ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису

    Чи можна залоскотати самих себе? / Начитав Богдан Логвиненко

    00:00
    00:00
    Людина — 11.06.20
    ТЕКСТ: Євгеній Осієвський
    Ілюстрації: Charlie O'Konar
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Лоскотальні машини

    Люди не можуть лоскотати самих себе. Так-так, можете перевірити. Найімовірніше, у вас не вийшло. Але якщо все-таки вдалось, є новини, які вас заінтригують. Про них, а також про те, як побудувати робота-лоскотуна і чи складно вмовити людей, хворих на шизофренію, займатись дурницями заради експерименту – у новому випуску #БізарроНауки.

    Органічна Меґ

     

    Загадка самолоскотання була відома вже стародавнім грекам. Спостереження про те, що для лоскітки людині потрібна ще одна людина, трапляється у трактаті «Проблеми», створеному, ймовірно, наприкінці третього століття до нашої ери. (Невже немає принаймні одного напряму досліджень, про який би не написав першим клятий Аристотель?) Це твердження, втім, не зовсім точне. З кінця ХІХ сторіччя вчені розрізняють два різновиди лоскоту. Кнісмезис (легкий лоскіт) – відчуття свербіння, котре з’являється, якщо провести по поверхні шкіри м’яким предметом чи пальцем іншої руки; викликати його у себе нескладно. А от «важкий» лоскіт, що спричиняє сміх та пронизуюче відчуття тілесного контакту, називається гаргалезис; спровокувати власноруч його більшість людей не здатні.  

     

    Аж до останніх десятиліть ключовою дилемою, над якою ламали голови дослідники лоскотання, було питання про те, є воно рефлексом (чимось на зразок здригання ноги від удару ортопедичного молотка) чи соціальною взаємодією (як сміх, викликаний розповіданням жартів). Чи міг би хтось, хто не був би людиною, спричинити «гаргалезичну» реакцію у піддослідного? Побудова лоскотального робота була лише питанням часу.   У 1999 році професори Крістін Гарріс та Ніколас Крістенфельд з Каліфорнійського університету в Сан-Дієґо прийняли цей виклик. Вони створили «Механічну Меґ» – апарат, нібито здатний точно симулювати лоскіт. Ось опис конструкції зі статті, опублікованої у вересневому номері журналу «Психономічний бюлетень» (Psychonomic Bulletin & Review) за 1999 рік: «Лоскотальна машина мала вигляд і звучала як роботизована рука, здатна рухатись без втручання експериментатора. За допомогою довгого шлангу рука була під’єднана до солідної купи обладнання, котра справляла враження, ніби здатна її контролювати. Ввімкнута машина видавала гуркотливий звук, який міг би належати справжньому робоапарату».  

     

    Якщо слова «нібито», «справляла враження» і «солідна купа» видались вам підозрілими, ви не помилилися. Ще на початковому етапі дослідження Гарріс та Крістенфельд зрозуміли, що справжній лоскотальний робот для експерименту не згодиться. Якщо піддослідні справді перестали б відчувати лоскіт «в руках» машини, це могло б означати що роболоскотун просто не зміг з потрібною точністю відтворити порухи людських пальців. Аби відкинути цю гіпотезу, автори довірили роль «Механічної Меґ» Меґ Нотман, асистентці однієї з університетських лабораторій. Дівчина ховалась під застеленим довгою чорною тканиною столом і за командою лоскотала п’яти учасників експерименту. На студентів – а це, звичайно ж, були студенти (котрі, за стоїчно чесним формулюванням статті, «погодились на участь в обмін на залік з курсу») – попередньо одягали світлонепроникні маски та навушники. Під час випробування «солідна купа» обладнання починала видавати голосні механічні звуки. Після закінчення сеансу піддослідних просили порівняти інтенсивність відчуттів від лоскоту людини-експериментатора і «машини»Справжнім лоскотуном в обох випадках була асистентка Меґ. Детальніше про організацію експерименту можна прочитати у списку посилань наприкінці статті.. Мабуть, саме такий вигляд має кіберпанк, на який ми заслужили.    

     

    «Особливості конструкції» механізму спричинили окремі проблеми. Одного зі студентів довелось вилучити з дослідження через те, що він розкрив секрет лоскотального апарату, коли шпилька для волосся «Механічної Меґ» зачепилась за тканину столу. Але загалом експеримент пройшов успішно. Майже всі учасники відзначили більш чи менш суттєву різницю між «машинним» та «людським» лоскотанням, хоч і реагували на обидва схожим чином – усміхались, рухали ногою чи намагались її відсмикнути. На думку деяких критиків, Гарріс і Крістенфельду не вдалось повністю притлумити соціальний аспект дослідної ситуації – адже студенти знали, що за ними спостерігають науковці, – та попри це, «міжособистісну» теорію лоскоту у її найбільш буквалістському трактуванні спростували: гадана відсутність другого учасника процесу не викликала відсутності лоскоту. Але якщо інша людина не конче необхідна для створення ефекту гаргалезису, чому ж ми все таки не вміємо лоскотати самі себе?  

     

    Лоскіт і його двійники

     

    Попереднє питання теж потребує уточнення: чому лоскотати самих себе не вміє більшість людей? Досліди останніх двадцяти років виявили існування однієї вкрай специфічної групи населення, все-таки здатної викликати у себе гаргалезис. Перш ніж рухатись далі, Куншт нагадує, що займатись самодіагностикою, спираючись на статті з інтернету – це завжди дуже, дуже погана ідея. Це стосується й тексту, який ви читаєте зараз: навіть якщо ви можете себе лоскотати, не варто робити далекосяжних висновків. Домовились?  

     

    Так от. На початку нульових група британських неврологів експериментально підтвердила, що люди, хворі на шизофренію та деякі інші розлади психіки, здатні набагато ефективніше лоскотати себе, ніж «стандартні» піддослідні. Експеримент розпочався з ідеї одного з найвпливовіших нейропсихологів світу останніх п’ятдесяти років, професора Кріса Фрита. П’ятдесят шість учасників дослідження (23 з діагнозом «клінічна шизофренія»; 18 – з біполярним розладом чи депресією та ще 15 з контрольної групи) взяли участь в експерименті, під час якого вони мали порівнювати відчуття від лоскотання власної долоні іншою людиною та протилежною рукою свого ж тіла. Як з’ясувалося, пацієнти із симптомами слухових галюцинацій та «досвідів пасивності»Досвіди пасивності (passivity experiences) – переживання втрати контролю над власним тілом, що інколи супроводжуються відчуттям ніби кінцівки пацієнта підкоряються наказам невідомої сили., на відміну від решти піддослідних, майже не відрізняли самопродуковані тактильні почування від почувань, спричинених експериментатором. Сформулюймо стисліше: вони могли лоскотати самих себе.  

     

    Чи важко було вмовити психіатричних хворих брати участь у дослідах? За словами професора Фрита, радше навпаки: «Більшість з них завжди раді співпрацювати. У сімдесятих моя лабораторія розташовувалась посеред психіатричного відділення. Пацієнти були щасливі долучитись, тому що, чесно кажучи, помирали від нудьги. Інколи вони самі стукали до моїх дверей і питали, чи є якийсь експеримент, в якому вони могли б взяти участь сьогодні».  

     

    Теорія професора Фрита полягала в тому, що самолоскіт не трапляється за звичних умов, бо мозок навмисно приглушує реакцію на власні дії і підсилює реакцію на дії інших людей. Механізм, за допомогою якого це відбувається, заснований на порівнянні даних від органів чуття з даними «відцентрових копій» (efference copies). У загальних рисах процес виглядає так: перш ніж віддати якесь розпорядження певній частині тіла, центральна нервова система створює «відцентрову копію» – своєрідний прогноз того, які сигнали вона має отримати, якщо дія відбудеться як заплановано. Якщо «рапорт» органів чуття збігається з «рапортом» відцентрової копії, вони скасовують один одного: так мозок дізнається, що все йде за планом. Прецінь передбачити дії іншої людини з подібною мірою точності неможливо, найефективніші лоскотуни – сторонні.  

     

    На переконання Фрита, однією з причин шизофренії є порушення цього «порівняльного» механізму. Нервова система втрачає здатність розрізняти наслідки власних дій та дій, спричинених зовнішньою силою. Наступні дослідження дозволили виявити ділянки мозку, котрі активуються під час самолоскоту. Це мозочок (що відповідає за рух), соматосенсорна кора та передня частка поясної кори (somatosensory and anterior cingulate cortices). Якщо Фритова теорія правильна, саме там відбувається порівняння відцентрових копій зі «звітами» органів чуття.   У 2015 році Анна-Лора Лемет, Меріон Луйя та Жиль Лефарґ з Університету Лілля здійснили ще одну серію самолоскотальних експериментів на двох групах здорових студентів, що мали, відповідно, найвищі та найнижчі показники шизотипічних характеристикНа переконання більшості сучасних психологів, висока частка здорових людей наділена шизотипічними рисами психіки, хоча у різних індивідів вони оприявнюються різною мірою. Присутність та інтенсивність рис визначають за допомогою анкет, Schizotypal Personality Questionnaires (SPQ). Типові запитання: «Чи траплялись у вас надприродні досвіди?», «Чи часто ви помилково впізнаєте людей в об’єктах чи тінях або ж сприймаєте шуми за голоси?» серед 397 опитаних. Їхні результати підтвердили попередні дані: низькошизофренічні піддослідні відчували в середньому у 3,67 рази виразніше зменшення інтенсивності лоскітки, коли вони здійснювали його самі, ніж коли їх лоскотали вчені. Статистично найефективнішим лоскотальним роботом й надалі залишається інша людина (а мотиватором до участі в досліді – залікова книжка).  

     

    Вочевидь, поведінкова складність та гострота лоскоту свідчать про основоположність тілесної взаємодії для тварин нашого виду. Точно й разюче відчувати доторки інших – вкрай важлива складова таких ключових різновидів діяльності homo sapiens як пестощі, бійки та, звичайно ж, секс. Людина людині – лоскотальна машина.     

    ТЕКСТ: Євгеній Осієвський
    Ілюстрації: Charlie O'Konar
    Статті
    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Космос
    Що таке сонячні плями і чи впливають вони на людей

    Чи можуть спалахи на Сонці та магнітні бурі провокувати погане самопочуття в людей?

    Ідеї
    Пропаганда у російському кіно

    Як кіно стало частиною пропагандистської та політичної ідеології росії та чи можна якось дати цьому раду?