Стаття Технології — 17 грудня, 2020

Машина часу в вашому смартфоні

ТЕКСТ:

ІЛЮСТРАЦІЇ: Каталіна Маєвська

Завдяки смартфонам ми стали швидшими й продуктивнішими. Вони зосередили в собі низку корисних функцій таких звичних для нас пристроїв, як будильники, музичні плеєри чи навіть ліхтарики, а ще енциклопедії та словники. Вони трансформували і наше дозвілля, запропонувавши силу-силенну опцій, щоб вбити час, граючи в ігри, переглядаючи новини та долучаючись до дискусій, які ніколи не завершуються.

Смартфони зробили наше бажання фіксувати й ділитися настільки компульсивним, що складно сказати, коли востаннє ми не тягнулися за ними, аби сфотографувати чи зняти щось, що видалося нам цікавим чи важливим. Наші смартфони – це наші дзеркала й продовження.

Ми сприймаємо цю технологію у наших кишенях як належне і навіть не замислюємося, що вона зосередила в собі століття наукових знахідок та напрацювань. Сотні людей – від мало відомих нам геніїв до вчених, що прославилися на весь світ, – внесли свою лепту у те, щоб ми з вами могли повсякчас бути на зв’язку, в курсі останніх подій і дивитися відео з котиками.

Ось кілька важливих етапів, без яких годі уявити появу цього дива техніки.

Електроенергія

600 років до н.е.

На околицях міста Магнезія стародавні греки знаходили камінці, що притягували легкі залізячки (звідси слово «магніт»). Їм також траплявся бурштин (грецькою «електрон»), який, як вони з’ясували, мав інші цікаві властивості: після натирання вовною той притягував до себе пушинки, волосинки, трісочки й інші неважкі предмети. Вперше ці спостереження описав математик та астроном Фалес Мілетський. Понад 2000 років електричні явища – електрики та магнетизму – залишалися невивченими.

ХІХ століття було епохою численних винаходів у сфері електротехніки. Завдяки таким вченим, як Майкл Фарадей, Нікола Тесла, Томас Едісон, Вернер фон Сіменс, лорд Кельвін, Галілео Ферраріс та багатьом іншим, вона стала рушійною силою прогресу.

1800

Італійський фізик Алессандро Вольта побудував першу електричну батарею. Він склав один на один кілька дисків із міді і цинку, чергуючи їх між собою й відділяючи один від одного ганчірками, промоченими в слабкому розчині сірчаної кислоти. З допомогою цього півметрового стовпа вчений отримав постійний струм (який тече в одному напрямку).  

1899

Американський фізик сербського походження Нікола Тесла заявив, що знає, як зробити бездротову передачу електроенергії можливою. Після численних експериментів з передавальною та приймальною котушкою він створив лабораторію у Колорадо-Спрінгс, США, для вивчення електричного потенціалу Землі і публічно продемонстрував газорозрядні лампи і електродвигуни, що працювали на високочастотному струмі без жодних дротів. Винахідник був певен, що використання змінного струму, як ніщо інше, відкрило б широкі перспективи для поліпшення людського життя.

«За його допомогою людський голос та образ будуть відтворюватися будь-де, заводи користуватимуться енергією водоспадів, перебуваючи за тисячі миль від них, літальні апарати кружлятимуть навколо планети без упину, керована сонячна енергія створюватиме озера й річки для використання їхньої рушійної сили й перетворення безводних пустель на родючі землі. Його залучення до роботи телеграфної, телефонної та подібних служб автоматично усуне атмосферні та інші перешкоди, які нині значно обмежують застосування бездротового передавання енергії» (З автобіографії «Мої винаходи»). 

Електроенергія кардинально змінила нашу цивілізацію. Саме завдяки їй людство навчилося літати на далекі відстані й вирвалося за межі того, що колись вважали сьомим небом. І саме завдяки їй найсміливіші фантазії наших пращурів про чарівні предмети, які роблять за нас важкі чи нудні завдання, та можливість побачити, що відбувається за тридев’ять земель, стали цілком звичними для нас атрибутами життя і – в певному сенсі – життєво необхідними. Щоб зрозуміти, наскільки важлива електроенергія, на хвилинку уявіть, що зараз у вас у квартирі раптом зникне світло. А ще століття тому його не було у більш як половини людей на Землі.

Акумулятор

1748

Американський полімат та один із батьків-засновників США Бенджамін Франклін відкрив позитивний і негативний полюси в електриці і запропонував ввести на їх позначення «плюс» і «мінус». Він сформулював закон збереження електричного заряду і винайшов плоский конденсатор – один із найважливіших приладів електричного ланцюга.

1802 

Шотландський хімік Вільям Крюйкшенк створив першу електричну батарею, розраховану на масове виробництво. Вона давала більш стабільний струм і могла працювати трохи довше за наявні на той час розробки. Вчений спаяв мідні листи з цинковими і упакував їх у дерев’яний ящик, щілини якого були закупорені цементом. Всередину заливався електроліт – морська вода чи розбавлена ​​кислота, – і така батарея виробляла струм протягом тривалішого часу. 

1985

Японський хімік очолив групу в Asahi Chemical для створення першого прототипу літій-іонного акумулятора, який у порівнянні з традиційними потужніший, легший, заряджається швидше, має більшу ємність та довше служить. Їх наразі активно використовують у портативній електроніці та електромобілях. Вони також здобувають дедалі більшу популярність у військовій та аерокосмічній галузях. 

1991

Японська корпорація Sony ввела на ринок перший літій-іонний акумулятор.

Літій-іонні батареї дозволяють зберігати надлишки електроенергії, виробленої в промислових масштабах вітрогенераторами і сонячними панелями. Найпотужніші акумуляторні електростанції – у США та країнах Азії. Зараз одне з найважливіших завдань для розробників акумуляторів – зробити їх максимально придатними для переробки. Адже наявні літій-іонні батареї хоч і можливо переробити, але дуже непросто.

Комп’ютери

Людство навчилось користуватись найпростішими лічильними пристроями багато тисячоліть тому. Майже 3 000 років до н. е. у стародавньому Вавилоні з’явилася перша рахівниця – абак, а у 87 році до н. е. у Греції був виготовлений «антикітерський механізм» – механічний пристрій на базі зубчастих передач, який обчислював місячні фази. З відходом античності чимало з цих напрацювань канули в забуття. Знадобилось близько півтори тисячі років, щоб люди знову почали створювати схожі за складністю пристрої.

1703

Німецький математик Ґотфрід Ляйбніц своїм науковим трактатом заклав основи двійкової (або ж бінарної) системи числення, яка використовує для запису чисел тільки два символи: як правило, 0 та 1. Вчений також розробив проєкт обчислювальної машини, в якій фігурував прообраз перфокарти – носія інформації, призначеного для використання в ранніх системах автоматизованої обробки даних. 

«Це те, що ... стане одним із найважливіших засобів допомоги людському розуму» (Ґотфрід Ляйбніц).

1837 

Англійська математикиня Ада Лавлейс створила опис першої обчислювальної машини загального призначення з програмним керуванням, проект якої був розроблений її колегою Чарльзом Беббіджем. Саме вона ввела в ужиток терміни «цикл» і «робоча комірка». Щодо того, кого слід вважати першим програмістом – її чи Беббіджа, – історики сперечаються. Але на відміну від свого співробітника-винахідника Лавлейс була переконана, що пристрій у перспективі буде здатен на значно більше, ніж самі лише підрахунки.  

1936

Англійський математик Алан Тюрінґ описав схему гіпотетичного апарата, створеного для розв’язування певних задач. Це була найпростіша обчислювальна машина, яка мала блок зовнішньої пам’яті у вигляді нескінченної стрічки, розділеної на комірки, і спеціальний пристрій управління. Дії, які ця штукенція вміла б виконувати, Тюрінґ запропонував називати алгоритмами. Саме ця розробка, яка могла читати та записувати дані, надихнула інших вчених на створення комп’ютерів. 

«Машина Тюрінґа» – у найпростішій інтерпретації цієї ідеї – може обробляти лише три символи: «1», «0» та « » (відступ). З її допомогою можна імітувати будь-який комп’ютерний алгоритм, яким би складним він не був. 

1955

Українська науковиця-кібернетик Катерина Ющенко створила адресну мову програмування, що стала основоположною для подальших мов. Головна її ідея полягала в тому, що у програмі вказувалися не власне числа, а адреси комірок пам’яті, ініціалізовані потрібними числами (кожен елемент, інформація чи адреса відповідає певній адресі: якщо b – елемент інформації чи адреса, що відповідає адресі а, то в адресній мові така комбінація передається формулою ‘a = b). Відповідно використовуючи функцію можна в якості аргументів функції вказувати ці адреси. Завдяки адресній мові програмування вперше була забезпечена незалежність роботи програми від місця розташування в оперативній пам’яті. Ця розробка була реалізована на всіх комп’ютерах першого та другого покоління, що виготовлялися у Радянському Союзі. Нею послуговувалися в машинобудуванні, авіації, космонавтиці та задля військових потреб, зокрема, розрахунку траєкторій польоту балістичних ракет.

1958

Американські інженери Джек Кілбі та Роберт Нойс створили першу інтегральну схему, реалізовану у вигляді мікропроцесорів (чипів) – напівпровідникової структури, на поверхні якої сформовані контактні площини. Для їх виготовлення використовували кремній. І саме з цієї індустрії почалася історія Кремнієвої долини як технохабу. Фірма Fairchild Semiconductor Corporation випустила інтегральні схеми у вільний продаж, і ними відразу стали послуговуватися у виробництві обчислювальних пристроїв замість окремих транзисторів. Це дозволило суттєво зменшити розмір техніки й у рази збільшити її продуктивність.

Один із засновників корпорацій Intel Гордон Мур у 1965 році вперше зауважив, що кожні два роки кількість транзисторів на квадратному дюймі інтегральних схем збільшується в два рази. На основі цього він сформулював так званий закон Мура, відповідно до якого обчислювальна потужність комп’ютерів збільшується експоненційно. Однак у 2007 році Мур заявив, що його закон більше не діє через фундаментальні обмеження – а саме атомарну природу речовини та швидкості світла, котрі не дозволяють процесорам працювати швидше.

Телефон

Уявіть собі, що якихось лише 200 років тому, щоб передати звукове повідомлення, люди співали серенади, кричали, свистіли, били у дзвони та барабани. 

1860 

Натураліст італійського походження Антоніо Меуччі опублікував статтю в італійськомовній газеті Нью-Йорка, де розповів про свій винахід, здатний передавати звуки по електричних дротах. Він назвав цей апарат teletrofono. У 1871 р. інноватор вирішив запатентувати його, однак через фінансові труднощі так цього і не зробив.

1861 

Німецький фізик Йоганн Філіп Райс на зборах вчених Фізичної спільноти продемонстрував свій електричний telephon, який міг передавати музичні тони і людську мову по дротах. Цей пристрій мав мікрофон, гальванічну батарею як джерело живлення і динамік. У багатьох джерелах того часу йшлося про те, що першими повідомленнями, які передав винахідник з допомогою свого дітища, були фрази «Das Pferd frisst keinen Gurkensalat» («Кінь не їсть салат з огірків») та «Сонце – з міді» («Die Sonne ist von Kupfer»). Він навмисно обрав безглузді речення замість привітань, зміст яких легко передбачити, щоб переконатися в тому, що його таки розчули.

1876

І хоч Меуччі та Рейс випередили фізика шотландського походження Александра Белла у створенні телефона, саме останньому дісталися лаври першопрохідця. 7 березня він отримав патент у Вашингтоні. Свій пристрій він назвав «телеграфом, що говорить». Трубка Белла могла передавати і приймати сигнал по черзі. 

1878

Коли абоненту першого телефона хтось дзвонив, «телеграф, що говорить» починав видавати звуки, подібні до свисту. Дзвінок винайшов Томас Ватсон – асистент Белла. Максимальна дальність дії такої лінії була півкілометра.

11 червня 2002 Конгрес США в резолюції № 2691 визнав Антоніо Меуччі винахідником телефона. 

1878 

Американський фізик Томас Едісон удосконалив пристрій. Він ввів у схему індукційну котушку, а в мікрофоні замінив вугільний порошок вугільним стержнем. Це зробило зв’язок гучнішим та чіткішим. Відтак телефони стали побутовими апаратами. Того ж року з’явилася перша телефонна станція в Нью-Гейвен (Коннектикут).

1973

Компанія Motorola випустила перший у світі стільниковий телефон, створений американськими інженерами Джоном Мітчелом та Мартіном Купером. Це була слухавка вагою близько 2 кг розміром з цеглину. Акумулятора вистачало на півгодинну розмову. А от заряджати пристрій доводилося трохи більше 10 годин.

1992

3 грудня 22-річний англійський інженер-тестувальник служби коротких повідомлень (SMS) Vodafone Ніл Папворт надіслав перше в історії текстове повідомлення з комп’ютера на сотовий своєму колезі Річарду Джарвісу. Це було просте «Merry Christmas».

2007 

Компанія Apple випустила перше покоління iPhone, який здобув шалену популярність завдяки технології мультитач (особливість якої в тому, що сенсорний екран реагує на декілька точок натиснення одночасно) та екосистемі застосунків, поява якої демократизувала ринок, давши шанс поодиноким програмістам та маленьким компаніям заявити про себе та власні розробки.

З одного боку, смартфони і постійний доступ до каналів комунікації дозволяють нам залишатися поінформованими. З іншого, вони здатні викликати у нас залежність. Останніми роками дедалі частіше йдеться про синдром втрачених можливостей, або FOMO (Fear of missing out), – нав’язливий страх пропустити щось важливе. Як боротися з цим? Є багато різних таймерів та програм, які блокують доступ. А ще є мобільний додаток Forest: ви садите віртуальне дерево і, якщо не чіпаєте свій телефон упродовж заданого вами часу, можете виростити віртуальний ліс і накопичити віртуальні гроші, за які можна посадити справжнє дерево.

Радіо

Перехід від стаціонарного телефону до мобільного був величезним кроком у наданні людству свободи для спілкування та ведення бізнесу. Однак появу бездротового зв’язку неможливо уявити без виникнення радіо. 

За півтора століття радіо еволюціонувало від «крапок» і «тире», що їх розуміли хіба тільки ті, хто знав азбуку Морзе, до розмаїття жанрів – від суто інформаційних до художніх. Суперечки про те, хто саме є першовідкривачем цієї революційної технології, – росіянин Олександр Попов чи італієць , – все ще тривають. Майже всі росіяни впевнені, що першим радіо винайшов Попов. А от західні науковці, хоч і віддають йому належне, все ж переконані, що це заслуга Ґульєльмо Марконі.

1896

Італійський інженер Ґульєльмо Марконі переїхав до Великої Британії, де продемонстрував свій дивоапарат: за допомогою абетки Морзе передав сигнал з даху лондонського поштамту до будинку за півтора кілометри від нього. Він сконструював радіопередавач і приймач і 2 червня подав на патент. В подальшому він заснував у Британії фірму The Wireless Telegraph & Signal Company, побудував першу стаціонарну радіостанцію на острові Уайт, а також відкрив радіозавод, на якому працювали півсотні осіб. Російський фізик Олександр Попов проводив аналогічні дослідження у Російській імперії, за які здобув визнання на батьківщині. 

1909 

Американський винахідник Чарлз Герролд запатентував технологію, що дозволяє передавати з допомогою радіо не тільки сигнали азбуки Морзе, але й людський голос і музику. Саме Герролд ввів в обіг термін broadcasting (на той час – радіомовлення).

Згодом у широкому обігу з’явилися інструкції з виготовлення радіоприймачів з підручних засобів. Ця забавка виявилася зручним інструментом для миттєвої передачі інформації й доволі швидко перетворилася на must have.

1930 

Американська компанія Motorola випустила перший автомобільний приймач.

На сьогодні в світі налічується понад 50 тисяч державних і комерційних радіостанцій і близько трьох мільйонів радіоаматорів, котрі спілкуються в короткохвильовому діапазоні. В наш час радіо залишається найпоширенішою опцією там, де немає інтернету. Кожен десятий дорослий мешканець планети слухає його щотижня.

Радіо – найдемократичніше медіа. Його найскладніше обмежити. Телебачення потребує значної кількості ресурсів. Доступ до інтернету в багатьох країнах із різних причин обмежують. Книжки так само, як і пресу, можна знищити, що неодноразово відбувалося під час війн та революцій. А ось радіо можна слухати коли й де завгодно. Досить лише правильно спрямувати дріт.

Всесвітня павутина

1960 

Американський психолог Джозеф Карл Робнетт Ліклайдер написав трактат, в якому  передбачив появу комп’ютерних мереж. Незабаром після цього вчені розробили концепцію комутації, при якій інформація розділяється на окремі пакети, що передаються незалежно один від одного або послідовно один за одним по віртуальних з’єднаннях. Цей метод згодом став одним з основних будівельних блоків інтернету.

«За 10–15 років "центр мислення" включатиме функції сучасних бібліотек разом із передбачуваними досягненнями у сфері зберігання та пошуку інформації. ... У такій системі швидкість роботи комп’ютерів буде збалансованою, а вартість гігантської пам'яті та складних програм буде поділена на кількість користувачів» («Симбіоз комп'ютера і людини»). 

1962

Радянський кібернетик Віктор Глушков запропонував керівництву СРСР створити Загальнодержавну автоматизовану систему збору та обробки інформації (ЗДАС), за допомогою якої управління країною можна було б здійснювати у віддаленому режимі. Цей проєкт часом називають спробою запуску «радянського інтернету», але коректніше назвати його першою моделлю електронного врядування. Створення ЗДАС передбачало будівництво мережі обчислювальних центрів, яка охопила б усю країну – близько 200 регіональних і більше 10 тисяч локальних – і збирала б показники для головного центру обробки даних. Доступ до цієї мережі, за задумом вченого, мали б не лише представники партноменклатури, а й кожен громадянин Союзу. Але державні мужі цю ідею сприйняли без ентузіазму. 

1969

Перший прототип інтернету з’явився завдяки мережі Агентства перспективних дослідницьких проектів (ARPANET) за фінансової підтримки Міністерства оборони США. 29 жовтня ARPANET передала своє перше повідомлення – зв’язок «вузол до вузла» з одного комп’ютера на інший. Перший комп’ютер був розташований у дослідницькій лабораторії Каліфорнійського університету, другий – у Стенфорді (обидва – розміром з невеличкий будинок). Повідомлення було коротким і простим – «LOGIN», але призвело до збою у мережі: Каліфорнійський комп’ютер передав Стенфордському лише перші дві літери. Наступні спроби були успішнішими. 

1983

ARPANET прийняв набір протоколів TCP/IP, розроблений вченими Робертом Каном і Вінтоном Серфом, – модель зв’язку, яка встановила стандарти передачі даних між кількома мережами. 

1990

Британський фахівець з інформатики Тім Бернерс-Лі, працюючи в CERN над внутрішньою системою обміну документів ENQUIRE, запропонував створити глобальний гіпертекстовий проект, який сьогодні має назву Всесвітня павутина – WWW (World Wide Web). І хоча її у побуті часто називають інтернетом, насправді вона є лише найпоширенішим способом доступу до даних в інтернеті у формі веб-сайтів та гіперпосилань.

1992

1 грудня створений ентузіастами домен .ua офіційно делегували Україні.2 І хоч на території нашої країни перші підключення до інтернету відбулися ще до проголошення незалежності в Києві та Харкові, український сегмент WWW почав розвиватися лише через рік після розпаду СРСР. Першими провайдерами стали компанії «Технософт» і «Моноліт» (1991), «Адамант» (1992) та «Елвісті» (1993), а першими клієнтами – банкіри, бізнесмени і лікарі з дитячої лікарні «Охматдит». 

Загальна кількість веб-сайтів у світі наближається до двох мільярдів. Інтернет-користувачів – до п’яти.3 

Станом на грудень 2020-го

Одна секунда в інтернеті4 – це:

3 400 000 імейлів

68 542 пошуків у Google

54 977 Facebook-дописів

694 Instagram-дописів 

5,700 твітів

Мобільний трафік становить 51,53% світового веб-трафіку.5

Wi-Fi

Поява радіо була вирішальною не лише для бездротової телефонії, а й для бездротового обміну даними, що дозволило отримати доступ до інтернету зі смартфона. Wi-Fi – одна з найпопулярніших таких технологій. 

1996

Електроінженер Джон О’Салліван та його колеги з Австралійського національного наукового агентства шукали спосіб виміряти імпульси, що надходять від вибуху чорних дір. І хоч цю задачу їм вирішити не вдалося, розроблений ними набір математичних рівнянь ліг в основу того, що ми знаємо як Wi-Fi.

В Україні найглибшою точкою, куди дістає Wi-Fi, є шахта «Ювілейна», що за півкілометра від поверхні землі. Завдяки наявності зв’язку і спеціальним смартфонам шахтарі можуть миттєво спілкуватися через голосові дзвінки або текстові повідомлення з диспетчерським пунктом, а також оперативно обмінюватися інформацією з іншими підземними секціями.

Сенсорний екран

1965

Англійський винахідник Ерік Джонсон створив перші у світі сенсорні екрани, які використовувались для управління повітряним рухом у Великій Британії. 

1982

Інженер Німіш Мехта з Університету Торонто розробив перший контрольований мультитач – сенсорний планшет, який міг зчитувати кілька точок зіткнення завдяки камері, яка передавала інформацію комп’ютеру.

1994

На ринку з’явився Simon – персональний мобільний комунікаційний пристрій з тачскрином, в якому вперше були об’єднані функції стільникового телефона і кишенькового комп’ютера. Simon був розроблений американською корпорацією IBM спільно з телекомунікаційною компанією BellSouth. Крім повного спектру можливостей для спілкування, апарат також мав функції органайзера – годинника, календаря, блокнота, адресної книги – і калькулятора, дозволяв відправляти і отримувати факси, працювати з електронною поштою (щоправда, без вкладених файлів), а також мав кілька ігор!

Співзасновник одного з найстаріших мережевих співтовариств The WELL та журналу Wired Кевін Келлі запевняє, що у майбутньому всі поверхні будуть екранами: лобове скло автомобіля, вікна, дерев’яні столи, ліхтарні стовпи, стіни віталень тощо.

Цифрова камера

1975

Американський інженер Стівен Сассон винайшов першу портативну цифрову камеру для компанії Eastman Kodak. Вона важила 3,6 кг, мала роздільну здатність 0,01 мегапікселя, й записувала чорно-білі зображення на касету – процес, який займав 23 секунди. 

1992

Американський фізик та інженер Ерік Фоссум розробив КМОН-сенсор – технологію, яка вловлює світло й перетворює його на електричні сигнали. Зараз ці датчики використовуються майже в усіх цифрових камерах та смартфонах, адже вони споживають небагато енергії. 

1999

Найпершим телефоном з камерою, що з’явився у продажу, став пристрій японського бренду Kyocera. Модель називалася VisualPhone VP-210. Що цікаво, він не мав задньої камери – лише модуль селфі, призначений для відеодзвінків. 

2017

Китайська компанія Protruly випустила Darling VR Smartphone з першою у світі вбудованою 360-градусною камерою.

І хоч віртуальна та додана реальності наразі на ранньому етапі становлення, їхня перспективність не викликає сумнівів. Наразі зростає попит на повне занурення. 360-градусна зйомка вже стала одним із улюблених інструментів розробників комп’ютерних ігор, ЗМІ та користувачів соцмереж.

Що далі?

Смартфон – лише початок. Все, що хоче вижити, має бути “смарт”. Розумний дім, розумний офіс, розумне місто… Та й нам треба постійно вчитися, аби не залишитися без роботи. Ми живемо в епоху інтелектуалізації. Інвестиції у розвиток штучного інтелекту щороку зростають. Алгоритми поступово проникають у всі сфери нашого життя, оптимізуючи його, звільняючи нас від монотонних справ, залишаючи більше місця для творчості, а часом навіть стимулюючи її. 

Нашу епоху живлять дані. Загальносвітові обсяги виробництва інформації щороку зростають більш як вдвічі. У нас закінчуються префікси для позначення розмірів інтернет-трафіку. Ми досягли рівня зетабайтів. Потім буде йота-. А далі вже треба вигадувати. Людство потребує колосальної кількості енергії, зокрема для охолодження серверів, завдяки яким ми існуємо онлайн. Ця інфраструктура дорога, громіздка та вразлива. Де їх розмістити? Хтось пропонує в Арктиці, хтось – глибоко в океані, хтось – за межами Землі. 

Якщо все, що ми маємо у фізичних архівах – а йдеться про близько 310 млн книжок, 1,4 млрд газет і журналів, 180 млн музичних творів, 3,5 трлн зображень, 330 тисяч кінострічок та 100 млн год ефіру – оцифрувати й стиснути, враховуючи сучасні технологічні можливості, то отримане в результаті сховище класики можна буде поставити у себе у вітальні. На початку 2000-х для цього знадобилося б у сотні разів більше приміщення. Класно, звісно, але хотілося б, щоб завжди було під рукою.

Надія є. Найновітніші носії інформації вже не побачиш неозброєним оком. Нещодавно науковці, зашифровуючи дані за допомогою літер базових нуклеїнових кислот, записали на ДНК бактерії GIF із вершником, що скаче на коні. Ця розробка, звісно ж, поки на зародковій стадії, але можна припустити, що розвиток генної інженерії та наноматеріалів врешті дозволить нам повсякчас мати доступ до універсальної бібліотеки тисячолітнього досвіду на відстані простягнутої руки – так само невимушено, як до наших смартфонів. 

Посилання:

  1. Кого США визнають винахідником телефону
  2. Коли Україна отримала офіційний домен
  3. Кількість інтернет-користувачів у світі
  4. Що відбувається в інтернеті за секунду
  5. Частка мобільного трафіку у світі

Популярні статті

Стаття Суспільство — 27 березня

Як Росія завойовувала вплив у країнах Африки

Стаття Космос - 29 лютого

Куншткамера з Девідом Сперґелом про реліктове випромінювання, НАЯ (НЛО) та співпрацю з українськими науковцями

Стаття Пост правди - 25 березня

Пост правди, епізод 7: Анонімність в телеграмі