Озвучена стаття Погляд — 08 січня, 2020

Ми та вони: як група формує нашу поведінку

ТЕКСТ:

ІЛЮСТРАЦІЇ: Каталіна Маєвська

У 1943 році Абрагам Маслоу запропонував піраміду потреб, якою економісти, соціологи та психологи користуються дотепер. На нижчих щаблях, після фізіологічних потреб (їжа, вода, сон), не випадково йдуть потреби в безпеці та любові. Група – це ресурс, це їжа і репродукція, це захист і відчуття значущості. Завдяки комуні людям вдавалося подолати ворога, який намагався вкрасти спільні ресурси. Ба більше, сама наявність спільного ворога посилює відчуття єдності, залучення та гордості за групу.

Майже неможливо жити здоровим життям без будь-якого соціального контакту. Людина прагне до формування позитивних та довготермінових міжособистісних стосунків; це і є потреба у належності до групи. Її можна пояснити як з точки зору еволюції та виживання, так і з погляду самоідентифікації. Люди мотивовані належати до групи, здатної підтримати їхнє відчуття значущості та високу самооцінку. Ці відчуття необхідні для задоволення психологічних потреб, зокрема потреби у самоактуалізації, що є кінцевою точкою піраміди Маслоу. (Група та її досягнення мають значення, я належу до групи, а отже, я маю значення, – прим. ред.) Навіть більше, зниження почуття належності пов’язане з депресією та суїцидальною поведінкою. Також потреба у належності до групи впливає на нашу схильність до адаптації до групових вподобань, поглядів та поведінки. 

Категоризація

Коли я бачу людину, яка має татуювання, то несвідомо усміхаюсь. Є відчуття, ніби ми належимо до таємного клубу, в який людям без тату доступу немає. Ніякого клубу, звісно ж, не існує, але мій мозок автоматично вже виокремив дві групи: ті, у кого татуювання є, і ті, у кого його немає.    Схильність мозку категоризувати – це одна з базових функцій виживання: ми знаємо, хто наші друзі, а хто вороги; можемо відрізнити птахів від комах, свіжу їжу від зіпсованої. Кількість категорій, що зберігаються у нас в голові, величезна. Таким чином мозок полегшує собі роботу, адже завдяки категоризації обсяг інформації, яку треба запам’ятати, стає меншим, а отже і витрати енергії також зменшуються.    Соціальна категоризація – невід’ємна частина цього механізму. Ми ділимо людей на категорії, адже так легше співіснувати. З одного боку, це допомагає в адаптації, з іншого – посилює стереотипне мислення. З багатьох знайомих елементів ми одразу можемо скласти образ людини, яку бачимо. Наприклад, поєднання костюма і краватки свідчить явно не про роботу в шахті, а радше про «офісну» професію. Завдяки наявним нейронним зв’язкам ми маємо цю асоціацію вже за мілісекунди – і знаємо, як поводитися з цією людиною. Основна функція соціальної категоризації полягає в тому, що вона об’єднує та обмежує1 хаотичні . Дослідження нейронних механізмів соціальної категоризації 2017 року показало, що достатньо навіть виразу обличчя для «сортування» людей в певні соціальні категорії2.   Згідно з теоріями соціальної ідентичності (ТСІ, social identity theory) та самокатегоризації (self-categorization theory), люди формують певні частини своєї особистості залежно від соціальної групи, до якої вони належать. Коли люди класифікують одне одного, вони переважно додають своє «я» в одну з категорій.    Наприклад, можна сприймати себе як особистість, відмінну від усіх інших людей (соціальна особистість), або як жінку, яка поділяє певні якості та переконання, характерні саме для цієї групи і яких немає у чоловіків. Таких категорій може бути дуже багато: жінка, мати, українка, членкиня клубу читачів китайської літератури тощо. Що менша група, то конкретніше сформовано її цінності. З іншого боку, атрибути, які є стереотипними для групи, можуть бути приписані і собі, – внаслідок процесу, названого самостереотипуванням.    За теорією самокатегоризації, ми схильні розраховувати, що спільні уявлення про групу серед членів цієї-таки групи будуть схожими, навіть якщо на початку відрізнялись. Але база теорії полягає у власному почутті належності до певної категорії та порівнянні своєї групи з іншими.   

Сприйняття групи

У 70-х роках Генрі Тешфелу та Джону Тернеру спало на думку, що саме емоційні та когнітивні процеси є одними з основних факторів, що впливають на виникнення міжгрупових конфліктів. За їхньою гіпотезою, достатньо сприймати себе частиною [навіть штучно створеної] групи, щоб сформувався стійкий розподіл «ми-вони». Сприйняття є ключовим поняттям, адже воно не є об’єктивним, але вплинути на нього можна доволі легко.   Дослідники провели серію експериментів (minimal-group studies). В одному з них хлопців шкільного віку попросили вибрати одну з картин, авторів яких не називали. Після цього їх випадковим чином поділили на дві групи і сказали, нібито одна група обрала Кандинського, а друга – Клее.    На наступному етапі хлопці грали в серію ігор на розподіл балів (ресурсу). Кожному з учасників дали можливість розподілити «персональні бали» між учасником зі своєї групи та учасником з іншої. Тобто була можливість розподілити бали так, щоб ніхто не програв. Однак найчастіше хлопці хотіли перемогти іншу команду. Вони навіть були готові втратити власні бали, аби тільки інша група була в мінусі. Цими дослідженнями Тешфел показав, що у людей є природна схильність надавати перевагу своїй групі. Все, що потрібно для створення ефекту групового фаворитизму, – формальний (мінімальний) розподіл на групи. У наступних дослідженнях Генрі Тешфел і Майкл Білліґ довели, що навіть коли члени груп усвідомлювали, що групування повністю рандомізоване і не базується на їхніх вподобаннях, вони все одно проявляли груповий фаворитизм3.

Ми надаємо перевагу тим, хто на нас схожий. А ще ми схильні приписувати більше позитивних якостей людям, яких вважаємо частиною свого кола. Так після проведення своїх експериментів Тешфел і Тернер сформували теорію соціальної ідентичності. Соціальна особистість – це значна частина сприйняття людиною самої себе, залежна від належності до певної групи. Теорія може пояснити певну міжгрупову поведінку, базуючись на тому, як люди сприймають відмінності між статусом своєї групи та інших. Адже ми сприймаємо себе в контексті соціуму, що нас оточує. (В контексті своєї соціальної групи, яка має певні стосунки з іншими соціальними групами. – прим. ред.) Група, до якої ми належимо і маємо емоційну прихильність, може вплинути на наше сприйняття себе та сформувати наше сприйняття інших.    Однією з невід’ємних частин ТСІ є мотивація людини мати «позитивну відмінність» (positive distinctiveness) від інших. Це добре проілюстрував експеримент з картинами: хлопці готові були пожертвувати власними балами, аби тільки перемогти іншу групу та виділитись на фоні неї. Порівняння справді може вплинути на те, як ми сприймаємо статус своєї групи у суспільстві. Почуття власної значущості, необхідне для формування стійкої самооцінки, також підкріплюється груповими досягненнями та позитивною відмінністю.    Почуття гордості за групу проявляється у так званому ефекті моди, або соціальної креативності. Це формування в групі певних норм поведінки та самовираження, які підкреслюють належність до цієї групи. Можуть утворюватись еталони зовнішнього вигляду (одяг, зачіска), які напряму впливають на самооцінку та поведінку групи. Наприклад, перед футбольним матчем фанат з гордістю буде носити форму своєї улюбленою команди: це допоможе йому не тільки знайти «своїх» й об’єднатися проти спільного «ворога», але і гучно заявити про свою належність до цієї групи. Однак доволі незначні та позитивні, на перший погляд, деталі можуть мати доволі жорстокі наслідки. Конкуренція та ворожість між футбольними фанатами є у всіх країнах світу (наприклад, майже жоден футбольний матч в Англії не проходить без бійки). Достатньо незначної провокації – і міжгрупового конфлікту не уникнути.   

Міжгруповий конфлікт

Беручи до уваги перераховані вище елементи, можна припустити, що група має більшу силу, ніж індивід. Усі члени групи будуть підтримувати одне одного у спільних упередженнях та дискримінації стосовно інших, конкурентних груп. Отже і поведінка кожного в групі залежатиме від загального настрою, що в ній панує. Зокрема, наявність конкретного ворога впливає на рівень відчуття належності та єдності (наприклад, політика Дональда Трампа є одним з найважливіших факторів потужної згуртованості американських лібералів). Навіть умовна загроза ресурсам (фінансовим, територіальним тощо), цінностям та/або владі може спровокувати упереджене ставлення, негативні стереотипи та агресивну поведінку і призвести до міжгрупового конфлікту.    У 1954 році Музафер Шериф провів експеримент і сформував теорію, яка стала базою для опису міжгрупових відносин (зокрема і ТСІ). Згідно з його теорією «реального конфлікту» (realistic conflict theory), конкуренція через обмежені ресурси та потреби призводить до міжгрупової конфронтації.   У славнозвісному експерименті, проведеному у таборі бойскаутів в Національному парку печери Робера у США, брали участь 22 хлопці. Учасники мали по 11-12 років, були білими, походили з протестантських родин з двома батьками і не знали одне одного до початку дослідження. Протягом трьох тижнів, що хлопці перебували в таборі, дослідники, які видавали себе за табірних інструкторів, вели пильне спостереження за їхньою взаємодією. Експериментатори створили дві групи, які на початку не знали одна про одну.  Хлопцям давали завдання на планування та вирішення певних задач, аби побудувати стосунки та створити стійке відчуття належності, емоційної прихильності (зокрема, кожна група сама собі обрала назву, яка була надрукована на футболках та прапорах).   На другому тижні дві групи нарешті зустрілись, щоб взяти участь у спортивних змаганнях. Цей етап мав показати, як вплине конкуренція на подальшу взаємодію двох вже сформованих груп. Щодня команди змагалися і переможці отримували цінні призи, тоді як ті, хто програв, не отримували нічого. Дослідники пішли далі і всіма способами підтримували подальшу конкуренцію: якщо одна група щось втрачала, інша обов’язково отримувала. Наприклад, коли одна команда (The Eagles) запізнилася на спільну зустріч, а учасники іншої (The Rattlers) з’їли всю їжу, залишивши конкурентів голодними, дослідники ніяк не втрутились.    Спершу хлопці конкурували лише на рівні погроз, та з часом погрози переросли у більш серйозний та агресивний конфлікт. The Eagles якось спалила прапор The Rattlers. Почалися сутички та бійки. Тому дослідникам довелося закінчити цей етап експерименту. Задля виправлення ситуації хлопці впродовж наступних днів були залучені у спільні активності та завдання, де вони були змушені співпрацювати – і рівень конкуренції та агресивності був знижений. Ці результати демонструють, як сильно сегрегація та боротьба за спільні ресурси може вплинути на розпалювання міжгрупової агресії.    Експеримент у печерах Робера став показовим і значним свого часу, але був розкритикований як з етичної точки зору, так і з методологічної. Обговорення досліду тривають4 і в наш час. Однак саме критика цього методу зародила ідею теорії соціальної ідентичності у головах Генрі Тешфела і його колег.  

Співпраця

Ідея активної міжгрупової взаємодії як подолання конфлікту в 60-х вже була не новою. Після Другої світової війни соціологи почали активно обговорювати можливість зниження міжгрупової агресії за допомогою співпраці. У 50-х роках Ґордон Олпорт запропонував повну версію гіпотези контакту (intergroup contact hypothesis). За цією гіпотезою, міжгруповий контакт за відповідних умов (співпраця заради досягнення спільних цілей) може значно зменшити рівень дискримінації та упередженого ставлення між різними групами. Наприклад, серія досліджень показала, що гетеросексуальні респонденти, які мали позитивний досвід взаємодії з гомосексуалами, були схильні позитивно описувати ЛГБТ-спільноту загалом.    Теорія містить чотири компоненти змін («four processes of change»), які значно знижують упередженість5. Це рівень знань стосовно іншої групи; зміна поведінки (відкритість до нового досвіду); побудова афективних (дружніх) зв’язків та переоцінка групового сприйняття. Слід зауважити, що емоційний компонент є одним з найголовніших факторів, на який впливає контакт: взаємодія зменшує відчуття загрози і посилює відчуття емпатії, тобто співчуття. Емпатія, своєю чергою, пов’язана зі зменшенням упереджень та стереотипного мислення6. Дослідження підтверджують співвідношення між контактом та позитивним сприйняттям. Наприклад, чим більше міжрасових контактів мають темношкірі та білі південноафриканські етноси, тим більш терпиме у них ставлення до політики іншої групи. Є докази, що спільна робота має особливо сприятливий вплив тоді, коли умови змушують людей визначати нову інклюзивну групу, яка нівелює їхні колишні підгрупи.   Заперечувати те, що ми створіння соціальні, – марно. Всім нам потрібна підтримка, потрібна група, яка може допомогти нам у виживанні. Але у нашому світі, повному розподілу та сегрегації, необхідно пам’ятати, як група впливає на нашу поведінку (не завжди позитивно), і як ми самі несвідомо піддаємось її впливу.  

Посилання:

  1. Дослідження соціальної категорізації
  2. Категорізація за виразом обличчя
  3. Про експерименти Тешфела і Білліґа
  4. Критика експерименту у печерах Робера
  5. Про теорію міжгрупового контакту
  6. Вплив емпатії на міжгрупові конфлікти і агресію

0:00/0:00

Популярні статті

Стаття Суспільство — 27 березня

Як Росія завойовувала вплив у країнах Африки

Стаття Космос - 29 лютого

Куншткамера з Девідом Сперґелом про реліктове випромінювання, НАЯ (НЛО) та співпрацю з українськими науковцями

Стаття Пост правди - 25 березня

Пост правди, епізод 7: Анонімність в телеграмі