ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Технології — 27.04.21
    ТЕКСТ: Роджер Макнамі
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Кремнієва долина до появи Facebook: уривок з книжки «Зафейсбучені»

    Якою була Кремнієва долина, поки не з’явилися велетенські технологічні корпорації, які ми знаємо сьогодні? Хто «штовхав» технології вперед у ХХ столітті? Розповідає Роджер Макнамі у книжці «Зафейсбучені», опублікованій у видавництві #книголав.

    Індустрія, з якої у 2004 році розвинувся Facebook, була мало схожа на ту, що існувала шість років до того. Раніше стартапи учорашніх студентів траплялися рідко й майже ніколи не ставали успішними. Упродовж пів століття до 2000-го Кремнієва долина працювала в умовах жорстких технічних обмежень. Щоб виконувати бажання клієнтів, інженерам постійно бракувало обчислювальної потужності, пам’яті, швидкості передавання даних, тож доводилося вдаватися до компромісів. Розробка програмного забезпечення за тих часів потребувала вміння та досвіду. Найкращі інженери й програмісти були митцями. Однак саме в часи появи Facebook обчислювальна потужність, пам’ять та швидкість передавання даних перетворилися з обмежених ресурсів на могутні рушії успіху. Технології стрімко змінилися за менше ніж десять років, але мало людей зрозуміли це. Те, що відбувалося з Facebook та іншими інтернет-платформами не могло трапитися за попередніх поколінь технологій. Шлях, яким пройшла галузь від свого початку до цих змін, допомагає пояснити і успіх Facebook, і те, чому він встиг завдати такої шкоди, перш ніж світ прокинувся.

     

    Історію Кремнієвої долини можна підсумувати двома законами. Закон Мура, співзасновника Intel, стверджував, що кількість транзисторів на інтегральній схемі подвоюється щороку. Пізніше його переформулювали ефективніше: потужність інтегральної схеми подвоюється кожні півтора-два роки. Закон Меткалфа, названий на честь засновника 3Com, стверджував, що цінність будь-якої мережі зростатиме на квадрат кількості вузлів. Більші мережі геометрично цінніші за маленькі. Закони Мура та Меткалфа взаємно підсилювалися. Ціни на комп’ютери падали, і дедалі вигідніше ставало з’єднувати їх. Знадобилося п’ятдесят років, але кожен комп’ютер врешті приєднали до мережі. Як наслідок, з’явився відомий нам зараз інтернет — глобальна мережа, яка пов’язала мільярди пристроїв і дала змогу
    існувати Facebook та всім іншим інтернет-платформам.

     

    Починаючи з п’ятдесятих сфера технологій пережила багато епох. За часів Холодної війни найбільшим замовником був уряд. Мейнфрейми — велетенські пристрої, встановлені у спеціальних провітрюваних приміщеннях і обслуговувані жерцями в білих лабораторних халатах, — започаткували безпрецедентну автоматизацію обчислень. Технічний персонал комунікував із цими комп’ютерами за допомогою перфокарток, поєднаних дуже простою системою. Порівняно із сучасними технологіями ті електронно-обчислювальні машини могли небагато, але вони автоматизували оброблення великих масивів даних, замінивши людську бухгалтерію та підрахунки. Будь-який клієнт, який бажав використати комп’ютер, мав погодитися на продукт, розроблений для потреб уряду, що інвестував мільярди в розв’язання складних завдань, як-от визначення траєкторії Місяця для НАСА та ракет для міністерства оборони. Найпотужнішим гравцем тоді була компанія IBM. Вона виготовляла складники й переважну частину програмного забезпечення для пристроїв, які продавала. Цю бізнес-модель називали вертикальною інтеграцією. Ера державних замовлень тривала близько тридцяти років. Інформаційні мережі в нашому сучасному розумінні тоді ще не існували. Попри це, талановиті люди уявили собі світ, у якому маленькі комп’ютери, оптимізовані заради продуктивності, будуть поєднані в потужні системи. У 1960-х Джозеф Карл Робнетт Ліклайдер запропонував ідею мережі — попередниці інтернету — і переконав уряд профінансувати її розвиток. Водночас Дуґлас Енґельбарт започаткував галузь взаємодії людини з комп’ютером. Це допомогло йому створити першу комп’ютерну мишу та винайти перший графічний інтерфейс. Знадобилося майже два десятиліття впливу законів Мура та Меткалфа, щоб втілити це бачення роботи на персональному комп’ютері, і ще десятиліття — для поширення інтернету. 

     

    Починаючи з 1970-х індустрія високих технологій стала зосереджуватися на потребах бізнесу. Ця ера стартувала з концепції, яку назвали розподілом часу роботи. Вона давала змогу багатьом користувачам працювати за одним комп’ютером. Завдяки цьому знижувалися витрати для кожного. Розподіл часу відкрив шлях мінікомп’ютерам, меншим за мейнфрейми, але все одно страшенно дорогим за сучасними стандартами. З’явилися мережі передавання даних, але вони були дуже повільні й загалом зводилися до роботи одного мінікомп’ютера. Перфокарти поступилися місцем терміналам. Завдяки клавіатурам, приєднаним до найпростішої мережі, жерці в білих лабораторних халатах стали непотрібними. Digital Equipment, Data General, Prime та Wang були лідерами у виробництві мінікомп’ютерів, корисних для бухгалтерського обліку та бізнес-процесів, але занадто складних і дорогих для особистого використання. Це було великим кроком уперед порівняно з мейнфреймами, однак усе одно вони ледь наближалися до користувацьких потреб. Продавці мінікомп’ютерів, як і IBM, були вертикально інтегровані. Вони самі виробляли більшість складників своєї продукції. Деякі мінікомп’ютери (наприклад, текстові процесори Wang) розв’язували завдання, за які потім візьмуться персональні комп’ютери. Інші програми проіснували довше, але врешті бізнес мінікомп’ютерів поглинули якщо не самі персональні комп’ютери, то технології з їхнього виробництва. Мейнфрейми дожили до наших часів здебільшого завдяки гігантським користувацьким застосункам, як-от програми обліку, створені для уряду й корпорацій. Утримувати старі системи дешевше, ніж створювати нові. (Великі серверні ферми на основі технологій персональних комп’ютерів зараз цікаві для всіх нових застосунків, яким потрібна обробка даних рівня мейнфреймів. Це набагато дешевше, оскільки можна використовувати недороге апаратне забезпечення замість спеціалізованих мейнфреймів.)

     

    ARPANET, предка сучасного інтернету, започатковано 1969 року в межах дослідницького проєкту міністерства оборони. Розробку очолив Боб Тейлор, фахівець із інформатики, який аж до кінця 1990-х був впливовою особою в галузі проєктування систем та мереж. Одним із перших вузлів ARPANET була лабораторія Дуґласа Енґельбарта. Його мета полягала в тому, щоб створити мережу на рівні всієї країни для захисту інфраструктури контролю й управління в разі ядерного удару.

     

    Комп’ютерні технології вперше вийшли на широкий споживацький ринок у 1972 році, коли Ел Алкорн створив гру Pong як тренувальну вправу для Нолана Бушнелла, свого шефа в Atari. Вплив Бушнелла на Кремнієву долину аж ніяк не обмежувався іграми виробництва Atari. Він познайомив технології з культурою хіпі. Білі сорочки з ручками й олівцями в нагрудних кишенях поступилися місцем джинсам та футболкам. Робочий день з дев’ятої до п’ятої зник, натомість з’явився шалений, але гнучкий графік, який переважає й досі.

     

    Наприкінці 1970-х мікропроцесори від компаній Motorola, Intel та інших були порівняно дешевими й достатньо потужними, щоб дозволити Altair, Apple та іншим виготовити перші персональні комп’ютери. Такі ПК, як Apple II, скористалися зростанням пропозиції недорогих складників від багатьох незалежних виробників. Завдяки цьому вдалося створити продукцію, що вразила спочатку гіків, а потім широке коло користувачів і деякі бізнеси. У 1979 році Ден Бріклін та Боб Френкстон представили VisiCalc — першу електронну таблицю для персональних комп’ютерів. Значення VisiCalc складно переоцінити. Це було інженерне диво. Шедевр. Електронні таблиці на Apple II здійснили переворот у продуктивності праці банкірів, бухгалтерів та фінансових аналітиків.

     

    На відміну від вертикальної моделі інтеграції мейнфреймів та мінікомп’ютерів, яка обмежувала вдосконалення продукції темпом змін у найповільнішій частині системи, горизонтальна інтеграція у сфері ПК давала змогу впроваджувати інновації в темпі розвитку її найшвидших частин. Кожен складник можна було отримати від багатьох різних постачальників, які конкурували між собою. Тому системи могли еволюціонувати набагато швидше, ніж аналогічна продукція виробництва вертикальної інтеграції. Недоліком було те, що зібраним у такий спосіб ПК бракувало міцної інтеграції, притаманної мейнфреймам та мінікомп’ютерам. Це позначилося на навчанні та обслуговуванні, але не на вартості покупки, тож користувачів не обходило. Навіть компанія IBM звернула на це увагу.

     

    Коли IBM вирішила вийти на ринок ПК, то відмовилася від вертикальної інтеграції та стала співпрацювати з низкою сторонніх постачальників. Із Microsoft вони розробляли операційну систему, а з Intel — мікропроцесор. Перший ПК виробництва IBM з’явився на ринку в 1981 році, ознаменувавши фундаментальну зміну в індустрії високих технологій. Це помітили лише через кілька років, коли інші клієнти Microsoft та Intel почали змагатися з IBM. Зрештою Compaq, Hewlett-Packard, Dell та інші розтоптали IBM. Однак у довготривалій перспективі основну частину прибутків в індустрії ПК отримали Microsoft та Intel. Їхній контроль над «мізками» й «серцем» кожного пристрою та відкритість до співпраці виштовхнули решту конкурентів у сировинну сферу.

     

    ARPANET розвинулася й стала основою регіональних мереж для університетів та військових. ПК продовжили тенденцію до зменшення та здешевшання, але знадобилося майже десятиліття після появи Apple II, перш ніж з’явилася технологія, здатна використати потенціал кластерів ПК. Локальні мережі (LAN) запустили наприкінці вісімдесятих як спосіб спільного використання дорогих лазерних принтерів. Потім ці мережі привернули увагу розробників, що привело до появи нових застосунків, як-от електронна пошта. Ефективність бізнесу та розробка застосунків сприяли тому, щоб пов’язати локальні мережі всередині будівлі, потім з’єднати їх усі в спеціалізовані глобальні мережі (WAN) і створити інтернет. Переваг такого зв’язку виявилося куди більше, ніж роздратування від неймовірно повільних мереж. Це стало основою стабільного розвитку. Також утворилося замкнене коло: технології персональних комп’ютерів могли використовувати для розробки і створення кращих складників, підвищуючи продуктивність нових персональних комп’ютерів, а ті своєю чергою могли знадобитися для розробки та побудови ще кращих складників.

     

    Споживачі, які у вісімдесятих і на початку дев’яностих хотіли персональний комп’ютер, мусили купувати ті, що створені для потреб бізнесу. Персональні комп’ютери були для них порівняно дорогими та складними у використанні, але мільйони людей усе одно брали їх і вчилися з ними працювати. Вони мирилися з текстовим інтерфейсом, аж доки Macintosh, а потім Windows врешті не запровадили графічний інтерфейс, який бодай не був цілковито провальним. На початку дев’яностих на ринок вийшли орієнтовані на користувача персональні комп’ютери, оптимізовані для відеоігор.

     

    Наприкінці вісімдесятих замкнене коло закону Мура для комп’ютерів та закону Меткалфа для мереж сягнуло нового рівня, однак відкритий інтернет злетів не одразу. Потрібно було дещо вдосконалити. Англійський дослідник Тім Бернерс-Лі зробив це, створивши всесвітню мережу (World Wide Web) у 1989 році й перший веббраузер у 1991-му, але навіть таких інновацій виявилося замало, щоб інтернет почали широко використовувати. Це сталося 1993 року, коли студент-комп’ютерник Марк Андріссен створив браузер Mosaic. Упродовж наступного року з’явилися такі стартапи, як-от Yahoo та Amazon, а у 1995-му — eBay, і почалося життя того інтернету, який ми знаємо зараз.

     

    До середини дев’яностих бездротова мережа розвинулася так, що уможливила широке використання стільникових телефонів та буквено-цифрових пейджерів. Великими проривами були розробки для телефонних дзвінків та електронних листів, а потім — текстових повідомлень. Розпочалася споживацька ера. Бізнес-ера тривала приблизно двадцять років — з 1975-го до 1995-го, — однак ніхто з бізнесу не скаржився, коли вона завершилася. Орієнтовані на споживачів технології були дешевшими й дещо простішими у використанні, а бізнес хотів саме цього. Також це виявилося сприятливим для розвитку того, що ніколи не мало великого значення в бізнесі, — стилю. Знадобилося кілька років, щоб усі виробники це засвоїли.

     

    Усесвітня мережа в середині дев’яностих була прекрасна. Індустрія поринула в ідеалізм та утопічні мрії. Панувало переконання, що завдяки інтернету і всесвітній мережі світ стане демократичнішим, справедливішим та вільнішим. Однією з найкращих рис мережі була структура, яка, по суті, відображала нейтральність: усі сайти були рівними. На тому першому етапі все в мережі оберталося навколо сторінок, кожна з яких мала однакові привілеї та можливості. На жаль, першопрохідці інтернету дещо не врахували, що надалі дорого коштувало нам усім. Найважливішим було те, що вони вирішили не вимагати підтвердження особи. Вони й подумати не могли, що з розширенням мережі анонімність може стати причиною проблем.

     

    Поступово наївність утопічної концепції інтернету стала очевидною, але свого часу більшість купилася на таку мрію. Ось як це описала журналістка Дженна Вортем: «Найдавніші архітектори та першопрохідці мережі боролися за своє бачення свободи в інтернеті за часів, коли він іще існував у вигляді маленьких форумів для спілкування та ігор із текстовим інтерфейсом. Їм здавалося, що користувачі самі можуть належним чином керувати мережею, не покладаючи ні на кого обов’язків наглядача». Вони проігнорували перші ознаки проблем, як-от токсичне спілкування на форумах і в коментарях. Їм здалося, що це проблеми перехідного періоду, адже потенціал добра здавався невичерпним. Жодна компанія не мусила оплачувати створення інтернету, і теоретично це означало, що будь-хто може мати вебсайт. Однак більшість людей потребували інструментів для створення вебсайтів, серверів застосунків тощо. Цю нішу використала спільнота «відкритого коду»: відома мережа програмістів, які разом працювали над проєктами, що визначали інфраструктуру інтернету. Із цієї спільноти вийшов Андріссен. Відкритий код мав величезні переваги, зокрема завдяки тому, що таке програмне забезпечення чудово працювало, швидко розвивалося й було безплатним. На жаль, з інтернетом та ПЗ із відкритим кодом виникла істотна проблема: інструменти не були зручними та простими у використанні. Добровольці зі спільноти відкритого коду мали одну мотивацію — побудувати вільну мережу. Вони спрямували свою увагу на ефективність і функціональність, а не на простоту чи зручність використання. Це добре працювало для інфраструктури в основі інтернету, але не так добре — для розробок, орієнтованих на споживача.

     

    Злет всесвітньої мережі розпочався в 1994 році. Його стимулювала поява браузерів Mosaic/Netscape і таких сайтів, як Amazon, Yahoo та eBay. Бізнес ринув у мережу, використовуючи її потенціал для ефективнішої комунікації з партнерами та споживачами. Завдяки цій зміні корисність всесвітньої мережі зростала в геометричній прогресії, — саме так, як передбачав закон Меткалфа. Наприкінці дев’яностих мережа посіла першорядне значення в культурі. Вона уможливила бум на фондовій біржі й майже глобальне поширення. Коли на початку 2000-го луснула бульбашка доткомів, це мало травматичні наслідки, однак мережа й далі зростала. На цьому другому етапі її розвитку з’явився найпотужніший гравець — компанія Google, яка впорядковувала та відображала, здавалося, всю сукупність світової інформації. В Apple перевернули уявлення про дизайн у світі технологій (їхня продукція для користувачів стала й способом самовираження) — це породило другу споживацьку хвилю на ринку технологій. Такі продукти, як iMac та iPod, а потім iPhone та iPad, повернули компанії Apple її колишню славу й навіть примножили її. Коли я пишу ці рядки, Apple є найдорожчою компанією у світі (на щастя, це водночас лідер індустрії захисту приватності, але я повернуся до цього пізніше).

     

    У перші роки нового тисячоліття перед орієнтованою на вебсторінки архітектурою всесвітньої мережі постав виклик, що змінив правила гри. Нова методика проєктування систем, відома як Web 2.0, передусім зосередилася на людях. Серед першопрохідців Web 2.0 були такі постаті, як Марк Пінкус, який потім заснував Zynga, Рід Гоффман, засновник LinkedIn, та Шон Паркер, співзасновник музичного файлообмінного сервісу Napster. Після Napster Паркер запустив стартап Plaxo, який розмістив адресні книги в хмарному сховищі. Розширення відбувалося завдяки тому, що спамили кожне ім’я в кожній адресній книзі, щоб залучати нових користувачів. Цю ідею широко використовували платформи соціальних мереж, які з’явилися потім. Водночас у Google зрозуміли, як отримати контроль над величезним сегментом відкритого інтернету. Ніхто не володів інструментами відкритого коду, а отже, не було фінансових стимулів робити їх привабливими для користувачів. Їх розробили інженери для інженерів, а нефахівців усе це могло хіба що дратувати.

     

    Компанія Google побачила, як скористатися цим роздратуванням споживачів і деяких представників бізнесу. Вона створила список найважливіших речей, якими люди займаються в мережі. Зокрема, це пошук, перегляд матеріалів та електронне листування. Тоді більшість користувачів змушені були користуватися сумішшю відкритого коду та закритих інструментів від низки розробників. Більшість продуктів не надто добре працювали разом, і це спричиняло напруження, яким могла скористатися компанія Google. Починаючи зі створення Gmail 2004 року вона розробила або придбала ужиткові продукти: мапи, фотографії, відео, програми для підвищення ефективності. Усе було безплатним, тому не виникало бар’єрів на шляху до споживача. Усе було сумісним. І кожна програма збирала дані, які могла використовувати компанія Google. Споживачі любили програми Google. Ця лінійка сукупно замінила величезний сегмент відкритої мережі. Google немовби самовільно поставила паркан навколо половини міського парку, а потім почала на цьому заробляти.

    ТЕКСТ: Роджер Макнамі
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Статті
    Промо
    Проєкт інтелект. Воєнний сезон. Епізод 5: NFT та Україна

    Чи можна написати «Проєкт інтелект» на гривні й продати за мільйони доларів як NFT?

    Людина
    Від батька до сина: що таке генеалогія і як досліджувати свій рід

    Що таке ДНК-генеалогія і як далеко кожний з нас може просунутися у вивченні свого роду?

    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Повідомити про помилку

    Текст, який буде надіслано нашим редакторам: