fbpx
ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І миттєво отримуй 9 електронних журналів Куншт у подарунок.

Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

Читати

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Повідомлення успішно надіслано

Для пошуку
введіть назву запису
Україна — 20.09.21
ТЕКСТ: Олександр Стукало
Ілюстрації: Каталіна Маєвська
Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
Ctrl+Enter.
Ловці у житі

У червні 2007 року в німецькому університеті імені Карла фон Осєцького (м. Ольденбурґ) відбувся симпозіум «Трасянка і суржик: продукти білорусько-російських та українсько-російських мовних контактів». 24 його учасники приїхали з Австрії, Естонії, Німеччини, Білорусі, України, Чехії та США, щоби поділитись думками з приводу історії, побутування й дослідження явища, котре ще донедавна вважалося надто низьким, невартісним, та й узагалі шкідливим, аби говорити про нього не емоційно (мовознавиця Олександра Сербенська, скажімо, вживає вирази «здеградований, убогий духовний світ людини», «небезпечний і шкідливий»), а науково, з використанням новітніх даних статистики й соціолінгвістики.

 

Час для симпозіуму був обраний напрочуд вдалий: за півтори тисячі кілометрів на схід від Ольденбурґа, в Україні, ніщо не свідчило про бодай якісь шанси зникнення суржику. Прогресивна міська молодь слухала Леся Подерв’янського, читала Ірену Карпу, Богдана Жолдака та Михайла Бриниха й пам’ятала «Шоу довгоносиків» чи «СВ-шоу». Суржик став модним і потужним виражальним засобом, причому не лише в житті, а й у медіа та літературі. В освічених компаніях, де багато цитували, мови змішувались освічено. В неосвічених, де цитували мало, але звикли говорити так, як звикли, мови змішувались за звичкою.

 

Ті, хто боровся проти такого змішування, писали книжки, складали списки і сподівалися «врятувати ситуацію». Впродовж 1990-2020-х років з’явилось чимало тематичних (міні-)словників, освітніх плакатів і постерів, лекцій та наклейок – у тому числі створених приватними особами, а не Інститутом української мови Національної академії наук України – офіційною нормотворчою установою в цій царині1. Автор(к)и цих матеріалів вважають русизми шляхом до суржику, а суржик – колоніальним виплодом і хворобою мовиДо русизмів при цьому часом зараховують цілком українські слова й конструкції, яким просто не пощастило бути надто схожими на російські (у місто, машина, туфлі, стакан, буква тощо) або просто не сподобатись авторам, а про українські прикордонні діалекти зі змішаною лексикою навіть не згадують. У цьому сенсі вартий уваги новий словник Тараса Берези, Юрка Зеленого та Ірини Зубрицької, де кальками названо такі вирази, як «а ти як думав?» чи «висмоктати з пальця», а слова «герой» чи «ждати» наведено в одному списку зі словосполученням «жарознижуючі лікарства»2

 

Нині ситуація змінилася мало: меншість мовознавців досліджує суржик із наукового боку й звертає увагу на його побутування й розвиток; більшість стигматизує його й радше пише про те, що його зовсім не має бути, ніж про те, на що звертати увагу, коли він є. В повсякденні словом «суржик» називають цілий ряд утворень, об’єднаних відходом від реальної чи уявної літературної норми (у тому числі послідовні говірки без домішок). 

 

Далі я спробую чіткіше окреслити суржик як явище та поміркувати про його розвиток, відмінність від діалектів і складнощі класифікації певних слів як «суржикізмів».

Окрім літературного (унормованого, «високого») варіанту, кожна мова має нелітературні – обмеженіші у вжитку (зрозумілі не всім), нижчі за статусом, які побутують у певних соціальних чи територіальних угрупованнях мовців. Територіальні варіанти мови – це її діалекти, наріччя й говори: різновиди з власною лексикою, фонетикою й синтаксисом, що природно сформувалися на певних територіях (наприклад, на Поліссі часто «акають» і вживають багато слів, схожих на російські й білоруські, на Галичині багато слів, схожих на польські, а в говірках Закарпаття чимало запозичень з угорської). Діалекти описані у відповідній довідковій літературі (зокрема Атласі української мови), і саме на їхній основі формується літературна мова. Нинішня літературна українська сформувалась на основі полтавсько-черкаських говірок, руська канцелярійна (актова) мова часів Великого князівства Литовського творилась на базі північних говірок (саме нею написані литовські статути та інші офіційні документи3), основу літературної мови Гетьманщини теж творили північноукраїнські говірки. Соціальні варіанти мови призначені для певних суспільних груп (студентський сленг, арго – таємна мова – лірників і кобзарів у XVIII-ХІХ столітті, фахові терміни мореплавців, жаргон злодіїв). Їх теж описують і досліджують – зокрема Олекса Горбач4, Леся Ставицька (найперше у студії «Арго, жаргон, сленг: соціяльна диференціяція української мови»)5 та Світлана Пиркало6

 

Що ж таке суржик? Територіальний він чи соціальний? Одинадцятитомний академічний тлумачний словник (1970—80-ті) дає визначення «суміш зерна, пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса; борошно з такої суміші» і «елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно, без додержання норм літературної мови; нечиста мова»7. «Словарь» Бориса Грінченка додає ще одне: «людина змішаної раси»8. Як бачимо, для всіх варіацій ключовим є значення суміші, зокрема зі зниженням якості відносно окремих компонентів. Соціолінгвістка Ірина Брага9 наводить кілька різних визначень, серед них – «компонент просторіччя в ситуації диглосної (нерівноправної – прим. автора) двомовності», «сума ідіолектівІдіолекти – індивідуальні варіанти мовлення», «змішана мова», «немотивоване перемикання кодів», «український піджинПіджин – спрощене усне мовлення, розвинуте з елементів двох неспоріднених мов для порозуміння й ділових контактів», «напівмовність» і навіть «недопереклад». Одразу впадає в очі оцінність: як сам термін, так і його описи дуже ненауково негативні (сама Брага пропонує замість терміна «суржик» конструкцію «українсько-російське змішане мовлення»). Мовознавиця Лариса Масенко пише про те, що початково суржик був «соціолектом царських службовців і солдатів»10, називаючи приблизний час його виникнення – XVII–XVIII століття, коли владні структури на території сучасної України стали остаточно імперськими (і російськомовними), а місцеве населення намагалося користуватись престижнішою мовою (чи то через небажання говорити «по-селянськи», чи то з охоти пробитися вище соціальною драбиною). 

 

За словами мовознавця Леся Белея, для виникнення суржику мав скластися ряд передумов: 1) інтенсивні контакти між суперстратом (мовою домінантної групи населення) і субстратом (мовою підлеглої групи): російська колонізація, міграція росіян в Україну; 2) суперстрат має високий престиж (російська – панівна мова імперії та СРСР); 3) носії субстрату володіють тільки однією рідною мовою й не мають навичок усвідомленого перемикання кодів (тому суржик поширився передусім серед сільського й малоосвіченого населення України); 4) контакт триває кілька поколінь11.

 

Російська була мовою влади аж до кінця існування СРСР, а після його розпаду за інерцією лишалась у суб’єктивному сприйнятті «вищою» ще з десяток років, аж до початку активної українізації масового культурного продукту. За 250 років диглосії суржик так сильно вкорінився в українську мовну ситуацію, що, за словами Белея, нині можна говорити вже не про диглосію, а про триглосію: на території України вживаються українська, російська й суржик, обмежений розмовним регістром та літературно-музичними експериментами11.

 

Нині, коли мовна нерівноправність (майже) зникла й українська отримала всі належні права на території свого побутування, суміш мов існує (і розвивається!) вже за дещо іншими принципами, ніж раніше. Суржик, як, знов-таки, зауважує Лесь Белей, для когось нині вже може бути рідним різновидом мови, тому його точно не можна називати піджином – утворенням на межі цілковито різних мов, призначеним для порозуміння (саме такими були російсько-норвезький русенорск чи англійсько-іспанський текс-мекс). «Несистемність» суржику (котру підкреслюють кілька мовознавців як чільну ознаку відмінності від діалектів) можна було б досить легко підважити регіональними дослідженнями (адже основою для нього таки стають (системні) діалекти, як підкреслюють Ірина Брага та Сальваторе дель Гаудіо)12

 

Варте уваги спостереження Сальваторе дель Гаудіо про те, що основними складовими українсько-російського змішаного мовлення стали українська діалектна основа й нашарування російських елементів, а також про те, що «суржикізми» неможливо чітко виокремлювати без історичного аналізу. Справді, в прикордонних діалектах (які лише з українського боку кордону є частиною української мови) можна натрапити на численні випадки міжмовної інтерференції, змішування та перемикання кодів – але причини цих явищ уже будуть геть інакшими, ніж причини появи суржику, цитовані вище, – не соціально-ієрархічними, а суто територіальними. Так, скажімо, в поліських діалектах цілком нормативні слова «стол», «нож», «празнік» чи «язик» у значенні «мова», але якщо їх використовуватиме житель, скажімо, Вінниччини, в його вустах вони стануть прикладом українсько-російського змішаного мовлення (суржику).

 

Ще один приклад амбівалентності – так звані «позірні русизми»: слова, які походять зі спільного старослов’янського спадку чи живих діалектів і 100–200 років тому могли належати до літературної традиції: врем’я, год, літ, город, границя, діло, кусок, лице, письмо, празник, ждати, ціль, клевета, струя, воздух, просьба, первий. Більше їх можна знайти в словниках Грінченка, Желехівського чи Огієнка, виданих задовго до початку нинішнього, далеко загальнішого й суворішого трактування таких «русизмів» як елементів суржику, а серед мовознавців їхньою проблематикою займається зокрема Наталія Дзюбишина-Мельник13. За її словами, позірні русизми – це слова і вирази української мови, чия подібність до відповідних слів і виразів російської мови не зумовлена контактами цих двох мов (звізда, туча, верем’я, похожий тощо). 

 

Попередні роздуми впритул підводять нас до проміжного узагальнення: певні елементи системи можна класифікувати як «суржикові» лише за сукупністю багатьох чинників. Іще один такий чинник – історична перспектива. Читаючи текст XVIII століття, не можна класифікувати його лексику, спираючись на норми ХХ, яких не існувало під час його написання. Що це значить на практиці? Це значить, що «Енеїду» варто читати, зважаючи на стан тогочасної української мови (і авторську мету), а «Кобзаря» – пам’ятаючи про те, що Шевченко часто бував на півночі України й товаришував з вихідцями з Чернігівщини й північної Полтавщини, а тогочасна норма несла на собі впливи ситуації, коли «правильну» українську мову визначали вихідці з Гетьманщини – нинішніх Київської, Чернігівської й частини Полтавської областей (більше про це можна прочитати у статті Юрія Шевельова «Чернігівщина в формуванні нової української літературної мови»14). 

 

Продовжуючи тему діалектної основи суржику, негоже оминати увагою ще один її аспект. За браком місця тут неможливо говорити про нього детальніше (а сам би він вартував цілого дослідження). Цей аспект – розвиток українських діалектів та долучення до їхньої лексики (й фонетики) нових елементів під впливом різноманітних медіа. Найперше слід сказати, що діалектна лексика сама по собі тематично неповна: лише літературна мова за визначенням може обслуговувати всі сфери життя (саме до цієї мети її так чи інакше ведуть ті, хто вигадує нові слова, запозичує чужі й відновлює старі). Коли люди, які говорять діалектом, відчувають цю неповноту, вони беруть слова з доступних джерел (переважно запозичують почуте або прочитане). Через постійну фонову двомовність (віднедавна з кількісною перевагою української мови) діалектомовці можуть запозичувати слова хаотично: звідти, звідки це зробити простіше, тобто з відкритішого і ширшого медіаканалу. Що це значить на практиці? Якої мови більше у вашому оточенні, з такої ви й позичатимете слова. Стрімке прискорення розвитку медіа в останні 10 років дало діалектам багато нагод збагатитися (доступні смартфони, інтернет-покриття, цифрове ТБ) – причому нові слова позначають не лише технічні реалії, а й почуття, переживання та інші елементи позаматеріального світу (сексизм, фемінізм, булінг, гендер тощо). Яким буде результат такого збагачення? Можна передбачити (й побачити), що він вписуватиметься у вищезгадані визначення суржику (малосистемна суміш різнорідних елементів кількох мов із діалектною основою, яку часто обирають через найменший опір) – але концептуальна рамка для його досліджень, здається, мала би бути зовсім інакшою. Оскільки українська соціолінгвістика таки помалу виходить із летаргії, можна сподіватися, що відповідні дослідження не забаряться.

ТЕКСТ: Олександр Стукало
Ілюстрації: Каталіна Маєвська
Посилання
Статті
До ворожки не ходи
До ворожки не ходи: духи і привиди

З'ясуємо, звідки взялися легенди про духів та привидів і чому деякі люди часом їх бачать, а ще послухаємо, як «говорить привид»!

Хімія
Що всередині: наука морозива

Кожна складова морозива по-своєму важлива.

Промо
Проєкт інтелект. Епізод 2: Чи зможемо ми колись говорити з тваринами за допомогою Petcube

Навіщо вашим домашнім улюбленцям штучний інтелект?

Суспільство
Нобелівка‒2021: економіка. Природні експерименти допомагають відповісти на важливі питання

Цьогорічні лауреати – Девід Кард, Джошуа Енґріст та Ґвідо Імбенс – показали, що природні експерименти можна використовувати, щоб відповісти на ключові суспільні питання.

До ворожки не ходи
До ворожки не ходи: астрологія, нумерологія, ворожіння

Чому люди звертаються до ворожіння, що чекають від астрології та нумерології і чи це справді їм допомагає?

Наука
Три в одному: за що дали Нобелівки з фізіології або медицини, хімії та фізики

Слухайте про цьогорічну Нобелівку!