ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Людина — 06.05.20
    ТЕКСТ: Крістіан Джарретт
    Переклад: Марта Льода
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Ксенофобні в одну мить, толерантні в іншу: люди – дивні примати

    Чому еволюція дала нам можливість пристосовуватися до обставин і любити ближнього свого, навіть якщо він не належить до нашої групи?

    Чи то пропонуючи збудувати стіну, чи вийти з міжнародного об’єднання, політики-популісти подають себе так, наче вони стримують навалу «чужаків», – і це явно подобається їхнім виборцям. Еволюційні і соціальні психологи запропонували просте пояснення для цього явища. Нам кажуть, що люди мають глибоко вкорінену недовіру до «іншого» – когось, хто не належить до нашої спільноти чи групи. 

     

    Класичне дослідження, опубліковане у 1970 році психологом польського походження Генрі Тайфелем, показало, як швидко і випадково хлопчики-підлітки формують відчуття лояльності до своєї групи і ухил проти тих, хто до неї не належить, навіть коли членство у групі базується лише на наданні переваги певному абстрактному художнику.1 Новіші дослідження показують, що навіть дошкільнята воліють гратися з дітьми зі своєї етнічної групи2 або з тими, хто розмовляє тією самою мовою.

     

    Одна з еволюційних гіпотез, які пояснюють нашу схильність до внутрішньогрупової лояльності, в тому, що вона мала давати переваги нашим предкам мисливцям-збиральникам у конкуренції між племенами (оскільки групи з більш лояльними і відданими учасниками мали більше шансів вижити і розмножитись).4 Войовничу поведінку, яку спостерігають у наших близьких родичів шимпанзе, що об’єднуються для захоплення території груп-суперників, наводять як свідчення на підтвердження цієї теорії.5

     

    Проте шимпанзе, можливо, – не найвідповідніший вид для порівняння, щоб зрозуміти людей, й існує оптимістичніший погляд на людську міжгрупову поведінку, який значною мірою ігнорувався дотепер науковцями. У нещодавньому (ця стаття була опублікована 7 жовтня 2019 року – прим. пер.) випуску Evolutionary Anthropology Енн Пайзор з Вашингтонського державного університету та Мартін Сербек з Гарвардського університету пояснюють, що серед приматів люди є винятком. У нас дуже гнучкий підхід до чужаків: себто ми здатні бути як дуже толерантними – зустрічатися і мати справу з чужаками або членами іншої групи, не вдаючись до насильства, – так і агресивними. Як це вкладається в наші уявлення про воюючі банди гомінінів з нашої еволюційної історії?

     

    Як і багато інших соціальних видів, зокрема кілька видів приматів, а також дельфіни та слони, ми живемо в так званих суспільствах розпаду-злиття (fission-fusion): наші лояльності гнучкі; розміри груп, у які ми збираємось, плинні; межі між нашими групами чи племенами проникні, залежні від довколишніх умов. Наприклад, коли їжі вдосталь, особини виду з поведінкою розпаду-злиття розійдуться зі своїх формальних груп і перемішаються в одному масовому зібранні. Натомість, коли є нестача їжі, особини розділяються на групи-суперники, щоб шукати харчі у різних місцевостях. Мирна взаємодія може також траплятися за інших умов, наприклад, коли особини з однієї групи йдуть на розвідку, щоб з’ясувати, де інші групи знаходять собі провіант. А в пошуку можливостей для спарювання особини з однієї групи переходять до іншої групи, і цьому процесу може передувати міжгрупова взаємодія та розвідка.

     

    Ці  спрямовані назовні товариські тенденції, що дозволяють нам підлаштовуватись під обставини, є такою самою часткою нашої сформованої еволюцією природи, як і наша схильність до племінної лояльності та войовничості. Уявіть собі людний лондонський парк посеред літа. Люди, які прийшли позасмагати, почитати, покопати м’яча, прогулятися чи влаштувати пікнік – всі об’єднані спільним людським задоволенням від дещиці тепла. Як і сонячне проміння, це може не тривати довго (цього ресурсу вдосталь, проте він сезонний), але принаймні на мить всі об’єднані спільним настроєм. Межі парку зводять нас фізично ближче, ніж нам зазвичай може бути комфортно, але ми не проти – для нас як виду з поведінкою розпаду-злиття характерно насолоджуватися такими спільними моментами або принаймні толерувати їх.

     

    Власне, Пайзор та Сербек вважають, що ми еволюційно розвинули толерантність, унікальну серед усіх видів з поведінкою розпаду-злиття, і що коріння цього – частково у наших незвикло великих мізках і відносно високому рівні розмноження порівняно з іншими приматами. Разом ці риси роблять нас надзвичайно залежними від високоякісних і високоризикових (себто непередбачуваних за часом і місцем) джерел їжі та інструментів. Своєю чергою, це мусило б мати наслідки для наших стратегій добування їжі, зокрема часту необхідність покладатися на інші спільноти в періоди нестачі ресурсів. «Це не означає, що люди були чи є миролюбними весь час, – каже Пайзор. – Але там і тоді, де доступ до немісцевих ресурсів є важливим, людям часто вдається знайти спосіб бути толерантними до членів інших спільнот принаймні в певні періоди».

    Раніше науковці зосереджувалися на дослідженні войовничих шимпанзе, щоб краще зрозуміти еволюційні витоки наших агресивних тенденцій, проте Пайзор та Сербек вважають, що порівняння з іншими, толерантнішими нелюдськими приматамиОскільки люди також належать до приматів, то множину всіх приматів крім людей з біологічної точки зору найкоректніше називати “nonhuman primates”, “нелюдськими приматами”, або “приматами крім людей”. – прим. пер. може бути доречнішим, особливо для розуміння підвалин нашої незвично толерантної природи.

     

    Відмітно, що у бонобо спостерігаються міжгруповий обмін їжею та ґрумінґҐрумінґ – догляд за шерстю ближнього, соціальна поведінка, яка трапляється серед багатьох соціальних видів ссавців, є дуже поширеною серед приматів і відіграє складну і важливу роль у підтриманні соціальних зв’язків. – прим. пер., як і формування міжгрупових об’єднань. «Бонобо не завжди толерантні до членів іншої групи, – розповідає Пайзор. – Під час міжгрупових зустрічей часто виникають конфлікти між двома особинами чи навіть напруженість, яка зачіпає багатьох членів обох груп. Проте ця гнучкість міжгрупової поведінки, можливість поводитися як толерантно, так і агресивно відносно членів іншої групи, присутня, майже як та гнучкість, яку ми бачимо у людей».

     

    До інших нелюдських приматів, які демонструють вигідну толерантну поведінку (хоча і не в такій мірі, як люди), належать тамариниТамарини – рід широконосих (з Нового Світу) приматів родини Ігрункових. – прим. пер., в яких спостерігали формування міжвидових груп, де відбувався обмін стратегіями добування їжі;8 і бабуїниБабуїни – великий африканський примат з роду Павіанів. – прим. пер., які добувають їжу разом (не розділяючись на окремі групи чи «банди»),9 коли їжі вдосталь, а також збираються разом у величезні зібрання, щоб краще захиститися вночі. Поле, густо вкрите наметами під місячним сяйвом, не надто відрізняється від видовища сотень бабуїнів, притулених одні до одних на скелястому схилі посеред ночі. Як наші агресивні схильності можуть мати глибокі еволюційні корені, помітні у поведінці нелюдських приматів, так само і наші інстинкти толерантності та мирного співіснування.

     

    Сліди цієї еволюційно розвиненої толерантності і співпраці помітні також у тому, за що ми цінуємо лідерів. Ми зазвичай надаємо високий статус особам «з хорошими зв’язками», особливо в часи, коли потрібний ресурс недоступний місцево, – явище, помітне у традиційних суспільствах. Пайзор і Сербек наводять для прикладу дослідження берегових салішів (Coast Salish, корінні мешканці північно-західного узбережжя Тихого океану), що у ХІХ ст. наділяли високим статусом чоловіків-членів сільської громади, у яких було найбільше зв’язків з іншими громадами.10 Ми зазвичай уявляємо чоловіків-воїнів як тих, кому належить вся влада і слава, і це цілком може бути правдою у воєнні часи.11 Проте менш усвідомлюваним є факт, що за більш мирних обставин дипломати і ті, хто займається співпрацею, – люди, які створюють альянси, а не руйнують їх, – користуються найвищою повагою. Тут є паралель із розмежуванням, яке еволюційні психологи проводять між лідерством через престиж і лідерством, заснованим на домінуванні: перше базується більше на здатності ділитися навичками та експертизою, друге – на вмінні правити через страх.12

     

    Пайзор та Сербек також стверджують, що суспільні інститути (себто групові правила, які керують відповідною соціальною поведінкою стосовно чужаків) утворилися в процесі людської історії, щоб посприяти співпраці між спільнотами та укріпити її в часи, коли толерантність до чужаків та взаємодія з ними стають особливо вигідними. Наприклад, члени групи, які поводяться по-шахрайськи щодо іншої групи, можуть бути покарані, якщо їхня поведінка ставить під загрозу переваги від міжгрупової співпраці.13 Це суперечить нашому звиклому уявленню про внутрішньогрупову лояльність та позагрупову ворожість: буде не сильним перебільшенням побачити цю динаміку у сучасній політиці, де деякі учасники публічно висловлюють своє бажання покарати відмітних членів власної групи, які ставлять під загрозу відносини з іншими групами.

     

    Ще від похмурої оцінки природного стану людини, яку у XVII ст. висловив Томас ГоббзТомас Гоббз – британський філософ. Тут йдеться про його висловлювання у творі “Левіафан”, що життя людини поза суспільним договором, у “природному стані”, було “самотнє, бідне, гидке, брутальне і коротке”., в багатьох сферах було модним підкреслювати темні сторони людської природи.14 Як пояснює історикиня Еріка Лоррен Мілам у своєму минулорічному есеї на Aeon,15 проблема з використанням свідчень з нашого глибокого минулого для формування уявлень про людську природу в тому, що надто легко підібрати тільки зручні факти, щоб створити спрощену і викривлену картину. Це правда, що у нас, людей, є схильність надавати перевагу «своїм», і наша репутація здатних до діянь жахливого насилля і ненависті має під собою підстави. Проте цей своєчасний перегляд уявлень нагадує нам, що існує інший, не менш важливий аспект нашої природи – наша виняткова здатність до толерантності, не лише до нашої власної групи, але і далеко за її межами.

     

    Ілюстрації – Каталіна Маєвська

     

    Статтю перекладено за ліцензією Creative Commons. Оригінальна публікація з’явилася на сайті Aeon.

    ТЕКСТ: Крістіан Джарретт
    Переклад: Марта Льода
    Статті
    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Космос
    Що таке сонячні плями і чи впливають вони на людей

    Чи можуть спалахи на Сонці та магнітні бурі провокувати погане самопочуття в людей?

    Ідеї
    Пропаганда у російському кіно

    Як кіно стало частиною пропагандистської та політичної ідеології росії та чи можна якось дати цьому раду?