Озвучена стаття Суспільство — 22 квітня, 2019

Люди бідкаються, інфляція розводить руками

ТЕКСТ:

ІЛЮСТРАЦІЇ: Каталіна Маєвська

Не можна просто так додруковувати гроші й ставати багатшими. Якщо ж це зробити, то ми неодмінно опинимося в умовах швидкого знецінення грошей. Таке явище має назву інфляція, і за певних умов вона нещадно руйнує економіку. Що спричиняє інфляцію, і що чекає на тих, хто вирішує обіграти економічні закони?

Як мала б виглядати країна, що має найбільші поклади нафти у світі? На думку спадає картина достатку й успішності – заможні, добре одягнені люди, розкішні автівки, фешенебельні бутіки. Але така картина оманлива. Насправді  ця країна сьогодні перебуває у великій скруті. Її мешканці позбавлені найнеобхіднішого: полиці магазинів порожні, електрика подається з перебоями, а вулиці міст подекуди засипані грошима, цінність яких практично зрівнялася з вартістю паперу, на якому їх було надруковано. Ім’я цій країні – Венесуела.  

Що ж довело країну з таким могутнім потенціалом до жалюгідного економічного становища? Безумовно, урядування Уго Чавеса і Ніколаса Мадуро, харизматичних лідерів, які вирішили, що закони економіки – це вигаданий непотріб, що їм дано своїм власним шляхом досягти процвітання своєї країни та її громадян. Вони хотіли побити економічні рекорди. Їм це справді вдалося: Венесуела – світовий рекордсмен з рівня інфляції, явища, яке може підірвати будь-яку економіку.  

Що таке інфляція? Це загальне підвищення цін на товари, роботи і послуги в країні. Інфляція домальовує нові нулі на банкнотах, робить всіх навколо формальними мільйонерами і мільярдерами, проте за всі ці мільйони й мільярди часто не купиш навіть найнеобхіднішого.   У великої інфляції завжди тільки одна причина – надмірна кількість грошей, випущених в обіг державою. Чому так стається? Бо держава має монополію на те, щоб випустити в обіг будь-яку кількість грошей. Уявіть себе уособленням держави. Ви бачите навколо себе проблеми й негаразди, більшість із яких вирішуються через гроші. Побудувати дороги, лікарні, підвищити зарплати і пенсії, допомогти тим, хто слабший – ці потреби постійні. І маєте можливість випустити будь-яку кількість грошей для вирішення цих проблем. Здається, що все просто, але це не працює.  

Так, гроші справді можна просто надрукувати. Зараз це стало ще легше. Переважно грошові розрахунки сьогодення втратили матеріальну форму. Підприємства розраховуються між собою безготівковим чином. Ви так само можете сплачувати ледь не всі покупки карткою. Це означає, що додати грошей стало ще простіше.  

Розглянемо виникнення інфляції як явища на такому уявному прикладі. Увечері всі люди навколо лягли спати, а зранку, перевіривши стан карткового рахунку, несподівано знайшли там мільйони. Неможливо? Навпаки – технічно це елементарно здійснити. Утім, що іще у світі змінилося за ніч? Чи випустили більше, ніж зазвичай, автомобілів, смартфонів і холодильників? Чи спекли більше хліба і тістечок? Чи створили більше фільмів і пізнавальних програм? Якщо ні, то як  люди навколо стануть багатшими, побачивши додаткові нулі на своїх рахунках? Адже вони будуть прагнути всі ці гроші обміняти на матеріальні й нематеріальні цінності, яких не стало більше, ніж зазвичай, поки вони бачили сни. Зазначена логіка описується наступним рівнянням: M * V = P * Q, де M – кількість грошей в обігу V – швидкість руху грошей, тобто скільки разів за певний період, наприклад, рік, одна гривня, долар, тугрик чи інша валюта встигає змінити свого власника P – це ціна, за якою продається продукт Q – це кількість чи обсяги виготовленого продукту.

Логіка цього рівняння наступна. Якщо хтось виробляє і продає, то в одну сторону рухаються товари, роботи чи послуги, а в іншу – гроші. Хтось продає, інший платить за куплене. Але той, хто отримав гроші, купить на них щось і собі. Відповідно товари, роботи чи послуги за певною ціною (права частина рівняння) будуть вже рухатися до нього, а гроші (ліва частина рівняння) – навпаки від нього. Економіці не потрібно грошей стільки, скільки виробляється продуктів, адже гроші можуть змінювати власника багато разів (це показник швидкості їх обертання в рівнянні).

Спробуємо поєднати раціональність рівняння з ірраціональністю наших бажань. Що ви зробите, несподівано побачивши велику кількість грошей на своєму рахунку? Напевно, спробуєте якнайшвидше здійснити давні бажання – купити щось, кудись поїхати, одним словом, ви почнете витрачати швидше та більше, ніж зазвичай. А швидкість руху грошей зростатиме! Як бачимо, в лівій частині рівняння збільшаться одночасно обидва множники – M (грошова маса в обігу) і V (швидкість руху грошей), а тому їх добуток збільшиться пропорційно. При цьому обсяг (Q) всього того, що виробляє економіка, є незмінним – константою. Але ж рівняння має зійтись? Воно і зійдеться, адже в нас залишився в правій частині рівняння множник P. Це рівень цін, який в нашому випадку має зрости не просто пропорційно раптово збільшеній грошовій масі, а ще й пропорційно добутку її зростання на нову прискорену швидкість, з якою люди полетять робити нові покупки. Наскільки має зрости P, наскільки мають зрости ціни? Виникне та сама спустошувальна інфляція.  

Хіба таке буває? Це ж таке просте рівняння, давно відоме економістам. На прикладі Венесуели бачимо, що така економічна неграмотність цілком трапляється і в сучасному світі, сповненому знань й інформації. Першопричина цієї проблеми завжди одна – конкретні люди з надмірною владою, які вимагають надати для вирішення проблем народу стільки грошей, скільки вважають за потрібне. Щоб уникнути такої проблеми, розвинуті країни застосовують принцип незалежності центрального банку країни: він відповідає за рівень інфляції, але не підпорядковується ані уряду, ані президенту, ані парламенту в питаннях застосування інструментів для досягнення цінової стабільності. Якщо ж у країні існує фактична диктатура, а влада зосереджена в однієї людини чи невеликої групи людей,  про незалежну політику центрального банку йтися не може, він буде лишень виконувати вказівки влади. І саме це зазвичай стає причиною неконтрольованого випуску нових грошей і зрештою інфляції. Розглянемо лише кілька прикладів високої й руйнівної для економіки країн інфляції, які надала нам історія.  

Відкриття Америки і 100 років європейської інфляції

У минулому функцію грошей виконували дорогоцінні метали. Відкриття нового континенту і активний ввіз дорогоцінних металів в Європу породив суттєве знецінення грошей і повсюдне зростання цін. Звичайно, достовірної статистики того часу не існує, втім можна стверджувати, що в середньому ціни до кінця XVI століття зросли в понад 3 рази. Цей період увійшов в історію під назвою «революція цін». Особливо потерпали Іспанія і Португалія, які отримували найбільший потік коштовностей з колоній. Зростання цін зробило їх товари неконкурентними  в міжнародній торгівлі, країни із заможних лідерів перетворилися на маргінеси Європи. Говорили навіть про прокляття індіанського золота.  

Німеччина, 1918 рік. Кінець Першої світової війни. Беззаперечна поразка країни та її союзників. Версальський договір, який передбачає демілітаризацію, втрату територій і сплату репарацій. Як фінансувати потреби країни? Звісно ж, маємо просто створити стільки грошей, скільки не вистачає! І ось до 1922 року грошова маса зростає в сім разів. Утім, ціни збільшуються в 40! Інфляція пожирає країну зсередини. Грошей стає більше, але їх не вистачає у ще  більших масштабах. До 1923 року грошова маса зростає в 90 разів, але ціни – в 230! Починається інфляційна агонія. За чотири місяці липня до листопада 1923 року грошова маса збільшується у нечувані 132 000 разів! А рівень цін – у 854 000 разів. Загальна сума німецьких марок в обігу вимірюється в той час квінтильйонами (одиниця з вісімнадцятьма нулями). Гроші втрачають цінність настільки, що на тогочасних картинах діти розпалюють ними багаття. Сьогодні, якщо подивитися на Німеччину, може здатися неймовірним, що в цій раціональній країні заволодів розумом та прийшов до влади Гітлер. Що це було, як не бунт проти того економічного занепаду і відчаю, які принесла інфляція?  

Україна, 1990-ті. Здобувши незалежність, країна швидко вийшла зі стану ейфорії. Економіка, орієнтована на республіки СРСР, стрімголов летіла в прірву. Грошей не вистачало, тож «добрі люди» в уряді й парламенті роздавала їх направо і наліво, здійснюючи чергову емісію. Незабаром практично всі українці стали мільйонерами, адже найбільшою купюрою в 1995 році став мільйон карбованців. Пляшка молока коштувала близько 100 тисяч карбованців. Гривня як національна валюта народилася в 1996 році. Всі наявні карбованці міняли на гривню у співвідношенні 1 гривня за 100 000 карбованців.

Зімбабве. У 2008 році ця країна встановлювала нечувані рекорди з показників інфляції. Місячний рівень інфляції вимірювався мільярдами процентів. Щоб ви відчули цей рівень інфляції, можна навести такий приклад. О 17:00 4 липня 2008 року банка пива коштувала 100 мільярдів зімбабвійських доларів, а вже за годину 150 мільярдів! Центральний банк країни, підпорядковуючись волі диктатора Роберта Муґабе, продовжував штампувати нові гроші аж до того моменту, коли остаточна довіра до них була втрачена й довелося законодавчо відмінити їх обіг. Зімбабвійці перейшли на використання долара США, британського фунта і валют сусідніх країн із міцнішою економікою.  

І знову Венесуела. Сьогодні, у 2019 році, ми є свідками того, як ця країна з населенням понад 30 мільйонів зазнає економічного краху. Мільйони венесуельців вже покинули свої домівки, попрямувавши у пошуках кращого життя до інших країн. Популістичні уряди Чавеса і Мадуро, які щиро вірили в свої надможливості і здатність переписувати закони економіки на власний розсуд, привели країну до краю прірви. У 2018 році інфляція в країні сягнула мільйона відсотків! Це означає, що та річ, яка коштувала на початку 2018 року 1 венесуельський болівар, до кінця року мала зрости в ціні до щонайменше 10 000 боліварів.  

Що ж відбувається при інфляції і чому всі країни намагаються тримати її в стременах ? Чому так уважно й ретельно вимірюють рівень інфляції, оцінюючи зміни кожної одиниці товару чи послуги в споживчому кошику громадянина?  

Якщо ви знаєте, що гроші непрогнозовано знецінюються, ви намагаєтеся уникати довготермінових вкладень. Це означає, що важливі для економіки проекти, які мають окупитися лише в довготривалому періоді, не знаходитимуть підтримки. Така ситуація вбиває інвестиції у виробничі потужності, адже для їх окупності зазвичай потрібен значний термін.  

Національна валюта стає неповноцінною через втрату довіри і поступається місцем грошам, які мають стійкішу прогнозовану цінність. Так, гіперінфляція 90-х років минулого століття призвела до того, що люди в Україні надзвичайно прискіпливо відстежують курс долара до національної валюти, заощаджують переважно в іноземній валюті, оцінку коштовних придбань (квартира, машина) часто проводять саме в доларовому еквіваленті. Також можна зауважити, що доларизація нашої економіки призвела до того, що інфляцією багато наших громадян вважають саме знецінення гривні до іноземних валют. Однак це хибна думка. Знецінення національної валюти – це девальвація, а інфляція – це ріст цін в економіці.  

Іноземні інвестори відмовляються від інвестицій в країну, якщо знають, що їх виробництво буде створювати продукт переважно для її внутрішнього ринку. Адже нібито можна відносно багато заробити  в національній валюті країни, але за той час, поки заробиш, цінність заробленої суми може суттєво впасти. Та й взагалі формування бізнес-плану на ринку з великою інфляцією передбачає, що ще на етапі планування будуть глибокі сумніви, адже попит і ціни поводитимуться вкрай непередбачувано.  

Чи є зворотний процес, зниження цін, який звуть дефляцією, бажаним в економіці? Саме його зазвичай щедро обіцяють політики напередодні виборів. Насправді ні. Усі розвинуті країни бояться дефляції й уважно стежать за тим, щоб її не допустити. Чому так? Бо економічна історія вказує на те, що дефляція є ознакою кризи. Під час Великої американської депресії, глобального економічного спаду 1930-х років, це не приносило людям задоволення. Коли ціни знижуються, то ви не купуєте сьогодні, бо знаєте, що завтра стане дешевше. Тож через нестачу попиту виробники змушені ще зменшити ціни, щоб продати вже вироблені продукти. Щоб не увійти у збитки, вони мусять скорочувати виробництво і витрати, включно із заробітною платою. Люди втрачають роботу, не мають грошей, тож попит ще падає, чим запускає новий виток спадного дефляційного циклу.  

Тому розвинуті країни прагнуть утримувати інфляцію в помірні у 1-3 % на рік. Чому економіка вважає наявність такого помірного рівня інфляції позитивним явищем? Бо якщо інфляція завелика (вимірюється десятками відсотків), люди не вірять у здатність грошей зберігати цінність. Якщо вона маленька, але присутня, всі знають, що гроші нехай повільно, але втрачають цінність. Тож люди не стануть зберігати їх під матрацом, а вкладатимуть – у вигляді депозитів, цінних паперів чи в інший спосіб, намагаючись отримати дещо більший за інфляцію відсоток. Вони також купуватимуть сьогодні, бо завтра може стати трохи дорожче. Такі дії призводитимуть до того, що гроші знаходитимуть тих, хто шукає можливості їх позичити чи залучити у свої проекти, а платоспроможний попит знаходитиметься на високому рівні. Помірна інфляція спонукає шукати грошам застосування, а це позитивно впливає на економіку.  

Тож помірна інфляція, яка вимірюється одиницями відсотків на рік, схожа на підтримку м’язів у тонусі, вона змушує коліщатка економічних механізмів рухатися швидко. Проте коли та чи інша особистість починає вважати, що може обійти економічні закони, намагається зробити людей заможнішими й щасливішими нашвидкоруч, роздаючи їм гроші й сподіваючись, що вони зможуть дозволити собі більше, то економіка країни отримує надмірну дозу «стероїдів», тож її занепад як цілісного організму швидко прогресує.  

Інфляція супроводжує наше життя. Розуміння її природи дозволяє позбутися рожевих окулярів, коли шлях до економічного процвітання здається легким і невимушеним. Благі наміри часто несподівано виявляються лихом. 

0:00/0:00

Популярні статті

Стаття Суспільство — 27 березня

Як Росія завойовувала вплив у країнах Африки

Стаття Космос - 29 лютого

Куншткамера з Девідом Сперґелом про реліктове випромінювання, НАЯ (НЛО) та співпрацю з українськими науковцями

Стаття Пост правди - 25 березня

Пост правди, епізод 7: Анонімність в телеграмі