ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Блог — 17.05.19
    ТЕКСТ: Наталія Атамась
    Ілюстрації: Depositphotos
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Ти не більш ніж тварина?

    Біхевіористи завжди здавалися мені садюгами. Будучи нормальним «біологом-польовиком», який ані секунди не міг уявити себе в білому халаті в лабораторії, я завжди вважала, що вивчати поведінку тварин можна тільки в «полі», у їхньому справжньому середовищі існування, серед усього комплексу неконтрольованих факторів, що впливають на тварину й на дослідника також.

    Ну в крайньому випадку – зоопарк зі збагаченим середовищем. А запроторити нещасну тварину у пластиковий лабіринт, не годувати її, примушувати плавати й бити струмом – що то за дурня для вивчення поведінки? Нічого не маю проти, звісно, коли це роблять фізіологи та нейробіологи, вивчаючи мозкову активність, гормони з біохімією під час стресу тощо. Щоб вивчати стрес, тварину, на жаль, треба піддавати стресу, тут зрозуміло. Але вивчати так «нормальну поведінку»?

     

    У 20-ті роки ХХ століття біхевіоризм домінував у науковій, психологічній та біологічній думці по всьому світу. Вигадали його психологи, які вже просто не знали, як позбутися ненауковості й суб’єктивності свого вчення. Суть біхевіоризму того часу можна звести до формули, що вся поведінка тварин і людини визначається лише комплексом «стимул – реакція». Вдарили тебе струмом (або налякали голосним звуком) – злякався, вивчив, більше за смачним яблуком не потягнешся. Ніяких більш складних процесів мислення, ба більше – свідомості в організмі немає і бути не може, бо ми ж так і до існування душі договоримося!

     

    Біхевіористи вважали, що за допомогою простої формули «стимул – реакція» з людського немовляти можна зробити кого завгодно: хоч злодюжку, хоч професора, незалежно від його здібностей та уподобань. Беррес Скіннер – найвідоміша постать біхевіоризму всіх часів – до останнього вірив, що за допомогою цього вчення можна зробити з людей «щасливих та ефективних громадян». Що вже казати про нещасних тварин – це ж не більше, ніж «декартові автомати», з них взагалі можна зробити що завгодно. Насправді ні.

    Ціла армія біхевіористів так і не змогла змусити голубів пройти «дзеркальний тест» – базовий експеримент на самоусвідомлення «я – це я», якому не треба вчити сорок, слонів, мавп та чотирирічних дітей.

    А щодо поведінки людини, то все це настільки тхне євгенікою, «звичайним фашизмом» й іншими прекрасними речами, що я залюбки читаю різні анекдоти про біхевіористів у науково-популярній літературі, що присвячена вивченню поведінки тварин.

     

    У чудовій книжці Бориса Жукова багато написано про одного з найвизначніших біхевіористів 20-х років, американця Джона Вотсона, який проголосив, що не існує централізованих самостійних механізмів мислення й свідомості у мозку. Є тільки більш-менш складні реакції на подразники середовища, які мозок просто транслює, як телефонна станція. З деякою зловтіхою я прочитала далі, як Вотсон закохався у свою аспірантку, покинув заради неї сім’ю, і був усунутий з усіх постів та посад дуже пуританським у ті часи, скандалізованим такою поведінкою науковим товариством. Чи він справді вважав, що Розалі Райнер – не більше, ніж потужний стимул, який перекрив для нього всі інші стимули –  цькування та наслідки суспільного осуду в рамках тодішнього уявлення про мораль? А те, що він відчував до неї, – не більше, ніж «реакція організму» без втручання психіки, уяви, свідомості?

     

    Сучасні послідовники, які люблять поблажливо розповідати про те, що любов і прихильність – не більше, ніж дія двох гормонів у організмі, – почитайте історію Вотсона та взагалі біхевіоризму. Дуже повчально!

    Набагато веселіший анекдот є у книжці мого улюбленця – зоолога Франса де Вааля. Це історія про те, як у 50-ті роки ХХ століття біхевіористичний підхід намагалися застосувати до шимпанзе у Національному центрі приматології у Єрксі. З погляду цього підходу, щоби стимул у вигляді харчового підкріплення діяв добре, тварина має бути голодною. Співробітникам центру не дуже сподобалась ідея дати мавпам замість імен номери та для стимулювання участі в експериментах не годувати їх. Вони саботували – підгодовували шимпанзе уночі. Біхевіористи не протримались у центрі більше двох років. Я реально сміялася з цієї цитати у Скіннера: «Колеги зірвали наші зусилля щодо приведення шимпанзе у задовільно голодний стан». Ну і слава Богу.

     

    Я поважаю редукціонізм. Без нього у науці – нікуди. І розумію спрощення. А також я знаю, що сума частин не завжди дорівнює цілому. І найпростіший – не означає кращий чи більш правильний.

     

    Я часто чую, як люди, далекі від вивчення зоології та біології, говорять щось на зразок: «Людина – це не більше, ніж тварина». Здається, що тут хибне? Адже людина – це справді тварина. Проблема у цьому впевненому «не більше, ніж…». Бо далі йдуть висновки, ідіотські притягання за вуха ієрархій, шлюбних стратегій, еволюційних пристосувань у тваринному світі до людини, зведення нанівець головного – люди, певно, тварини, але дуже, дуже складні тварини. Скіннер назвав свою монографію «Поведінка тварин», хоча писав лише про щурів і голубів. Але не можна все і вся звести до лабораторного білого щура біхевіористів. Не можна порівнювати поведінку голуба й шимпанзе. Не можна так просто пояснювати людську поведінку та стосунки аналогіями з мавпами, щурами чи бджолами.

     

    Охочі поговорити в мережі про «природну» полігамію у чоловіків, соціальні наслідки відмінностей у мозку між різними групами людей і про те, що любов і емпатія – це просто комбінація двох гормонів і «не більше ніж…». У мене для вас дуже погані новини. Цей світ, людина, стосунки, соціум, все, що вас оточує, – набагато складніші поняття, ніж вам зручно собі уявляти.

     

    Закінчуйте з цим мотлохом 1920-1940-х. Почитайте вже щось нове. Виходьте з коробочки.

    Наталія Атамась – зоологиня, Інститут зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАНУ.

    ТЕКСТ: Наталія Атамась
    Ілюстрації: Depositphotos
    Статті
    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?

    Космос
    Що таке сонячні плями і чи впливають вони на людей

    Чи можуть спалахи на Сонці та магнітні бурі провокувати погане самопочуття в людей?

    Ідеї
    Пропаганда у російському кіно

    Як кіно стало частиною пропагандистської та політичної ідеології росії та чи можна якось дати цьому раду?

    Повідомити про помилку

    Текст, який буде надіслано нашим редакторам: