Озвучена стаття Тема не обрана — 06 жовтня, 2020

Лежачого не б’ють: що таке булінг

ТЕКСТ:

ІЛЮСТРАЦІЇ: Каталіна Маєвська

Знущалися над кимось у школі чи вас самих часто брали на кпини? Це не могло минути безслідно. Що стається із людьми, над якими знущаються, і чи справді булінг притаманний лише школярам?

У 1970 році канадець Робін Томлін став випускником середньої школи у Ванкувері. Та не для всіх школярів випускний альбом залишиться сентиментальною згадкою часів, сповнених радощів. «Fag» – образливе слово, асоційоване з гомосексуальністю, – написали під фото Томліна у шкільному альбомі Аргальської середньої школи. Надруковану копію такого альбому зазвичай можна придбати після закінчення школи, а онлайн-версія навіки зберігається в архівах. Минуло 42 роки, поки Робін, дізнавшись про невиліковне захворювання печінки, вирішив розповісти про цей епізод свого життя. Він хотів отримати офіційне вибачення від адміністрації школи, яка завірила публікацію. Серед кривдників був навіть один учитель. 

«У новинах публікували багато історій про шкільне знущання, і щоразу я згадував про свої шкільні роки; мені було боляче думати про тих, кого зараз ображають, і я сподіваюся, що моя історія комусь допомогла», – казав Робін. Спершу на вимогу Робіна про офіційне вибачення адміністрація школи не звернула уваги, та за підтримки адвоката справу Робін все-таки виграв. У 2012, через 42 роки після закінчення школи, чоловік отримав особисте вибачення від шкільної адміністрації, а сторінку з його фото передрукували з написом: «Хочу зустріти якомога більше людей із різних куточків світу, а ще я хочу стати ковбоєм».1

«Мені здається, що мої приятелі б’ють мене тією самою емоційною палкою вже 42 роки», – сказав Томлін у інтерв’ю. І його досвід не є унікальним. 

Що таке булінг?

Булінг – цькування або знущання – це коли група людей навмисно проявляє агресію щодо однієї або кількох осіб в групі, щоб завдати болю жертві. Серед типів агресивної поведінки можуть бути приниження, висміювання, розповсюдження пліток і фізичні напади. Але основними рисами булінгу є тривалий характер і навмисність. 

Існує помилкове уявлення, що булінг – це суто шкільне явище і навіть нормальна частина дорослішання. Насправді він досить поширений і може трапитися у будь-якій групі людей, утвореній зовнішніми обставинами (школа, робота, армія, тюрма, тощо). За даними UNICEF, 25%-31,7% дітей в Європі та Північній Америці за час навчання в школі піддаються цькуванню.2 А за статистикою цькування на робочому місці в США, 13% респондентів були жертвами булінгу на час опитування і 24% пережили це в минулому.3 У кожній групі людей з часом з’являються так звані групові норми, тобто особливі та індивідуальні типи поведінки: жарти, теми, манера спілкування, і у будь-якій групі агресивна поведінка щодо однієї або декількох її членів може стати частиною норми. 

А ще існує кібербулінг – тобто знущання онлайн, і такий тип агресії переживається не менш болісно, ніж у реальному житті.

У дослідженні булінгу та соціальної ізоляції психологи використовують експериментальну парадигму «кібербол». Згідно з нею, учасник у лабораторії грає в гру онлайн з двома іншими «учасниками». Насправді дії інших «гравців» запрограмовані комп’ютером. Всі гравці по черзі передають одне одному м’яч. З часом двоє «гравців» починають передавати м’яч лише між собою, ігноруючи учасника експерименту. Піддослідних ділять на дві групи. Одна група знає, що дії інших двох «учасників» насправді запрограмовані комп’ютером, інша думає, що грає з реальними людьми в реальному часі.  

Команда Австралійських вчених показала: навіть коли учасники знали, що гра запрограмована комп’ютером і інші гравці не були реальними людьми, вони все одно почувалися засмученими, що їх вилучили з гри. Ба більше, в учасників знижувалася самооцінка, почуття контролю у власному житті і навіть зменшувалося почуття змістовності свого існування.4 Вочевидь, навіть коли дії ненавмисні, ми дуже чутливі до вилучення з групи. 

Еволюційна перспектива 

— це еволюційно важливий механізм у формуванні людських спільнот. Соціальна ізоляція була способом контролю групи, де члени, котрі не поважали її норми й були тягарем, просто вилучалися з неї, якщо не змінювали свою поведінку.5 Основною функцією остракізму було збереження цілісності групи та поведінки кожного з її членів в інтересах усієї групи. Тож не дивно, що у нашому мозку розвинулися особливі структури та механізми, які сигналізують, коли нам не раді.5,6,10

Розвиток систем реагування на стрес соціальної ізоляції (detection systems) мав еволюційні переваги для виживання з далеких часів мисливсько-збиральницької культури. Згадаємо, як працює механізм еволюції. Якщо наявність будь-якої риси або характеристики серед членів виду має еволюційні переваги (тобто індивід має більше шансів на виживання та розмноження), то така когорта більш імовірно передасть свої гени потомству. Цей процес називається природним добором. Ми, як і інші примати, у перші місяці або роки свого життя цілковито залежні від опіки матері.8 Пізніше ми спираємось на підтримку групи для виживання та захисту через спільне здобування їжі та боротьбу з ворогом.9

Оскільки залишатися частиною групи було важливим для виживання, індивіди, що були здатні швидко помітити вилучення з групи, мали еволюційні переваги.

Еволюційна функція полягає в тому, щоб людина змінила свою поведінку для кращої взаємодії з групою.

Вилучення з групи призводить до болісної емоційної реакції. Соціальний біль – реальний термін, що означає почуття болю, який ми переживаємо внаслідок невизнання оточенням або розриву важливих стосунків. Це болісне почуття, теоретично, повинно мотивувати нас до більш просоціальної поведінки – поведінки, що призведе до покращення стосунків у нашому житті.10

Існує навіть така гіпотеза, що почуття загрози соціальним відносинам та фізичний біль покладаються на ті самі нейронні структури.10 Зокрема, вчені виокремлюють ділянку дорсальної передньої поясної кори і острівцеву кору,11 які є складовими нашої системи реагування на небезпеку. Це означає, що належність до групи, з точки зору еволюції, настільки ж важлива для виживання, як і фізичне здоров’я організму. 

Стрес і кортизол

Досвід знущання – це великий стрес для людини будь-якого віку, а хронічний стрес впродовж довгого періоду призводить до серйозних наслідків для психічного і фізичного здоров’я. Знижується імунітет, погіршується робота репродуктивної системи, падає концентрація уваги та здатність до контролю імпульсивної поведінки. 

Наша реакція на стрес активує механізм «бийся або тікай». Коли ми перебуваємо в такому стані, в кров виділяється гормон кортизол, який у ЗМІ люблять називати гормоном стресу. Кортизол – дуже важливий, адже він впливає на процеси запалення, артеріальний тиск, рівень глюкози в крові та функціонування нервової системи. Так, у стані «бийся або тікай» активується , і в кров виділяється велика кількість глюкози, готуючи людину до бійки або втечі: енергія прибуває в руки і ноги, увага звужується, щоб якомога ефективніше відреагувати на загрозу життю. Але ми вже не в кам’яному віці, і тікати від ведмедя у лісі нам зазвичай не доводиться, та еволюційно сформований механізм і досі допомагає нам боротися зі стресом щоденного життя. 

За нормальних обставин (коли людина не живе у стані постійного стресу) виділення кортизолу в кров відбувається близько 15 хвилин (цей гормон продукується в надниркових залозах), після чого рівень гормону повільно падає і повертається до норми. Але під час тривалого стресу рівень кортизолу не спадає, і організм постійно перебуває в стані «бийся або тікай».9 Як наслідок, нервова система виснажується, і реакція організму на стрес стає пригніченою. Тобто під час стресової ситуації рівень кортизолу не підвищується до потрібного рівня, і людина не може адекватно відредагувати – скористатися дотепом, вдарити кривдника чи просто уникнути травматичної ситуації. 

Цікаво, що вироблення меншої за необхідну кількості кортизолу також спостерігається у жертв Голокосту, жертв сексуального насилля, та людей з ПТСР (посттравматичним стресовим розладом), а дослідження за участі норвезьких школярів показало, що у 28% дівчат і 40% хлопчиків, які піддавалися цькуванню у школі, розвинувся ПТСР.12 Тож дерегуляція системи реагування на стрес часто стає першопричиною розвитку психологічних та фізичних захворювань. 

Як реагує жертва 

Пам’ятаєте, що прихованою функцією соціального неприйняття з точки зору еволюції є зміна поведінки згідно з нормами групи? 

Соціальний психолог Кіплінґ Вільямс у 2007 році сформулював теорію, згідно з якою соціальна ізоляція призводить до загрози нашим базовим потребам. Так, у нас є потреба у належності до групи, а ще у позитивній самооцінці. 

Цікаво, що реакцією на загрозу цим базовим потребам може бути як просоціальна (намагання відтворити гарні стосунки), так і вкрай антисоціальна поведінка.6

Згідно з теорією Вільямса, реагування на соціальну ізоляцію проходить в декілька етапів. Так, після відчуття соціального болю настає період рефлексії, і людина оцінює, наскільки відторгнення саме цією групою має для неї значення. 

Оцінка важливості може залежати від культурного контексту. Так, наприклад, вчені з Університету Пердью, штат Індіана, порівняли реакції учасників із західної та східної культур на неприйняття групою. Виявилося, що американці більш болісно реагували на відторгнення, аніж їхні японські колеги.12

Після рефлексії зазвичай настає період спроб відтворити почуття причетності та позитивної самооцінки, почуття контролю та змістовності свого життя. Активізуються свідомі чи несвідомі стратегії реінтеграції в групу. Збільшення чутливості до соціальних сигналів та прояв мімікрії є деякими з прикладів підсвідомих стратегій приєднання до групи.5,14

Та інколи реакцією на вилучення з групи замість спроб відтворити позитивні стосунки стає, навпаки, надто агресивна, антисоціальна поведінка. Жахливий приклад – шкільне вбивство у школі Колумбайн.13 Ділан Клеболд, один із пари вбивць у всесвітньо відомому випадку 1999 року, висловився в інтерв’ю: «Вони мене дражнили, і я лише хотів, щоб це припинилось. Тепер вони мене поважатимуть». Поясненням такої поведінки, згідно з теорією Вільямса, є спроба відтворити відчуття контролю у власному житті. 

Американські вчені провели дослідження п’ятнадцяти випадків шкільних вбивств, аби дослідити можливий зв’язок між цими вбивствами та соціальною ізоляцією. Окрім лише двох випадків, усі вбивці були жертвами остракізму, піддавалися знущанню або потерпіли невдачі в романтичних стосунках. Завдяки аналізу вчені підтвердили, що почуття соціальної ізольованості стабільно передує агресивній поведінці, а ступінь почуття самотності прямо пропорційний до ризику проявів агресії, зокрема стрільби та вбивства однокласників і вчителів.13

Втім, досвід цькування може призвести і до позитивних змін з результатом долучення до групи.13,14 Тобто інколи людина практикує підсвідомі стратегії реінтеграції в групу, як-от мімікрія, що (підсвідомо) призводить до більшого порозуміння, адже вона лежить в основі підсвідомого прояву емпатії (мімікрія – це повторення емоцій співбесідника, тобто налаштування на один лад, синхронізація настрою). Однак це може привести й до антисоціальної поведінки через спроби відновити почуття контролю у власному житті та позитивну самооцінку, власну повагу до себе. 

Один із засновників психології Вільям Джеймс писав: «Найглибинніший принцип людської природи – це прагнення до визнання». «Якби ніхто не обертався, коли ми заходимо до приміщення, не відповідав, коли ми говоримо, і не зважав на те, що ми робимо…, і якби кожна людина, яку ми зустрічаємо, поводилася так, начебто ми взагалі не існуємо, то нас невдовзі переповнила б лють і безсилий відчай, від яких найжорстокіші тілесні тортури були б полегшенням – адже вони дали б нам відчуття, що хоч би яким поганим було наше становище, ми досі не опустилися так глибоко, щоб не бути вартими уваги взагалі», – стверджував він.15

Змістовне існування і функціонування в цьому світі неможливе без визнання нашим оточенням; це призводить до своєрідної «соціальної смерті»: коли твоє існування не визнають, почуваєшся, ніби не існуєш взагалі.

Відчай соціального вилучення може бути нестерпним і призводити до трагічних наслідків, як-от вбивство в школі Колумбайн. Але найчастіше булінг спричиняє почуття сорому й емоційного болю, який ми проносимо з собою протягом усього життя, як в історії Робіна Томліна. 

Але життя, сповнене самотності, ізоляції та страждання через знущання, не має бути єдиною можливою реальністю. Ми живемо в часи, коли розуміння людської природи та психології дає шанси покращити якість життя, зрозуміти травматичний досвід і залишити його у минулому. А компетентний терапевт може допомогти з’ясувати і відновити базові потреби у прийнятті та співчутті – насамперед до самого себе. 

Посилання:

  1. Історія Робіна Томліна
  2. Скільки дітей страждають від цькування
  3. Цькування на роботі
  4. Дослідження австралійських вчених про булінг
  5. Wesselmann, E. D., Nairne, J. S., & Williams, K. D. (2012). An evolutionary social psychological approach to studying the effects of ostracism. Journal of Social, Evolutionary, and Cultural Psychology, 6(3), 309.
  6. Williams, K. D. (2007). Ostracism. Annual review of psychology.
  7. Woo, C. W., Koban, L., Kross, E., Lindquist, M. A., Banich, M. T., Ruzic, L., ... & Wager, T. D. (2014). Separate neural representations for physical pain and social rejection. Nature communications, 5(1), 1-12.
  8. Harlow, H. F., & Harlow, M. K. (1962). Social deprivation in monkeys. Scientific American, 207(5), 136-150.
  9. Eisenberger, N. I. (2012). The pain of social disconnection: examining the shared neural underpinnings of physical and social pain. Nature Reviews Neuroscience, 13(6), 421-434.
  10. Еволюція остракізму
  11. Masten, C. L., Eisenberger, N. I., Borofsky, L. A., Pfeifer, J. H., McNealy, K., Mazziotta, J. C., & Dapretto, M. (2009). Neural correlates of social exclusion during adolescence: understanding the distress of peer rejection. Social cognitive and affectiv
  12. Ossa, F. C., Pietrowsky, R., Bering, R., & Kaess, M. (2019). Symptoms of posttraumatic stress disorder among targets of school bullying. Child and adolescent psychiatry and mental health, 13(1), 43.
  13. Leary, M. R., Kowalski, R. M., Smith, L., & Phillips, S. (2003). Teasing, rejection, and violence: Case studies of the school shootings. Aggressive Behavior: Official Journal of the International Society for Research on Aggression, 29(3), 202-214.
  14. Булінг і долучення до групи
  15. Вільям Джеймс. Принципи психології

0:00/0:00

Популярні статті

Стаття Суспільство — 27 березня

Як Росія завойовувала вплив у країнах Африки

Стаття Космос - 29 лютого

Куншткамера з Девідом Сперґелом про реліктове випромінювання, НАЯ (НЛО) та співпрацю з українськими науковцями

Стаття Пост правди - 25 березня

Пост правди, епізод 7: Анонімність в телеграмі