Стаття Тема не обрана — 16 вересня, 2019

Стать не ділиться просто на чоловічу та жіночу. То й що?

ТЕКСТ:

ІЛЮСТРАЦІЇ: Каталіна Маєвська

Наука змінює своє уявлення про стать. Тепер цю характеристику воліють розглядати не як дихотомію, а радше як спектр, а таке сприйняття відкриває нові шляхи до розуміння, ким ми є. Як формувалося нове уявлення про стать – читайте у статті Кортні Едісон та Семюела Тейлора-Александера.

 

Стать – тема конфліктна, сповнена моральної ваги і відмічена печаттю наукової істини. Англійське слово на позначення статі – sex – походить від французького sexe, а відтак від латинського sexus, спорідненого із secare (різати/ділити) та seco (половина від). Тож не дивно, що дихотомія статей так глибоко вкорінена в європейсько-американському мисленні, як і багато інших (наприклад, тіло і дух, природа і культура). Вона становить основу і надає враження природності для ґендерного розподілу праці – наприклад, через уявлення про жінок як слабку стать. Мова віддзеркалює поділ на чоловіче і жіноче – як-от коли ми говоримо про статі як про «протилежні», – і впродовж життя нас підштовхують до мислення про цей центральний аспект нашого існування у бінарних термінах.

Хоча ця ґендерна дихотомія доволі чітко розігрується у суспільному житті, вона також просочується у сфери, які зазвичай вважають такими, що мають імунітет до упередженості. Наприклад, вона пронизує всю науку про стать. Так, у своїй статті «Яйцеклітина і сперматозоїд» (1991) антропологиня Емілі Мартін описує «наукову казочку» у репродуктивній біології. Прочісуючи підручники та статті у журналах, вона натрапила на незліченні описи сперматозоїдів як активних, незалежних, сильних і потужних, що їх чоловіче тіло продукує міріадами; яйцеклітини, натомість, були описані як великі і податливі, про їхню діяльність писали у пасивному стані, і доля їхня повністю залежала від сперматозоїдів, з якими вони, може, зустрінуться, а, може, й ні. Описи такого штибу не зникли навіть після відкриття, що сперматозоїди створюють дуже малу передню тягу і насправді приєднуються до яйцеклітин через взаємний процес молекулярного зв’язування. Який висновок робить Мартін? Що наукове знання формується під впливом культурних шаблонів, і у випадку європейсько-американських науковців ґендерні упередження становлять велику частку цих шаблонів.

У книзі «Ґендерна халепа» (1990) теоретикиня фемінізму Джудіт Батлер стверджує, що наполягання на статі як природній категорії саме по собі є свідченням її неприродності. І хоча уявлення про ґендер як конструкт (створений через взаємодію, соціалізацію тощо) в той час набував прийняття, за тезою Батлер, стать також завжди була творінням культури на рівні з ґендером. Для тих, хто знайомий з працями Мартін, Батлер та їхніх однодумців, не є несподіванкою, що останні наукові відкриття вказують: стать небінарна. Спроби триматися за бінарне уявлення про стать тепер нагадують вузьколобий опір зміні парадигми. У своїй оглядовій праці «Переоцінка статі» (2015) в Nature Клер Ейнсворт визначила численні випадки, які підтверджують біологічне твердження, що стать далека від дихотомії, і що її краще сприймати як спектр. Найяскравішим був випадок сімдесятирічного батька чотирьох дітей, який ліг в операційну для звичайної операції, а хірург виявив, що у того була матка.
 
На ранніх стадіях розвитку ембріон не має статі і здатний рухатися як у бік жіночих, так і в бік чоловічих характеристик. «Ідентичність , – пише Ейнсворт, – виникає зі змагання між двома протилежними мережами активації генів». Різні гени спрямовують гонаду до розвитку у яєчники або яєчка, або – у випадку гена RSPO1, – в овотестис, гібрид з обох. Не менш цікавими є досліди на мишах, які вказують, що стан гонад особини не просто встановлюється на початку життя і залишається фіксованим з того моменту; можливо, що він радше потребує підтримки впродовж всього життя. 

З цього вимальовується картина статі як чогось збірного, що потенційно може змінитися в часі. Стать водночас генетична, гормональна та морфологічна. Всі ці різні вираження статі накладаються одні на одних, тож люди можуть прожити ціле життя, не знаючи, що у них є клітини чи навіть органи «протилежної» статі. 

Ейнсворт порушує важливу проблему: тоді як численні ґендерні ідентичності здобувають суспільне прийняття, а наука докладає свою легітимізуючу потугу до ідеї статі як спектру, юридична система і далі незграбна та погано пристосована для таких підходів. Феміністки та лесбійки, геї, бісексуали, квір та трансґендери серед науковців та активістів вже давно знайомі з цією проблемою і пропонували численні альтернативи для переосмислення законодавства, понять статі та ґендеру. Тим часом, дослідники з суспільних наук та історики озираються на інші часи та на інші місця, щоб дослідити можливі шляхи концептуалізації статі та ґендеру.

У своїй книзі «Творення статі» (1990) Томас Лакер стверджує, що частина домодерних європейців визнавали лише одну стать, на яку накладалися два можливі ґендери. Жіноче тіло з цієї точки зору було просто чоловічим «навиворіт». В обидвох був пеніс, просто у жінки – всередині, тоді як у чоловіка – назовні. Як пише антропологиня Розалінд Морріс у книзі «Все вигадка» (1995), праця Лакера «змушує читачів визнати, що ґендерні дихотомії можна уявити у різний спосіб, жоден з яких не можна звести до цілковитого протиставлення, яке сучасна біологія постулює для так званого природного тіла». Вона також нам нагадує, що «спектр статей» і сам вкорінений у європейсько-західній ґендерній дихотомії, де чоловіче і жіноче становить каркас, на який нанизується нова наука про стать.

У деяких районах Меланезії – низки островів, розкиданих по західній Океанії, – вважають, що людина зроблена з інших наділених ґендером часток людей: кісток батька, крові матері. Тож людина завжди є поєднанням чоловічого та жіночого. І хоча люди тут нагадують «чоловіків» та «жінок», «в термінах ґендеру особа з одною статтю матиме частини чи придатки, які «належать» до іншої статі», пише Мерилін Стратерн у книзі «Ґендер дарунка» (1988). Ба більше, ці частки можуть і не бути завжди тієї чи тієї статі – вони змінюються згідно з довколишніми умовами. Взаємини та взаємодії підштовхують гендер проявлятися по-різному поміж людьми з плином часу.

Таке «дивідуальне»  уявлення про особистість формується як противага індивідуалізму, який у європейсько-американському світі настільки сприймається як належне; дивідуалізм визнає форму існування, у якій людська особистість – це не замкнутий індивід, вона здобуває ідентичність як частка суспільного цілого. Буття цієї особистості постійно набуває форми через взаємодії з іншими. За такого розуміння особистості стать перестає бути настільки тотальним явищем. 

На височинах Папуа Нової Гвінеї народ камеа бачить спорідненість не у термінах генів та спадковості, а у суспільних зв’язках з родинними обов’язками, які проявляються через взаємодію, пише Сандра Бемфорд у книзі «Біологія, знята з якоря» (2007). В уявленнях камеа тілесні сутності батька і матері борються в утробі, і фінальна стать дитини визначається сильнішою з двох. Впродовж перших п’яти років життя з дітьми жіночої та чоловічої статі тут поводяться фактично однаково і називають imia (приблизний переклад – «дитинча»), без будь-яких ґендерних уточнень. Бемфорд пише: «Відмінності між «чоловічим» і «жіночим», «братом» та «сестрою» тут не вважають чимось вродженим, їх треба створити на тлі безґендерної «єдинокровності», яка творить насамперед первинне поле тотожності». Ця тотожність зникає, коли жінка одружується або чоловік проходить ритуали ініціації. Через ці ритуали люди стають повноцінними істотами, здатними до розмноження. Для камеа біологія не є значущою сама по собі, її такою роблять суспільні процеси.          

Якщо озирнутися на інші часи та інші культури, вони нам нагадають, що стать певною мірою твориться через припущення, які ми робимо про себе і свої тіла, і через значення, які ми здобуваємо через стосунки. Тепер, коли наша наука рухається в бік консенсусу щодо статі як спектру, радше ніж дихотомії чоловіче/жіноче, настав час шукати нові шляхи мислення про цей базовий аспект того, ким ми є. Історичні та антропологічні дослідження дають нам багатий ресурс для перегляду поняття статі, нагадуючи, що спектр статей сам по собі вкорінений в європейсько-західних поглядах на людину і тіло, і запрошуючи критично переосмислити наші найбазовіші біологічні уявлення.  

 

Переклад – Марта Льода 

Статтю перекладено за ліцензією Creative Commons. Оригінальна публікація з’явилася на сайті Aeon.

Популярні статті

Стаття Суспільство — 27 березня

Як Росія завойовувала вплив у країнах Африки

Стаття Космос - 29 лютого

Куншткамера з Девідом Сперґелом про реліктове випромінювання, НАЯ (НЛО) та співпрацю з українськими науковцями

Стаття Пост правди - 25 березня

Пост правди, епізод 7: Анонімність в телеграмі