ОСТАННІЙ ПОДКАСТ
Підписуйся на найнауковішу розсилку!
І отримуй щотижневі новини науки і технологій

    Ми під'їдаємо крихти cookies за вами. Навіщо це нам?

    Читати

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Пардон за відволікалочку. Допоможи Куншт бути незалежним!

    Повідомлення успішно надіслано

    Для пошуку
    введіть назву запису
    Як це працює — 17.03.22
    ТЕКСТ: Олена Козар
    Ілюстрації: Марися Рудська
    Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви все ж таки щось знайшли, виділіть фрагмент і натисніть
    Ctrl+Enter.
    Міни: як помітити, що робити, до кого звертатись

    Згідно з Оттавською конвенцією1 1997 року, певні міни є забороненою зброєю під час ведення війни. Цю конвенцію ратифікували понад 150 країн світу, зокрема й Україна. Росії серед них немає. З початку повномасштабного російського вторгнення в Україну стали з’являтися повідомлення про мінування та травмування внаслідок вибуху мін. Тож як діяти в різних ситуаціях, пов’язаних із мінуванням?

    Міни – це надзвичайно небезпечна зброя, що у багатьох випадках вражає саме цивільне населення. За даними2 Управління верховного комісара ООН у справах біженців, мирні люди стають жертвами мін у 90% випадків. Міни вкрай важко побачити. Часто люди дізнаються про мінування після того, як хтось отримає поранення від вибуху. З 1975 року міни вбили або покалічили понад мільйон людей. Найбільш поширеними травмами від розірваної міни є втрата кінцівок. Наразі у світі близько 250 тисяч людей з ампутованими внаслідок вибуху міни кінцівками очікують на протезування. А в місцях активних бойових дій, як-от у Сомалі, кожна 236 людина в країні перенесла ампутацію. Окрім ризику фізичної шкоди та смерті від вибуху чи втрати крові, травмування спричиняє і психічну шкоду. У жертв мінування може розвинутись ПТСР (посттравматичний стресовий розлад), депресивний чи тривожний розлади. Також, не отримавши належної медичної допомоги або не дочекавшись протезування, жертви мінування часто не мають можливості працювати та повноцінно функціонувати в суспільстві.

    Що таке міни? 

     

    Під терміном «міни» розуміють протипіхотні, протитанкові, протидесантні та інші види боєприпасів, що складаються з вибухового заряду та детонатора3. Сучасні міни зазвичай виготовляють з водонепроникного пластику. Серед протипіхотних найбільш поширеними є фугасні та уламкові міни. Фугасні міни зазвичай неглибоко прикопують або залишають лежати на землі. Вони активуються й вибухають, якщо на поверхневу пластину натисне об’єкт масою від 10 кілограмів. Це переважно спричиняє втрату кінцівок або смерть. Уламкові міни уражають людей, що розташовуються в корпусі міни та розлітаються в радіусі до 200 метрів. Міни можуть здетонувати як від безпосереднього контакту (натискання, наступання, удару), так і від дії фізичного поля (магнітної, акустичної, радіохвильової тощо).   

     

    Під час воєнних конфліктів мінування зазнають критично важливі об’єкти інфраструктури: дороги, ділянки під високовольтними лініями передач, системи водопостачання, теплоелектростанції. Головна ціль таких замінувань – унеможливити заїзд у місто та зупинити ремонтні роботи на комунальних підприємствах. Так підсилюються гуманітарні катастрофи в містах – на додачу до безпосереднього захоплення чи знищення об’єктів інфраструктури. Мінування також зазнають звичайні поля, ліси тощо. Міни можуть бути й у водоймах. У будь-якому разі, міну намагаються приховати: помістити у високу траву або замаскувати під навколишній ландшафт. Саме тому помітити міни так важко.

     

    Оттавська конвенція щодо заборони мінувань поширюється лише на протипіхотні міни та мінування цивільних об’єктів. Використовуючи інші види мін – протитанкові чи протидесантні – або мінуючи військові об’єкти, країни-учасниці конвенції зобов’язані документувати усі місця дислокації мін. За час воєнних дій в Україні стало зрозуміло, що російські військові не дотримуються жодних міжнародних постанов чи принципів ведення війни. Та навіть задокументувавши місця мінування, військові навряд чи повідомили б про це інших. Згодом, після завершення бойових дій, спеціальні команди вибухотехніків зможуть знайти мінні поля, огородити ці зони спеціальними знаками та зайнятися розмінуванням. Проте зараз, доки немає офіційних попереджувальних знаків про мінування, варто зберігати особливу пильність.  

    Правда і вигадки про міни

     

    Щодо мін існує чимало міфів, які можуть наражати людей на ще більшу небезпеку. Ось декілька з них:

     

    Міф 1. Якщо хтось вже пройшовся мінним полем і вижив, усім теж вже можна там ходити.

     

    Ні. Земля, в якій є міни, з часом може змінювати свою структуру (наприклад, замерзати, розмиватись). Це впливає на чутливість міни. Іноді для активації потрібно, щоб на міну наступили декілька разів. Крім того, є ймовірність, що тим, хто пройшов перед вами, просто пощастило не натрапити на міну. Проте це не означає, що ходити таким полем безпечно. 

     

    Міф 2. Якщо бігти чи їхати автівкою дуже швидко, міна не спрацює.

     

    Міна активується за лічені секунди від контакту або натискання. Ви не зможете бігти чи їхати швидше за вибух.

     

    Міф 3. Міни з часом псуються. За два-три роки вони перестають вибухати.

     

    Міна може зберігати вибуховий потенціал протягом десятків років. Сучасні міни роблять з пластику, тому вони не руйнуються водою і можуть залишатися активними дуже довго. 

     

    Міф 4. Якщо наступити на міну, вона не вибухне, доки ви не приберете ногу. Треба обережно зняти ногу, водночас покласти на міну щось важке й тікати.

     

    Так роблять лише в кіно. Міни вибухають від контакту: дотику, перегрівання, тиску тощо. Також не варто вірити в те, що перерізавши дріт, можна знешкодити міну. Вона, найімовірніше, вибухне від найменшої зміни у натягненні дротів.

     

    Для того, щоб убезпечити себе від вибуху міни, треба дотримуватися офіційних та затверджених регламентів дій. 

     

    Що робити, щоб уникнути мінної небезпеки

     

    Зараз, доки війна ще триває, важливо пам’ятати: міни можуть бути в будь-якому місці, де проходять чи проходили бої. Тому перше правило мінної безпеки вкрай очевидне, але й складне для виконання – за можливості, не наближайтеся до місць бойових дій. Якщо ви потрапили у небезпечну зону, дотримуйтеся рекомендацій ООН4 та Міністерства внутрішніх справ України5 та виконуйте такі правила:

     

    – Зберігайте здоровий глузд та за можливості не підходьте до місць, де проводять або проводили активні бойові дії;

    – Не наближайтеся до будь-яких підозрілих предметів, а також покинутої воєнної техніки, автівок, частин екіпірування тощо;

    – Не підіймайте з землі жодної речі, якщо тільки ви не впевнені, що вона випала з вашої кишені чи сумки;

    – Якщо ви подорожуєте автівкою, не з’їжджайте з головної дороги на узбіччя чи в ліс. Переконайтеся, що перед вами цією дорогою вже проїхало чимало автівок. Тримайтеся асфальтованих доріг, адже там складніше сховати міни. Намагайтеся об’їжджати ями та вибоїни на дорогах, бо вони можуть слугувати схованкою для міни. Будьте особливо пильними біля критично важливих об’єктів інфраструктури, як-от мостів чи багаторівневих розв’язок.

     

    Якщо ви опинилися на мінному полі, дотримуйтеся таких порад:

    – Не рухайтеся. Якщо ви перебуваєте в полі чи лісі, де легко сховати міну, ви маєте залишатися на місці, адже наступний крок може прийтися на вибуховий пристрій. 

    – Покличте на допомогу. У МВС України не радять використовувати мобільні телефони, адже деякі вибухові пристрої можуть активуватися від  радіосигналу. Тому спробуйте привернути до себе увагу голосом та попросіть людей поруч подзвонити за номером 101 або 102.

    – Запам’ятовуйте місцевість. Поки чекаєте на допомогу, спробуйте запам’ятати, що розташоване поруч. Не намагайтеся залишати мітки на небезпечній території, не кладіть та не закопуйте жодних знаків у землю.

    – Якщо ваша автівка наїхала на міну, але не зазнала ушкоджень, що загрожують життю (наприклад, якщо в автівці не сталася пожежа), експерти ООН рекомендують залишатися всередині. Вийшовши з машини, ви ризикуєте натрапити на інші міни. Якщо автівка загорілась або ви не можете залишатись всередині з інших причин, обережно обійдіть автівку ззаду та тримайтеся тієї дороги, якою ви їхали до вибуху. 

    – Зберігайте спокій. Не панікуйте та чекайте на допомогу.

     

    Якщо ви побачили вибухонебезпечний або підозрілий предмет на дорозі:

    – У жодному разі не намагайтеся підняти предмет, вивчити ретельніше або розібрати.

    – Попередьте про знахідку людей поруч.

    – Якщо ви знайшли предмет на асфальтованій дорозі, обережно спробуйте позначити це місце одягом, палицями чи камінням. Але робіть це, не наближаючись до предмета. Не намагайтеся копати чи вбивати щось поруч із предметом.

    – Якщо ви впевнені, що дорога позаду вас безпечна (асфальтована, без ям та вибоїн), обережно відійдіть від предмета на відстань не менше ніж 100 метрів.

    – Зателефонуйте за номером 101 чи 102 та чекайте на допомогу.

     

    Якщо ви бачите, що хтось підірвався на міні:

    – За жодних обставин не наближайтеся до потерпілого. Ви ризикуєте потрапити на мінне поле і наражаєте себе на небезпеку. 

    – Зателефонуйте за номером 101, 102 та / або 103, покличте на допомогу.

    – Говоріть із потерпілим здалеку. Скажіть, що покликали на допомогу. Попросіть не рухатися та зберігати спокій.

    – Запам’ятайте час та місце вибуху, кількість поранених, характер вибуху. Передайте цю інформацію рятувальникам, коли вони приїдуть.

     

    Якщо ви опинилися поруч із постраждалою людиною, а медичний персонал не має змоги дістатися місця вибуху:

    – Зупиніть кровотечу. Найчастіше люди помирають саме від втрати крові. Тому спробуйте накласти джгути, щоб зупинити кровотечу. Ви також можете стиснути стегнову артерію при пораненнях ніг чи пахвову артерію при пораненнях рук, перев’язати рану одягом. 

    – Перевірте дихання. Переконайтеся, що людина дихає самостійно, за потреби підніміть постраждалому підборіддя, щоб звільнити дихальні шляхи.

    – Говоріть із людиною. Спитайте, чи вона вас чує, чи розуміє, хто вона і де перебуває, чи може сказати, де саме болить. Так ви не тільки перевірите рівень свідомості потерпілого, але й підтримаєте його психоемоційний стан. Проговорюйте все, що ви робите чи збираєтесь робити, не мовчіть.

    – За можливості накрийте людину ковдрою, напоїть водою, також можете дати людині знеболювальні препарати.

    – Якнайшвидше транспортуйте людину до найближчої лікарні.  

     

    Бережіть себе та зберігайте спокій!

    ТЕКСТ: Олена Козар
    Ілюстрації: Марися Рудська
    Статті
    Промо
    Проєкт інтелект. Воєнний сезон. Епізод 5: NFT та Україна

    Чи можна написати «Проєкт інтелект» на гривні й продати за мільйони доларів як NFT?

    Людина
    Від батька до сина: що таке генеалогія і як досліджувати свій рід

    Що таке ДНК-генеалогія і як далеко кожний з нас може просунутися у вивченні свого роду?

    Наука
    Екологічно чиста отрута: уривок з книжки «Зоологічна екскурсія супермаркетом»

    Чому краще утриматися від «дикого» промислу морепродуктів, особливо у водоймах, де цвіте вода?

    Наука
    Передумови приходу диктаторів до влади: Італія, Німеччина, РФ

    Що стало передумовами приходу диктаторів до влади на прикладі фашистської Італії, нацистської Німеччини та путінської росії? Розповідає співавтор і ведучий каналу «Історія Без Міфів» Владлен Мараєв.

    Людина
    Як кожен з нас може подякувати військовим і допомогти їм з адаптацією

    Як змінюється світосприйняття військових і що ми можемо зробити, аби висловити їм вдячність і допомогти в адаптації до мирного життя?

    Біологія
    Не тільки в історії. Який слід залишить війна в наших генах

    Як війни, голод та важкі психологічні травми залишають слід у геномі людини й чи можемо ми на це якось повпливати?