fbpx
ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І миттєво отримуй 9 електронних журналів Куншт у подарунок.

Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

Читати

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

Повідомлення успішно надіслано

Для пошуку
введіть назву запису

Як модернізують станцію «Академік Вернадський»?

00:00
00:00
Промо — 19.06.21
ТЕКСТ: Ярослава Кутсай
Ілюстрації: Каталіна Маєвська
Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
Ctrl+Enter.
Майже космос

Ця вкрита кригою й остуджена вітрами земля, де зосереджено близько 70% запасів прісної води, – наче інша планета. Вона не належить жодній державі і не має серед постійних мешканців представників нашого виду. В Антарктиді всі ми – гості. Близько чотирьох тисяч дослідників приїжджають сюди із жовтня по лютий, коли найтепліше. І близько тисячі залишаються зимувати. Все, що знадобиться, мають із собою, бо Антарктида буде щедрою тільки на враження. На риболовлю тут – жорсткі квоти, а полювати в цих просторах – зась! Цей найхолодніший та найбільш ізольований континент – передусім простір для науки. І вивчають його не лише як унікальне середовище, а ще і як індикатор глобальних процесів. Метеорологи відстежують кліматичні закономірності, зокрема «озонову діру». Кліматологи, проникаючи у товщі льодовиків, досліджують, як змінювався клімат Землі впродовж геологічних епох, а морські біологи вивчають, чим живуть витривалі істоти-аборигени Південного океану, про яких ще дуже мало відомо. 

 

Серед приблизно пів сотні наукових станцій в Антарктиці є й українська. Двадцять п’ять років тому Велика Британія передала її – тоді ще звану «Фарадей» – нашим співвітчизникам за символічний фунт стерлінгів. 6 лютого 1996 року о 18:45 над комплексом будівель, розташованому на антарктичному острові Галіндез, підняли синьо-жовтий прапор. Відтоді бере початок історія наукової станції «Академік Вернадський».

 

Цей подкаст виходить за підтримки промислово-будівельної групи «Ковальська». У 2020 та 2021 роках «Ковальська» на некомерційних засадах долучилася до проєкту модернізації науково дослідницької антарктичної станції «Академік Вернадський». З бетону від «Ковальської» здійснили формування фундаментної плити для нового обладнання на станції. Роботи супроводжував інженер-технолог Ковальської, що прибув у складі інженерної експедиції.

Чому Британія передала одну зі своїх антарктичних баз саме Україні? І як 25 років тому в нас було значно більше шансів її отримати, ніж сьогодні? Почнімо з того, що претендентів не бракувало, але в наших співвітчизників знайшлося кілька залізних аргументів, які переконали британців. 

 

По-перше, українські вчені вже працювали в Арктиці та Антарктиці на радянських станціях до розпаду СРСР, після чого Росія забрала всі станції собі. Людство відкрило цей крижаний континент понад 200 років тому, і з самого початку серед перших, хто дістався його берегів, були українці. Протягом 1819–1820 років капітан-лейтенант і представник козацького роду Іван Завадовський з Гадяча, що на Полтавщині, брав участь у експедиції, яка наблизилася до найпівденніших земель.

 

Серед першопрохідців, що торували сюди шлях наприкінці XIX століття, був етнічний поляк Генрик Арцтовський, який усе життя прожив у Львові й був професором Львівської політехніки.

 

1911 року українець Антон Омельченко родом із села Батьки, теж полтавчанин, був у складі команди британця Роберта Скотта, який конкурував з бригадою норвезького мандрівника Руаля Амундсена за першість у відкритті Південного полюса. І хоч Амундсен, як ми знаємо, врешті випередив Скотта на кілька тижнів, британець залишив по собі низку записів і вимірів, які стали у пригоді наступним поколінням дослідників. Омельченко, який був учасником та свідком освоєння найпівденніших земель, не мав навіть вищої освіти, однак здобув славу одного з найкращих жокеїв Російської імперії. Англійці запросили його на борт свого корабля «Терра Нова» як конюха. Заключну частину шляху Скотт подолав разом з чотирма колегами. Всі вони загинули по дорозі назад. Омельченко з рештою команди чекав на них поблизу берега. Їм пощастило вижити. Разом з усіма учасниками експедиції Омельченко отримав медаль Королівського географічного товариства від королеви Великобританії.

 

Друга причина, з якої Україні дістався «Фарадей», – сприятливий збіг обставин. 25 років тому наша країна все ще мала власний науково-дослідницький флот, зокрема судна льодового класу. Без нього отримання британської бази було б значно менш реальною перспективою. Судна, щоправда, відслужили своє. Наразі українські полярники фрахтують іноземні й мріють, що колись знову матимуть власне.

 

Щороку навесні на станцію «Академік Вернадський» вирушає річна експедиція, до якої входять вчені і технічний персонал. Вони зостаються на рік і беруть із собою не лише термобілизну, а й краватки та крем для засмаги.

 

Річна експедиція – це зазвичай 12 учасників. Традиційно їх починають відбирати ще восени. Крім семи науковців, серед яких спеціалісти з екологічних, геофізичних і біологічних наук, експедиції потрібні також лікар, кухар, дизеліст-електрик, системний механік та сис-адмін. Задовільної фізичної форми недостатньо. Знадобиться ще й неабияка психологічна стійкість: як не крути, це приблизно 13 місяців, з яких півроку – в глибокій темряві, адже станція розташована перед полярним колом, й на піку антарктичної зими сонце з’являється на пів години. Тринадцять місяців ти серед людей, яких бачиш щодня. І нікуди звідси не втекти, не гримнути дверима. Тож щоб будні не стали нестерпними, треба вміти співіснувати як команда – майже родина, – домовлятися й підтримувати одне одного.

 

Про те, що в умовах стресу й відірваності від звичного життя в Антарктиді, відчуття підтримки безцінне, розповідає співробітник «Ковальської» Максим Ілюк, що прибув на станцію «Вернадський» у складі сезонної інженерної експедиції. Ось що він занотував у щоденнику:

Так як на станції протягом 18 років не проводилося жодних масштабних модернізацій, то більшість важливих приладів виходять з ладу і доживають свої останні дні. (Насправді масштабні модернізації не проводили близько сорока років, тож прилади ще більше потребують ремонту чи заміни ‒ прим. ред.) Перший етап модернізації – це заміна дизель-генераторів. Вони дуже важливий елемент цієї станції, тому що вони постачають електроенергією всю станцію та всі навколо лабораторії, які тут знаходяться. Ці дизель-генератори дуже важкі, і той кран, що зараз встановлений, не може підняти їх з баржі. За допомогою плавзасобів доставляють на станцію всі грузи, матеріали, і зараз максимальну вагу, яку може підняти кран, це 400, 350 кілограм. А вага одного дизель-генератора – дві тонни. Тому погоджено було встановити новий кран-маніпулятор, для якого попередньо потрібно виготовити фундаментну плиту.

 

Дизель-генератори виготовлені компанією Volvo, бетон буде від «Ковальської» . Також проводиться заміна котлів від фірми Visman.

 

Тут зібране все найкраще, тому для роботи потрібні найкращі спеціалісти. Я поїхав в Антарктиду, щоб прослідкувати за процесом підготовки та взяти в ній участь, у виготовленні бетону для фундаментної плити, який ж я і розробляв, для того щоб досягти 100% якості. Бетон – це основа подальшої модернізації. Якщо він не буде надійним, то подальші зміни не відбудуться. На мені дуже велика відповідальність, тому що з нашого бетону від «Ковальської» все розпочинається.

 

Коли я дізнався, що мене відправляють в Антарктиду, то одразу почав читати про неї більше, щоб зрозуміти, що очікувати. Начитався, що середня температура приблизно мінус 60 взимку і мінус 25 влітку. Проте коли приїхав сюди, зрозумів, що не такий уже лютий холод, як описували. Холодно буває лише під час сну. Для нас тут швидше літо, аніж зима. Проблема цього краю Антарктиди не в холоді, а радше в мінливості погоди. Протягом години тут може піти дощ, випасти сніг, піднятися вітер, виглянути сонце, заледяніти океан, обрушитись айсберг. Доводиться миритися і підлаштовуватися під такі погодні умови.

Полярники нерідко порівнюють свою зимівлю в Антарктиді з перебуванням у космосі, бо потрапити сюди непросто, та й середовище це – одне з найсуворіших на Землі. Утім, «Академік Вернадський» розташований у морській Антарктиці, де порівняно з багатьма іншими науковими пунктами умови менш суворі: мінімальна температура десь мінус 35 градусів, середня – мінус 20 градусів, а коли тут найтепліше – до плюс п’яти градусів, то у Києві буває навіть прохолодніше. Тож сюди можна, без жартів, приїхати й трішечки зігрітися. Однак щоб стати повноцінним полярником, мороз треба полюбити й прийняти. Для цього слід узяти приклад з «моржів», які стрибають в ополонку на Водохреща. Тут є подібна традиція – купання в океані на Мідвінтер – 21 червня, в день зимового сонцестоян­­ня в Південній півкулі. Чоловіки пірнають у краватках. Це ініціація.

 

Відчути себе в ролі полярника зміг і Максим Ілюк. Ось що він згадує про своє перебування на станції:

Загалом станція розрахована на 24 людини. Живуть на станції по чотири людини в маленьких кімнатах, розміром приблизно два на два метри, які місцеві називають кубриками. В кожній кімнаті є двоповерхове ліжко. Через те що кімнати маленькі, там тепло й душно, тому вночі всі відчиняють вікна. В умовах антарктичної мінливої погоди це скоріше за все плюс, аніж мінус. Після нашого прибуття кількість людей збільшилася до 28. Тому деяким людям не вистачало місця в кубриках і їм довелося жити на горищі. Одним з них став я.

 

На горищі спати досить холодно і незвично. Дуже сильно чути, як гуде вітер, і долунають звуки пінгвінів. Я під них часто засинав.

 

Для мене тут багато речей незвичних. Сама Антарктида для мене незвична. Адже для мене як для людини, що виросла в Україні, дивно не відчувати ні грунту, ні піску під ногами, а ходити лише по голому камінню. Дивно не бачити звичних для мене дерев, кущів, ялинок. Із зелені можна побачити тільки мох. Найбільше вражає відчуття, що ти знаходишся на березі океану. На перший погляд здається, що це якесь озеро чи море, адже важко уявити, що таке океан і які в нього величні розміри. Коли задумуєшся, де саме ти знаходишся, захоплює дух і здається, що це сон. Також вражає велика кількість айсбергів. Вони масивні і такої різної форми, аж не віриться, що природа може таке створити.

 

Варто також сказати про основних мешканців Антарктиди. Це тварини. Досить досвід для мене перебувати поруч з дикими тваринами, ще й настільки близько. Вони настільки органічно тут живуть, що ми – люди – для них як гості. В Антарктиді всі тварини вважаються священними, як корови в Індії. Згідно з Антарктичним протоколом до них не можна доторкнутися і підходити ближче, ніж на п’ять метрів. Пінгвіни тут для нас як наприклад вуличні коти. Ти ходиш по вулиці, а вони навколо тебе бігають, видають звуки, живуть своїм життям. Крім пінгвінів, тут є і тюлені, і морські котики, яких ми бачили на острові Борха, що недалеко знаходиться від нашої станції. Тварини тут спокійні, що навіть не звертають на нас увагу. Живучи на Антарктиді, ти відчуваєш себе як в зоопарку. І це вражає.

 

Також вражає швидка зміна погоди. Тому що ми звикли до стабільності. А тут сонце, дощ, сніг, усе змінюється щопівгодини. Дуже подобається спостерігати за природою в сонячну погоду. З нашої станції нам видно гори, і коли сяють промені, відбиваються від снігу, то це неймовірна красота.

Разом з тим за шістдесятою паралеллю як ніде відчувається зміна клімату. За 50 років, як зауважують науковці, середня річна температура на Антарктичному півострові підвищилася на три градуси, це приблизно як різниця між Україною та Скандинавією. У 1997–1998 роках в східній частині Антарктиди бу­­ло похолодання – морського льоду побільшало, а в західній, де українська станція, він розтанув. Але креми для засмаги і темні окуляри в антарктичну експедицію закуповують не через це.

 

Річ у тім, що у розпал полярного дня Сонце дуже яскраве, його проміння «атакує» з усіх сторін. Полярники швидко обпікаються, якщо вчасно не намастяться. Дається взнаки ще й понижена концентрація озону, яка особливо помітна з вересня по грудень. В таких умовах страждає зір. Крім того, тут все біле, і понад 60% сонячних променів відбивається. Ось така краса, що буквально засліплює.

 

Коли в Україні осінь, в Антарктику повертаються з півночі пінгвіни. Це знак: не за горами літо. Воно триває близько трьох місяців. Це найсприятливіша пора для мандрів у цих широтах, бо ризик наразитися на айсберги, добираючись до суші, значно менший. Як правило, саме в цей період проводять екскурсії. Що потрібно, аби долучитися до однієї з них? Щонайменше шість тисяч євро (без вартості перельоту). Це для дешевих і дещо екстремальних опцій. Тури на комфортабельних туристичних лайнерах десь удвічі дорожчі. 

 

За позаминулий сезону «Вернадського» було понад чотири тисячі відвідувачів. Переважна більшість мандрівників, за словами директора станції, – з Китаю. На другому місці – США та ЄС. 

 

Нещодавно Україна долучилася до країн, що ведуть туристичну діяльність на території Антарктики. У дорогому секторі українських компаній поки що немає. Але цей бізнес – ласий шматочок. До пандемії коронавірусу щороку цей ринок збільшувався на 15–20%. З урахуванням цін попит – шалений. Багато хто марить опинитися в цих краях. Наразі туризм поставлений на довгу ковідну паузу, але сподіваємось що це не назавжди.

 

Поки космічний туризм – це поки ще нереалізована амбіція кількох мільярдерів, Антарктида – це найближчий до космічного досвід, який можливий на Землі. І наших співвітчизників, загартованих ним, потроху, але все ж більшає. 

ТЕКСТ: Ярослава Кутсай
Ілюстрації: Каталіна Маєвська
Статті
До ворожки не ходи
До ворожки не ходи: духи і привиди

З'ясуємо, звідки взялися легенди про духів та привидів і чому деякі люди часом їх бачать, а ще послухаємо, як «говорить привид»!

Хімія
Що всередині: наука морозива

Кожна складова морозива по-своєму важлива.

Промо
Проєкт інтелект. Епізод 2: Чи зможемо ми колись говорити з тваринами за допомогою Petcube

Навіщо вашим домашнім улюбленцям штучний інтелект?

Суспільство
Нобелівка‒2021: економіка. Природні експерименти допомагають відповісти на важливі питання

Цьогорічні лауреати – Девід Кард, Джошуа Енґріст та Ґвідо Імбенс – показали, що природні експерименти можна використовувати, щоб відповісти на ключові суспільні питання.

До ворожки не ходи
До ворожки не ходи: астрологія, нумерологія, ворожіння

Чому люди звертаються до ворожіння, що чекають від астрології та нумерології і чи це справді їм допомагає?

Наука
Три в одному: за що дали Нобелівки з фізіології або медицини, хімії та фізики

Слухайте про цьогорічну Нобелівку!

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: