За повабністю якого, ніби за приманкою, приховано внутрішню доброту, що приваблює всіх, хто бачить… Ми ніколи не пізнали б доброти, захованої у внутрішній природі речей і не бажали б її, якби її прояви в зовнішньому вигляді нас до неї не привели». Балтазар Кастильйоне 1561 року написав, що «краса – річ священна… лише зрідка зла душа живе у красивому тілі, тому зовнішня краса є правдивим знаком внутрішньої доброти… можна сказати, що почасти добро та краса ідентичні, особливо в тілі людини. І безпосередньою причиною фізичної краси є, на мою думку, краса духовна». Соціолог Ентоні Синотт зауважує, що ідеї Кастильйо не представляють «найвищого ґатунку синтез біології та теології, скверни та святого, сексу та Бога». Вони купаються в красі фізичного тіла та називають це благоволінням перед душею. 

     

    Потворність була ознакою зла, божевілля чи небезпеки. Огидність, бридота та хвороби вважали тавром ганьби, яким гнів Божий позначив тіло. Кастильйоне сказав: «Здебільшого гидке також є і злим». У XVI столітті Френсис Бекон написав: «Потворні люди… (як каже Писання) позбавлені природної прихильності». 

     

    Спроби виокремити особливі риси обличчя, які розкривали б секрет характеру, можна простежити аж до Аристотеля. У 1586 році Джованні Делла Порта, італійський натураліст і філософ, написав трактат «Dе humana physiognoma», у якому намагався зрозуміти зв’язок між тілом і душею людини. Оскільки людська особистість – незрозуміла та складна, він вирішив скористатися аналогіями з тваринами, які мають простішу психологію. В основі підходу Порта – магічне вірування, що подібні з вигляду речі – є однаковими. Кожна тварина має визначальну рису поведінки, і, за аналогією, кожна людина, яка нагадує тварину, поділяє цю рису. Віслюк дурний, мул упертий, кролик несміливий, віл мовчазний, а свиня брудна та жадібна. Делла Порта стверджує, що якщо чоловік виглядом скидається на якусь тварину, то «йому ліпше знати, що він поводитиметься подібно до неї». Інакше кажучи, якщо ти схожий на осла, то діятимеш як осел, і якщо ти подібний до лисиці, то лисицею і є. 

     

    У трактатах від Платона до пізніших авторів прямий профіль грецької статуї зазвичай вважався ідеалом людського обличчя. Одна з його основних переваг полягає в тому, що воно не нагадує кролика, цапа, мавпу, жабу й інших неблагородних тварин. Якщо бути красивим означає не скидатися на звіра, то Аполлон Бельведерський був золотим стандартом краси. Давньогрецьку статую Аполлона (датована приблизно 320 р. до н.е.), яку знайшли в Римі близько 1496-го, історики мистецтва називають «тотемною статуєю мистецтва Високого Відродження в Італії» (Бельведера нарекли так за назвою вілли позад старого ватиканського палацу, де папи XVI–XVII століть розмістили колекцію великих мармурових статуй Греції та Риму). 

     

    Для філософа ХІХ століття Геґеля грецький профіль є «далеким від просто зовнішньої та випадкової форми, а представляє втілення самої ідеї чистої краси… Адже він є насамперед втіленням духовного». Геґель виходив з того, що греки мали видатний носовий місток, який у профілі творив безперервну лінію, що тягнеться від чола (мисленнєвого центра) до центра обличчя, зосереджуючи увагу на верхніх, а не на нижніх, чуттєвих частинах обличчя». 

    Вимірюючи черепи представників різних рас, він відкрив, що лицеві кути зростають від орангутангів і мавп до чорношкірих африканців, людей Сходу, європейців і, зрештою, грецьких статуй, ставлячи тим самим європейців найближче до ідеалу, а африканців—якнайдалі

    Голландський художник і анатом XVIII століття Петрус Кемпер винайшов прилад для вимірювання кутових вартостей обличчя в профіль. Він міряв обличчя горизонтально від вуха до губ і вертикально від найвипуклішої вгору частини чола до найвипуклішої вперед частини верхньої щелепи (зазвичай це була верхня губа). Перехрестя цих ліній творило кут обличчя. Лицевий кут Кемпера став першою широко використовуваною системою порівнювання черепів різних рас. Проте справжнім наміром Кемпера була спроба виміряти красу. Він узяв за аксіому, що античні грецькі скульптури представляють ідеал краси. Як дослідник написав: «Ми не знайдемо жодної особи, яка не вважала б голови Аполлона чи Венери взірцем найвищої краси, і хто не вважав би ці голови за нескінченно вродливішими за голови більшості вродливих чоловіків і жінок». Кемпер дослідив, що ці статуї мають лицевий кут у 100 градусів (відносно прямі профілі), тоді як кут профілю у більшості людей коливається від 70 до 90 градусів.

     

    Позаяк лицеві кути мавп, собак та інші тварини мають значно нижчі показники, ніж люди, а грецькі скульптури – дещо вищий, Кемпер вважав, він відкрив кут краси. Як він писав: «Чим є гарне обличчя? Я відповідаю: розміщення рис у такий спосіб, що вертикальна та горизонтальна лицеві лінії перетинаються під кутом у 100 градусів». Вимірюючи черепи представників різних рас, він відкрив, що лицеві кути зростають від орангутангів і мавп до чорношкірих африканців, людей Сходу, європейців і, зрештою, грецьких статуй, ставлячи тим самим європейців найближче до ідеалу, а африканців—якнайдалі. Швейцарський пастир Йоганн Каспар Лаватер опублікував свій набір лицевих кутів, також у порядку зростання, тільки вже від жаби до Аполлона Бельведерського, знову ж таки розміщуючи європейців найближче до ідеалу.

    За допомогою таких аналогій і порівнянь європейці висунули ідею, що європейські чоловіки та жінки були найвродливішими серед людей. Їхні лицеві кути були найближчими до рис облич статуй грецьких богів, те саме стверджували про характер та інтелект. Таке розуміння мало племінний імператив, і його використовували для аргументації культурної чи расової вищості. Звісно, тепер ми знаємо, що профіль Аполлона Бельведерського не є красивішим за обличчя привабливого африканця, зовнішній вигляд не є реальністю, аналогії не доводять нічого, а расизм є чистим прикладом глибоко оманливої софістики. За наших днів учені погоджуються, що поняття раси дуже мало виявляє відмінності поміж людьми. Окрім кольору шкіри, приналежність до раси може пояснити менше семи відсотків генетичного різноманіття людей. Усередині кожної з рас генетичне різноманіття більше, ніж поміж ними. Особи з дуже відмінною зовнішністю можуть бути сестрами, а під подібним зовнішнім виглядом можуть критися цілком відмінні генетичні набори. Расизм реальний, раса не обов’язково.

    Нині ми знаємо, як важко лише на підставі зовнішності сказати будь-що про моральний вимір характеру, інтелект чи душу. Якби «матері Терези» завжди скидалися на Міс Усесвіт, світ був би справедливим, а зовнішній вигляд був би однозначною вказівкою. Проте ще ніхто не знайшов видимі ознаки святості чи гріховності. Інколи це зручно – пов’язувати людські риси з легкими у візуалізації рисами тварин, як довірливі оленячі очі, тільки ми це використовуємо як зоровий, а не моральний опис. Знання про особистість і характер ми збираємо поволі, на основі того, як особа чинитиме щодо нас і до інших. Тепер ми розуміємо, що фізична краса є лише зовнішнім виглядом, а «чарівність лишень чарівністю».

    Та чи завжди ми чинимо відповідно до цього розуміння? Ми схильні пробачати проступки вродливих. А некрасивих легко піддаємо осуду, вважаючи, для прикладу, що люди з надмірною масою є лінивими чи жадібними. Ми знаємо, що зв’язок між красою та добром – хибний, але наші дії не завжди послуговуються свідомими причинами.

    Несправедливість уродженого

    Чи краса є доброю чи ні, вона, здається, викликає добре в інших. В одному психологічному дослідженні 75 студентам-чоловікам показали фотографії жінок, дуже привабливих і непривабливих. Чоловіків попросили вибрати ту особу, для якої їм було б найлегше зробити щось із наведеного: допомогти переставити меблі, позичити гроші, стати донором крові, пожертвувати ниркою, проплисти кілометр, щоб урятувати, витягнути з охопленого полум’ям будинку та навіть кинутися на ручну гранату терориста. Чоловіки, найімовірніше, зголосилися би виконати будь-яке з цих жертовних і небезпечних завдань для красивої жінки. Єдина річ, на яку вони погоджувалися неохоче, – позичити гроші. 

     

    Відповіді на запитання психологів про гіпотетичні ситуації можуть мати мало спільного з реальною поведінкою. Та коли почати це перевіряти, принаймні в дрібних справах, люди підтверджують слова студентів. У серії інсценованих експериментів психологи перевіряли чесність та альтруїзм щодо привабливих і пересічних із вигляду людей. Виявилося, що до гарних ставилися ліпше. Для прикладу, в одному з експериментів красива або невродлива жінка підходила до телефонної будки та цікавилася в того, хто там перебував «Чи я не забула тут четвертак?». (У телефонній будці дійсно була монетка.) Вісімдесят сім відсотків людей повертали монету красуні, і лише шістдесят чотири відсотки невродливій. В іншому дослідженні дві жінки стояли біля машин з пробитою шиною: вродливій допомогу завжди надавали швидше. 

     

    Люди схильніші допомагати привабливим, навіть якщо їх недолюблюють. В іншому експерименті приваблива або неприваблива жінка хвалила або критикувала працю чоловіків. А потім у тих чоловіків цікавилися, чи ця жінка їм сподобалася. Найбільшу симпатію вони відчували до привабливої жінки, яка їх хвалила, а найменше їм сподобалася приваблива критиканка. Та коли їх попросили їй допомогти, чоловіки більше часу присвячували красуні, навіть якщо вона їх критикувала. Як зазначили психологи, її привабливість приваблювала. Привабливість приваблює навіть у ситуаціях, коли немає можливості реальної зустрічі з красунею. У ще одному дослідженні в аеропорту Детройта «загубили» заповнені (фальшиві) заявки на навчання в коледж. До заявок додано нотатку, з якої зрозуміло, що документи передали батькам, які випадково їх загубили. Кожна заявка мала ідентичні відповіді, але на кожну приклеїли іншу фотографію. Люди частіше відсилали поштою заявки із світлинами красивіших абітурієнтів. 

     

    Цікаво й те, що ми є не надто схильними просити симпатичних людей про допомогу. Особливо це стосується чоловіків, які мали б звернутися до красивих жінок, але це також стосується жінок і чоловіків, які мають щось попросити у красивих представників їхньої ж статі (жінкам звертатися по допомогу до красивих чоловіків дещо легше). Проте, як це показали еволюційні психологи Леда Космідес і Джон Тубі, люди пильно стежать за тим, хто що для кого зробив. Наші зусилля, спрямовані на те, щоб порадувати красивих людей без очікування безпосередньої винагороди чи жесту вдячності, є одним зі способів, яким ми зміцнюємо вроду як форму статусу, як-от послуги для осіб аристократичного походження або багатих спадкоємців. Краса втілює те, що письменник Джим Харрисон назвав «несправедливістю уродженого». 

    Високий статус краси є однією з причин, чому вона викликає так багато ненависті. Чи ж демократичні суспільства не заборонили аристократію та не створили 64 правила гри, однакові для всіх? Можливо, саме тому нас так легко переконати, що краси можна досягнути за допомогою звичних демократичних інструментів – важкої праці та грошей. Якщо вона надає елітарний статус, значить нам слід перетворити цю елітарність на таку, що постає із зусиль і досягнень, а не вроджених переваг. Дослідниця історії Лоїс Баннер упорядкувала «демократичну риторику експертів із краси початку ХХ століття», яка переконувала в тому, що «кожна жінка може бути красивою». Баннер вважає, що такі кампанії були для жінок небезпечними, оскільки створили недосяжний ідеал. Успішні кампанії Estee Lauder було побудовано на висловлюваннях її засновниці Есте Лодер, що «непоказних жінок не існує, є тільки жінки занедбані… вам слід прагнути цього [краси] дуже сильно та скористатися з допомоги деяких добре дібраних продуктів». Парадоксально, але аргументи таких експертів ХХ століття часто, мимохіть, пов’язували красу з добром. Жінки, які були незадоволені з того, що бачили в дзеркалі, тепер почувалися не лише непривабливими, а й ледачими, нерозумними або позбавленими внутрішньої краси, яка мала би проступити назовні завдяки добрим звичкам і доброму консилеру.

    Наука робить усе, щоб покращити людські життя. Ми любимо про це говорити й збирати довкола себе людей, яким подобається читати про науку. Приєднуйся до спільноти друзів!

    ТЕКСТ: Ненсі Еткофф
    Переклад: Любомир Шерстюк
    Статті
    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Космос
    Що таке сонячні плями і чи впливають вони на людей

    Чи можуть спалахи на Сонці та магнітні бурі провокувати погане самопочуття в людей?

    Ідеї
    Пропаганда у російському кіно

    Як кіно стало частиною пропагандистської та політичної ідеології росії та чи можна якось дати цьому раду?

    Повідомити про помилку

    Текст, який буде надіслано нашим редакторам: