ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису

    Чому нам не подобається чути свій голос на записах?

    00:00
    00:00
    Психологія — 18.06.20
    ТЕКСТ: Тетяна Шелемей
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Любе дзеркальце, скажи!

    З перших днів життя людини в її свідомості збираються дані про предмети та явища, на основі яких формуються уявлення про довкілля. Перед нами виникають образи батьків, тварин, рослин та ще багатьох об’єктів і суб’єктів. Також у нашій свідомості починає існувати образ себе – людини, про яку ми, здається, знаємо абсолютно все: її вподобання, риси характеру, який вона має вигляд, як ходить, їсть чи займається певним видом діяльності. Однак, попри такі ґрунтовні знання про себе, ми нерідко здивовані, коли чуємо свій голос і бачимо себе на відео, а дуже часто нам це зовсім не до вподоби. 

    Знайомі незнайомці

     

    Однією з причин виникнення таких неприємних відчуттів є «незнайомство» людини з собою. Звучить дивно, адже ми бачимо себе щодня у дзеркалі. Проте це відображення обернене в інший бік, а тому відрізняється від відбитка на фото. Найбільше дивує зображення обличчя, оскільки воно майже ніколи не буває ідеально симетричним. Навіть незначна невідповідність розміру, розташуванню та формі лицевих деталей ліво-правої частини щодо сагітальної площиниСагітальна площина –  це площина, що поділяє об’єкт у вертикальній площині, на ліву і праву частини. У сагітальній площині проходить сагітальний черепний шов, що з’єднує обидві тім’яні кістки. можуть відображатися в нашій уяві викривленими, що впливатиме на процес розпізнавання та відчуття привабливості.1

     

    На відео до асиметрій обличчя додаються міміка, жести, звучання голосу, які людському мозку досить важко контролювати під час запису. Адже в цей час він нерідко зосереджений, наприклад, на розумних та змістовних відповідях у процесі інтерв’ю або на виконанні іншого завдання. Перегляд усіх цих моментів на відео для переважної більшості людей є новою реальністю, відмінною від наявних уявлень про себе у свідомості.2 Ми не спостерігаємо за собою збоку в житті, а тому будь-які наші дії на відео видаються нам дивними та незрозумілими. Ми ніби бачимо свого двійника, який розмахує руками, негарно усміхається і взагалі мало чим схожий на образ «себе», який існує в нашій уяві.  

     

    Коли ми спостерігаємо за людьми, яких часто бачимо, у нас не виникає такого відчуття, і все відтворене на відео видається природним та справжнім. Так відбувається через «ефект знайомства з об’єктом», головним дослідником якого був психолог Роберт Зайонц. Згідно з цією теорією, що частіше ми дивимося на щось, то більше воно видається нам привабливим та приємним. Справа в тому, що в небезпечному світі будь-яка жива істота реагує на нові об’єкти та подразники з острахом. Однак вона починає адаптуватися до речей або людей, коли бачить їх декілька разів. Якщо контакт з об’єктом не спричиняє неприємних відчуттів та наслідків, через кілька зустрічей ми відчуватимемо безпеку і навіть почнемо звикати до нього. А оскільки ми не спостерігаємо за своєю діяльністю збоку, все здаватиметься нам незнайомим, а тому – непривабливим.3

     

    Вивчаючи «ефект знайомства з об’єктом», вчені з Університету Вісконсіна в Мілуокі Теодор Міта, Маршал Дермер та Джефрі Найт у 1977 році провели експеримент. Під час дослідження 33 жінок попросили переглянути дві фотографії себе (оригінал та його дзеркальну копію) й обрати, на їхню думку, кращу. Більшість учасниць віддали перевагу зображенню, яке щодня бачать у дзеркалі. Це ж саме запропонували зробити друзям респонденток, які, навпаки, обрали оригінальні світлини жінок. Вчені дійшли висновку, що ми здебільшого єдині, яким подобається наше відображення у дзеркалі та не подобається на фото.4

     

    Схоже дослідження провели в 2010 році. Респондентами стали 72 дитини віком від 3 до 12 років та 38 дорослих віком від 28 до 60 років. Учасникам запропонували переглянути оригінальну фотографію та її дзеркальну копію. Вони обирали краще зображення себе, а також когось із своїх близьких. Окрім того, світлини демонстрували їм двічі: одночасно, одне біля одної та послідовно. Коли дорослі бачили обидві фотокартки разом, 71% віддали перевагу своїм дзеркальним зображенням, 76% – стандартній світлині друга. Коли фото показували послідовно, відбиток свого щоденного відображення у дзеркалі обрали 71% учасників, оригінальну фотографію друга – 84%. Група дітей була поділена на три підгрупи – віком від 3 до 5, від 5 до 7 та від 7 до 12 років. Їхні вподобання зберігали таку саму тенденцію, як у дорослих, окрім наймолодших учасників. Так, 45% респондентів віком від 3 до 5 років під час одночасної демонстрації двох світлин обрали дзеркальну копію свого зображення, 62% – оригінальне фото батьків; під час послідовного показу – 50% та 62% відповідно.5 Результати експерименту дозволили вченим стверджувати, що пам’ять про обличчя близької людини сильніша, ніж про власне, а тому, згідно з «ефектом знайомства з об’єктом», викликає в нас більшу симпатію.

     

    Логічно припустити, що людське бажання бачити своє дзеркальне відображення на фото, стало однією із причин зростання популярності селфі.  Зокрема результати опитування 2013 року показали, що кожна третя світлина людини віком від 18 до 24 років – це селфі. Хоча ставлення до цього виду фотографії неоднозначне. Так, Сара Діфенбах та Лара Крістофоракос у 2017 році провели експеримент, в якому взяли участь 238 осіб. З них 82% хотіли б бачити в соцмережах більше звичайних фото, ніж селфі. Та навіть ті респонденти, які негативно ставився до цього виду світлин, продовжували їх робити і публікувати у своїх інтернет-акаунтах.6 Це означає, що нам не подобається чуже селфі, однак імпонує своє. 

     

    Хто це сказав? 

     

    Окремим незнайомим аспектом образу «себе» є наш голос, який на записі звучить не так, як ми його зазвичай чуємо. Зумовлено це тим, що звукові коливання потрапляють до наших слухових механізмів двома шляхами – повітряною та кістковою провідністю. У першому варіанті спричинені звуком повітряні хвилі спочатку долають зовнішнє вухоЗовнішнє вухо – частина вуха, до якої належать вушна раковина і зовнішній слуховий прохід., згодом проходять через барабанну перетинкуБарабанна перетинка – це тонка прозора мембрана з волокнистої сполучної тканини, із зовнішнього боку вкрита шкірою, а із внутрішнього – слизовою оболонкою, розташована між зовнішнім та внутрішнім вухом. та середнє вухоСереднє вухо – це невелика заповнена повітрям і вистелена слизовою оболонкою порожнина у скроневій кістці, обмежена з одного боку барабанною перетинкою, а з іншого – кістковою стінкою із двома отворами: овальним та круглим вікном внутрішнього вуха. і потрапляють до завиткиЗавитка – це конічна закручена комірка у внутрішньому вусі, в якій розташована завиткова протока, де міститься спіральний або Кортіїв орган – рецепторний орган слуху., звідки її складові транслюють їх до головного мозку. У другому – звукові коливання через вібрацію кісток черепа проводяться безпосередньо до внутрішнього вуха. Однак, оскільки ці вібрації проходять нашим тілом, протягуються та знижують висоту тону, вони створюють помилкове відчуття басу, а тому не звучать так виразно, як у першому варіанті.7

     

    Коли ми слухаємо інших людей або запис свого голосу, звуки потрапляють до завитки ззовні, через повітря. Відповідно, наш голос на записі та той, який ми чуємо щодня, відрізняються частотою, адже перший – дзвінкіший, ніж ми очікуємо. Окрім того, з ним ми стикаємося рідко, а тому, згідно з «ефектом знайомства з об’єктом», він просто не може нам подобатися. 

     

    Важливе значення відіграє також усвідомлення того, що передає наш голос. Провівши експерименти в 1966 році, психологи Філ Холземанн та Клайд Роузі, дійшли висновку, що голос не тільки звучить по-іншому на записі, а ще й передає нам додаткові позалінгвістичні знаки: тривожність, нерішучість, смуток, гнів тощо. Вони надають словам іншого значення і навіть розкривають невідомі нашій свідомості аспекти особистості.8

     

    Окрім того, людина прагне контролювати все навколо. Під час розмови ми маємо владу над нашим мовленням: можемо зробити наголос на певному слові чи реченні, пришвидшити темп тощо. Однак голос на записі ми вже не контролюємо, а тому це викликає в більшості з нас дискомфорт.9

     

    На чиєму ти боці? 

     

    Неабияк впливає на те, як ми сприймаємо своє зображення та голос, підтверджувальне упередження. Його інша назва – упередження моєї сторони. Воно полягає у тому, що людина шукає, інтерпретує й запам’ятовує інформацію, яка підкріплює її власні переконання. Річ у тім, що наш головний мозок щодня осмислює великий обсяг даних, а тому для швидкого пошуку серед цього масиву необхідного, він використовує різноманітні методи та прийоми, загальна назва яких – евристика. У процесі функціонування головний мозок на основі нашого досвіду, пам’яті, сподівань утворює шаблони, які формують ментальні моделіМентальні моделі – це глибоко вкорінені в свідомості поняття, узагальнення чи навіть картини і образи, які діють на те, як ми сприймаємо світ і діємо., що впливають на нашу поведінку. Наприклад, якщо в дитинстві вас вкусила собака, то під час контакту з цим видом тварини у вас виникатиме почуття страху. Так відбуватиметься доти, поки ви не зміните своє ставлення до собак і в головному мозку не сформується новий шаблон дій у схожій ситуації. Це зручний процес для головного мозку, який таким чином не перепрацьовує. Однак зазвичай це порушує раціональне мислення, внаслідок чого в нас виникають когнітивні упередженняКогнітивні упередження – відхилення у судженнях, яке супроводжується можливою нелогічністю у прийнятті висновків про інших людей і ситуації.

     

    Якщо образ «себе» у вашій свідомості має недоліки (наприклад, кривий ніс, негарну посмішку, швидке мовлення з картавістю тощо), то з великою ймовірністю, ви шукатимете їх на відео- чи аудіозаписі, щоб підтвердити та навіть певним чином гіперболізувати ці вади. По-перше, через бажання головного мозку захистити вас. Коли протилежні факти доходять до нього, він сприймає це як психологічну загрозу й захищається, ніби вам загрожує реальна фізична небезпека. Адже спростування факту означатиме, що ви помиляєтеся й не такі розумні, як вам здається. По-друге, через бажання головного мозку полегшити собі роботу. Річ у тім, що в момент перегляду чи прослуховування, він вже зайнятий знайомством з новою реальністю та дослідженням незнайомого об’єкта. А для того, щоб неупереджено оцінити свої нібито негативні риси, потрібно залучити раціональне мислення, що означає додати ще одне завдання мозку, який і так працює. Тому значно легше знайти підтвердження переконанню, яке вже існує у нашій свідомості.9

     

    Дослідження психолога Ембера Сторі, проведене в 1998 році, показало, що наша здатність запам’ятовувати зворотній зв’язок залежить від того, чи відповідає він нашій самооцінці. Наприклад, якщо ви ставитеся до себе дуже самокритично, то швидше запам’ятаєте про свій недолік, знайдений однією людиною, ніж якщо десять осіб скажуть вам протилежне. Поза тим, ми нерідко навмисно шукаємо в словах оточення підкріплення нашого сприйняття себе.10

     

    Утім, така однобічна інформація не відповідає нашим справжнім поглядам. Про це свідчить експеримент, проведений в 2013 році Сюзен Г’юз та Маріссою Гаррісон. У дослідженні взяли участь особи віком від 16 до 60 років, яких попросили оцінити привабливість звучання голосів. На аудіодоріжках були записані секретно змішані голоси учасників. Респонденти, які не впізнали свій голос, оцінили його значно вище, ніж голоси інших учасників.19

     

    Тому будьте менш самокритичними, а також частіше дивіться відео з собою в головній ролі. Це, мабуть, найефективніший та найпростіший спосіб вподобати звучання свого голосу та своє відображення. 

    ТЕКСТ: Тетяна Шелемей
    Ілюстрації: Каталіна Маєвська
    Статті
    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Космос
    Що таке сонячні плями і чи впливають вони на людей

    Чи можуть спалахи на Сонці та магнітні бурі провокувати погане самопочуття в людей?

    Ідеї
    Пропаганда у російському кіно

    Як кіно стало частиною пропагандистської та політичної ідеології росії та чи можна якось дати цьому раду?