fbpx
ОСТАННІЙ ПОДКАСТ

Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

Читати

Ми теж не любимо поп-ап. Але нам потрібна твоя підтримка!

Ми теж не любимо поп-ап. Але нам потрібна твоя підтримка!

Повідомлення успішно надіслано

Для пошуку
введіть назву запису
Наука — 04.05.19
ТЕКСТ: Дар'я Нестеренко
Ілюстрації: Іра Донська
Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
Ctrl+Enter.
«Мені просто пощастило»: що таке синдром самозванця?

Чи виникало у вас колись відчуття, що ви не заслуговуєте на свій успіх? Це відчуття властиве багатьом людям і має назву «синдром самозванця».

Ми поговорили із психологинею Анастасією Широкою, викладачкою кафедри психології та психотерапії Українського католицького університету, аби визначити, що це за синдром, чому він виникає та як його позбутися.

У 1928 році в місті Сент-Луїс народилась дівчина, яка згодом стала однією із визначних постатей в американській літературі. Її звали Майя Енджелоу. Вона написала безліч збірок есеїв та поезій, п’єс, кіносценаріїв та кілька автобіографій, які 50 років транслювали на екранах телевізорів. Сильна жінка, що працювала разом із Мартіном Лютером Кінґом та Малколмом Іксом, захищала громадянські права, та зокрема права афроамериканців. Але навіть після написання одинадцяти книг і отримання декількох престижних нагород Майя Енджелоу все одно сумнівалася, що їх заслужила.

 

Такі сумніви притаманні й іншим відомим людям. Серед них письменник Ніл Ґейман, акторки Емма Вотсон та Наталі Портман, колишній генеральний директор Starbucks Говард Шульц, операційна директорка Facebook Шеріл Сандберґ та інші. Ба більше, щоб сумніватися у своєму успіху, не обов’язково бути відомим.

 

У психології це явище називається синдромом самозванця. Вперше його описали психологині Полін Роуз Кланс та Сюзан Аймс. Протягом п’яти років Кланс та Аймс проводили консультації та індивідуальну психотерапію для понад 150 успішних науковиць, які мали докторський ступінь у різних галузях, студенток та аспіранток із значними досягненнями.

 

Попри ступені, академічні відзнаки, високі досягнення, похвали та професійне визнання від колег та авторитетів, у цих жінок не було внутрішнього відчуття успіху. Вони вважали себе «самозванками», були переконані, що вони «нерозумні», що їх помилково прийняли в аспірантуру або що їхні досягнення випадкові.  

Кланс та Аймс дали цьому явищу визначення «синдром самозванця» і у 1978 році опублікували статтю про своє дослідження «Синдром самозванця у жінок, що досягли успіху: динаміка і терапевтичне втручання» (англ. «The Imposter Phenomenon in High Achieving Women: Dynamics and Therapeutic Intervention»).

 

Згодом феномен зафіксували у багатьох інших людей, незалежно від статі, раси, віку чи сфери діяльності.

Як і більшість психологічних явищ, синдром самозванця виникає внаслідок взаємодії багатьох причин: чутливість до критики, схильність ідеалізувати, бажання жити в згоді з іншими і відповідати їхнім очікуванням або нездоровий перфекціонізм.

 

Виховання відіграє важливу роль у формуванні синдрому самозванця – якщо батьки перевантажують дитину своїми очікуваннями і мало враховують її реальні можливості, то вона виростає невпевненою у собі та своїх силах, закривається та починає гризти себе бажанням відповідати цим очікуванням. Додайте до цього зовнішні обставини – навчання або роботу з високими вимогами і синдром самозванця вам забезпечено.

Людина із синдромом самозванця вважає, що насправді вона не така вже й здібна та успішна, як здається на перший погляд. Її часто непокоять сумніви щодо результатів своєї праці, які в більшості випадків вона схильна знецінювати: «Нічого особливого», «Просто пощастило», «Добре, що не осоромилася». Але говорити про це відкрито вона боїться, тому здебільшого переживання так і залишаються всередині.

 

При сильно вираженому синдромі самозванця людина взагалі перестає брати на себе відповідальність та починає уникати ситуацій, у яких її можуть «вивести на чисту воду»: «А раптом цього разу не вийде, і всі нарешті дізнаються, що я не настільки компетентна чи розумна?».

 

Це заважатиме їй робити те, що допоможе досягти успіху: податися на стажування чи ґрант, поділитися хорошою ідеєю з колегами чи подати резюме на роботу своєї мрії. На це також вказують дослідження: студенти із вираженим синдромом самозванця рідше беруть участь у навчальних та волонтерських проектах, а науковці – рідше публікуються, беруть участь в конференціях та подаються на ґранти.

 

Очевидно, що коли людина будує кар’єру в сучасному світі, то вона перебуває під постійним тиском високих стандартів і певною мірою переживає невпевненість у власній спроможності їм відповідати. Стресоване та одержиме оцінками покоління міленіалів, які виросли в умовах надмірної батьківської опіки та надмірних очікувань, особливо схильне до синдрому самозванця.

Студенти із вираженим синдромом самозванця рідше беруть участь у навчальних та волонтерських проектах, а науковці – рідше публікуються, беруть участь в конференціях та подаються на ґранти

Якщо ви помітили, що схильні до синдрому самозванця, не закривайтесь у собі діліться думками та переживаннями з близькими, навіть якщо вони негативні. Це важливо! Адже найефективніший метод боротьби із синдромом самозванця – це розмова.

 

Багато людей бояться, що їхні страхи знайдуть своє підтвердження, якщо і коли вони розкажуть про це. Навіть після похвали чи підтримки ви все ще можете боятися. Але якщо ви знаєте свої страхи, вам може бути легше з ними боротися. Також вам може полегшати, якщо хтось із близьких відчуває те саме.

 

Спробуйте об’єктивно оцінювати свої досягнення. Застосовуйте критичне мислення не лише до фактів та подій, а й до власних думок та переживань. Внутрішній критик часто знецінює ваші досягнення поставте це під сумнів.

 

Підтримуйте себе, коли у вас щось не виходить. Якщо вам це важко уявіть, що вам потрібно підтримати друга. Ви ж не будете засуджувати або принижувати власних друзів? Тоді чому робити це з собою?

 

Наприклад, ви можете казати собі «це нормально всього не знати, з часом точно буду знати більше», «бути людиною означає час від часу помилятися», «єдиного досконалого способу зробити щось просто не існує», «добре працювати – це постійно вчитися на помилках».

 

Якщо вам важко впоратись із негативними почуттями та емоціями і ви розумієте, що вони нікуди не зникають не засуджуйте себе. Не все вдається із першого разу. Можливо, у такому випадку вам потрібно звернутися до психотерапевта. І це нормально, адже синдром самозванця часто виникає внаслідок складних процесів психіки та психологічних травм.

 

Зрештою, у житті повинні бути речі, стосовно яких ви не озираєтеся в пошуках оцінки та підтвердження. Це стосунки та події, які приносять задоволення самі собою, і де ми відчуваємо власну безумовну цінність.    

Сподобалася стаття? Ви можете допомогти Куншт створювати більше таких матеріалів щодня.

ТЕКСТ: Дар'я Нестеренко
Ілюстрації: Іра Донська
Статті

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: