Коли ви називаєте свою професію, як її найчастіше уявляють люди? 

Коли я кажу, що працюю палеонтологом в Національному науково-природничому музеї НАН України, то люди мене найчастіше уявляють як людину, яка копає. Неважливо, що копає: картоплю, поле боїв часів Першої світової війни, скіфські пам’ятники чи динозаврів з мамонтами. Далі мою професію чують як музейника, а отже, на їхню думку, я проводжу екскурсії, ходжу по залах і кричу: «Одягніть маску! Покажіть ваш тест ПЛР чи тест на антитіла чи сертифікат вакцинації», сиджу і п’ю постійно чай/каву з колегами 🙂 Коли я кажу, що я палеонтолог-батрахо-герпетолог, орнітолог то тут просто ступор, і ми повертаємося до першого варіанту сприйняття моєї професії.

Що ви робите насправді?

Насправді ми 70% свого робочого часу проводимо в музеї за опрацюванням та каталогізацією своїх музейних колекцій. Я куратор палеонтологічної батрахо-герпетологічної колекції (до неї належать всі скам’янілі рештки плазунів та земноводних, що були зібрані моїми попередниками і тепер – мною). Окрім того, я ще маю досить велику й унікальну остеологічну (колекція скелетів та їхніх окремих елементів) порівняльну колекцію сучасних земноводних та плазунів, більша частина якої була створена та виготовлена вже мною. Така колекція допомагає у порівнянні з викопними рештками. Зрідка проводжу екскурсії для друзів та колег – 0,00000001% часу 🙂

Десь приблизно 25% іншого часу у мене йде на написання наукових статей за результатами досліджень музейних колекцій, науково-популярних статей, книг, сюди ж можна віднести і зйомку відео для музейного ютуб-каналу. Від початку пандемії такий формат популяризації нашого музею та його жителів, як і науки загалом, намертво вкорінився в нашій діяльності. Ще я паралельно веду жартівливий телеграм-канал під ніком Paleo_Daddy та твіттер-акаунт, де викладаю цікавинки й жарти про палеонтологію та зоологію.

Біля 3% часу йде на написання наукових щорічних звітів, підготовку документів на атестацію/переатестацію, тощо, 1-2% часу (за найкращих умов) йде на експедиційну діяльність.

Ваш улюблений профільний фейк чи теорія змови.

З улюблених фейків та псевдотеорій:

«Динозаврів знищив астероїд і вони всі вимерли одночасно!»

« Всім відомо, що тиранозавр Рекс був покритий пір’ям!»

«Ніякого Льодовикового періоду не було!» 

«Мамонтів, волохатих носорогів та великорогих оленів (мегалоцеросів) винищили наші пращури – кроманьйонці».

«Всі динозаври мали однаковий вигляд, просто палеонтологи по різному їх складають!» Але це радше улюблений жарт.

Та багато, багато, багато іншого.

Питання у вашій царині, на яке наука досі не має відповіді, але вам би дуже хотілося, щоб це вирішилося ще за нашого життя.

Це питання, яке ставлять мені найчастіше, а саме наявність решток динозаврів на території материкової України, які по сьогодні ще не знайдені. Про рештки двох динозаврів з Бахчисарайського району АР Крим вже, гадаю, всім відомо. Як ні – то я написав про це у своїй новій книзі 😉 Сучасна територія України в часи мезозою не вся була покрита водами Тетису. Під час тріасового періоду (251–201 мільйон років тому) вся сучасна територія України була суходолом, окрім АР Крим, Карпат та півдня Одеської області. В часи юрського періоду (201–145 мільйонів років тому) води океану то розливалися, то знову відступали. А от в часи крейди (145–66 мільйонів років тому) вся територія нашої держави була покрита водою, окрім Донецької області, АР Крим та деяких районів середньої течії Дніпра, що гордо майоріли над водами стародавнього океану. Як бачимо, шукати рештки динозаврів є де, і я дуже сподіваюся, що в недалекому майбутньому палеонтологам буде чим потішити любителів стародавніх плазунів. 

Праці якого/якої науковця/виці вас вражають чи надихають? Чому?

Насамперед мене надихають праці деяких моїх колег-музейників, і не лише з мого відділу. Є на кого рівнятися.

Якщо говорити масштабніше, то дати однозначну відповідь на це питання дуже складно. Я в захваті від Барнума Брауна та його жаги до полювання на рештки динозаврів і від результатів його роботи. Мені подобається наполегливість Володимира Амалицького (наш земляк, родом з Житомирщини), який йшов до своєї мети і знайшов таки пермських звірозубих ящерів на просторах Російської імперії. 

Звісно, що незабутній слід і враження в моїй палеокар’єрі залишили жінки-палеонтологині: Меррі Еннінг, Марія Павлова, Олена Короткевич, моя попередниця палео-батрахо-герпетологиня Галина Зерова. Список, звісно, в рази більший, але це ті палеонтологині, які відразу згадуються.

Останні найяскравіші враження залишив Джек Горнер та його підхід до вивчення динозаврів. Власне, завдяки пану Горнеру ми «втратили» таких динозаврів як трицератопс, дракорекс, стігімолох та нанотиранус. Усіх їх Джек Горнер викреслив із палеолітописів як нестатевозрілі особини інших видів динозаврів, що помилково були описані як окремі дорослі види.

Яке найдивніше/найбезглуздіше відкриття у вашій сфері? Чи є у вас улюблені кейси з Іґнобелівської премії?

Палеонтологи не часті гості на врученні Іґнобелівської премії, на щастя. Але кілька випадків таки було, дізнавшись про які я реготав, як стадо мастодонтів. Варто відзначити з останнього доктора Родріґо Васкеса з університету Чилі, який прив’язував тягарці курчатам до хвоста і тим самим хотів довести, що зміщений центр тяжіння бідних курчат нагадує стиль ходіння тиранозавра! Але вінцем абсурду була парочка палеонтологів з Північної Америки (Б.Крендел і П. Сталь), які досліджували рештки фауни палеозою. В процесі вони вирішили обдати окропом скам’янілі рештки землерийки, після чого проковтнули її, не розжовуючи. Мету експерименту вони вбачали в тому, щоб дослідити потім свої екскременти і зрозуміти, які частини скам’янілих решток і, власне, кісток тварини не піддаються процесу перетравлення.

Що найбільше дратує вас у щоденній роботі?

Час, який я витрачаю на доїзд до роботи, та люди вранці.

Що найбільше подобається вам у щоденній роботі?

Музейна рутина та мої колекції.

Які книжки ви б порадили прочитати, аби люди краще почали розуміти, що ви досліджуєте?

Ніл Шубін «Риба всередині нас», Ричард Форті «Трилобіти свідки еволюції». Книжка Леоніда Горобця «Слідуй за розбитим черепом. Історія еволюції скелету» та, звісно, моя книга яка побачила світ завдяки видавництву «Віхола» – «Прикладна палеонтологія. Динозаври, мамонти та їхні пригоди після вимирання».