ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Наука — 23.11.20
    ТЕКСТ: Євгеній Осієвський
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Кунг-фу лінгвістика: Вільям Лабов і його неправильні респонденти

    Героя листопадового випуску #БізарроНауки можна впевнено назвати лінгвістичним анархістом і шибайголовою. У другій половині шістдесятих Вільям Лабов майже без сторонньої допомоги створив варіативну лінгвістику, а ще навчив кілька поколінь студентів не боятися виходити з записниками і диктофонами на вулиці робітничих районів американських мегаполісів, у пуерториканські бари та в чорні гетто Гарлему, аби спіймати в’юнку, неприручену мову своїх «неправильних» співрозмовників за хвіст.

    Звуки з четвертого поверху

     

    Майбутній професор Лабов після випуску з університету був дуже близьким до того, аби так ніколи й не стати професором. У 1948-му він закінчив Гарвард за спеціальністю «філософія та англійська мова», а потім більш ніж десять років пропрацював промисловим хіміком, винаходячи нові формули чорнил для друку на картоні, футболках, пляшках, шовку – чому завгодно. Лабову подобалась робота та люди довкола; під час обідніх перерв вони говорили «про те, скільки часу потрібно, аби дістатись з Нью-Йорка до Маямі, й про все інше на білому світі».

     

    Та друкарський бізнес таки виявився інтелектуально затісним. У 1961 році Вільям Лабов вступив до Колумбійського університету, обравши спеціальність лінгвіста. У своєму магістерському дипломі він описав функціонування вимови кількох голосних на острові Марта Вайн’ярд неподалік від мису Кейп-Код на північному сході Сполучених Штатів. Лабов стверджував, що відмінності в артикуляції окремих звуків серед острів’ян пояснюються належністю до конкретної соціальної чи етнічної групи: «Я представив статтю Американському лінгвістичному товариству (Linguistic Society of America). Уявляв довгу й запеклу боротьбу за мої ідеї: як наполягатиму на соціальній зумовленості мови, попри шалений спротив, а потім таки здобуду запізніле визнання на схилі років. Але ці романтичні мрії було зруйновано. Вони все мовчки проковтнули!»  

     

    Лабов чекав на протидію з боку професійних лінгвістів, бо у першій половині шістдесятих років в дисципліні домінувала думка про індивідуалізовану природу мови: у кожного респондента своя англійська, тому намагання знайти зв’язки чи закономірності між цими тисячами «приватних» мов – марна справа. Варіативна лінгвістика Лабова доводила протилежне. Ба більше, «Білл», як називали його колеги та знайомі, прославився тим, що вигадував прості й елегантні способи перевіряти власні гіпотези.

     

    Достоту легендарним став дослід, відомий як «гамбіт у супермаркеті» («department store gambit»), опублікований у 1966 році в статті «Соціальна стратифікація (r) в торгівельних центрах Нью-Йорка». Лабов розпочав з нескладної ідеї: чітка вимова звуку «r» в американській англійській асоціюється з високим соціальним статусом мовця, а його «проковтування» – з низьким. Автор відібрав три нью-йоркських торгівельних центри з різною репутацією – найдорожчий Сакс на П’ятій авеню (Saks Fifth Avenue), середній Мейсіз (Macy’s) та найдешевший Ес Кляйн (S. Klein). Один за одним він підходив до працівників кожного ТЦ з проханням підказати, де знаходиться магазин жіночого взуття. Шукана крамниця розташовувалась на четвертому поверсі, тому респонденти у відповідь промовляли словосполучення «четвертий поверх». 

     

    Вже зрозуміли? Як і в українській – четвертий поверх – англійське «fourth floor» містить одразу дві літери «r». В першому випадку, до того ж, це «r» перед приголосною, а в другому – «відкрита» «r» наприкінці слова. Лабов занотовував у записник результат кожного такого «тесту», супроводжуючи його нотатками про стать, приблизний вік опитаного, його чи її расу, акцент та професію (касир, продавець, прибиральник тощо). Всього він назбирав 264 інтерв’ю. Статистичний аналіз засвідчив, що найчастіше «r» вимовляли продавці найдорожчого Сакс (32% – завжди, 30% – інколи, 38% – ніколи), трохи менше – працівники «помірного» Мейсіз (31% – завжди, 20% – інколи, 49% – ніколи), а найменше – персонал найдешевшого Ес Кляйн (17%, 4% і 79% відповідно). Теорію було доведено, а розповіді про «гамбіт у супермаркеті» стали частиною лінгвістичного фольклору.

    Вільям Лабов. Фото з електронної енциклопедії Alchetron.

    Іншою візитівкою лабівських досліджень стала справжня, не про чуже око повага до своїх респондентів та готовність з головою занурюватись у їхні життя. Скотт Кізлінґ, один зі студентів Лабова у вісімдесятих (а зараз професор Піттсбурзького університету) пригадував: «Білл приносив історії. Точно пам’ятаю місце, на котрому сидів у аудиторії, коли почув запис тремтячого голосу моряка, що з жахом переповідав, як опинився на кораблі посеред шторму. Мені відібрало мову. Саме тоді усвідомив, що можна знаходити вражаючі моменти людських переживань, водночас досліджуючи “наукові” загадки».

     

    Для написаної у співавторстві з Джошуа Валецкі статті про усні версії особистого досвіду (1967 рік) Лабов запитував своїх респондентів, чи доводилось їм колись бувати на межі життя і смерті; якою була найсерйозніша у їхньому житті бійка; а ще просив переказати епізод телесеріалу «Чоловік із АНКЛ». Створені Лабовим і Валецкі методи наративного аналізу й сьогодні вражають своєю лабораторною точністю, але 14 фрагментів інтерв’ю, котрі відкривають статтю, містять цілий каталог людських життів – від історії про ревнивого чоловіка знайомої респондента №1 що прийшов до його готельного номеру з «сорок четвертим калібром воронованої сталі», до кумедної оповідки респондента №2, вочевидь затятого мисливця, про «диво-ретривера, котрий знав усі команди, хіба що говорити не вмів».

    Чорна англійська й бомба з Бостона

     

    За твердженням Лабова, він приніс у лінгвістику «тверде переконання, що реальний світ таки існує» і наполегливо лікував своїх студентів від «страху перед живими людьми – недуги, на яку хворіє більшість мовознавців». В лабівських методах дослідження було щось вуличне, змайстроване находу, але і по-математичному витончене водночас. Його інстинктивна недовіра до всіх форм кабінетного знання дозволила «Біллу» втрутитись у хід однієї з найбільш контроверсійних суперечок в історії американської лінгвістики, а якось навіть врятувати людське життя.

     

    Спершу про суперечку. Наприкінці шістдесятих в академічних колах тривали дебати про так звану чорну англійську – різновид англійської мови, поширений серед темношкірого населення Сполучених Штатів. Низка психологів та лінгвістів (Мартін Дойч, Ірвін Катц, Артур Дженсен, Безіл Бернштейн) стверджували, що мова, котрою спілкуються мешканці афроамериканських кварталів, була примітивною, алогічною та непридатною до формулювання абстрактних  понять. Саме через це, мовляв, темношкірі діти, в сім’ях яких спілкувались нестандартною англійською (Non Standart English, NSE), значно відставали у навчанні від своїх білих однолітків. Теорія здобула назву мовного дефіциту і лягла в основу низки корективних програм, спрямованих на «виправлення» учнів з чорних гетто.

     

    Аргументи її прихильників здебільшого ґрунтувались на даних інтерв’ю з темношкірими дітьми та підлітками, під час яких вони односкладово відповідали на запитання «білих великих привітних» інтерв’юерів, виявляли пасивність, часто довго мовчали і не реагували навіть на таке просте завдання, як прохання розповісти про іграшку, поставлену перед ними на столі. На думку більшості інтерпретаторів, це свідчило про розумову «недорозвиненість» та відсталість більшості темношкірих дітей.

     

    В другій половині шістдесятих Лабов впроваджував дослідницький проєкт у Гарлемі – одному з найбільших чорних районів Нью-Йорка. Йому було добре відомо, що поза межами класної кімнати темношкірі учні поводяться геть іншим чином, є не менш активними за своїх білих однолітків і чудово дають раду найрізноманітнішим логічним операціям та мовним іграм. У статті «Логіка нестандартної англійської» (1969) він проілюстрував це прикладом з власної практики. 

     

    Один з помічників Лабова провів під його керівництвом два інтерв’ю з Леоном Л. – восьмирічним темношкірим гарлемцем – розпитуючи про бійки, котрі хлопчик бачив, чи у яких йому доводилось брати участь. Навіть попри те, що інтерв’юер і сам був афроамериканцем і добре знав місцевих хлопчаків, результати загалом виявились такими ж, як у «білих великих привітних» опитувачів – пасивність, намагання швидше завершити розмову, заперечення очевидних фактів (співробітнику Лабова було достеменно відомо, що Леон брав участь у бійках, попри його категоричні протести), вербальне заціпеніння. Тоді Лабов запровадив до процедури інтерв’ю кілька змін.

     

    Інтерв’юер приніс з собою пачку картопляних чіпсів та привів Ґрегорі, Леонового найкращого друга (теж восьмирічного). Чоловік сів на підлогу Леонової кімнати, зменшивши розрив у зрості з 1 метра 87 сантиметрів до 1 метра 7 сантиметрів; а ще першим зачепив «табуйовані» теми, довівши таким чином, що у мікрофон можна говорити що завгодно, не боячись покарання. Ситуація кардинально змінилась – на записі («перемежованому хрумкотінням чіпсів», дослівна цитата зі статті) чути, як хлопці сперечаються один з одним, перехоплюють ініціативу у інтерв’юера та з завзяттям описують власні «подвиги». Лабов довів, що скупість більшості стандартних інтерв’ю з темношкірими підлітками пояснюється не міфічним «мовним дефіцитом», а впливом ситуації опитування на поведінку дитини; її нездатністю почувати себе природно у ворожому й незнайомому середовищі. На сторінках тієї ж статті Лабов продемонстрував, що такі риси «Чорної англійської», як подвійне заперечення – видатне «ain`t got no», – є не свідченнями її «алогічної» природи, а звичайною мовною конвенцією, наявною, до прикладу, і в таких «розвинених» мовах, як російська чи угорська. 

     

    Мабуть, найвищу оцінку лабівській «Логіці нестандарної англійської» дав Джон Бау, афроамериканець, професор Вашингтонського університету в Сен-Луїсі: «Ця стаття буквально змінила моє життя. Вперше прочитавши її, я вирішив що Вільям Лабов – чорний, бо не міг повірити, що хтось, незнайомий з афроамериканським досвідом, міг дійти до таких висновків».

     

    Для стороннього ока лабівське вміння розрізняти акценти та найдрібніші відтінки англійської може здатись майже надприродною, супергеройською здібністю. Це, здається, не дуже далеко від істини. В 1987 хтось надіслав низку погроз про замінування до лос-анджелеського аеропорту. Керівництво підозрювало вантажника на ім’я Пол Прінзіваллі й узяло його під варту. Єдиним доказом проти чоловіка була подібність голосу терориста на записі дзвінка до його власного. Плівки надіслали Лабову на експертизу. «Варто було мені їх почути, як я переконався, що чоловік невинний. Прінзіваллі був нью-йоркцем, а голос мінера належав комусь з бостонської території Східної Нової Англії». Вільям Лабов виступив у суді на захист обвинуваченого. Наступного дня прокурор відмовився продовжувати справу. Прінзіваллі виправдали на підставі «лінгвістичних доказів».

    ТЕКСТ: Євгеній Осієвський
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Статті
    Промо
    Проєкт інтелект. Воєнний сезон. Епізод 5: NFT та Україна

    Чи можна написати «Проєкт інтелект» на гривні й продати за мільйони доларів як NFT?

    Людина
    Від батька до сина: що таке генеалогія і як досліджувати свій рід

    Що таке ДНК-генеалогія і як далеко кожний з нас може просунутися у вивченні свого роду?

    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?